Рішення

від 15.07.2015 по справі 904/3840/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.07.2015Справа №904/3840/15

За позовомСвято-Вознесенської парафії Дніпродзержинської єпархії Української православної церкви до 1) Семенівської сільської ради Криничанського району Дніпропетровської області 2) Дніпропетровської обласної державної адміністрації

За участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні

позивачаВідділу культури, туризму, національностей та релігії Криничанської районної державної адміністрації Дніпропетровської області

про визнання права власності Суддя Яковенко А.В.

Представники сторін:

від позивача - Мартинова О.В. дов. № б/н від 29.04.2015 р. - Байрамов Р.А. дов. № б/н від 29.04.2015 р. від відповідача 1 від відповідача 2 - не з'явилися. - не з'явилися. від третьої особи - не з'явилися.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Свято-Вознесенська парафія Дніпродзержинської єпархії Української православної церкви звернулася до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Семенівської сільської ради Криничанського району Дніпропетровської області та Дніпропетровської обласної державної адміністрації про визнання права власності.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач з 1991 року та по теперішній час користується Свято-Вознесенським храмом, розташованим у селі Семенівка Криничанського району Дніпропетровської області, у зв'язку з чим вказує на підстави для визнання за ним права власності на спірне нерухоме майно за набувальною давністю у відповідності до приписів ст. 344 ЦК України.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 05.05.2015 матеріали позовної заяви у справі №904/3840/15 передано за виключною підсудністю до Господарського суду міста Києва.

Згідно автоматизованої системи документообігу господарського суду міста Києва матеріали позовної заяви у справі № 904/3840/15 передано на розгляд судді А.В.Яковенко.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.05.2015 порушено провадження у справі №904/3840/15, залучено до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Відділ культури, туризму, національностей та релігії Криничанської районної державної адміністрації Дніпропетровської області, та призначено розгляд справи на 10.06.2015.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.06.2015 розгляд справи №904/3840/15 відкладався на 15.07.2015 відповідно до вимог ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

Представники позивача у судове засідання 15.07.2015 з'явилися, надали пояснення по суті справи, відповідно до яких просили суд позовні вимоги задовольнити у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.

Представники відповідача-1 та відповідача-2 у судове засідання 15.07.2015 не з'явилися, проте в матеріалах справи наявні відповідні клопотання про розгляд справи без їх участі.

Представники третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача у судове засідання 15.07.2015 не з'явилися, про поважні причини неявки суд не повідомили, вимог ухвали суду не виконали, заяв та клопотань не подавали.

Розглянувши клопотання відповідача-2 про залучення Міністерства культури України до участі у розгляді справи в порядку ст. 27 ГПК України в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору, судом відмовлено в його задоволенні, оскільки заявником клопотання, всупереч вимогам вказаної статті не обґрунтовано перед судом, яким чином рішення з даного господарського спору може вплинути на права або обов'язки Міністерства культури України, а саме по собі посилання, що «вплине», належним обґрунтуваннями не є.

Відповідно до абзацу 3 п.3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач-1, відповідач-2 та третя особа повідомлені про час та місце судового розгляду належним чином.

Оскільки про час та місце судового засідання відповідач-1, відповідач-2, третя особа були належним чином повідомлені, на підставі статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами.

За результатами дослідження доказів, наявних у матеріалах справи, суд у нарадчій кімнаті, у відповідності до ст.ст. 82-85 ГПК України, ухвалив рішення у справі №904/3840/15.

Відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 15.07.2015 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з рішенням Семенівської сільської ради від 18.06.1991, погодженого з Відділом у справах будівництва і архітектури виконавчого комітету Криничанської районної ради народних депутатів (листом №29 від 23.08.1991), Свято-Вознесенській православній церкві було виділено земельну ділянку площею 1,0 га, на якій знаходиться будівля храму.

Рішенням виконавчого комітету Дніпропетровської обласної ради «Про заяви віруючих» №410 від 27.12.1991 зареєстровано статут Свято-Вознесенської парафії Дніпродзержинської єпархії Української православної церкви (далі - Позивач), відповідно до якого остання зайняла споруду Свято-Вознесенської церкви, розташованої в селі Семенівка Криничанського району Дніпропетровської області.

