Рішення

від 23.07.2015 по справі 927/913/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

Господарський суд Чернігівської області

Пр-т. Миру, 20, м. Чернігів, 14000 , тел. 676-311, факс 77-44-62, e-mail: inbox@cn.arbitr.gov.ua

========================================================================================================================================================================

Іменем України

РІШЕННЯ

23 липня 2015 року справа №927/913/15

За позовом: Приватного підприємства «Макс-транс»,

вул. Польова, 9, с. Олександрівка, Пирятинський район, Полтавська область, 37000;

До відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрікор Холдинг»,

вул. Шейгусівська, 1-А, с. Сергіївка, Прилуцький район, Чернігівська область,17592;

предмет спору: про стягнення 135634грн.65 коп.

Суддя Книш Н.Ю.

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:

Від позивача: не з'явився

Від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Позивачем подано позов про стягнення з відповідача 112 164,10грн. інфляційних втрат за період березень-травень 2015 року, 2 350,46грн. 3% річних з простроченої суми заборгованості за період з 20.03.2015р. по 28.05.2015р., 21 120,09грн. пені за період з 20.03.2015р. по 20.05.2015р. у зв'язку з несвоєчасним виконанням договору про надання послуг по перевезенню вантажів автомобільним транспортом по Україні №3009 від 30.09.2014р., витрати на правову допомогу адвоката, судові витрати по сплаті судового збору.

Від відповідача 13.07.2015р. до початку судового засідання надійшов відзив на позовну заяву б/н та б/д, в якому відповідачем позовні вимоги не визнано, посилаючись на ч.ч.4, 5, 6 ст.231 Господарського кодексу України та на рішення господарського суду Чернігівської області від 14.04.2015р. у справі №927/204/15, в якому в частині стягнення пені відмовлено, і тому на думку відповідача вимоги по стягненню пені у розмірі 21 120,09грн. є неправомірними. У зв'язку з чим відповідач просить відмовити в стягненні з нього трьох відсотків річних, пені та інфляційних втрат у загальному розмірі 135634,65грн.

Представник позивача в судовому засіданні 14.07.2015р. надав письмове клопотання від 14.07.2015р. про нездійснення технічної фіксації судового процесу, яке задоволено судом та долучено до матеріалів справи.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги, посилаючись на обставини викладені у позовній заяві, а також просив стягнути понесені позивачем судові витрати. Також заявив усне клопотання про стягнення з відповідача 13000,00грн. судових витрат, пов'язаних з оплатою послуг адвоката, яке прийнято судом до розгляду.

Представник позивача надав усні пояснення по справі, в яких, зокрема, повідомив, що під стягненням судових витрат на правову допомогу адвоката слід вважати судові витрати, які пов'язані з оплатою послуг адвоката у розмірі 13000,00грн.

На підтвердження сказаного представником позивача у судовому засіданні подано письмове клопотання від 14.07.2015р. про залучення до матеріалів документів, а саме: договору про надання юридичних послуг від 01.06.2015р. адвокатом Фесик І.А.; додаткової угоди до договору про надання юридичних послуг від 01.06.2015р.; копії свідоцтва №311 від 26.01.2007р. про право на заняття адвокатською діяльністю; розрахунку суми гонорару за надану юридичну допомогу; платіжне доручення №2 від 13.07.2015р. про оплату 13000,00грн. юридичних послуг згідно договору від 01.06.2015р.; актів звірки взаємних розрахунків станом за період жовтень, листопад, грудень 2014р. Вказане клопотання представника позивача з доданими документами долучено до матеріалів справи.

У судовому засіданні 14.07.2015р. суд оголосив відзив відповідача.

Представник позивача надав усні пояснення, в яких заперечив проти доводів відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву.

Згідно ухвали суду від 14.07.2015р. розгляд справи було відкладено на 23.07.2015р. о 09год.00хв.

У судове засідання уповноважені представники позивача та відповідача не з'явилися.

