Ухвала

від 20.09.2011 по справі 22-ц-5553/11

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц-5553/11 Головуючий у І інстанції Дзюба Н.М. Провадження № 22-ц/1090/18678/11 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1 Категорія 26 20.09.2011

УХВАЛА

Іменем України

20 вересня 2011 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого: Приходька К.П.

суддів: Голуб С.А., Рудніченко О.М.

при секретарі Мариняка М.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Старокиївський банк" на рішення Макарівського районного суду Київської області від 02 серпня 2011 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Старокиївський банк" до ОСОБА_2, третя особа ОСОБА_3 про звернення стягнення на земельні ділянки , -

в с т а н о в и л а :

У вересні 2009 року позивач звернувся до суду з позовом, який в подальшому неодноразово уточнював і просив суд стягнути з ОСОБА_4 1610127,5 грн. шляхом звернення стягнення на:

*земельну ділянку площею 4,9498 га кадастровий номер 3222788900:04:013:006, яка знаходиться на території Яблунівської сільської ради Макарівського району Київської (Земельна ділянка 1);

*площею 5,4997 га кадастровий номер 3222788900:04:013:007. яка знаходиться на території Яблунівської сільської ради Макарівського району Київської області (Земельна ділянка 2);

*площею 5,2980 га кадастровий номер 3222784200:03:009:0032, яка знаходиться на території Лишнянської сільської ради Макарівського району Київської області (Земельна ділянка 3), які належать на праві власності ОСОБА_5 на підставі державних актів про право власності на земельну ділянку.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що 07.02.2008 року між позивачем та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір № 32/980/К/006. за умовами договору ОСОБА_2 був наданий кредит в сумі 1000000 грн. з терміном погашення до 06 серпня 2008 року.

21.03.2008 року між тими ж сторонами був укладений ще один кредитний договір № 32/980/К/029, за яким відповідачці був наданий кредит в сумі 1000000 грн. з терміном повернення до 15 січня 2009 року.

23.03.2011 року рішенням ОСОБА_1»янського районного суду м. Києва стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Старокиївський банк» 1 315 674,47 грн. заборгованості за кредитними договорами № 32/980/К/006 від07.02.2008 р. та № 32/980/К/029 від 23.03.2008.

ОСОБА_6»янського районного суду м.Києва від 23.11.2010 року стягнуто з ОСОБА_2 за тими ж кредитними договорами заборгованість за період з 13.03.2010 року по 26.07.2010 року у розмірі 292633,5 грн.

Ці рішення суду не виконується у зв»язку із відсутністю у відповідачки майна і коштів.

У зв»язку із наведеним, позивач із посиланням на ст. 371 ЦК України вважав, що необхідно виділити частку боржника ОСОБА_2 в спільній сумісній власності подружжя і звернути на неї стягнення в межах суми боргу.

ОСОБА_6 Макарівського районного суду Київської області від 2 серпня 2011 року в задоволенні позову відмовлено.

Публічне акціонерне товариство « Старокиївський банк» оскаржило рішення суду в апеляційному порядку. В доводах апеляційної скарги посилається на те, що не зважаючи на докази, що були подані позивачем, а саме копію свідоцтва про шлюб відповідачки та третьої особи, копії державних актів на право власності на земельні ділянки (Земельна ділянка 1, 2, 3), які були набуті у власність третьою особою за час шлюбу із відповідачкою, суд зазначив, що позивач не надав доказів того, що вони є спільним майном подружжя.

Також апелянт не погоджується із висновками суду про те, що вимоги позивача про звернення стягнення на земельні ділянки є передчасними, оскільки на даний час не вичерпані ВДВС всі заходи щодо стягнення коштів за рішенням суду. Апелянт вважає ці твердження безпідставним, адже постанова ВДВС Макарівського районного управління юстиції підтверджує відсутність не тільки коштів у Відповідача для задоволення вимог Позивача, але й іншого майна, на яке можливо звернути стягнення.

