Рішення

від 15.07.2015 по справі 910/13907/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.07.2015Справа №910/13907/15

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Істерн Беверідж Трейдінг» доТовариства з обмеженою відповідальністю «Посадский» про стягнення 10 663,06 грн. Суддя Яковенко А.В.

Представники сторін:

від позивача -Хомяков С.М. дов. №б/н від 23.10.2014р. від відповідача - не з'явилися

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Істерн Беверідж Трейдінг» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Посадский» про стягнення з останнього заборгованості за Договором поставки №006807 від 31.03.2014 у розмірі 10 663,06 грн., з яких 5 610,48 грн. - основного боргу, 1 208,55 грн. - пені, 1 447,84 грн. - 20% штрафу, 85,88 грн. - 3% річних, 2 310,31 грн. - інфляційних втрат, крім того просив судові витрати у розмірі 1 827,00 грн. також покласти на відповідача.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 31.03.2014 між сторонами укладено Договір поставки №006807, відповідно до якого позивач взяв на себе зобов'язання поставляти та передавати у власність відповідача замовлену продукцію, а останній - прийняти та оплатити вказану продукцію, проте, як вказує позивач, в результаті неналежного виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань у нього виникла заборгованість у розмірі 5 610,48 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.06.2015 порушено провадження у справі №910/13907/15 та призначено розгляд справи на 15.07.2015.

Представник позивача у судове засідання 15.07.2015 з'явився, надав пояснення по суті справи, відповідно до яких просив суд позовні вимоги задовольнити у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.

Представники відповідача у судове засідання та 15.07.2015 не з'явилися, про поважні причини неявки суд не повідомили, вимоги ухвали суду про порушення провадження у справі №910/13907/15 від 05.06.2015 не виконали, заяв та клопотань не подавали.

Відповідно до абзацу 3 п.3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач повідомлений про час та місце судового розгляду належним чином.

Оскільки про час та місце судового засідання відповідач був належним чином повідомлений, на підставі статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами.

За результатами дослідження доказів, наявних у матеріалах справи, суд у нарадчій кімнаті, у відповідності до ст.ст. 82-85 ГПК України, ухвалив рішення у справі №910/13907/15.

Відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 15.07.2015 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

31.03.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Істерн Беверідж Трейдінг» (далі - Постачальник, Позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Посадский» (далі - Покупець, Відповідач) укладено Договір поставки №006807 (далі - Договір).

Відповідно до п. 1.1. Договору Постачальник передає у власність Покупця, а Покупець приймає і оплачує алкогольні та безалкогольні напої (далі - Продукція) в асортименті, партіями згідно накладних, на умовах цього Договору.

Пунктом 2.1. Договору передбачено, що ціна, асортимент, найменування, кількість Продукції, що продається за цим Договором, вказується в додатковій угоді (додатку/специфікації до цього Договору) або можуть узгоджуватися сторонами при підписанні накладної(их) і вказується в ній(них).

За змістом п.п. 2.3.-2.4. Договору ціна останнього визначається виходячи із загальної вартості Продукції, поставленої протягом терміну дії цього Договору. Продукція поставляється на умовах DDP (правила ІНКОТЕРМС у редакції 2000 року) - адреса торгівельної точки Покупця.

Положеннями п. 2.7. Договору передбачено, що Покупець оплачує вартість кожної партії поставленої Продукції шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника або шляхом внесення грошових коштів у касу Постачальника. Підстава для оплати Продукції, отриманої Покупцем за цим Договором, є видаткова накладна, або ТТН Форма №1-ТН/алкогольні напої/, або цей Договір.

Сторони погодили, що Покупець зобов'язується оплатити кожну придбану за цим Договором партію Продукції не пізніше 21 (двадцять один) календарних днів з моменту її передачі (п .2.9. Договору).

У відповідності до пункту 4.1. Договору у разі недотримання термінів оплати Продукції, зазначених у п. 2.9 цього Договору, Покупець сплачує на користь Постачальника пеню в розмірі 0,1% від вартості неоплаченої продукції за кожний день прострочення. У разі якщо прострочення оплати становить більше 30 календарних днів, Покупець, крім того, зобов'язаний виплатити Постачальнику штраф у розмірі 20% від вартості партії Продукції, оплата якої прострочена.

Спір у справі виник у зв'язку із неналежним, на думку Позивача, виконанням Відповідачем грошового зобов'язання по оплаті поставленої згідно Договору Продукції, у зв'язку з чим Позивач вказує на існування заборгованості за поставлену Продукцію у розмірі 5 610,48 грн.