На підставі вищезазначеного, Позивач стверджує, що оскільки користування вищевказаним об'єктом нерухомості здійснюється безперервно, добросовісно та відкрито понад десять років, є підстави для визнання за Позивачем права власності на спірне нерухоме майно за набувальною давністю у відповідності до приписів ст. 344 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно з п. 3. Указу Президента України «Про заходи щодо повернення релігійним організаціям культового майна» від 04.03.1992 за №125/92 доручено Раді Міністрів Кримської АРСР, виконавчим комітетам обласних, Київської та Севастопольської міських Рад народних депутатів протягом 1992-1993 років здійснити передачу релігійним громадам у власність чи безоплатне користування культових будівель, що використовуються не за призначенням.

З матеріалів справи вбачається, що Позивачем добросовісно зайнятий Свято-Вознесенський храм у с. Семенівка Криничанського району Дніпропетровської області з 27.12.1991, що підтверджується листом Семенівської сільської ради від 10.04.2015, адресованого Свято-Вознесенській парафії Дніпродзержинської єпархії Української православної церкви.

Судом встановлено, що спірна будівля не була передана Позивачу на підставі цивільно-правового правочину (договору купівлі-продажу, дарування, міни, оренди тошо), у зв'язку з чим володіння Позивачем спірним нерухомим майном є безтитульним, тобто, таким, що не спирається на які-небудь правові підстави набувальної давності (титули), внаслідок чого до спірних відносин можливе застосування ст. 344 ЦК України.

З огляду на обставини, за яких Свято-Вознесенська парафія Дніпродзержинської єпархії Української православної церкви заволоділа майном, вбачається, що таке заволодіння є добросовісним.

У суду відсутні підстави вважати, що Свято-Вознесенський храм у с. Семенівка Криничанського району Дніпропетровської області був зайнятий Позивачем всупереч волі попередніх власників.

Таким чином, Свято-Вознесенський храм з 27.12.1991 по теперішній час перебуває у фактичному відкритому та безперервному володінні Свято-Вознесенської парафії Дніпродзержинської єпархії Української православної церкви.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Статтею 344 ЦК України встановлено, що особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Особа, яка заявляє про давність володіння, може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є.

Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Згідно з положеннями статті 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Пунктом 9 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» від 07.02.2014 за №5 передбачено, що відповідно до частини першої статті 344 ЦК особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено ЦК.

При вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке:

- володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності;

- володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна;

- володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності. Не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є сингулярним чи універсальним правонаступником, оскільки в цьому разі вона може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 ЦК).

Оскільки ЦК України набрав чинності з 1 січня 2004 року, то набувальна давність може застосовуватися для набуття права власності на майно, володіння яким почалося не раніше 1 січня 2001 року. Тобто набувальна давність щодо об'єктів нерухомості могла застосовуватися лише після 1 січня 2011 року.

Така правова позиція міститься і в ухвалі Верховного Суду від 20.02.2008 у справі №6-27245св07 за позовом Б. до П., треті особи: Б., К., Комунальне підприємство з утримання житлового господарства Шевченківського району м. Києва, про визнання права власності на 1/2 частину жилого будинку, встановлення земельного сервітуту.

В підтвердження факту відкритого та безперервного володіння майном у вказаний період позивачем було представлено суду лист від 10.04.2015 Семенівської сільської ради, відповідно до якого Свято-Вознесенський храм був добросовісно зайнятий Позивачем, Договір №293 від 29.03.2017 про постачання електричної енергії до Свято-Вознесенського храму, споживачем послуг за яким є Позивач, Договір підряду №537 від 09.09.2011, відповідно до умов якого Позивач виступає в якості замовника робіт з улаштування Свято-Вознесенського храму на загальну суму 805 118,00 грн.

Також, в матеріалах справи наявна копія технічного паспорту на спірну будівлю, який був виготовлений Європейською оціночною компанією на замовлення позивача.