Таким чином, оскільки суд ухвалив рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, апелянт просив апеляційний суд рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове рішення, яким задовольнити вимоги позивача та стягнути з ОСОБА_2 1 610 127,50 грн. шляхом звернення стягнення на частку (1/2) належну їй у спільному майні подружжя ОСОБА_2 - земельну ділянку площею 4,9498 га кадастровий номер 3222788900:04:013:006, яка знаходиться на території Яблунівської сільської ради Макарівського району Київської області; земельну ділянку площею 5,4997 га кадастровий номер 3222788900:04:013:007, яка знаходиться на території Яблунівської сільської ради Макарівського району Київської області; земельну ділянку площею 5,2980 га кадастровий номер 3222784200:03:009:0032, яка знаходиться на території Лишнянської сільської ради Макарівського району Київської області.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення представників апелянта, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що земельні ділянки, з яких позивач просив виділити частку боржника ОСОБА_2, не є предметом іпотеки за кредитними договорами. Позивач не надав суду доказів того, що вони є спільним сумісним майном подружжя, оскільки правові підстави їх набуття позивачем не вказані. Суд також виходив з того, що позивачем не надано доказів неможливості виконання рішень суду шляхом здійснення виконавчих дій державним виконавцем.

Судова колегія погоджується із такими висновками суду виходячи із наступного.

Відповідно до ст. 371 ЦК України кредитор співвласника майна, що є у спільній сумісній власності, у разі недостатності у нього іншого майна , на яке може бути звернене стягнення, може пред'явити позов про виділ частки із спільного майна в натурі для звернення стягнення на неї. Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, для звернення стягнення на неї здійснюється у порядку, встановленому статтею 366 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 366 ЦК України кредитор співвласника майна, що є у спільній частковій власності, у разі недостатності у нього іншого майна, на яке може бути звернене стягнення, може пред'явити позов про виділ частки із спільного майна в натурі для звернення стягнення на неї.

Якщо виділ в натурі частки із спільного майна має наслідком зміну його призначення або проти цього заперечують інші співвласники, спір вирішується судом.

У разі неможливості виділу в натурі частки із спільного майна або заперечення інших співвласників проти такого виділу кредитор має право вимагати продажу боржником своєї частки у праві спільної часткової власності з направленням суми виторгу на погашення боргу.

У разі відмови боржника від продажу своєї частки у праві спільної часткової власності або відмови інших співвласників від придбання частки боржника кредитор має право вимагати продажу цієї частки з публічних торгів або переведення на нього прав та обов'язків співвласника-боржника, з проведенням відповідного перерахунку.

Як вбачається із матеріалів справи 07.02.2008 року між позивачем та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір № 32/980/К/006. За умовами договору ОСОБА_2 був наданий кредит в сумі 1000000 грн. з терміном погашення до 06 серпня 2008 року.

07.02.2008 року між позивачем та ОСОБА_2 був укладений договір іпотеки № 32/006/980/001, відповідно до п.1.1 якого він забезпечував виконання ОСОБА_2 як Іпотекодавцем зобов»язання перед Акціонерним Банком «Старокиївський банк» як Іпотекодержателем, що виникають із кредитного договору № 32/980/К/006 від 07 лютого 2008 року.

Відповідно до п. 1.3. Договору іпотеки для забезпечення виконання зобов»язань, зазначених в п.п.1 цього Договору, Іпотекодавець передає в іпотеку земельну ділянку площею 8,3839 га, що належить ОСОБА_2 згідно державного акту на право власності на земельну ділянку Серія ЯД № 909955, виданого на підставі договору купівлі-продажу від 28.12.2006 року, кадастровий номер 3222788900:03:001:0003.

21.03.2008 року між тими ж сторонами був укладений ще один кредитний договір № 32/980/К/029, за яким відповідачці був наданий кредит в сумі 1000000 грн. з терміном повернення до 15 січня 2009 року.

