Постанова

від 21.07.2015 по справі 922/1532/15

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" липня 2015 р. Справа № 922/1532/15

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Істоміна О.А., суддя Барбашова С.В. , суддя Білецька А.М.

при секретарі Кохан Ю.В.

за участю представників сторін:

позивача: ОСОБА_1, за довіреністю б/н від 06.01.2015.

відповідача: Соловйова Т.С., за довіреністю № 32-20-14-17660/0/9-14 від 23.12.2014.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Головного Управління Держземагенства в Харківській області (вх. №3299 Х/3-10) на рішення господарського суду Харківської області від 27 травня 2015 року по справі №922/1532/15

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, м. Барвінкове

до Головного Управління Держземагенства в Харківській області, м. Харків

про визнання укладеною угоду, -

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 27.05.2015 по справі №922/1532/15 (суддя Ємельянова О.О. ) позов задоволено повністю. Визнано додаткову угоду до договору оренди від 05.07.2002, укладену 11.04.2005 між Барвінківською районною державною адміністрацією та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3, що зареєстрована у Барвінківському районному відділі реєстрації земель 30.05.2005 за № 040568400001, укладеною в редакції позивача. Стягнуто з Головного управління Держземагентства у Харківській області на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 1218,00 грн. судового збору.

Головне Управління Держземагенства в Харківській області з рішенням місцевого господарського суду не погодилося та подало до Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 27.05.2015 по справі №922/1532/15 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В апеляційній скарзі заявник посилається на те, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням норм чинного законодавства України і що суд першої інстанції не в повному обсязі з'ясував обставини справи, які мають значення для правильного вирішення господарського спору, неправильно та неповно дослідив докази, що призвело до невідповідності висновків суду обставинам справи, а також на те, що суд невірно застосував норми як матеріального, так і процесуального права, що потягло за собою неправильне вирішення господарського спору та згідно статті 104 Господарського процесуального Кодексу України є підставою для його скасування.

Фізична особа-підприємець ОСОБА_3, через канцелярію Харківського апеляційного господарського суду надав відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечує проти доводів викладених в апеляційній скарзі, вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції прийняте при правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права та всебічному дослідженні обставин справи, просить рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Перевіривши повноту встановлених судом першої інстанції обставин справи та докази на їх підтвердження, їх юридичну силу та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 101 Господарського процесуального кодексу України, заслухавши у судовому засіданні пояснення представника позивача та відповідача, дослідивши правильність застосування господарським судом Харківської області норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

Як свідчать матеріалами справи, 11.04.2005 між Барвінківською районною державною адміністрацією (орендодавець - відповідач у справі) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 (орендар - позивач у справі) був укладений договір оренди землі, відповідно до умов якого (пункт 1) орендодавець згідно розпорядження голови Барвінковської районної державної адміністрації №127 від 08.04.2005 «Про надання земельної ділянки в оренду» надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для сільськогосподарського використання, яка знаходиться біля с. Червоне.

В оренду передається земельна ділянка загальною площею 103,9426 га, у тому числі ріллі 103,9426 га. Станом на 01.01.2005 нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 5 989259,7 грн. (пункт 2, 5 договору).

У пункті 8 договору сторони визначили, що договір укладено до 10 років, (до 01.01.2015 включно). Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 90 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити чи припинити дію договору.

Передача земельної ділянки орендарю здійснюється у тижневий строк після державної реєстрації цього договору за актом приймання-передачі (пункт 20 договору).

30.05.2005 договір зареєстрований у Барвінківському районному відділі реєстрації земель, про що у Державному реєстрі по Іванівській раді вчинено запис за №0405684000.

На виконання умов договору, відповідач передав, а позивач прийняв в оренду земельну ділянку площею 103,9426 га (у тому числі ріллі 103,9426 га), розташовану біля с. Червоне для сільськогосподарського використання.

Як вбачається з матеріалів справи, у зв'язку з закінченням строку дії договору позивач неодноразово звертався до відповідача з пропозицією поновити договір оренди землі від 11.04.2005 за №0405684000.

