Постанова

від 21.07.2015 по справі 911/682/15

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" липня 2015 р.Справа № 911/682/15 Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Ярош А.І.,

суддів : Головея В.М., Шевченка В.В.,

при секретарі судового засідання Бендерук Є.О.,

за участю представників сторін:

від позивача: Снітко А.С., за довіреністю;

від відповідача: Лобанов Р.М., за довіреністю;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгово-промислова спілка»

на рішення господарського суду Одеської області від 05 травня 2015 року

по справі № 911/682/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Євпаторійський завод класичних вин»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгово-промислова спілка»

про визнання недійсною специфікації до договору,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Євпаторійський завод класичних вин» звернулось до господарського суду Одеської області до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгово-промислова спілка» про визнання недійсною специфікації №1 від 12.09.2013 року до договору поставки №12/09/2013-1 від 12.09.2013 року, зазначаючи про перевищення директором Товариства з обмеженою відповідальністю «Євпаторійський завод класичних вин» своїх повноважень.

Рішенням господарського суду Одеської області від 05 травня 2015 року по справі № 911/682/15 (суддя Рога Н.В.) позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю „Євпаторійський завод класичних вин" задоволено повністю.

Визнано недійсною з моменту укладення Специфікацію №1 від 12.09.2013р. до Договору поставки №12/09/2013-1 від 12.09.2013р., укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю „Євпаторійський завод класичних вин" та Товариством з обмеженою відповідальністю „Торгово-промислова спілка".

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю „Торгово-промислова спілка" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Євпаторійський завод класичних вин" судовий збір у розмірі 1 218грн.

Приймаючи рішення, суд дійшов висновків про те, що з матеріалів справи вбачається, що учасник ТОВ „Євпаторійський завод класичних вин" гр. Цап Валерій Володимирович не надавав згоду на підписання Специфікації №1 до Договору поставки №12/09/2013-1 від 12.09.2013р. та не схвалив зазначену угоду сторін щодо поставки Товару на зазначену у Специфікації суму.

Посилання відповідача у справі на наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником з перевищення повноважень до уваги судом не прийнято, адже, по-перше, акт звірки взаєморозрахунків від 28.02.2014р. підписаний лише бухгалтерами ТОВ „Євпаторійський завод класичних вин" та ТОВ „Торгово-промислова спілка", а видаткові накладні лише підтверджують факт поставки товару і підписані представниками сторін, уповноваженими на передачу - приймання товару.

По-друге, суд дійшов висновку про те, що не можна вважати правочин схваленим особою, від імені якого його укладено, якщо дії, що свідчать про прийняття його до виконання, вчинені особою, котра перевищила свої повноваження. Адже, за матеріалами справи, дії щодо часткової оплати отриманого за Специфікацією №1 від 12.09.2013р. Товару, було вчинено саме директором ТОВ „Євпаторійський завод класичних вин" Кошевим Олегом Івановичем.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Торгово-промислова спілка» звернулось до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення господарського суду Одеської області скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, апелянт вважає, що дії позивача з виконання спірних договорів - прийняття виноматеріалу, часткова оплата за спірною угодою дають підстави вважати правочин схваленим особою на користь якої йог обуло укладено.

Отже, фактично виконання зобов'язання по договору поставки позивачем - сплата за товар, взяття на облік, оприбуткування, свідчить про схвалення правочину.

Крім того, апелянт вважає що судом неправомірно не прийняті до уваги доводи відповідача щодо необізнаності про встановлені статутом позивача обмеження повноваження директора. Копія або оригінал Статуту при укладенні правочину позивачем надана не була, в інший спосіб щодо обмеження повноважень директора інформація від позивача також не надходила, при цьому суд посилається на витяг з ЄДРЮО та ФОП, який містить посилання на пункти Статуту, разом з тим інформація щодо самих обмежень в реєстрі відсутня.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши представників сторін, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду, виходячи з наступних обставин.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 12 вересня 2013р. між ТОВ „Євпаторійський завод класичних вин" (Покупець) та ТОВ „Торгово-промислова спілка" (Постачальник) був укладений Договір поставки №12/09/2013-1 , згідно якого Постачальник зобов'язався поставити Покупцю виноматеріали виноградні оброблені (Товар) , а Покупець зобов'язався прийняти та оплатити їх на умовах цього Договору.