Судом встановлено, що укладений між сторонами Договір за своєю правовою природою є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст.ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України (далі - ГК України), ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України, і згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 ГК України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно із ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Матеріалами справи підтверджується передача Відповідачу Товару за видатковими накладними.

Так, на виконання умов Договору Позивачем поставлено, а Відповідачем прийнято Продукції за загальну суму 7 239,18 грн., що підтверджується видатковими накладними, які підписані представниками сторін без заперечень та скріплені печатками товариств, а саме:

- №РН-60-029864 від 30.09.2014 з урахуванням ПДВ на суму 3 157,38 грн.;

- №РН-60-031784 від 10.10.2014 з урахуванням ПДВ на суму 1 417,50 грн.;

- №РН-60-033199 від 20.10.2014 з урахуванням ПДВ на суму 2 153,94 грн.;

- №РН-60-0124489 від 20.03.2015 з урахуванням ПДВ на суму 510,66 грн.

З матеріалів справи вбачається, що станом на дату звернення до суду Відповідач свої зобов'язання з оплати поставленого товару виконав частково у розмірі 1 628,70 грн., у результаті чого утворилася заборгованість у розмірі 5 610,48 грн.

Статтею 692 ЦК України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Отже, з урахуванням положень ст. 530 ЦК України, п. 2.9 Договору Покупець зобов'язується оплатити кожну придбану за цим Договором партію Продукції не пізніше 21 (двадцять один) календарних днів з моменту її передачі.

Таким чином, після спливу указаного п. 2.9 Договору строку оплати за Продукцію Покупець вважається таким, що прострочив грошове зобов'язання.

Відповідно до статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із статтями 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Матеріалами справи підтверджується наявність у Відповідача грошового зобов'язання по сплаті на користь Позивача, на підставі Договору, за поставлену Продукцію суми заборгованості у розмірі 5 610,48 грн.

Крім того, указана сума заборгованості підтверджується підписаним уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками товариств Актом звірки взаєморозрахунків за Договором від 13.05.2015, відповідно до якого сторони погодили, що заборгованість становить 5 610,48 грн.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідачем обставин, з якими чинне законодавство пов'язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов'язання, не наведено.

Таким чином, суд приходить до висновку, що вимога Позивача про стягнення з Відповідача суми основної заборгованості у розмірі 5 610,48 грн. за поставлену Продукцію є законною та обґрунтованою, а тому підлягає задоволенню судом.

Крім того, Позивач просить стягнути з Відповідача у зв'язку із простроченням виконання грошового зобов'язання з оплати поставленої Продукції 1 208,55 грн. - пені, 1 447,84 грн. - 20% штрафу, 85,88 грн. - 3% річних, 2 310,31 грн. - інфляційних втрат.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Приписами ст. 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з частинами 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Як зазначалось вище, п. 4.1. Договору передбачено, що у разі недотримання термінів оплати Продукції, зазначених у п. 2.9 цього Договору, Покупець сплачує на користь Постачальника пеню в розмірі 0,1% від вартості неоплаченої продукції за кожний день прострочення.

В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" №01-8/344 від 11.04.2005 з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Судом встановлено, що Відповідач у встановлений Договором строк свого обов'язку з перерахування коштів не виконав, допустивши прострочення виконання зобов'язання, тому дії останнього є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 ЦК України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 ЦК України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Судом враховано положення п. 2.5. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013, відповідно до якого щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Відповідно до статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати розміру подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, враховуючи положення п. 5.3. Договору, п. 2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 за №14, ч. 5. ст. 254 ЦК України, відповідно до якої якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначається відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день, суд приходить до висновку, що Відповідач вважається таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання за видатковими накладними:

- №РН-60-029864 від 30.09.2014 - з 22.10.2014;

- №РН-60-031784 від 10.10.2014 - з 01.11.2014;

- №РН-60-033199 від 20.10.2014 - з 11.11.2014;

- №РН-60-0124489 від 20.03.2015 - з 11.04.2015.

Враховуючи викладене, пеня повинна розраховуватися за період з:

- 22.10.2014 по 21.04.2015 включно - за видатковою накладною №РН-60-029864;

- 01.11.2014 по 30.04.2015 включно - за видатковою накладною №РН-60-031784;

- 11.11.2014 по 10.05.2015 включно - за видатковою накладною №РН-60-033199;

- 11.04.2015 по 21.05.2015 включно - за видатковою накладною №РН-60-0124489.

Враховуючи наведене, вимоги Позивача про стягнення з Відповідача пені у розмірі 1 208,55 грн. за всіма видатковими накладними підлягають частковому задоволенню і за розрахунком суду указана сума становить 1 045,29 грн. У задоволенні вимог стосовно стягнення решти суми пені у розмірі 163,26 грн. необхідно відмовити.