Проте відповідач, як орган, який на час виникнення спірних правовідносин є орендодавцем об'єкту оренди, не визнав факт поновлення дії договору оренди, через, що позивач був змушений звернутися до господарського суду з позовом, предметом якого є визнання договору оренди землі поновленим на термін до 01.01.2025 року.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судовому засіданні з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду вважає що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають з дій осіб, що передбачений актами цивільного законодавства, а також з дій осіб, що не передбачені цими актами але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства; у випадках встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно статті 2 Земельного кодексу України, земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об'єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Відповідно до статей 3, 4 Земельного кодексу України, земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами. Земельне законодавство включає цей Кодекс, інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин. Завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

За статтями 13, 14 Конституції України, статтею 324 Цивільного кодексу України земля є об`єктом права власності Українського народу; від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцією України.

Підстави набуття прав на землю визначені розділом IV Земельного кодексу України.

Відповідно до частини першої статті 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Згідно пункту 12 Перехідних положень Земельного кодексу України до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Пунктом 1 Положення про Державне агентство земельних ресурсів України, затвердженого Указом Президента України 08.04.2011 за № 445, визначено, що центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів та топографо-геодезичної і картографічної діяльності є державне агентство земельних ресурсів України (Держземагентство України), діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері земельних відносин та топографо-геодезичної і картографічної діяльності.

Колегією суддів встановлено, що земельна ділянка, яка є предметом договору оренди землі, розташована за межами міста Харкова, біля с. Червоне, та знаходиться у підпорядкуванні Головного управління Держземагенства у Харківській області.

Відповідно до частини 4 статті 122 Земельного кодексу України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності у власність або у користування для всіх потреб.

Згідно частини 2 статті 126 Земельного кодексу України право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону.

Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації. Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється (стаття 125 Земельного кодексу України).

Статтею 180 Господарського кодексу України передбачено, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості.

Відповідно до частини 2 статті 759 Цивільного кодексу України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом. При цьому, частиною 6 статті 93 Земельного кодексу України, зокрема, передбачено, що відносини, пов'язані з орендою землі регулюються законом.

Так, Закон України «Про оренду землі» є спеціальним законом, який визначає правові, організаційні, економічні та соціальні основи регулювання відносин з оренди землі в Україні.

За приписами статті 1 Закону України "Про оренду землі" оренда землі це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Договір оренди землі - це договір за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (статті 13 Закону України «Про оренду землі»).

Отже, з урахуванням наведених положень чинного законодавства України колегія суддів приходить до висновку про те, що взаємовідносини між позивачем та відповідачем щодо оренди землі врегульовані відповідним господарським договором - договором оренди, який зареєстрований в державному реєстрі.

Договір, відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом та договором.

За приписами статті 651 Цивільного кодексу України зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 654 Цивільного кодексу України встановлено обов'язковість вчинення змін до договору в такій самій формі, що й договір.

За приписами статті 33 Закону України „Про оренду землі" після закінчення строку на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки відповідно до умов договору, має за інших рівних умов переважне право на поновлення договору. Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов'язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі. До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди.

Тобто, в разі наявності бажання скористатися переважним правом на поновлення договору, орендар зобов'язаний звернутись до орендодавця у встановленому вказаною статтею порядку та строки для здійснення процедури пролонгації договору оренди.

Пунктом 2.17 постанови Пленуму ВГС України від 17.05.2011 за № 6 «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» роз'яснено, що у вирішенні спорів, пов'язаних з поновленням (пролонгацією) договорів оренди земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, судам слід враховувати положення статті 33 Закону України «Про оренду землі» (в редакції Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», який набрав чинності з 12.03.2011) та з'ясовувати, зокрема, чи повідомляв орендар орендодавця у встановленому порядку про намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк та чи заперечував орендодавець у строк, визначений законом, проти поновлення договору.

Нормами статті 777 Цивільного кодексу України визначено, що наймач, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору найму на новий строк, зобов'язаний повідомити про це наймодавця до спливу строку договору найму у строк, встановлений договором, а якщо він не встановлений договором, - в розумний строк.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач належним чином виконував умови договору оренди та скористався переважним правом на укладення договору оренди на новий строк шляхом своєчасного направлення листа-повідомлення про намір поновити договір оренди та проекту додаткової угоди.

Проте, у листі від 17.01.2015 за №19-20-14-813/0/9-15 Державне агентство земельних ресурсів України повідомило позивача про відмову в укладенні додаткової угоди, через відсутність підпису орендаря в тексті додаткової угоди до договору оренди.

Натомість, стаття 207 Цивільного кодексу України вказує, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.

