Рішення

від 21.07.2015 по справі 912/1248/15-г

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Кіровоградської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 липня 2015 рокуСправа № 912/1248/15-г Господарський суд Кіровоградської області колегією в складі головуючого судді Колодій С.Б., суддів Балика В.М. та Макаренко Т.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи № 912/1248/15-г

за позовом: приватного підприємства "Астро", м. Донецьк

до: приватного підприємства "Українська хімічна компанія 21 ст.", м. Кіровоград

про стягнення 17 264,84 грн.

за участю представників сторін:

від позивача - участі не брали;

від відповідача - участі не брали.

Приватне підприємство "Астро" звернулося до господарського суду Кіровоградської області із позовною заявою від 27.03.2015 р. про стягнення з приватного підприємства "Українська хімічна компанія 21 ст." заборгованості за договором № 04/06-1 від 04.06.2014 р. про перевезення вантажів автотранспортом у місцевому та міжнародному сполученні в сумі 17 264,84 грн., з яких: 13 800,00 грн. основний борг, 3 135,91 грн. інфляційні втрати, 328,93 грн. 3% річних, з покладенням на відповідача судового збору.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору № 04/06-1 від 04.06.2014 р. перевезення вантажу в частині доставки вантажу в пункт призначення, що і стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Позивач участь в судовому засіданні 21.07.2015 р. не приймав, подав додаткові письмові пояснення по справі від 20.07.2015 р., за змістом яких просить позовні вимоги задовольнити, розгляд справи здійснювати без участі представника.

Відповідач не забезпечив явку свого повноважного представника у судові засідання, відзиву та витребуваних судом документів не надав, будь-яких обґрунтованих заяв чи клопотань про відкладення розгляду справи із зазначенням підстав щодо своєї неявки не направив.

Відповідно до статті 64 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) ухвала про порушення провадження у справі надсилається сторонам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Пунктом 3.9.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" визначено, що за змістом цієї норми, зокрема, у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Ухвали суду про порушення провадження у даній справі та про відкладення розгляду справи були надіслані відповідачу за адресою, вказаною у позовній заяві та у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а саме: 25013, м. Кіровоград, вул. Валентини Терешкової, 9. Проте вказані поштові відправлення були повернуті підприємством поштового зв'язку з посиланням на закінчення терміну їх зберігання (а.с. 45,63,78, 80).

Крім цього, ухвала суду від 07.04.2015 року направлена відповідачу за адресою: 25015, м. Кіровоград, вул. Валентини Терешкової, 9 отримана відповідачем 09.04.2015 року, що стверджується наявним у матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення № 01689760 (а.с. 33).

Отже, за змістом вищезазначеної норми відповідач завчасно та належним чином був повідомлений про місце, дату та час судового засідання, крім того, останньому надавалося достатньо часу для подання відзиву на позовну заяву, письмових пояснень та додаткових документів.

За таких обставин суд вважає за можливе відповідно до статті 75 ГПК України розглядати справу за наявними матеріалами без участі представників позивача та відповідача.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд -

ВСТАНОВИВ:

04.06.2014 року між приватним підприємство "Астро" (замовник) та приватним підприємством "Українська компанія 21 ст." (перевізник) було укладено договір № 04/06-1 про перевезення вантажів автотранспортом у місцевому та міжнародному сполученні (далі -Договір, а.с. 9-10).

Відповідно до пункту 1.1 Договору замовник зобов"язується надавати для перевезення вантаж, а перевізник приймати його та перевозити його на умовах даного договору.

Перевізник виконує перевезення вантажів в об"єми і строки, визначені сторонами в заявці (пункт 1.2 Договору).

Згідно пункту 2.1 Договору перевезення вантажів здійснюється перевізником лише на підставі заявок, які надає замовник.

За умовами пункту 3.1.4 Договору перевізник зобов"язаний прийняти вантаж, який надано для перевезення, доставити його у пункт призначення та видати його вантажоодержувачу, згідно Інструкції П-6.

У пункті 3.1.7 Договору визначено, що перевізник зобов"язаний надати наступні документи: талон замовника, рахунок, акт виконаних робіт.

Відповідно до пункту 4.1 Договору оплата за виконані послуги здійснюється після виконання заявки на протязі двох банківських днів.