Стосовно вимоги Позивача про стягнення з Відповідача 20% штрафу у розмірі 1 447,84 грн. суд відзначає наступне.

Згідно з ч. 2. ст. 549 ЦК України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Відповідно до п. 2.1. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17.12.2013 за №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" застосування іншого виду неустойки - штрафу до грошового зобов'язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі (наприклад, за необґрунтовану відмову від переказу коштів за розрахунковими документами отримувача коштів), притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. В останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати.

Як вказувалося раніше, приписами п. 4.1. Договору передбачено, що у разі якщо прострочення оплати становить більше 30 календарних днів, Покупець, крім того, зобов'язаний виплатити Постачальнику штраф у розмірі 20% від вартості партії Продукції, оплата якої прострочена.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимоги Позивача в частині стягнення штрафу за несвоєчасне виконання Відповідачем взятих на себе зобов'язань в розмірі 1 447,84 грн., нараховані відповідно до законодавства, тому підлягають задоволенню.

Викладене підтверджується постановами ВСУ від 28.02.2011 у справі №23/225 та від 27.04.2012 у справі №06/5026/1052/2011.

Судом розглянуто вимоги про стягнення з Відповідача 85,88 грн. - 3% річних, 2 310,31 грн. - інфляційних втрат, у зв'язку із простроченням останнім виконання грошового зобов'язання на підставі Договору.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з положеннями пунктів 3.1. та 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 за №14 інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з пунктом 4.1. вищенаведеної Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 за №14, сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Як встановлено судом, дії Відповідача, який прострочив виконання спірного грошового зобов'язання, є порушенням умов Договору, що є підставою для захисту майнових прав та інтересів Позивача відповідно до норм статті 625 ЦК України.

Здійснивши перевірку наданого Позивачем розрахунку 3% річних, суд приходить до висновку, що указана сума у розмірі 85,88 грн. є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню судом.

З приводу стягнення 2 310,31 грн. інфляційних втрат, то за розрахунком суду інфляційні втрати за вказаний Позивачем період становлять 2 485,99 грн.

Згідно з п.2 ч.1 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони. Оскільки відповідного клопотання у матеріалах справи немає, господарський суд не вправі виходити за межі заявлених вимог, а саме: стягувати понад указану Позивачем суму інфляційних втрат у розмірі 2 310,31 грн.

Звідси, вимоги про стягнення інфляційних втрат у розмірі 2 310,31 грн. за порушення строків виконання грошового зобов'язання підлягають задоволенню в повному обсязі.

Таким чином, вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Істерн Беверідж Трейдінг» стосовно стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Посадский» є законними та обгрунтованими в частині стягнення 1 045,29 грн. - пені, 1 447,84 грн. - 20% штрафу, 85,88 грн. - 3% річних, 2 310,31 грн. - інфляційних втрат, були доведеними Позивачем належними та допустимими доказами, а тому є такими, що підлягають задоволенню судом.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно частини 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Факт невиконання зобов'язання за Договором належним чином доведений, документально обґрунтований, Відповідачем не спростований.

Відповідач правом надання відзиву на позовну заяву не скористався, заявлені до нього вимоги не спростував, доказів погашення заборгованості за поставлену Продукцію та/або наявності об'єктивних причин неможливості виконання договірних зобов'язань суду не надав.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги Позивача про стягнення заборгованості з Відповідача за Договором поставки №006807 від 31.03.2014 є законними, обґрунтованими та такими, що задовольняються судом в частині стягнення 10 499,80 грн., з яких 5 610,48 грн. - основного боргу, 1 045,29 грн. - пені, 1 447,84 грн. - 20% штрафу, 85,88 грн. - 3% річних, 2 310,31 грн. - інфляційних втрат.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03.2012 "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

З огляду на те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, згідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За таких обставин, на підставі викладеного, керуючись ст.ст. 32, 33, 34, 49, 75, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Посадский» (02192, м. Київ, вул. Малишка, буд. 1; код ЄДРПОУ 38407937) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Істерн Беверідж Трейдінг» (08132, Київська обл., м. Вишневе, вул. Київська, буд. 6-В; код ЄДРПОУ 38679874) заборгованість за Договором поставки №006807 від 31.03.2014 у розмірі 10 499,80 грн., з яких 5 610,48 грн. - основного боргу, 1 045,29 грн. - пені, 1 447,84 грн. - 20% штрафу, 85,88 грн. - 3% річних, 2 310,31 грн. - інфляційних втрат та витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 799,03 грн.

4. В іншій частині у позові відмовити.

5. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

6 . Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

7. Дата складання повного тексту рішення 21.07.2015.

Суддя А.В.Яковенко