До початку судового засідання 23.07.2015 представником позивача надіслано письмове нормативне обґрунтування розміру гонорару адвоката від 17.07.2015, в якому адвокат посилається на ч.1, 2, 3 ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», ч. 3, 6 ст.33 Правил адвокатської етики, рішення Конституційного суду України №6-рп/2013 від 11.07.2013р. та на договір про надання юридичних послуг від 01.06.2015р. адвокатом Фесик І.А., як підтвердження заявлених до стягнення адвокатських послуг у розмірі 13000,00грн.

У судовому засіданні судом отримано Спеціальний витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців в реєстрі станом на 23.07.2015, в якому значиться товариство з обмеженою відповідальністю "Агрікор Холдинг", місцезнаходження: 17592, Чернігівська область, Прилуцький район, с. Сергіївка, вул. Шейгусівська, буд. 1-А.

Відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи, оскільки ухвала про відкладення розгляду справи від 14.07.2015р. направлена на адресу відповідача отримана останнім, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №1400603589469.

Від відповідача заяв та клопотань до суду не надходило.

Розглянувши подані матеріали, дослідивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, з'ясувавши фактичні обставини справи, господарський суд встановив:

14.04.2015 року господарським судом Чернігівської області за результатами розгляду справи №927/204/15 за позовом приватного підприємства «Макс-транс» до товариства з обмеженою відповідальністю «Агрікор Холдинг» прийнято рішення про стягнення з відповідача (ТОВ «Агрікор Холдинг») 415 422,60грн. основного боргу, 4 608,39грн. 3% річних за період з 20.11.2014р. по 19.03.2015р., 49 509,74грн. інфляційних втрат за січень-лютий 2015р. включно, 9000,00грн. за надані адвокатські послуги, 13643,09грн. судових витрат на користь позивача (ПП «Макс-транс»). В частині стягнення пені в сумі 7533,37грн. відмовлено позивачу відповідно до ст.546 Цивільного кодексу України, абзацу 3 п. 2.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013р. та ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, оскільки сторонами у договорі №3009 від 30.09.2014р. надання послуг по перевезенню вантажів автотранспортом по Україні розмір пені не встановлений, а лише зазначено, що за прострочення оплати виконаних робіт замовник сплачує перевізнику пеню згідно норм діючого в Україні законодавства.

Відповідно до ст.84 Господарського процесуального кодексу України рішення у справі №927/204/15 оформлено та підписано 20.04.2015р.

Вказаним рішенням встановлено факт укладення між сторонами 30.09.2014р. договору № 3009 надання послуг по перевезенню вантажів автотранспортом по Україні, відповідно до умов якого перевізник (позивач) зобов'язався надати замовнику (відповідачу) послуги по перевезенню врожаю сільськогосподарських культур, а замовник зобов'язався прийняти надані послуги та оплатити їх на умовах даного договору.

Відповідно до п.3.3-3.4 договору сторонами погоджено, що загальна вартість послуг по перевезенню вантажів, фактично виконаних перевізником за цим договором, по кожній окремій заявці фіксується сторонами в акті приймання-передачі наданих послуг; ціна договору складається з вартості послуг, вказаних в усіх заявках/актах прийому передачі наданих послуг. Пунктом 3.6. договору передбачено, що розрахунок замовником перевізнику здійснюється по факту за надані послуги на підставі актів приймання-передачі наданих послуг протягом 10 банківських днів з дня їх підписання.

Відповідно до ст. 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення.

Статтею 909 Цивільного кодексу України визначено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Згідно ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Рішенням господарського суду Чернігівської області від 14.04.2015р. у справі №927/204/15 встановлено факт надання перевізником замовнику послуг по договору №3009 від 30.09.2014р. згідно з актами приймання-передачі наданих послуг, порушення відповідачем, як замовником за договором №3009 від 30.09.2014р., зобов'язання в частині своєчасної оплати наданих позивачем послуг по перевезенню, як перевізником за договором, у зв'язку з чим позовні вимоги задоволені частково та з товариства з обмеженою відповідальністю «Агрікор Холдінг» (код ЄДРПОУ 36279482) на користь приватного підприємства «Макс-транс» (код ЄДРПОУ 35452369) стягнуто 415 422,60грн. боргу, 4 608,39грн. 3% річних за період з 20.11.2014р. по 19.03.2015р., 49 509,74грн. інфляційних втрат за січень-лютий 2015 включно, 9000,00грн. за надані адвокатські послуги та 13643,09грн. судових витрат.

