Ухвала

від 21.12.2010 по справі 656/09-2010

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" грудня 2010 р. справа № 2а-877/09

Колегія суддів Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді: Проценко О.А.

суддів: Туркіної Л.П. Католікяна М.О.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Гуляйпільському районі Запорізької області

на постанову Гуляйпільського районного суду Запорізької області від 26 листопада 2009 року у справі № 2а-877/09

за позовом ОСОБА_1

до Управління Пенсійного фонду України в Гуляйпільському районі Запорізької області

про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИЛА:

Заявлено позов про визнання бездіяльність відповідача незаконною та зобов'язання останнього здійснити перерахунок та підвищення до пенсії на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком за період з 01.01.2006 року до чинного часу з урахуванням індекса інфляції щомісячних сум боргу за весь час прострочення. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач має статус дитини війни, якій за ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»повинна виплачуватись пенсія, або щомісячне грошове утримання з підвищенням на 30% розміру мінімально пенсії за віком, але всупереч вказаним нормами відповідач не нарахував та не виплатив позивачу вищезазначену надбавку до пенсії.

Постановою суду першої інстанції позовні вимоги з урахуванням норм ст.11 КАС України задоволено частково: визнано бездіяльність відповідача неправомірною та зобов'язано останнього здійснити перерахунок та виплату доплати до пенсії згідно зі ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»за період з 26.10.2008 року по 31.12.2008 року та з 01.01.2009 року по 03.11.2009 року з урахуванням різниці, що виплачена у цей період. В решті позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з судовим рішенням в частині задоволених позовних вимог, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволені позову повністю. Апелянт вважає, що суд невірно застосував норми матеріального та процесуального права. Зокрема, відповідач намагається спростувати висновок суду щодо протиправності дій або бездіяльності. Апелянт стверджує, що територіальне управління Пенсійного Фонду України є територіальним органом виконавчої влади, яких здійснює первинне призначення та індивідуальні перерахунки пенсій громадянам, що звертаються із зазначених питань до управління для визначення відповідного права на їх проведення. Перерахунки окремим категоріям громадян (у даному випадку -«дітям війни») територіальні управління проводять за наявності від центрального органу відповідних нормативно-розпорядчих документів. За відсутності таких документів територіальне управління не є належним відповідачем. На сьогодні, надбавка до пенсії громадянам, які мають статус «дітей війни», визначається автоматично, по даті народження особи, на підставі наявного програмного забезпечення розробленого інформаційно-обчислювальним центром Міністерства праці та соціальної політики і не підлягає коригуванню на територіальному рівні. Апелянт вважає, що належним відповідачем у даній справі повинен бути Пенсійний Фонд України, який має здійснити розробку програмного забезпечення для здійснення нарахування та виплати вищезазначених доплат в автоматичному режимі.

Перевіривши судове рішення з урахуванням апеляційної скарги, колегія суддів не вбачає підстав для її задоволення. Фактичні обставини справи сторонами не оспорюються. Позивач відноситься до соціальної категорії «дитина війни», перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного Фонду та має право на пільги, встановлені законодавством України. Згідно ст.6 Закону №2195-ІV (чинна з 01.01.2006 року) дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. Проте, з матеріалів справи вбачається, що позивачу у вищезазначеному періоді визначена допомога в повному обсязі не виплачувалась.

Колегія суддів погоджується із судом першої інстанції щодо результату розгляду питання про поновлення строку звернення до суду з адміністративним позовом.

Аналіз матеріалів справи та норм права, які регулюють спірні правовідносини, показав наступне.

Пунктом 17 ст.77 Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" зупинено на 2006 рік дію ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни". Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" від 19.01.2006 року №3367-УІ пункт 17 ст.77 вказаного закону виключено, а ст. 110 викладено у новій редакції, якою встановлено, що пільги дітям війни, передбачені ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", запроваджуються у 2006 році поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету. Проте, протягом 2006 року Кабінетом Міністрів України вказаний порядок запровадження та виплати пільг дітям війни, які передбачені ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", визначений не був. Таким чином, фінансування виплат підвищення пенсій дітям війни з Державного бюджету у 2006 році не проводилось.

Пунктом 12 статті 71 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" дію статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" зупинено на 2007 рік.

Разом з тим, Рішенням Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року №6-р/2007 положення пункту 12 статті 71 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" визнані неконституційними з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення. Таким чином, з 09 липня 2007 року вихідним критерієм обрахунку підвищення пенсії дітям війни виступав мінімальний розмір пенсії за віком, який відповідно до частини 1 статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" вираховувався виходячи з прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, тобто у 2007 році - частиною 3 статті 62 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" . Зазначеною нормою із змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" від 15 березня 2007 року, встановлено, що для визначення мінімального розміру пенсії за віком відповідно до абзацу 1 частини 1 статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з 1 квітня та з 1 жовтня 2007 року застосовується прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, визначений абзацом 5 частини 1 цієї статті, збільшений на 1 відсоток, що складає відповідно 410 грн. 06 коп., 415 грн. 11 коп.

