Рішення

від 21.07.2015 по справі 922/3488/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" липня 2015 р.Справа № 922/3488/15

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Суслової В.В.

при секретарі судового засідання Помпі К.І.

розглянувши справу

за позовом Приватної фірми "Діоніс-95", м. Харків до Товариства з обмеженою відповідальністю "Піца Сальваторе", м. Харків про стягнення 18168,74 грн за участю представників сторін:

позивача - Марків Н.В., довіреність № 1 від 23.03.2015 року;

відповідача - Пивоваров О.М., довіреність від 24.06.2015 року;

ВСТАНОВИВ:

Приватна фірма "Діоніс-95" звернулась до господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Піца Сальваторе" про стягнення 18168,74 грн., з яких: 14947,63 грн. заборгованості по оплаті за оренду за Договором суборенди державного майна № 1 від 01.09.2013 року, 3034,37 грн. інфляційних втрат, 186,74 грн. 3% річних. Судові витрати позивач просить покласти на відповідача.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 25 червня 2015 року розгляд справи було відкладено на 21 липня 2015 року об 10:30 год.

У призначеному засіданні присутній представник позивача підтримує заявлені позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні наявність основного боргу визнає, проте не погоджується з нарахованими позивачем сумами 3% річних та інфляційних втрат, та просить суд зменшити вказані суми на 95 %, посилаючись на скрутне фінансове становище та на ст. 233 ГК України, оскільки вважає 3% річних та інфляційні втрати штрафними санкціями. Крім того, представник відповідача надав письмові заперечення на позовну заяву за вх. № 29158, які долучені судом до матеріалів справи.

Враховуючи те, що норми ст. 38 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе відмовити відповідачу в клопотанні про відкладення розгляду справи та розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення представника відповідача, суд встановив наступне.

01 вересня 2013 року між Приватною фірмою "Діоніс-95" (позивачем, орендодавцем) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Піца Сальваторе" (відповідачем, суборендарем) було укладено договір суборенди державного майна №1.

Відповідно до п. 1.1 договору суборенди, сторони визначили, що орендодавець передає, а суборендар приймає у тимчасове платне користування нежитлове приміщення № 10 на цокольному поверсі, загальною площею 82,9 кв.м., що знаходиться на балансі ДП "УкрНТЦ "Енергосталь", розташованого за адресою: 61166, м. Харків, пр. Леніна, 9.

В пункті 1.2 Договору суборенди обумовлено, що суборендар використовує орендовану площу для розташування кафе, що не здійснює продажі підакцизної групи.

Відповідно до акту прийому-передачі від 01.09.2013 року, позивач передав, а відповідач прийняв в платне користування нежитлові приміщення, що є предметом договору суборенди державного майна № 1. Вказане свідчить про виконання позивачем умов договору.

Відповідно до п. 1.3. Договору, орендодавець надає суборендарю послуги з забезпечення нормальних умов використання орендованого приміщення, включаючи: опалення, водопостачання і каналізації, електропостачання. оплата надаваних послуг не рахується до орендної плати і сплачується суборендарем додатково.

Пунктом 3.1. Договору встановлено, що за орендну приміщення суборендар кожного місяця вносить орендну плату, яка включає плату за користування об'єктом оренди, а також відшкодовує орендодавцю фактичні витрати за комунальні послуги.

Згідно п. 3.8. Договору суборенди, суборендар оплачує комунальні послуги на підставі виставлених рахунків орендодавця.

Пунктом 4.2. Договору сторонами встановлено зобов'язання суборендаря своєчасно і в повному обсязі вносити орендодавцю плату за суборенду та оплачувати комунально-експлуатаційні послуги.

Як вбачається з матеріалів справи, листом від 01 грудня 2014 року, відповідач повідомив позивача про відмову від суборенди приміщень у зв'язку з виниклою неплатоспроможністю з 01.01.2015 року.

Відповідно до Акту прийому-передачі від 05.01.2015 року, нежитлові приміщення, що є об'єктом оренди за договором суборенди державного майна № 1 від 01.09.2013 року були повернуті позивачу. Проте, станом на вказану дату за відповідачем існувала заборгованість у розмірі 14947,63 грн. за комунальні послуги з листопада по грудень 2014 року, які не були сплачені відповідачем й на час подання позову позивачем до суду.

Надаючи правову кваліфікацію вище викладеним обставинам, суд зазначає наступне.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно ч.1 ст.628 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

До Договору суборенди застосовуються загальні положення про договір оренди (найма).

Згідно ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України.

Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно відлягає виконанню у цей строк (термін).

Одже, як свідчать матеріали справи, в порушення умов договору відповідач не вносив своєчасно орендну плату, в зв'язку з чим виникла заборгованість відповідача перед позивачем яка складає 14947,63 грн. та на момент розгляду справи не сплачена.

За таких обставин, враховуючи доведеність факту порушення відповідачем умов договору та діючого законодавства, суд вважає позовну вимогу про стягнення з відповідача суми заборгованості у розмірі 14947,63 грн. обґрунтованою, не спростованою відповідачем, та такою, що підлягає задоволенню.

Надаючи правову оцінку позовним вимогам в частині стягнення 3 % річних у 186,74 грн. та інфляційних витрат у розмірі 3034,37 грн., суд зазначає наступне.

Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається із письмових заперечень відповідача, останній просить суд зменшити розмір 3% річних та інфляційних втрат на 95 % на підставі ч. 1 ст. 233 ГК України, оскільки вважає вказані нарахування штрафними санкціями.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 ГК України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій, при цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Водночас, суд зазначає, що аналіз статті 625 ЦК України вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

На підставі вказаного, суд не знаходить підстав для задоволення клопотання відповідача щодо зменшення розміру сум 3% річних та інфляційних втрат.

Суд, перевіривши розрахунки надані позивачем, встановив, що період нарахування й суми 3% річних та інфляційних втрат позивачем визначені вірно, згідно вимог діючого законодавства, а одже вказане дає підстави суду задовольнити позовні вимоги в частині стягнення 3% річних у сумі 186,74 грн. за період з 05.01.2015 року по 05.06.2015 року та інфляційних втрат у сумі 3034,37 грн.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. Судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином судові витрати у даній справі покладаються на відповідача, з вини якого спір доведено до суду.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 526, 530 Цивільного кодексу України, статтями 1, 4, 12, 22, 33, 43, 47, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Піца Сальваторе" (61098, м. Харків, вул. Полтавський шлях, 161, код ЄДРПОУ 38774087) на користь Приватної фірми "Діоніс-95" (61166, м. Харків, пр. Леніна, 9, код ЄДРПОУ 23005974, п/р 26005036010400 в ПАТ "Укрсиббанк", м. Харків, МФО 351005) - 14947,63 грн. боргу за Договором суборенди державного майна № 1 від 01.09.2013 року, 3034,37 грн. інфляційних втрат, 186,74 грн. 3% річних, 1827,00 грн. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 24.07.2015 р.

Суддя В.В. Суслова

справа № 922/3488/15