Даний договір вступає в дію з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання сторонами договору (пункт 7.1 Договору).

Як свідчать матеріали справи, на виконання умов спірного Договору замовником було складено та підписано заявку № 235 від 04.06.2014 р. на перевезення вантажу автотранспортом для приватного підприємства "Астро" (а.с. 11).

Відповідно до наведеної заявки відповідач зобов'язався перевезти вантаж позивача за маршрутом Львів - Донецьк.

Датою завантаження є 05.06.2014 р., датою відвантаження є 07.06.2015 р., вартість перевезення становить 13 800,00 грн.

На виконання умов договору позивачем було у повному обсязі сплачено вартість перевезення у розмірі 13 800,00 грн., що підтверджується рахунком - фактурою № 1 від 04.06.2014 р. (а.с. 12).

Проте, за твердженнями позивача, які з боку відповідача не заперечені, приватним підприємством "Українська хімічна компанія 21 ст." свої зобов'язання за договором № 04/06-1 від 04.06.2014 р. в частині перевезення вантажу за заявкою № 234 від 04.06.2014 р. не виконано.

10.06.2014 р. ПП "Астро" звернулося з письмовою вимогою за вих. № 1006/01 до директора ПП "Українська хімічна компанія 21 ст." про повернення перерахованих грошових коштів від 05.06.2014 р. за рахунком-фактурою № 1 від 04.06.2014 р. у розмірі 13 800,00 грн. на підставі договору № 04/06-1 від 04.06.2014 р. у зв"язку з невиконанням зобов"язань взятих на себе відповідачем, яка залишена відповідачем без реагування (а.с. 13).

Станом на 27.03.2015 р. грошові кошти у добровільному порядку відповідачем не повернуто.

Оцінюючи надані сторонами документальні докази суд дійшов висновку про обґрунтованість правових підстав для задоволення позову в цій частині.

Згідно статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України, однією з підстав виникнення зобов'язань, є зокрема договори та інші правочини.

Перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється, як вказано в частині 1 статті 908 Цивільного кодексу України, за договором перевезення.

У частинах 1, 2, 4 статті 306 Господарського кодексу України визначено, що перевезенням вантажів у цьому Кодексі визнається господарська діяльність, пов'язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами. Суб'єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі. Допоміжним видом діяльності, пов'язаним з перевезенням вантажу, є транспортна експедиція.

Як передбачено статтею 909 Цивільного кодексу України та частинами 1,2 статті 307 Господарського кодексу України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі та підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов'язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.

Відповідно до статті 919 Цивільного кодексу України перевізник зобов"язаний доставити вантаж, пасажира, багаж, пошту до пункту призначення у строк, встановлений договором, якщо інший строк не встановлений транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно - правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них, а в разі відсутності таких строків-у розумний строк.

У відповідності до статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно зі статтею 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо ж строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Таким чином, обов"язки передбачені розділом 3 Договору перевізником не виконано, у зазначений у заявці на перевезення вантажу № 235 від 04.06.2014 р. строк перевізник відмовився надати позивачу послуги по перевезенню вантажу, у пункт призначення його не доставив та відповідно не видав його вантажоодержувачу, чим порушив розділ 6 Договору.

За таких обставин, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги приватного підприємства "Астро" про стягнення з приватного підприємства "Українська хімічна компанія 21 ст." грошових коштів в сумі 13 800,00 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Позивач також просить стягнути з відповідача 3 135,91 грн. інфляційних втрат та 328,93 грн. 3% річних на підставі статті 625 Цивільного кодексу України відповідно до якої боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до пункту 5.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилася від прийняття зобов'язання за договором (стаття 612 ЦК України), повернення сум авансу та завдатку, повернення коштів у разі припинення зобов'язання (в тому числі шляхом розірвання договору) за згодою сторін або визнання його недійсним, відшкодування збитків та шкоди, повернення безпідставно отриманих коштів (стаття 1212 ЦК України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.

