Рішення

від 21.07.2015 по справі 924/988/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

29000, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"21" липня 2015 р.Справа № 924/988/15

Господарський суд Хмельницької області у складі:

судді Димбовського В.В., розглянувши матеріали справи

за позовом прокурора Хмельницького району в інтересах держави в особі Хмельницької районної державної адміністрації, м. Хмельницький

до 1) Стуфчинецької сільської ради, с. Стуфчинці, Хмельницький район

2) товариства з обмеженою відповідальністю „Поділля - Агросервіс", с. Водички, Хмельницький район

про 1) визнання незаконним та скасування рішення сесії Стуфчинецької сільської ради Хмельницького району від 07.04.2015р. №5 „Про погодження передачі в оренду невитребуваних земельних часток (паїв)";

2) визнання недійсним договору оренди землі від 16.01.2015р., укладеного між Стуфчинецькою сільською радою та ТОВ „Поділля-Агросервіс" про передачу в оренду земельних ділянок (невитребуваних паїв) загальною площею 92,67 га

За участю представників:

від позивача: не з'явився

від відповідачів: не з'явилися

від прокуратури: Кухар Н.Ю. - за службовим посвідченням №032202 від 11.02.2015р.

У судовому засіданні, відповідно до ч. 2 ст. 85 ГПК України, проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суть спору: прокурор звернувся з позовом до суду про визнання незаконним та скасування рішення сесії Стуфчинецької сільської ради Хмельницького району від 07.04.2015р. №5 „Про погодження передачі в оренду невитребуваних земельних часток (паїв)"; визнання недійсним договору оренди землі від 16.01.2015р., укладеного між Стуфчинецькою сільською радою та ТОВ „Поділля-Агросервіс" про передачу в оренду земельних ділянок (невитребуваних паїв) загальною площею 92,67 га.

Прокурор та позивач обґрунтовують позовні вимоги тими обставинами, що під час укладення договору оренди землі від 16.01.2015р. між Стуфчинецькою сільською радою та ТОВ „Поділля-Агросервіс" не дотримано вимог, які встановлені ч. 2 ст. 203 Цивільного кодексу України, оскільки сільська рада не є власником або уповноваженою особою власника зазначених земельних часток (паїв), а тому не мала повноважень, а відтак і необхідного обсягу цивільної дієздатності на вчинення зазначеного правочину, що, в силу ч. 1 ст. 215 ЦК України, є самостійною підставою його недійсності.

Стверджують, що всупереч вимог ст. 13 Закону України „Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)", ст. 124 Земельного кодексу України, рішення про надання в оренду ТОВ „Поділля-Агросервіс" вказаних земельних часток (паїв), на момент укладення вищезазначеного договору від 16.01.2015р., Стуфчинецькою сільською радою не приймалося. Крім того, посилаються на недотримання відповідачами під час укладання договору ст. ст. 123, 127, 128 Земельного кодексу України.

Відповідач 1 проти позову заперечує, посилаючись на те, що поняття земельна ділянка та земельна частка (пай) не є тотожним поняттям.

На його думку, невитребуваний земельний пай - це умовна земельна частка, яка закріплена за певною людиною, що з якоїсь причини не підтвердила своє право власності і можливо з поважних причин не отримала сертифікат на земельну частку (пай).

У зв'язку з викладеним, позивач робить висновок про те, що земельна частка (пай) не може бути віднесена до земель державної чи комунальної власності, оскільки право на отримання земельних часток (паїв) мають фізичні особи, а органам місцевого самоврядування чи райдержадміністраціям законодавством надано право лише тимчасово розпоряджатись земельними частками (паями).

Відповідач 1, також вважає, що чіткого розмежування чи визначення обсягу повноважень в частині розпорядження невитребуваними частками (паями) між місцевими радами та місцевими районними державними адміністраціями не встановлено, отже сільські, селищні, міські ради чи районні державні адміністрації мають рівні повноваження щодо передачі в оренду невитребуваних земельних часток (паїв).

Відповідач 2 проти позову заперечує, посилаючись на ті осбтавини, що в зв'язку з тим, що об'єктом оренди є не земельна ділянка, а земельні частки (паї), положення чинного законодавства, що регулюють правовідносини, пов'язані з передачею в оренду земельних ділянок, до спірних правовідносин застосовані бути не можуть.