21.03.2008 року між тими ж сторонами був укладений договір іпотеки № 32/029/980/001, відповідно до п.1.1 якого він забезпечував виконання ОСОБА_2 як Іпотекодавцем зобов»язання перед Акціонерним Банком «Старокиївський банк» як Іпотекодержателем, що виникають із кредитного договору № 32/980/К/029 від 21 березня 2008 року.

Відповідно до п. 1.3. Договору іпотеки для забезпечення виконання зобов»язань, зазначених в п.п.1 цього Договору, Іпотекодавець передає в іпотеку земельну ділянку площею 8,6575 га, що належить ОСОБА_2 згідно державного акту на право власності на земельну ділянку Серія ЯД № 909953, виданого на підставі договору купівлі-продажу від 28.12.2006 року, кадастровий номер 3222788900:03:001:0002.

Таким чином, виконання зобов»язань ОСОБА_2 за кредитними договорами забезпечувалось іпотекою. Матеріали справи не містять даних про те, що банком було звернуто стягнення на предмет іпотеки у зв»язку із невиконанням ОСОБА_2 зобов»язань за кредитними договорами.

Також матеріали справи не містять постанови державної виконавчої служби щодо неможливості виконання рішень судів від 23.11.2010 року та 23.03.2011 року. Посилання апелянта на повідомлення Головного управління земельних ресурсів № 07-387/8589 від 05.07.2011 р. на запит ВДВС ОСОБА_6»янського РУЮ у м.Києві від 22.06.2011р. про відсутність документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки за ОСОБА_2 та на лист Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об»єкти нерухомого майна від 01.08.2011 р. як на доказ неможливості виконання рішень судів не може бути прийнято судом до уваги, оскільки належним і допустимим доказом неможливості виконання рішення суду є лише постанова державного виконавця про повернення виконавчого документа стягувачу (а.с.113-114) .

За таких обставин суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що підстав звертати стягнення на частку боржника в майні, яке належить третій особі на час ухвалення рішення суду не було, оскільки позивач не звернув стягнення на предмет іпотеки, державним виконавцем не були вжиті всі заходи для примусового виконання рішення суду, тобто не було перевірено відсутність у боржника іншого майна.

Крім того, позивач у своєму позові не зазначив в який спосіб, передбачений ст.366 ЦК він хоче звернути стягнення на майно.

Аналізуючи доводи апеляційної скарги, судова колегія погоджується із ними в тій частині, що висновок суду про не доведення тієї обставини, що спірні земельні ділянки є спільною сумісною власністю подружжя є помилковим.

Як вбачається із державних актів про право власності на земельну ділянку ОСОБА_3 вони видані на підставі рішення суду від 31 січня 2008 року з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства.

Статтями 60, 61 ЦПК України встановлені правила звільнення сторони від доказування та розподілу обов'язків по доказуванню між сторонами.

За загальним правилом, установленим ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, установлених ст. 61 ЦПК України .

Проте це загальне правило діє, якщо в нормах матеріального права відсутня вказівка про перерозподіл обов'язків доказування.

Згідно зі ст. 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Тобто названі норми матеріального права припускають існування факту спільної сумісної власності подружжя, доки не доказано інше кимось із подружжя.

В порушення вимог указаних норм матеріального та процесуального права суд першої інстанції переклав обов»язок спростувати презумпцію спільності майна на позивача, а не на відповідачку, яка її оспорювала.

Разом з тим , помилковість цих висновків не можуть бути підставою для скасування рішення суду, оскільки, як вже було зазначено вище, суд відмовив у позові також з інших підстав, з чим погодилась колегія суддів.

За наведених обставин, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без змін.

Керуючись ст.ст.303, 307, 308 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Старокиївський банк » відхилити .

Рішення Макарівського районного суду Київської області від 2 серпня 2011 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подачі касаційної скарги до суду касаційної інстанції.

.

Головуючий

Судді