Підпунктом 2 пункту 41 розділу ІІ Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" статтю 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" викладено в новій редакції, відповідно до якої дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" ) до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Частиною четвертою статті 14 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" передбачено, що учасникам війни, нагородженим орденами і медалями колишнього Союзу РСР за самовіддану працю і бездоганну військову службу в тилу в роки Великої Вітчизняної війни, пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 15 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, іншим учасникам війни - на 10 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Разом з тим, Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року №10-рп/2008 положення пункту 41 розділу ІІ Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" визнані неконституційними з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення. Таким чином, з 22 травня 2008 року вихідним критерієм обрахунку підвищення пенсії дітям війни виступав мінімальний розмір пенсії за віком, який відповідно до частини 1 статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" вираховувався виходячи з прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, тобто у 2008 році - статтею 58 Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України " .

Статтею 58 Закону України Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України затверджено на 2008 рік прожитковий мінімум на одну особу, яка втратила працездатність, в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня - 470 грн., з 1 квітня - 481 грн., з 1 липня - 482 грн., з 1 жовтня - 498 грн.

Отже, право на підвищення пенсії, що передбачене статтею 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" , у 2008 році у позивача виникло з 22 травня 2008 року, тобто з дня визнання неконституційними положень законів України про державний бюджет України на певний рік про зупинення дії статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" на відповідний рік.

На період 2009р. норми вищезазначеного Закону не призупинялись.

Крім того, слід зазначити, що надання дітям війни соціальної підтримки є державною програмою соціальної допомоги, яка згідно ст. 87 Бюджетного кодексу України відноситься до видатків Державного бюджету, а Пенсійний фонд України згідно ст. 21 Бюджетного кодексу України є розпорядником бюджетних коштів для здійснення програми соціальної підтримки дітям війни та відповідно до ч. 4 ст. 22 Бюджетного кодексу України розробляє план своєї діяльності відповідно до завдань та функцій, визначених нормативно-правовими актами, виходячи з необхідності досягнення конкретних результатів за рахунок бюджетних коштів, а також розробляє на підставі плану діяльності проект кошторису та бюджетні запити і подає їх до Мінфіну України чи місцевому фінансовому органу, затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (до яких відноситься і відповідач) та інше.

Таким чином, вищенаведені норми свідчать про те, що обов'язок по нарахуванню та виплаті доплати до пенсії позивачу (який має статус дитини війни), що передбачена ст.6 Закону України Закону України «Про соціальний захист дітей війни»-покладено на відповідні територіальні управління Пенсійного фонду України за місцем проживання позивача. Отже, зазначені норми спростовують як посилання апелянта на те, що він є неналежним відповідачем, так і на те, що в своїй діяльності Управлінні Пенсійного фонду повинно керуватися не Законом, а нормативно-розпорядчими документами центрального органу, зокрема, програмним забезпеченням Міністерства праці та соціальної політики.

Щодо застосування до спірних правовідносин розміру мінімальної пенсії за віком з урахуванням вимог статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» слід зазначити наступне. Стаття 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»визначає, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 % мінімальної пенсії за віком. На час розгляду цієї справи судом розмір мінімальної пенсії за віком визначений лише ст.28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»і згідно з цією нормою мінімальна пенсія за віком дорівнює прожитковому мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність. Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України «Про прожитковий мінімум»від 15 липня 1999 року прожитковий мінімум застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком. Положення частини третьої статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" не є перешкодою для застосування даної величини (мінімального розміру пенсії за віком) для розрахунку вищезазначених доплат, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого, крім передбаченого частиною першою цієї статті мінімального розміру пенсії за віком.

Виходячи з наведеного та змісту ч.3 ст.150 Конституції України, відповідно до якої рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України, у тому числі є обов'язковим до врахування усіма судами України при вирішенні спорів, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги у даній справі відносно визнання протиправними дій відповідача щодо ненарахування та несплати надбавки до пенсії позивачу як дитині війни за вищезазначений період дійшов правильного висновку про необхідність захисту прав позивача шляхом зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу надбавки до пенсії згідно зі ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»у визначений період. При цьому, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що такі висновки суду першої інстанції узгоджуються з п.2 Рішення Конституційного Суду України № 15-рп/2000 від 14.12.2000р., в якому міститься роз'яснення стосовно того, що закони та інші правові акти або їх окремі положення, визнані рішеннями Конституційного суду України неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що відповідно до ч.2 ст. 152 Конституції України втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Таким чином, із застосуванням строку звернення позивача до суду та норм ст.11 КАС України, частина 2 якої передбачає право суду вийти за межі позовних вимог для повного захисту прав, свобод та інтересів позивача, висновки суду першої інстанції відповідають нормам вищезазначеного законодавства та підтверджуються матеріалами справи.

Враховуючи вищезазначене, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому не можуть бути підставою для скасування судового рішення. Апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Постанову суду першої інстанції слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст.195,196,198,200,205,206 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Гуляйпільському районі Запорізької області на постанову Гуляйпільського районного суду Запорізької області від 26 листопада 2009 року у справі № 2а-877/09 залишити без задоволення.

Постанову Гуляйпільського районного суду Запорізької області від 26 листопада 2009 року у справі № 2а-877/09 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили відповідно до ст. 254 КАС України та може бути оскаржена відповідно до ст. 212 КАС України.

Головуючий: О.А. Проценко

Суддя: Л.П. Туркіна

Суддя: М.О. Католікян