Постанова

від 21.07.2015 по справі 14/5026/879/2011

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" липня 2015 р. Справа№ 14/5026/879/2011

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шипка В.В.

суддів: Гарник Л.Л.

Зеленіна В.О.

при секретарі Матвєєнко Т.Є.

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_2

на ухвалу господарського суду Черкаської області від 03.06.2015р.

у справі № 14/5026/879/2011 (суддя Хабазня Ю.А.)

за заявою боржника Сільськогосподарського товариства з обмеженою

відповідальністю "Підгайдамацькі ферми"

про визнання банкрутом

за участю представників сторін:

від апелянта: ОСОБА_4 - дов. № 2518/10 від 26.02.2014р.

від ОСОБА_5 - ОСОБА_6 дов. № б/н від 22.04.2015р.

ліквідатор банкрута: Артеменко О.О. - дов. ю/н від 01.07.2015р.

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою господарського суду Черкаської області від 03.06.2015р. у справі № 14/5026/879/2011 визнано недійсним договір від 10.08.2011 №10-08/2011 купівлі-продажу корів та телят великої рогатої худоби та оренди приміщень та сільгосптехніки для утримання ВРХ, укладений між СТОВ "Підгайдамацькі ферми" та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2, в частині передачі у власність ОСОБА_2 корів української червоно-рябої та чорно-рябої порід у кількості 102 (сто дві) голови та телят великої рогатої худоби у кількості 97 (дев'яносто сім) голів, які не мають державних номерів. Стягнуто з фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер фізичної особи - платника податків НОМЕР_1) на користь сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Підгайдамацькі ферми" (Корсунь-Шевченківський район, с. Селище, ідентифікаційний код 33246688) 945000 грн. вартості корів української червоно-рябої та чорно-рябої порід та телят великої рогатої худоби. Стягнуто з фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер фізичної особи - платника податків НОМЕР_1) 1218 грн. судового збору в доход державного бюджету України через місцевий (за місцезнаходженням відповідача) орган державної податкової служби (отримувач - УДКСУ у м. Черкаси Черкаської області, код - 38031150, банк - ГУДКСУ у Черкаській області, МФО - 854018, рахунок -№31213206783002, код бюджетної класифікації - 22030001, символ звітності банку - 101). Визнано фізичну особу - підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер фізичної особи - платника податків НОМЕР_1) поточним кредитором боржника на суму 312000 грн., які підлягають погашенню у четверту чергу. Заяву боржника у особі ліквідатора банкрута від 03.06.2015 №02-02/326 залишено без розгляду. Провадження у справі стосовно ОСОБА_5 припинено.

Не погоджуючись з винесеною ухвалою, ОСОБА_2 звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу господарського суду Черкаської області від 03.06.2015р.та прийняти нове рішення, яким в задоволенні заяви ліквідатора Рогова В.А. про визнання недійсним договору купівлі-продажу № 10-08/2011 від 10.08.2011р. та стягненню коштів відмовити в повному обсязі.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 09.07.2014р. апеляційну скаргу ОСОБА_2 було прийнято до провадження та призначено розгляд справи № 14/5026/879/2011 на 21.07.2015р.

Розпорядженням Заступника Голови Київського апеляційного господарського суду від21.07.2015р. було змінено склад суду.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.07.2014р. апеляційну скаргу ОСОБА_2 було прийнято до провадження.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін дослідивши матеріали справи, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, перевіривши правильність застосування норм права місцевим господарським судом, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно ст. 41 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі- Закону).

Згідно зі ст.ст. 4, 43 ГПК України судове рішення є законним та обґрунтованим лише у випадку всебічного повного та об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності у відповідності з нормами матеріального та процесуального права.

Ліквідатором банкрута подано заяву про визнання частково недійсним договору від 10.08.2011 №10-08/2011 купівлі-продажу корів та телят великої рогатої худоби та оренди приміщень та сільгосптехніки для утримання ВРХ, укладеного між СТОВ "Підгайдамацькі ферми" (продавець) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (покупець), згідно з яким продавець передав у власність покупця корів української червоно-рябої та чорно-рябої порід у кількості 102 (сто дві) голови.