Звертає увагу на те, що організаційні та правові засади виділення власникам земельних часток (паїв) земельних ділянок у натурі (на місцевості) із земель, що належали колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам на праві колективної власності, а також порядок обміну цими земельними ділянками визначаються положеннями Закону України „Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам часток (паїв)".

Відповідач 2 робить висновок про те, що земельна частка (пай) не може бути віднесена до земель державної чи комунальної власності, оскільки власником земельної частки (паю) є фізична особа, а органам місцевого самоврядування та місцевим органам державної влади законодавчо надано лише право тимчасового розпорядження земельними частками (паями).

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №122 від 5 лютого 2004 року „Про організацію робіт та методику розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв)" нерозподілені (невитребувані) земельні ділянки передаються в розпорядження сільських, селищних, міських рад чи райдержадміністрацій з метою надання їх в оренду.

Отже, стверджує, що позивачем не доведено, що невитребувані частки (паї), які є об'єктом оренди за договором, є власністю держави або об'єктом комунальної власності.

На думку відповідача 2, застосування до спірних правовідносин положень статті 15 Закону України „Про оренду землі" є некоректним, оскільки пункт 1 статті 15 Закону України „Про оренду землі" передбачає одну з істотних умов як: об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки). Відмічає, що об'єктом оренди за спірним договором є не земельна ділянка, а земельна частка (пай), яка не має і не може мати кадастрового номера, оскільки не є виділеною в натурі (на місцевості), тому, як вважає відповідач 2, посилання на зазначену норму закону є безпідставним.

Окрім того, стверджує, що до 06 квітня 2015 року статтею 15 Закону України „Про оренду землі" було дійсно передбачено, що відсутність однієї з істотних умов договору оренди землі є підставою для визнання договору оренди недійсним. Однак, 06 квітня 2015 року набрали чинності зміни до вказаного вище закону, якими таку підставу визнання недійсним договору оренди землі як відсутність однієї з істотних умов, було скасовано.

Так само, було виключено з зазначеного закону і таку обов'язкову умову, як визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди.

Таким чином, відповідач 2 робить висновок про те, що на сьогоднішній день спірний договір цілком відповідає вимогам статті 15 Закону України „Про оренду землі", а отже підстави для визнання його недійсним відсутні.

Вважає, що позивачем жодним чином не доведено наявності порушень або загрози таких порушень, тобто не доведено наявність предмета позову взагалі. Крім того, стверджує про відсутність належних доводів, які підтверджують порушення інтересів держави у спірних правовідносинах.

Судом під час розгляду матеріалів справи встановлено наступне.

Стуфчинецькою сільською радою Хмельницького району (відповідач 1) та ТОВ „Поділля-Агросервіс" (відповідач 2) 16.01.2015р. укладено договір оренди землі, відповідно до п. 1.1 якого відповідач 1 надав, а відповідач 2 прийняв в строкове платне користування земельні ділянки (не витребувані паї) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, які знаходяться за межами с. Стуфчинці.

На виконання зазначеного договору відповідачем 1 передано в оренду відповідачу 2 земельні ділянки (невитребувані паї) загальною площею 92,67 га та вартістю 1662765 грн., що підтверджується актом прийому-передачі об'єкта оренди від 16.01.2015р.

Відповідно до рішення сесії Стуфчинецької сільської ради Хмельницького району від 07.04.2015р. №5 „Про погодження передачі в оренду невитребуваних земельних часток (паїв) вирішено погодити дії голови Стуфчинецької сільської ради Попеля А.М. спрямовані на укладання договорів оренди не витребуваних земельних часток (паїв) з метою збереження охорони спадкового майна.

Відповідно до листа від 02.04.2015р. Стуфчинецької сільської ради та листа від 08.04.2015р. управління Держземагенства у Хмельницькому районі, земельні ділянки (невитребувані паї) загальною площею 92,67 га, які передані в користування ТОВ „Поділля-Агросервіс" на умовах оренди, знаходяться на території Стуфчинецької сільської ради за межами населеного пункту с. Стуфчинці.