За умовами п.1.2 Договору найменування Товару, ціна, кількість, асортимент та технічні характеристики відображаються в специфікаціях, які є невід'ємною частиною цього Договору.

Згідно розділу 3 Договору загальна сума договору складає сумарну вартість Товару, поставленого протягом строку дії цього Договору. Порядок та строки оплати обговорюються та затверджуються сторонами в специфікаціях до цього Договору.

Того ж дня, 12 вересня 2013р. сторони за Договором підписали Специфікацію №1 до Договору поставки №12/09/2013-1 від 12.09.2013р., якою узгодили об'єми та вартість поставки виноматеріалів на загальну суму 3 176 000 грн. згідно графіку. Сторони також визначили, що кінцевий строк оплати - до 31.01.2014р.

При цьому, як Договір поставки №12/09/2013-1, так і Специфікацію №1 до Договору поставки №12/09/2013-1 від 12.09.2013р. від імені ТОВ „Євпаторійський завод класичних вин" підписав директор - Кошевий Олег Іванович, який діяв на підставі Статуту товариства.

З матеріалів справи вбачається, що діяльність товариства з обмеженою відповідальністю "Євпаторійський завод класичних вин" регулюється Статутом, затвердженим рішенням загальних зборів засновників № 1 від 05.11.2010 р. (а.с.18-30).

Згідно зі статтею 4.1 Статуту вищим органом управління товариства є учасник.

Згідно Статуту ТОВ „Євпаторійський завод класичних вин", зареєстрованого 11.11.2010р. (№ запису 1 140 102 0000 0026649), засновником (учасником) товариства є громадянин України Цап Валерій Володимирович, частка у статутному капіталі якого складає 100%. Учасник має право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі з тих, які передані до компетенції директора. Рішення учасника приймається у вигляді рішень, викладається українською мовою, підписується учасником та скріплюється печаткою юридичної особи.

При цьому, відповідно до ст..4.3.16 Статуту ТОВ „Євпаторійський завод класичних вин" до компетенції вищого органу управління товариства - учасника, відноситься прийняття рішень про укладення та затвердження договорів , сума яких перевищує 100 000 дол. США. Відповідно до ст..4.4. Статуту повноваження, зазначені у ст.4.3.16 Статуту, відносяться до виняткової компетенції рішення учасника і не можуть бути делеговані директору.

Згідно ст..4.6 Статуту ТОВ „Євпаторійський завод класичних вин" директор товариства вирішує всі питання діяльності товариства за винятком тих, які віднесені до виняткової компетенції рішення учасника.

Судом встановлено, що Цап Валерій Володимирович, який являється єдиним учасником, повноважним на прийняття рішень з усіх питань діяльності, не надавав своєї згоди на укладення Кошевим Олегом Івановичем угоди, а саме Договору поставки №12/09/2013-1 від 12.09.2013р. та Специфікації №1 від 12.09.2013р., згідно якої Постачальник зобов'язався поставити Товар на суму 3 176 000 грн., що еквівалентно 397 347, 68 дол. США за курсом НБУ долара США по відношенню до гривні станом на дату підписання Специфікації №1 .

Отже, фактично уклавши правочин щодо поставки товару на суму, що значно перевищує еквівалент у 100 000 дол. США, директором ТОВ „Євпаторійський завод класичних вин" Кошевим Олегом Івановичем було перевищено надані йому Статутом товариства повноваження.

Згідно з ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1 - 3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. ч. 1 - 3, 5, 6 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За приписами частин першої і третьої ст. 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Статтею 238 ЦК України передбачено, що представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин, який відповідно до його змісту може бути вчинений лише особисто тією особою, яку він представляє.

Дослідивши матеріали справи, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх обґрунтованими, виходячи з наступного.

Так, відповідно до ст. 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Порядок та особливості застосування статті 241 ЦК України роз'яснено постановою Пленуму Вищого Господарського Суду України від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", відповідно до п.3.4 якої настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з'ясовувати пов'язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.).

Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.