За таких обставин, за висновками суду, наданими Позивачем документами підтверджується відкритість та безперервність володіння Свято-Вознесенською парафією Дніпродзержинської єпархії Української православної церкви в період з 27.12.1991 по 2015 рік Свято-Вознесенським храмом у с. Семенівка Криничанського району Дніпропетровської області.

При цьому, суд зазначає, що матеріали справи не містять доказів які б свідчили про наявність інших осіб ніж позивач, які претендують на це майно. В тому числі, в матеріалах справи відсутні докази із яких би вбачалося, що Відповідачами в період протягом якого Позивач володіє спірним нерухомим майном здійснювалися заходи щодо витребування спірного майна від Позивача.

Можливість пред'явлення до суду позову про визнання права власності за набувальною давністю випливає з положень статей 15, 16 ЦК, а також частини четвертої статті 344 ЦК, згідно з якими захист цивільних прав здійснюється судом шляхом визнання права. У зв'язку з цим особа, яка заявляє про давність володіння і вважає, що у неї є всі законні підстави бути визнаною власником майна за набувальною давністю, має право звернутися до суду з позовом про визнання за нею права власності.

Відповідачами за позовом про визнання права власності за набувальною давністю є попередній власник майна або його правонаступник. У разі якщо попередній власник нерухомого майна не був і не міг бути відомим давнісному володільцю, то відповідачем є орган, уповноважений управляти майном відповідної територіальної громади (п. 13 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» від 07.02.2015 за №5).

При цьому, виходячи зі змісту частини першої статті 344 ЦК України, відсутність державної реєстрації права власності на нерухоме майно не є перешкодою для визнання права власності на це майно у зв'язку зі спливом строку набувальної давності, оскільки така державна реєстрація може бути здійснена після визнання права власності за набувальною давністю. Рішення суду, що набрало законної сили, про задоволення позову про визнання права власності за набувальною давністю є підставою для реєстрації права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (пункт 5 частини першої статті 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

За таких обставин, враховуючи встановлення судом усіх обставин, які є необхідними для визнання права власності на майно за набувальною давністю, з огляду на висновки суду про можливість застосування до спірних правовідносин ст. 344 ЦК України, суд дійшов висновку про задоволення позову про визнання за набувальною давністю за Свято-Вознесенською парафією Дніпродзержинської єпархії Української православної церкви права власності на Свято-Вознесенський храм у с. Семенівка Криничанського району Дніпропетровської області.

Разом з цим, з огляду на те, що господарським судом не було встановлено вчинення неправильних дій з боку Відповідачів, а також враховуючи, що ст. 344 ЦК України прямо передбачає необхідність звернення до суду для набуття права власності на майно за набувальною давністю, господарський суд дійшов висновку, що судовий збір, плачений Позивачем, підлягає сплаті саме позивачем та не підлягає стягненню з Відповідачів.

За таких обставин, на підставі викладеного, керуючись ст.ст. 32, 33, 34, 49, 75, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

2. Визнати за Свято-Вознесенською парафією Дніпродзержинської єпархії Української православної церкви (52315, Дніпропетровська обл., Криничанський район, село Семенівка; код ЄДРПОУ 35055582) право власності на Свято-Вознесенський храм у с. Семенівка Криничанського району Дніпропетровської області, що включає будівлі та споруди: літ. А, загальною площею 470,0 кв.м. (1 (перший поверх): 1 - приміщення, площею 192,4 кв.м.; 2 - приміщення, площею 6,4 кв.м.; 3 - приміщення, площею 3,7 кв.м.; 2 (другий поверх): 1 - приміщення 101,8 кв.м.); п (підвал): І - тамбур, площею 9,0 кв.м.; ІІ - приміщення, площею 14,2 кв.м.; ІІІ - приміщення, площею 77,3 кв.м.; ІV - приміщення, площею 28,6 кв.м.; V - приміщення, площею 2,4 кв.м.; VI - приміщення, площею 4,9 кв.м.; VІІ - приміщення, площею 29,3 кв.м.); літ. А - ганок, площею 62,2 кв.м.; літ. А-1 - ганок, площею 56,4 кв.м.; літ. А-2 - ганок, площею 67,8 кв.м.

3. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

4. Дата складання повного тексту рішення 21.07.2015.

Суддя А.В.Яковенко