Аналізуючи надані по справі докази, оцінюючи їх в сукупності, судом до уваги приймається наступне.

Відповідно до ст. 36-1 Закону України „Про прокуратуру", підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави.

Приписами ст. 2 ГПК України визначено, що господарський суд порушує справи, зокрема, за позовними заявами прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до господарського суду прокурор зазначає про це в позовній заяві.

Рішенням Конституційного Суду України від 08.04.1999р. у справі №1-1/99 встановлено, що прокурор самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави чи в чому існує загроза інтересам держави. Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо. З урахуванням того, що „інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спільних відносинах.

Також, в резолютивній частині рішення Конституційного Суду України зазначено, що під поняттям „орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах" означає орган, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Згідно з ч. 3 ст. 24 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

Статтею 25 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Згідно з ч. 5 ст. 60 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Спеціальним законодавчим актом, який визначає організаційні та правові засади виділення власникам земельних часток (паїв) земельних ділянок у натурі (на місцевості) із земель, що належали колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам на праві колективної власності, а також порядок обміну цими земельними ділянками є Закон України „Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" № 899-IV від 05.06.2003р. (далі - Закон).

Підставами для виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) є рішення відповідної сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації (ст. 3 Закону).

Згідно з ч. 2 ст. 5 Закону сільські, селищні, міські ради приймають рішення щодо виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) у межах населених пунктів, а районні державні адміністрації - за межами населених пунктів.

Відповідно до ст. 13 зазначеного Закону нерозподілені (невитребувані) земельні ділянки за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації можуть передаватися в оренду для використання за цільовим призначенням на строк до моменту отримання їх власниками державних актів на право власності на земельну ділянку, про що зазначається у договорі оренди земельної ділянки, а власники земельних часток (паїв) чи їх спадкоємці, які не взяли участь у розподілі земельних ділянок, повідомляються про результати проведеного розподілу земельних ділянок у письмовій формі, у разі якщо відоме їх місцезнаходження.

Пунктом 2 Постанови Кабінету Міністрів України „Про організацію робіт та методику розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв)" від 04.02.2004р. №122 встановлено, що організація робіт з розподілу земельних ділянок у межах одного сільськогосподарського підприємства між власниками земельних часток (паїв), які подали заяви про виділення належних їм земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості), здійснюється відповідною сільською, селищною, міською радою чи райдержадміністрацією за місцем розташування земельних ділянок згідно з проектом; відповідно до п. 12 цієї Методики - нерозподілені (невитребувані) земельні ділянки передаються в розпорядження сільських, селищних, міських рад чи райдержадміністрацій з метою надання їх в оренду.

Із системного аналізу положень ст. ст. 5 і 13 Закону, п. п. 2, 12 Постанови КМУ від 04.02.2004р. №122 вбачається, що розпорядження нерозподіленими (невитребуваними) земельними ділянками (паями), з метою надання їх в оренду, здійснюють сільські, селищні, міські ради чи райдержадміністрації в залежності від місця розташування таких ділянок, а саме за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради нерозподілені (невитребувані) земельні частки можуть передаватися в оренду в межах населених пунктів, а за рішенням районної державної адміністрації - за межами населених пунктів.

Зазначеним вище спростовуються доводи відповідачів про те, що районні державні адміністрації та сільські, селищні, міські ради мають рівні повноваження щодо передачі в оренду одних і тих же невитребуваних земельних ділянок (паїв).

З матеріалів справи слідує та не заперечується відповідачами, що передані в оренду за спірним договором невитребувані земельні ділянки (паї) знаходяться на території Стуфчинецької сільської ради за межами населеного пункту с. Стуфчинці.

У зв'язку з тим, що нерозподілені (невитребувані) земельні ділянки (паї), які передані в оренду за спірним договором, знаходяться на території Терешовецької сільської ради, але за межами населених пунктів, повноваження з передачі в оренду вказаних у договорі земельних ділянок (невитребуваних паїв) належать Хмельницькій районній державній адміністрації.

З огляду на зазначене, у відповідача 1 - Стуфчинецької сільської ради були відсутні повноваження на передачу невитребуваних земельних ділянок (паїв), що знаходяться за межами населеного пункту, у користування ТОВ „Поділля Агросервіс" та, відповідно, укладення спірного договору оренди.