Як вбачається із бази даних «Діловодство спеціалізованого суду» станом на день винесення даного рішення, рішення господарського суду Чернігівської області від 14.04.2015р. у справі №927/204/15 набрало законної сили. В силу ст.115 Господарського процесуального кодексу України вказане рішення є обов'язковим на всій території України і виконується у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».

Позивачем до матеріалів справи подано копію постанови про відкриття виконавчого провадження від 21.05.2015р., винесеної відділом державної виконавчої служби Прилуцького міськрайнного управління юстиції, про примусове виконання наказу господарського суду Чернігівської області від 12.05.2015р. по справі №927/204/15 про стягнення з ТОВ «Агрікор Холдинг» на користь ПП «Макс-транс» 492183,82грн. боргу.

Відповідно до ч.1 ст.32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно із ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Разом з тим, статтею 35 Господарського процесуального кодексу України визначено підстави, за яких учасники судового процесу звільняються від обов'язку доказування. Зокрема, відповідно до частини 3 вищеназваної статті Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відповідно до п.2.6 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» не потребують доказування преюдиційні факти, тобто встановлені рішенням господарського суду у процесі розгляду іншої справи, в якій беруть участь ті самі сторони.

Враховуючи, що у справі №927/204/15 та у даній справі беруть участь ті самі особи, факти, які встановлені рішенням господарського суду Чернігівської області у справі №927/204/15 та входять до предмету доказування в межах даної справи, є преюдиціальними та не підлягають доведенню знову в межах даної справи.

Таким чином, факт наявності боргу у сумі 415422,60грн. за надані послуги по перевезенню врожаю сільськогосподарських культур на підставі договору №3009 від 30.09.2014р. не підлягає доведенню при розгляді даної справи.

Загальні умови припинення господарських зобов'язань визначені в ст.202 Господарського кодексу України. Відповідно до ч.3 названої статті до відносин щодо припинення господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно із ч.1 ст.598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Як вбачається зі змісту договору №3009 від 30.09.2014р., в ньому відсутня така умова про припинення зобов'язань, які виникли між сторонами у зв'язку з його укладенням, як винесення судового рішення про стягнення боргу за цим договором або розгляд справи у суді.

Аналіз ст.ст.202-205 Господарського кодексу України та ст.ст.599-601, 604-609 Цивільного кодексу України, якими визначені підстави припинення зобов'язання, свідчить про відсутність у зазначених правових нормах такої підстави припинення зобов'язання, як ухвалення судового рішення щодо вимог кредитора.

Частиною 1 ст.202 Господарського кодексу України та ст.599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином. При цьому, за загальним правилом, належним виконанням зобов'язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання.

Як зазначає позивач у позовній заяві та не спростовується відповідачем, останній на виконання рішення господарського суду Чернігівської області у справі №927/204/15 від 14.04.2015р. провів розрахунки 28.05.2015р., зокрема, щодо сплати 415422,60грн. боргу за транспортні послуги, що підтверджується випискою банку від 28.05.2015р. (а.с.12).

Позивач просить стягнути з відповідача інфляційні втрати за період березень-травень 2015 року в сумі 112164,10грн. та 3% річних за період з 20.03.2015р. по 28.05.2015р. в сумі 2350,46грн.

Згідно зі ст.625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

При цьому зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов'язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу за період з наступного дня, за який з відповідача було стягнуто 3% річних та інфляційних втрат згідно рішення суду.

Чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків.

Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 12.09.2011р. у справі №3-73гс11 (№6/433-42/183), від 23.01.2012р. у справі №3-142гс11 (№37/64). Окрім того, із змісту вказаних судових рішень вбачається, що предметом позову є стягнення позивачем з відповідача коштів, передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, за період з наступного дня, за який з відповідача було стягнуто 3% річних та інфляційних втрат згідно попереднього рішення господарського суду. Верховний Суд України у прийнятих постановах зазначив, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не позбавляє кредитора права на отримання коштів, передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст.111-28 Господарського процесуального кодексу України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111 16 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Розглянувши наведений позивачем розрахунок інфляційних втрат та враховуючи те, що зобов'язання відповідача по договору №3009 від 30.09.214р. по сплаті наданих позивачем послуг з перевезення припинилися 28.05.2015р. у зв'язку з їх фактичним та повним виконанням шляхом перерахування відповідачем 415422,60грн. боргу на рахунок позивача, суд доходить висновку, що позовні вимоги позивача про стягнення 112164,10грн. інфляційних втрат за період березень-травень 2015 року є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повній сумі.

Як вбачається із наведеного позивачем розрахунку 3% річних на суму 2350,46грн., останній здійснює розрахунок 3% річних від суми заборгованості 415422,60грн. за 69 днів прострочки за період з 20.03.2015р. по 28.05.2015р., в той час як 69 днів прострочки з 20.03.2015р. фактично припадає на 27.05.2015р. і таке нарахування є обґрунтованим, з огляду на те, що день фактичної сплати суми заборгованості (28.05.2015р.) не включається в період часу, за який здійснюються нарахування 3% річних. Визначення позивачем періоду нарахування 3% річних по 28.05.2015р. не вплинуло на вірно визначену позивачем суму 3% за фактичний період прострочки з 20.03.2015р. по 27.05.2015р.

З огляду на викладене суд доходить висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 3% річних у сумі 2350,46грн. є обґрунтованими і підлягають задоволенню повністю в сумі 2350,46грн. за період з 20.03.2015р. по 27.05.2015р.

При нарахуванні пені позивач посилається на ч.6 ст.231 Господарського кодексу України та п.2.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013р.

У п.6.3.1 договору передбачено, що за прострочення оплати виконаних робіт замовник сплачує перевізнику пеню згідно норм діючого законодавства України.

Слід зазначити, що договором не встановлено ні розміру пені, ні порядку її застосування.

Вимоги позивача про стягнення з відповідача пені у сумі 21 120,09грн. за період прострочки з 20.03.2015р. по 20.05.2015р., розрахованої від суми боргу 415422,60грн. у розмірі облікової ставки НБУ 30% задоволенню не підлягають з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 3 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, у вигляді сплати неустойки.

Статтею 549 Цивільного кодексу України унормовано, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

За приписами статті 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з частиною 1 статті 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється в письмовій формі.

Відповідно до частини 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», приписами якого унормовано, що за прострочку платежу платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін (стаття 1 названого Закону). Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (стаття 3 названого Закону).

Отже, у розумінні наведених норм відповідальність у вигляді пені може бути застосована у разі, якщо вона передбачена законом або договором.

Якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Так, нарахування пені у відповідному відсотковому розмірі від суми простроченого платежу передбачено статтею 14 Закону України «Про державний матеріальний резерв», статтею 36 Закону України «Про телекомунікації», статтею 1 Закону України «Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій». У таких випадках нарахування пені здійснюється не за Законом України «Про відповідальність за невиконання грошових зобов'язань», а на підставі спеціального нормативного акта, який регулює відповідні правовідносини.

Передбачене частиною шостою статті 231 Господарського кодексу України формування відповідальності за порушення грошових зобов'язань застосовується, якщо інше не узгоджено сторонами в договорі або не передбачено законом.

Відповідна правова позиція викладена у Постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань».

Посилання позивача в обґрунтування даної вимоги на частину 6 статті 231 Господарського кодексу України є помилковим, оскільки зазначеною нормою не встановлені випадки, підстави та порядок застосування пені за порушення зобов'язання, а також ця норма містить спосіб встановлення штрафних санкцій, а не їх розмір.

Оскільки сторонами не було досягнуто у письмовій формі згоди щодо відповідальності за невиконання зобов'язань, як того вимагає Цивільний кодекс України, Господарський кодекс України та Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», і чинним законодавством також не передбачена така відповідальність, а тому позовні вимоги позивача про стягнення пені у сумі 21 120,09грн. за період прострочки з 20.03.2015р. по 20.05.2015р. є безпідставними та задоволенню не підлягають.

