Ухвала

від 06.07.2015 по справі 2а-11781/12/2070

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 липня 2015 року м. Київ К/800/20524/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: ГоловуючогоНечитайло О.М. СуддівЛанченко Л.В. Пилипчук Н.Г., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2012 року

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 26 березня 2013 року

у справі № 2-а-11781/12/2070

за позовом Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Піраміда»

про накладання арешту на розрахункові рахунки,

ВСТАНОВИВ :

Державна податкова інспекція у Московському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби (далі - Позивач) звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Піраміда» (далі - Відповідач) про накладання арешту на розрахункові рахунки.

Харківський окружний адміністративний суд постановою від 04 грудня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 26 березня 2013 року, у задоволенні позовних вимог відмовив.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити.

Відповідач письмових заперечень на касаційну скаргу позивача до суду касаційної інстанції не надіслав.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили такі фактичні обставини справи.

Відповідач зареєстрований виконавчим комітетом Харківської міської ради 06 серпня 2010 року за № 14801020000047430, як суб'єкт підприємницької діяльності - юридична особа, що підтверджується відповідним свідоцтвом, та перебуває на податковому обліку у позивача з 09 серпня 2010 року за № 35640.

На момент звернення позивача до суду з даним позовом за відповідачем рахувався податковий борг з податку на прибуток у розмірі 3 441,00 грн.

Посилаючись на положення підпункту 20.1.17 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України , якою, на переконання позивача, встановлено самостійну процедуру арешту коштів платника податків, яка не є різновидом адміністративного арешту коштів, передбаченого статтею 94 Податкового кодексу України , оскільки має інші умови (підстави) для його застосування, позивач звернувся до суду з позовом про накладення арешту на розрахункові рахунки позивача.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що звертаючись до суду з адміністративним позовом про накладання арешту податковий орган не надав жодних доказів наявності перелічених підпунктом 20.1.17 пункту 20.1 статті 20 Податковим кодексом України умов, за настанням яких суд може прийняти рішення про застосування арешту коштів відповідача.

Так, визначення адміністративного арешту, як виняткового способу забезпечення виконання обов'язків платника податків, наведене в пункті 94.1 статті 94 Податкового кодексу України , яке за своїм змістом однаково охоплює як арешт коштів, так і арешт іншого майна.

Отже, норми статті 94 Податкового кодексу України регулюють застосування будь-якого адміністративного арешту незалежно від предмета такого арешту.

Водночас, Податковим кодексом України передбачені також інші, додаткові випадки накладення арешту на кошти платника податків, крім тих, що визначені статтею 94 цього Кодексу .

Так, відповідно до підпункту 20.1.17 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України органи державної податкової служби мають право звертатися до суду щодо накладення арешту на кошти та інші цінності такого платника податків, що знаходяться в банку, у разі, якщо у платника податків, який має податковий борг, відсутнє майно та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу.

Наведена законодавча норма встановлює одночасно як право податкового органу на звернення до суду з вимогою про накладення арешту на кошти платника податків, так і підстави для реалізації цього повноваження. Такими підставами є: 1) відсутність майна, за рахунок якого може бути погашений податковий борг; 2) недостатність такого майна для погашення суми податкового боргу через те, що балансова вартість цього майна менша за відповідну суму податкового боргу; 3) майно не може бути джерелом погашення податкового боргу у відповідній сумі.

Отже, умовою застосування норми підпункту 20.1.17 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України є відсутність у платника податків майна, яке може бути використане для погашення податкового боргу.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, позивач не надав докази наявності підстав для реалізації повноважень звернення до суду з вимогою про накладення арешту передбачених підпунктом 20.1.17 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України .

Пунктом 1 статті 71 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

За встановлених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками попередніх судових інстанцій про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись статтями 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2012 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 26 березня 2013 року у справі № 2-а-11781/12/2070 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.