Разом з тим, судова колегія зазначає, що вчинення дій, направлених на схвалення правочину безпосередньо особою, яка уклала правочин із перевищенням повноважень, не може свідчити про схвалення правочину особою, від імені якої було укладено договір, у розумінні статті 241 ЦК України.

Аналогічну правову позицію було висловлено Верховним Судом України і у рішенні від 26.08.2014 у справі № 3-95гс14.

Наступне схвалення правочину, на думку апелянта, полягає в даному випадку в прийнятті товару, взятті його на облік, частковій оплаті, проте колегія суддів не може погодитись з такими доводами, оскільки вказані дії здійснювались за вказівкою тієї ж особи, що підписувала спірну специфікацію - Кошевого О.І., який на той час був директором товариства.

Тому, оскільки фактично питання прийняття товару та його оплати належить до компетенції директора, неможливо такі дії вважати наступним схваленням правочину.

Крім того, колегія суддів відхиляє доводи апелянта про те, що йому не було та не могло бути відомо про обмеження, передбаченні Статутом, оскільки він його не бачив при укладенні договору.

Відповідно до п. 3.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" від 29.05.2013 р. № 11 припис абзацу першого частини третьої статті 92 ЦК України зобов'язує орган або особу, яка виступає від імені юридичної особи, не перевищувати своїх повноважень.

Водночас саме лише порушення даного обов'язку не є підставою для визнання недійсними правочинів, вчинених цими органами (особами) від імені юридичної особи з третіми особами, оскільки у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження (абзац другий частини третьої статті 92 ЦК України).

Отже, позов про визнання недійсним відповідного правочину може бути задоволений у разі доведеності юридичною особою (позивачем) у господарському суді тієї обставини, що її контрагент знав або повинен був знати про наявні обмеження повноважень представника цієї юридичної особи, але, незважаючи на це, вчинив з ним оспорюваний правочин (що не отримав наступного схвалення особи, яку представляють). Наприклад, третя особа, укладаючи договір, підписаний керівником господарського товариства, знає про обмеження повноважень цього керівника, оскільки є акціонером товариства і брала участь у загальних зборах, якими затверджено його статут.

У зв'язку з наведеним господарському суду слід виходити з того, що контрагент юридичної особи знає (або повинен знати) про обмеження повноважень цієї особи, якщо:

- такі обмеження передбачені законом (наприклад, абзацом другим частини другої статті 98 ЦК України);

- про відповідні обмеження було вміщено відомості у відкритому доступі на офіційному веб-сайті розпорядника Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців.

Якщо договір містить умову (пункт) про підписання його особою, яка діє на підставі статуту підприємства чи іншого документа, що встановлює повноваження зазначеної особи, то наведене свідчить про обізнаність іншої сторони даного договору з таким статутом (іншим документом) у частині, яка стосується відповідних повноважень, і в такому разі суд не може брати до уваги посилання цієї сторони на те, що їй було невідомо про наявні обмеження повноважень представника її контрагента.

Як вбачається з матеріалів справи, в преамбулі специфікації №1 від 12.09.2013 року до договору поставки №12/09/2013-1 зазначено, що директор Кошевий О.І. діє на підставі Статуту, а отже, відповідач повинен був пересвідчитись про відсутність обмежень вказаної особи на укладення відповідних правочинів.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Вищого господарського суду України від 31 березня 2014 року по справі № 901/2258/13, від 01 квітня 2015 року по справі № 925/1425/14.

Отже, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними, обґрунтованими, а рішення законним та правомірним.

За таких обставин, перевіривши законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду, оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не підтверджені належними та допустимими доказами в розумінні ст.ст.32-34 ГПК України, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав, передбачених ст.104 ГПК України, для скасування рішення суду першої інстанції та відмову у задоволенні апеляційної скарги.

Керуючись ст.99, п.1 ст.103, 105 ГПК України, Одеський апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгово-промислова спілка» залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Одеської області від 05 травня 2015 року по справі № 911/682/15 залишити без змін.

Постанова в порядку ст. 105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Повний текст постанови складено 22.07.2015 року.

Головуючий суддя А.І. Ярош

Суддя В.М. Головей

Суддя В.В. Шевченко