Місцевий суд визнав недійсним договір від 10.08.2011 №10-08/2011 купівлі-продажу корів та телят великої рогатої худоби та оренди приміщень та сільгосптехніки для утримання ВРХ, укладений між СТОВ "Підгайдамацькі ферми" та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2, в частині передачі у власність ОСОБА_2 корів української червоно-рябої та чорно-рябої порід у кількості 102 (сто дві) голови та телят великої рогатої худоби у кількості 97 (дев'яносто сім) голів, які не мають державних номерів.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов не вірного висновку, враховуючи наступне.

Звертаючись до суду із позовом, в якому Ліквідатор просив визнати Договір недійсним та застосувати реституцію шляхом витребування від ФОП ОСОБА_2 придбаних ним корів та телят, підставами для визнання Договору недійсним Ліквідатор зазначив: відсутність згоди розпорядника майна; порушення мораторію на задоволення вимог кредиторів; спричинення шкоди Боржнику, оскільки ціна продажу є заниженою; спричинення шкоди кредитору (ВАТ Банк «БІГ «Енергія»), оскільки ціна продажу є заниженою.

При цьому Ліквідатор посилався на ст. 215, 216 Цивільного кодексу України, ст. 25, п. 10, 11 ст. 17 Закону про банкрутство (в редакції до 19.01.2013 року).

10.08.2011р. між СТОВ «Підгайдамацькі ферми» та ФОП ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу корів та телят великої рогатої худоби та оренди приміщень та сільгосптехніки для утримання ВРХ , а саме корів та телят. Ціна договору 312 000,00 грн. в т.ч. ПДВ. Вказаний договір сторонами було повністю виконано (в матеріалах справи: договір, додаткова угода №1 та №2, накладна про передачу та додаток до накладної із реєстром ідентифікаційних номерів переданої худоби, докази оплати.

Худоба, що стала предметом оспорюваного договору, перебувала в заставі у ВАТ Банк «БІГ Енергія» на підставі договору застави №26/04-08-2007 від 07.08.2007 року, яким встановлене право заставодержателя звернути стягнення на заставне майно, в тому числі шляхом його прямої реалізації або визнання права власності на нього.

Вимоги ВАТ Банк «БІГ Енергія» в розмірі 1 361 390,00 грн. були затверджені судом в справі про банкрутство СТОВ «Підгайдамацькі ферми» №14/5026/879/2011.

Відчуження заставного майна відбулося за згоди заставодержателя, всі отримані від ФОП ОСОБА_2 кошти в сумі 312 000,00 пішли на погашення вимог кредитора ВАТ Банк «БІГ Енергія» (в матеріалах справи: лист згода заставодержателя на відчуження заставного майна за ціною 312 000,00 грн., лист про прийняття заставодержателем коштів в сумі 312 000,00 грн. та їх скерування на погашення заборгованості), що не заперечує апелянт.

Ціну, за якою відчужено предмет застави, було визначено шляхом проведення оцінки. Результати оцінки були визначені в Звіті оцінки. Ціна зазначена оцінювачем для корів середньої та нижче середньої вгодованості (а саме таких було відчужено) на рівні 7-8 гривень, відповідає ціні, за якою худоба була продана Відповідачу.

За рахунок продажу заставного майна вдалося лише частково задовольнити вимоги кредитора-заставодержателя, але це відповідало волі цього кредитора та ринковим цінам, які склалися.

Про укладання договору купівлі-продажу розпорядник майна Голінний А.М. був обізнаний, адже він був учасником судових справ де з'ясовувалися обставини, пов'язані із відчуженням ВРХ, наприклад, справа №06/11/5026/1394/2011 (копія рішення від 13.03.2012 року в матеріалах справи), також запрошувався для надання пояснень в прокуратуру Черкаської області, якою здійснювалася перевірка законності дій директора СТОВ «Підгайдамацькі ферми» щодо відчуження ВРХ.

15.10.2012р. за присутності нового розпорядника майна, ліквідатора Задорожнього О.М. договір купівлі-продажу №10-08/2011 від 10.08.2011 року був затверджений комітетом кредиторів. Так само від нього не надходило жодних зауважень чи заперечень, хоча на виконання вимоги суду розпорядником майном Задорожнім О.М. було