Підставою недійсності правочину, згідно з ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, є недодержання в момент вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені ст. 203 Цивільного кодексу України.

Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно зі ст. 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У п. 2.1 Постанови Пленуму ВГСУ №11 від 29.05.2013р. „Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" зазначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначити в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Укладення договору оренди землі Стуфчинецькою сільською радою в той час, коли нерозподілені (невитребувані) земельні ділянки (паї) знаходяться за межами населеного пункту, суперечить положенням ст. ст. 5, 13 Закону України „Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)".

Крім того, суд звертає увагу на те, що відповідно до положень ст. 13 Закону нерозподілені (невитребувані) земельні ділянки (паї) можуть передаватися в оренду для використання за цільовим призначенням за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації. Відповідно до ст. 59 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні", рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Натомість, як слідує з матеріалів справи, рішення про передання в оренду нерозподілених (невитребуваних) земельних ділянок ТОВ „Поділля-Агросервіс" Терешовецькою сільської радою не приймалось.

Суд враховує приписи ч. 2 ст. 19 Конституції України, ч. 3 ст. 24 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні", згідно з якими органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені, зокрема, Конституцією і законами України.

Таким чином, договір оренди землі від 15.01.2013р. підлягає визнанню недійсним, оскільки укладений з порушенням вимог Закону України „Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)", оскільки Терешовецька сільська рада, укладаючи спірний договір оренди землі, розпорядилася невитребуваними земельними частками (паями), що знаходяться за межами населених пунктів.

З приводу позовних вимог про визнання незаконним та скасування рішення сесії Стуфчинецької сільської ради Хмельницького району від 07.04.2015 №5 „Про погодження передачі в оренду невитребуваних земельних часток (паїв)" суд враховує таке.

Відповідно до статті 21 ЦК України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або Законам України визнаються незаконними в судовому порядку (ч. 10 ст. 59 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні").

У п. 2 Роз'яснення президії ВГСУ №02-5/35 від 26.01.2000р. „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів" (зі змінами) зазначено, що підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт.

Так, відповідно до п. п. 34, 43 ч. 1 ст. 26 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні", до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад віднесено вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин; затвердження договорів, укладених сільським, селищним, міським головою від імені ради, з питань, віднесених до її виключної компетенції.

Натомість, Законом України „Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" встановлено повноваження сільських, селищних, міських рад та районних державних адміністрацій щодо передання в оренду невитребуваних земельних ділянок (паїв) в залежності від їх місця розташування.

З огляду на зазначене, рішення 34 сесії 6-го скликання Стуфчинецької сільської ради Хмельницького району від 07.04.2015р. №5 „Про погодження передачі в оренду невитребуваних земельних часток (паїв)" прийняте всупереч вимог Закону України „Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)", оскільки вказаним рішенням затверджено договір про надання в оренду невитребуваних земельних ділянок (паїв), що знаходяться за межами населених пунктів, який укладений сільською радою без відповідних повноважень.

Отже, спірне рішення Стуфчинецької сільської ради є незаконним та підлягає скасуванню.

Доводи прокурора щодо недотримання при укладенні спірного договору та прийнятті спірного рішення процедури надання земельних ділянок у користування, визначеної ст. 123 Земельного кодексу України, та вимог ст. 124 Земельного кодексу України, суд не може взяти до уваги, оскільки невитребувані земельні ділянки (паї) не є земельними ділянками в розумінні Земельного кодексу України (ст. 79) і регулюються нормами спеціального законодавства, зокрема, Законом України „Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)", яким така процедура та вимоги не передбачені.

Одночасно доводи відповідачів про те, що прокурором не доведено порушення інтересів держави, з огляду на те, що передані в оренду, згідно з оспорюваним рішенням, земельні ділянки не відносяться до земель державної чи комунальної власності, а належать до нерозподілених (невитребуваних) земельних ділянок, спростовуються Рішенням Конституційного Суду України від 08.04.99 у справі №1-1/99, оскільки нерозподілені (невитребувані) земельні ділянки, передані за спірним договором в оренду, знаходяться за межами населених пунктів, повноваження щодо їх передачі в оренду належать Хмельницькій районній державній адміністрації, а відтак спірний договір оренди порушує права та інтереси держави в особі Хмельницької районної державної адміністрації, як органу, який законодавчо наділений повноваженнями передавати в оренду нерозподілені (невитребувані) земельні ділянки за межами населених пунктів.