З урахуванням листа позивача від 10.06.2014 р. № 1006/01 сума 13 800,00 грн. не є грошовим обов'язком відповідача, а є його обов'язком повернути кошти позивачу, який відмовився від прийняття зобов"язання за договором, а отже передбачає можливість стягнення процентів на підставі ст. 536 Цивільного кодексу України, яка передбачає, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Пунктами 6.1- 6.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" встановлено, що проценти річних, про які йдеться у частині другій статті 625 ЦК України, необхідно відрізняти від процентів за користування чужими коштами, передбачених статтею 536 названого Кодексу. Стягнення процентів річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобов'язання і одночасно, як зазначалося, способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тобто зобов'язанням сплатити кошти, тоді як проценти, зазначені у статті 536 Цивільного кодексу України, - це плата за користування чужими коштами, в тому числі безпідставно одержаними, збереженими грішми (стаття 1214 Цивільного кодексу України).

Підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 Цивільного кодексу України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством (наприклад, статтями 1048, 1054, 1061 ЦК України). Спільним для цих процентів є те, що вони нараховуються саме у зв'язку з користуванням чужими коштами. Положення ж частини другої статті 625 ЦК України в частині сплати процентів річних застосовуються за наявності порушення грошового зобов'язання. Тому, зокрема, якщо в законі або в укладеному сторонами договорі передбачено розмір процентів за користування чужими коштами (стаття 536 ЦК України), то це не позбавляє кредитора права звернутися до боржника з позовом про стягнення як зазначених процентів, так і трьох процентів річних (якщо інший їх розмір не передбачено договором або Законом) - за наявності порушення боржником грошового зобов'язання.

Оскільки в договорі № 04/06-1 від 04.06.2014 р. на підставі якого ця сума була перерахована позивачем відповідачу, сторони не встановлювали розмір процентів за користування чужими грошовими коштами в разі відмови від договору, а чинне законодавство не передбачає визначення розміру, то позов в частині стягнення 3 135,91 грн. інфляційних втрат та 328,93 грн. - 3% річних задоволенню не підлягає.

За таких обставин, приймаючи до уваги все вищенаведене, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги приватного підприємства "Астро" до приватного підприємства "Українська хімічна компанія 21 ст." підлягають частковому задоволенню.

Судовий збір згідно статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивач в позовній заяві також просить відшкодувати витрати на оплату послуг адвоката в розмірі 2 000,00 грн.

Відповідно до частини 1 статті 44 Господарського процесуального кодексу України до судових витрат віднесені, зокрема, витрати, пов'язані з оплатою послуг адвоката.

Частиною 3 статті 48 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що витрати, які підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру".

Згідно статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Як зазначено в пункті 6.3. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21 лютого 2013 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

Фактичне надання послуг адвоката та понесення позивачем витрат на їх оплату в розмірі 2 000,00 грн. у даній справі підтверджено наступними документами: договором про надання правової допомоги б/н від 19.03.2015, що підписаний між позивачем та адвокатським об'єднанням "Сімейство" (а.с. 22-24); актом здачі приймання виконаних робіт та надання послуг від 27.03.2015 р., (а.с. 24); свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльності (а.с. 26); ордером адвоката (а.с. 25); платіжним дорученнями № 149 від 23.03.2015 на суму 2 000,00 грн. (а.с.27); представництвом інтересів позивача під час слухання справи адвокатом Боганча А.А. і підписання ним позовної заяви.

Виходячи з наведеного та положень ч. 5 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд вважає наявними підстави для покладення на відповідача витрат з оплати послуг адвоката в розмірі 2 000,00 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 43, 44, 49, 75, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з приватного підприємства "Українська хімічна компанія 21 ст." (25013, м.Кіровоград, вул. Валентини Терешкової, 9, код ЄДРПОУ 35958511) на користь приватного підприємства "Астро" (83001, м. Донецьк, вул. Артема, 63 "А", код ЄДРПОУ 30479323) грошові кошти в сумі 13 800,00 грн., судовий збір в розмірі 1460,34 грн. та 2 000,00 грн. оплати послуг адвоката.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи Дніпропетровським апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга на рішення подається через місцевий господарський суд, який розглянув справу, протягом десяти днів з дня підписання рішення, оформленого відповідно до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя С. Б. Колодій

Суддя В.М.Балик

Суддя Т.В.Макаренко