Таким чином, воля сторони була виражена в спосіб зазначений статтею 207 Цивільного кодексу України і відповідно правочин щодо укладення додаткових угод про поновлення строку дії договорів оренди землі є вчиненим.

Крім того, положеннями статті 202 Цивільного кодексу України, визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків; зокрема, дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

З огляду на визначене, колегія суддів зазначає, що відмовляючи в укладенні додаткової угоди, відповідач не звернув увагу на той факт, що вчинення позивачем певної дії, спрямованої на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків, як-то направлення пропозиції про пролонгацію правочину, вже є дією покликаної на підписання додаткової угоди, через, що відсутність підпису орендаря в тексті додаткової угоди не може розцінюватися як підстава для відмови у підписанні додаткової угоди.

Додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов'язковому порядку (частина 8 статті 33 Закону України "Про оренду землі").

Відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено в суді (частина 9 статті 33 Закону України «Про оренду землі»).

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статті 179 Господарського кодексу України укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

Оскільки за змістом статті 33 Закону України "Про оренду землі" підписання додаткової угоди, яка має оформлювати факт поновлення договору, є обов'язковим, то до відносин щодо її підписання підлягають застосуванню спеціальні норми Господарського кодексу України щодо порядку обов'язкового укладення чи зміни договорів.

За змістом статті 187 Господарського кодексу України спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. День набрання чинності рішенням суду, яким вирішено питання щодо переддоговірного спору, вважається днем укладення відповідного господарського договору, якщо рішенням суду не визначено інше.

Приписами частини 4 та частини 5 статті 188 Господарського кодексу України у разі, якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду. Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

Таким чином, нормами чинного законодавства прямо встановлена обов'язковість оформлення додаткової угоди до договору оренди землі для оформлення факту його поновлення (частина 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі") та передбачена можливість укладення правочинів про зміну договору за рішенням суду (статті 187, 188 Господарського Кодексу України).

Дослідивши умови додаткової угоди, редакцію якої наведено у позовній заяві, колегіє суддів встановлено, що вони відповідають приписам діючого законодавства та фактично зводяться виключно до подовження дії спірного договору на тих самих умовах.

При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що у листі «Аналіз практики застосування судами статті 16 Цивільного Кодексу України» від 01.04.2014 Верховний суд України погоджується з практикою судів, які відповідно до статті 33 Закону України «Про оренду землі» вважають укладеною додаткову угоду до договору оренди землі про поновлення цього договору у разі не підписання її орендодавцем, якщо орендар не пізніше ніж за місяць до закінчення строку договору направив орендодавцю лист-повідомлення про намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди і після спливу строку договору продовжує користуватися земельною ділянкою.

Наразі, позивач після закінчення строку дії договору оренди продовжує користуватись спірною земельною ділянкою. Протилежного відповідачем не доведено, а судом не встановлено.

Відповідно до пункту «а» частини З статті 152 Земельного кодексу України, захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання прав.

Спори про поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають в результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, вирішуються в судовому порядку (частина 2 статті 77 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Частиною 4 статті 188 Господарського кодексу України визначено, що у разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду (частиною 5 статті 188 Господарського кодексу України).

Колегія суддів, враховуючи викладене, беручи до уваги сукупність встановлених обставин, а саме: повідомлення орендодавця про намір продовжити дію договору, ухилення орендодавця від підписання додаткової угоди до договору оренди землі та продовження користування позивачем земельною ділянкою, доходить до висновку про правомірність доводів позивача та обґрунтованості рішення суду першої інстанції.

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів відзначає відсутність належних доказів щодо обставин, передбачених статтею 104 Господарського процесуального кодексу України, які підтверджували б наявність підстав для задоволення апеляційної скарги.

У відповідності з пункту 4 частини 3 статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського Процесуального Кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.

На підставі викладеного колегія суддів вважає, що рішення господарського суду Харківської області від 27.05.2015 по справі №922/1532/15 прийняте при належному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи та у відповідності до норм матеріального і процесуального права і відсутні підстави для його скасування, в зв'язку з чим, апеляційна скарга відповідача - Головного Управління Держземагенства в Харківській області, не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного та керуючись статтями 99, 101, 102, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Головного Управління Держземагенства в Харківській області залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 27 травня 2015 року по справі №922/1532/15 залишити без змін.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 24 липня 2015 року.

Головуючий суддя Істоміна О.А.

Суддя Барбашова С.В.

Суддя Білецька А.М.