Матеріалами справи та наданими доказами підтверджені наступні факти: договір було укладено і виконано відповідно до чинного законодавства, укладений договір відповідає вимогам частин 1-3, 5, 6 ст. 203 Цивільного кодексу України; предметом договору було заставне майно, яке відчужувалося за згодою заставодержателя, на визначених ним умовах, в тому числі за погодженою ним ціною; заставне майно було реалізоване через загрозу його знищення та з метою задоволення вимог заставодержателя, які були визнані боржником та затверджені судом в реєстрі вимог кредиторів; всі отримані за договором кошти пішли на погашення вимог кредитора- заставодержателя; укладений договір та дії керівництва підприємства-боржника були схвалені та затверджені одностайним рішенням комітету кредиторів; ані розпорядником майна Голінним А.М., ані арбітражним керуючим, ліквідатором Задорожнім О.М., які були обізнані щодо цього договору та його умов, жодних заперечень не висувалося, дій по поверненню майна, розірванню договору або визнанню його недійсним не вживалося.

За таких обставин рішення суду про часткове задоволення позову та стягнення коштів із ФОП ОСОБА_2 (покупця за договором) є необгрунтованим та не грунтується на обставинах справи та досліджених доказах.

При винесенні рішення судом порушено положення ст. 3, 6, 12, 13, 14, 215 Цивільного кодексу України та положення ст. 25 Закону про банкрутство.

Статтями 3, 6, 12, 13, 14 Цивільного кодексу України гарантовані принципи свободи договору, свободи підприємницької діяльності, вільного використання особою цивільних прав та заборони примушення особи до дій, які не є обов'язковими для неї.

Відповідно до ч. 2 ст.202 Цивільного кодексу України договір є двостороннім правочином. Частиною 1 ст. 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Стаття 203 Цивільного кодексу України встановлює загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Крім того, статтею 203 цього Кодексу визначено, що правочин повинен відповідати ряду умов, до яких належать умови: а) про форму, б) про сторони, в) про зміст правочину, г) волевиявлення учасника правочину; д) спрямованість правочину на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, та інше.

Ліквідатором не наведені обставини, які б дозволяли встановити, що оспорюваний договір суперечить будь-якому із положень ст. 203 Цивільного кодексу України.

Згідно з ч. З ст. 215 Цивільного кодексу України оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним в судовому порядку за позовом однієї із сторін цього правочину або іншої заінтересованої особи, що заперечують його дійсність на підставах, встановлених законом.

Таким чином для оспорювання правочину необхідні наступні умови: такий позов пред'являє або сторона правочину або зацікавлена сторона, а підстави недійсності повинні бути встановлені законом (або ст. 203 ЦК України або іншим Законом).

Як вже зазначалося вище Ліквідатором не наведено обґрунтування невідповідності договору статті 203 Цивільного кодексу України.

При зверненні із заявою Ліквідатором в якості її підстави зазначено ст. 25, ч. 10, 11 ст. 17 Закону про банкрутство.

Частиною 10 ст. 17 Закону про банкрутство, як одну з підстав подання такої заяви, визначено завдання збитків боржнику виконанням договору.

Частиною 11 ст. 17 Закону про банкрутство підставою визнання недійсним договору є спричинення шкоди кредитору.

Повноваження ліквідатора та членів ліквідаційної комісії передбачені ст. 25 Закону України про банкрутство.

Статтею 25 Закону встановлено, що Ліквідатор має право звертатися до суду із заявами про визнання недійсними угод Банкрута з підстав, визначених ч. 10 ст. 17 цього ж Закону. Перелік підстав є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає.

Вказані норми Закону є спеціальними і підлягають обов'язковому застосуванню.

Таким чином ч. 11 ст. 17 Закону про банкрутство, на яку посилається Ліквідатор, передбачає можливість і підстави звернення до суду на стадії санації, керуючим санацією. Ця норма є спеціальною і передбачена для застосування, виключно, на стадії санації. За відсутності прямих вказівок Закону, вказані норми Закону не можуть бути піддані розширеному тлумаченню та не можуть застосовуватися на стадії ліквідаційної процедури.

Щодо спричинення шкоди Боржнику, то вказані твердження є необгрунтованими, оскільки предметом угоди стало заставне майно, воно було відчужено за згодою та на умовах визначених заставо держателем, договором застави передбачено навіть право заставодержателя звернути стягнення шляхом отримання у власність, відчуження вказаній особі, тощо. Таким чином, зважаючи на те, що загальний розмір затверджених вимог кредитора - заставодержателя значно перевищує вартість відчуженого майна, то в будь- якому випадку боржнику шкода не спричинялася і це жодним чином не позначилося на можливості відновлення його платоспроможності.