Згідно зі ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору (ст. 32 ГПК України).

Статтею 34 ГПК України визначено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі усіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на вищезазначене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, а заперечення відповідачів є необгрунтованими та судом до уваги не приймаються.

Згідно ст. 49 ГПК України витрати по оплаті судового збору покладаються на відповідачів. До того ж, судом враховується абз. 3 пп. 4.1 п. 4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" №7 від 21.02.2013р., згідно якого у разі якщо позов немайнового характеру задоволено повністю стосовно двох і більше відповідачів, судові витрати розподіляються між відповідачами порівну.

Керуючись ст. ст. 44, 49, 82, 84, 85, 115 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов прокурора Хмельницького району в інтересах держави в особі Хмельницької районної державної адміністрації, м. Хмельницький до Стуфчинецької сільської ради, с. Стуфчинці, Хмельницький район, до товариства з обмеженою відповідальністю „Поділля - Агросервіс", с. Водички, Хмельницький район про визнання незаконним та скасування рішення сесії Стуфчинецької сільської ради Хмельницького району від 07.04.2015р. №5 „Про погодження передачі в оренду невитребуваних земельних часток (паїв)"; про визнання недійсним договору оренди землі від 16.01.2015р., укладеного між Стуфчинецькою сільською радою та ТОВ „Поділля-Агросервіс" про передачу в оренду земельних ділянок (невитребуваних паїв) загальною площею 92,67 га, задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати рішення сесії Стуфчинецької сільської ради Хмельницького району від 07.04.2015р. №5 „Про погодження передачі в оренду невитребуваних земельних часток (паїв)".

Визнати недійсним договір оренди землі від 16.01.2015р., укладений між Стуфчинецькою сільською радою та ТОВ „Поділля-Агросервіс" про передачу в оренду земельних ділянок (невитребуваних паїв) загальною площею 92,67 га.

Стягнути із Стуфчинецької сільської ради (Хмельницький район, с. Стуфчинці, вул. Леніна, 10; код 04403864) в дохід Державного бюджету України (по коду класифікації доходів бюджету 22030001, символ звітності 206, р/р 31218206783002, отримувач УДКСУ у м. Хмельницькому, код ЄДРПОУ отримувача 38045529, банк отримувача ГУДКСУ у Хмельницькій області, МФО 815013, призначення платежу: „Судовий збір, код 03500128, пункт ставок судового збору") судовий збір в розмірі 1218,00 грн. (одна тисяча двісті вісімнадцять гривень 00 коп.).

Видати наказ.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю „Поділля - Агросервіс" (Хмельницький район, с. Водички, вул. Подільська, 5; код 31412668) в дохід Державного бюджету України (по коду класифікації доходів бюджету 22030001, символ звітності 206, р/р 31218206783002, отримувач УДКСУ у м. Хмельницькому, код ЄДРПОУ отримувача 38045529, банк отримувача ГУДКСУ у Хмельницькій області, МФО 815013, призначення платежу: „Судовий збір, код 03500128, пункт ставок судового збору") судовий збір в розмірі 1218,00 грн. (одна тисяча двісті вісімнадцять гривень 00 коп.).

Видати наказ.

Повне рішення складено 24 липня 2015 року.

Суддя В.В. Димбовський

Віддруковано 6 примірників:

1 - до справи,

2 - позивачу (м. Хмельницький, вул. Кам'янецька, 122/2),

3, 4 - відповідачам: Стуфчинецькій сільській раді (Хмельницький район, с. Стуфчинці, вул. Леніна 10), ТОВ „Поділля - Агросервіс" (Хмельницький район, с. Водички, вул. Подільська, 5),

5 - прокуратурі Хмельницького району (м. Хмельницький, вул. Уляни Громової, 10),

6 - прокуратурі Хмельницької області.