З огляду на викладене суд приймає до уваги викладені відповідачем у відзиві на позовну заяву заперечення відповідача проти позову щодо стягнення пені. Слід зазначити, що відповідачем у відзиві не вказано обставин, на яких ґрунтуються його заперечення щодо стягнення інфляційних втрат та 3% річних.

Оскільки відповідач в порушення ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України та ст.193 Господарського кодексу України, взяті на себе зобов'язання не виконав, суд доходить висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню в частині стягнення 112164грн.10коп. інфляційних втрат, 2350грн.46коп. три відсотки річних. В решті позову відмовити.

Враховуючи, що спір виник з вини відповідача у зв'язку з несвоєчасним виконанням договірних зобов'язань та відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу України з відповідача підлягає стягненню на користь позивача судовий збір в сумі 2290грн.29коп. пропорційно задоволеним вимогам.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 13000,00грн. судових витрат, пов'язаних з оплатою послуг адвоката.

Відповідно до статті 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

01 червня 2015 року між адвокатом Фесиком Ігорем Анатолійовичем та приватним підприємством «Макс-транс» укладено договір про надання юридичних послуг б/н (а.с. 79).

Відповідно до умов п.1.1 договору, замовник (позивач) доручає, а виконавець (адвокат) бере на себе зобов'язання надавати юридичну допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим договором.

Відповідно до п. 5.1 договору сторони домовились, що за виконання обов'язків адвоката передбачених п. 2 цього договору, замовник сплачує адвокату кошти в сумі, які визначаються в додатковій угоді.

01 червня 2015 року між адвокатом Фесиком Ігорем Анатолійовичем та приватним підприємством "Макс-транс" укладено додаткову угоду до договору про надання юридичних послуг б/н (а.с. 80).

З даної додаткової угоди вбачається, що замовник за підготовку документів та представництво інтересів в господарському суді по справі за позовом ПП «Макс-Транс» до товариства з обмеженою відповідальністю «Агрікор Ходінг» про стягнення інфляційних втрат, трьох процентів річних та пені сплачує адвокату кошти в сумі 13000,00грн.

У матеріалах справи наявні копії свідоцтва Фесик І.А. про право на заняття адвокатською діяльністю №311 від 26.01.2007р., розрахунок суми гонорару за надану юридичну допомогу у розмірі 13000,00грн., нормативне обґрунтування розміру гонорару адвоката та платіжне доручення №2 від 13.07.2015 року про сплату позивачем адвокату Фесик І.А. 13000,00грн., в якому вказано призначення платежу: «оплата юридичних послуг згідно договору від 01.06.2015р.».

Згідно п. 6.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» від 21 лютого 2013 року №7, витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

Пунктом 6.5 вищезазначеної Постанови передбачено, що розподіл сум інших, крім судового збору, судових витрат здійснюється за загальними правилами частини п'ятої статті 49 ГПК, тобто при задоволенні позову вони покладаються на відповідача, при відмові в позові - на позивача, а при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене, та приймаючи до уваги часткове задоволення позовних вимог суд доходить висновку, що 10975грн.73коп. витрат по оплаті послуг адвоката, пов'язаних з розглядом даної справи, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Керуючись ст.ст. 525, 526, 598-601, 625, 627, 629, 909 Цивільного кодексу України, ст.ст.193, 202-205, 216, 231, 307 Господарського кодексу України, ст.ст. 22, 33, 34, 35, 44, 49, 77, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Агрікор Холдинг" (Чернігівська область, Прилуцький район, с. Сергіївка, вул. Шейгусівська, 1-А, ідентифікаційний код 36279482) на користь приватного підприємства "Макс-транс" (Полтавська область, Пирятинський район, с. Олександрівка, вул. Польова, буд. 9, ідентифікаційний код 35452369) 112164грн.10коп. інфляційних втрат, 2350грн.46коп. три відсотки річних, 10975грн.73коп. витрат по сплаті послуг адвоката, 2290грн.29коп. судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

3. В решті позову відмовити.

Повний текст рішення складено 24.07.2015 р.

Суддя Н.Ю.Книш

.