Як зазначалось вище ліквідатором була подана 16.06.2014р. заява про визнання недійсним договору № 10-08/2011 від 10.08.20122р. з підстав, передбачених п. 10, 11 ст. 17 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», та зобов»язати фізичну особу-підприємця ОСОБА_2 передати ТОВ «Підгайдамацькі ферми» корів у кількості 102 голови та телят ВРХ у кількості 97 голів.

18.06.2015р. ліквідатором подана заява у якій він просив визнати недійсним договір № 10-08/2011 від 10.08.2011р.та на підставі ст. 216 ЦК України стягнути з ОСОБА_2 2723000 грн., вартість 199 голів ВРХ. При цьому господарський суд Черкаської області вказану заяву не брав до уваги, оскільки заява не була надіслана іншим учасникам провадження у справі.

Господарським судом Черкаської області 03.06.2015р. винесена ухвала про визнання договору недійсним та стягнуто з ФОП ОСОБА_2 945000 грн.

Однак, на думку колегії суддів, господарський суд розглядаючи заяву ліквідатора від 16.06.2011р. вийшов за межі повноважень, оскільки розгляд заяви про визнання договору недійсним у межах справи про банкрутство здійснюється на підставі Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», цим Законом не передбачено право господарського суду виходити за межі поданої заяви, тим більше, що такого клопотання заінтересованої сторони не подавалось.

Крім того, при винесенні рішення судом порушено вимоги ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України щодо неможливості зміни підстав або предмету позову після початку слухання справи по суті.

Таким чином, задовольнивши заяву частково та стягнувши з Відповідача грошові кошти в сумі 945 000,00 грн. суд порушив ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, оскільки слухання справи почалось у липні 2014р.

Проте суд не врахував, що предметом застави були корови в кількості 199 голів, а на день реалізації, яка відбулася через 4 роки, залишилося лише 102 корови, які і були реалізовані, та 97 телят - вартість яких не може дорівнювати вартості дорослої худоби. Отже сукупна вартість заставного майна станом на серпень 2011 року не могла дорівнювати вартості майна, яке передавалося в заставу в 2007 році. Заставодержатель щодо цього був обізнаний та не заперечував.

Крім того, ціна договору була визначена звітом оцінки та погоджена заставодержателем. Заставодержателем було прийнято виконання, тобто прийняті грошові кошти від Відповідача. Сторони не заявляли будь-яких претензій одна до одної.

Зважаючи на викладене, жодної з обставин, передбачених ч. 10 ст. 17 Закону про банкрутство, також не встановлено.

Колегія суддів вважає, що ухвала господарського суду м. Києва від 03.06.2015р. прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права без повного з'ясування обставин, що мають значення для справи, що згідно зі статтею 104 Господарського процесуального кодексу України є підставою для її скасування.

Згідно ст. 32 ГПКУкраїни, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає задоволенню, а ухвала господарського суду Черкаської області від 03.06.2015р. по справі № 14/5026/879/2011- скасуванню.

Керуючись ст. ст. 99, 101- 106 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

2. Ухвалу господарського суду Черкаської області у справі № 14/5026/879/2011 від 03.06.2015р. скасувати.

3. У заяві ліквідатора банкрута про визнання недійсним договору від 10.08.2011 №10-08/2011 купівлі-продажу корів та телят великої рогатої худоби та оренди приміщень та сільгосптехніки для утримання ВРХ в частині продажу корів української червоно - рябої та чорно - рябої порід в кількості 102 (сто дві) голови та телят ВРХ в кількості 97 (дев»яносто сім) голів відмовити.

4. Стягнути з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Підгайдамацькі ферми" (Корсунь-Шевченківський район, с. Селище, ідентифікаційний код 33246688) 1218 (одна тисяча двісті вісімнадцять) грн. судового збору в доход державного бюджету України.

5. Стягнути з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Підгайдамацькі ферми" (Корсунь-Шевченківський район, с. Селище, ідентифікаційний код 33246688) на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер фізичної особи - платника податків НОМЕР_1) 609 (шістсот дев'ять) грн. судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

6. Доручити господарському суду Черкаської області видати накази.

7. Матеріали справи № 14/5026/879/2011 повернути до господарського суду Черкаської області.

8. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя В.В. Шипко

Судді Л.Л. Гарник

В.О. Зеленін