Ухвала

від 21.07.2015 по справі п/811/1022/15

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

21 липня 2015 рокусправа № П/811/1022/15

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді:                    Дадим Ю.М.

           суддів:                     Уханенка С.А. Богданенка І.Ю.

за участю секретаря судового засідання:          Сколишева О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Кіровоградській області на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2015 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Астра С" до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Кіровоградській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В :

Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2015 року адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Астра С" до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Кіровоградській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задоволено повністю: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Кіровоградській області від 16 грудня 2014 року №0000352204, яким Товариству з обмеженою відповідальністю "Астра С" збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість з основного зобов'язання на суму 6308 грн. та штрафних (фінансових) санкцій на суму 3154 грн..

Не погодившись з постановою суду, Кіровоградська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Кіровоградській області подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати постанову суду першої інстанції та винести нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог позивача у повному обсязі.

Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах оскарження та доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, у період з 26 листопада 2014 року по 27 листопада 2014 року посадовими особами відповідача проведена позапланова невиїзна документальна перевірка ТОВ "Астра С" з питань правильності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість, доходів та витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємства по взаємовідносинах з ТОВ «Торгтрейдінг» за липень 2014 року, за результатами якої складено акт №14/11-23-22-04/30285899 від 28 листопада 2014 року.

В акті перевірки податковим органом зафіксовано допущені позивачем порушення: п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VI (із змінами та доповненнями), в результаті чого підприємством занижено податок на додану вартість на загальну суму 6308 грн., в т.ч. за серпень 2014 року на суму 6308 грн..

На підставі вказаного акту перевірки, 16 грудня 2014 року відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0000352204, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість з основного зобов'язання на суму 6308 грн. та штрафних (фінансових) санкцій на суму 3154 грн..

Правомірність та обґрунтованість податкового повідомлення-рішення, прийнятого на підставі акту перевірки, є предметом спору, переданого на вирішення суду.

Вирішуючи спір між сторонами та задовольняючи позовні вимоги позивача, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення було прийняте відповідачем з порушенням принципу законності та обґрунтованості, а тому підлягає скасуванню.

Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до вимог п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України (далі - ПК України) для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Статтею 1 Закону України від 16.07.99 р. №996-XIV “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” (далі - Закон України №996-XIV) передбачено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Таким чином, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Враховуючи викладене, для підтвердження даних податкового обліку необхідно брати до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Відповідно до ст. 1 Закону України №996-XIV господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Згідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

У відповідності до п.п. 198.1, 198.2 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 ПК України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, наведеними нормами матеріального права визначено, що податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належними первинними документами, складеними у відповідності до закону, що в свою чергу відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Встановлені обставини справи свідчать про те, що позивач у перевіряємий період мав господарські взаємовідносини з ТОВ «Торгтрейдінг» на підставі договору поставки №2706-14 від 27 червня 2014 року.

Відповідно до умов вказаного договору продавець (ТОВ «Торгтрейдінг») зобов'язується передати у власність покупця (ТОВ "Астра С") товар, а покупець зобов'язується прийняти цей товар та оплатити його на умовах даного договору. Предметом даного договору є товар, кількість, ціна, розгорнутий асортимент якого визначається у видаткових накладних, які є невід'ємними частинами даного договору. Доставка товару здійснюється за рахунок продавця за місцем знаходження покупця (а.с.57).

На підтвердження дійсності укладення та реального виконання зазначеного вище правочину позивачем було надано як під час перевірки податковому органу, так і до суду, копії первинних документів, які фіксують здійснення господарських операцій між сторонами на виконання умов зазначеного договору, зокрема: договір поставки, податкову та видаткову накладну, рахунок на оплату, платіжне доручення, акт здачі-прийняття робіт, рахунок-фактуру на підтвердження пересилання зазначеного товару ТОВ «Нова пошта», товарно-транспортні накладні.

Дослідивши дані матеріали справи, колегія суддів робить висновок про те, що всі первинні документи бухгалтерського та податкового обліку позивача, які надані ним в підтвердження формування податкового кредиту відповідають вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", виписані підприємствами, які станом на момент спірних правовідносин є платниками ПДВ, під час здійснення господарських операцій перебували на обліку в органах ДПІ. Доказів зворотного судовим розглядом справи не встановлено і відповідачаем не спростовано.

Згідно зі ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарської операції є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа; дату і місце складання; назву підприємства від імені якого складений документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

эКолегія суддів зауважує на тому, що у акті перевірки позивача відсутні будь-які посилання на дефекти форми, змісту або походження первинних і розрахункових документів, які, в силу ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", Податкового кодексу України, п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. за № 88) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

Отже, виходячи з вищевикладеного, колегія суддів зазначає, що оглянуті вищезазначені первинні документи позивача та його контрагента відповідають вищепереліченим вимогам, містять всі необхідні реквізити (печатки підприємств, підписи уповноважених осіб тощо) та як наслідок - вони є такими, які підлягають обов'язковому врахуванню як в бухгалтерському, так і в податковому обліку.

Таким чином, колегія суддів робить висновок про те, що позивач виконав вимоги чинного законодавства України і правомірно на підставі даних бухгалтерського обліку (первинних бухгалтерських документів) відобразив у даних податкового обліку операції із зазначеним вище контрагентом.

При цьому, надаючи оцінку доказам позивача про отримання та фактичне використання у власній господарській діяльності отриманих товарів (послуг), колегія суддів зазначає, що надане документальне оформлення операцій між позивачем та його контрагентом свідчить про фактичне існування та реальність господарських правовідносин між такими особами.

З урахуванням викладеного, колегія суддів не погоджується з висновками податкового органу щодо формального укладення договору та відсутності господарських операцій, оскільки позивачем в повній мірі документально підтверджено реальність виконання вказаного вище правочину з його контрагентом ТОВ «Торгтрейдінг».

Щодо посилань податкового органу на встановлені обставини відсутності контрагента позивача за податковою адресою, невиконання ним податкових зобов'язань та неможливості здійснення вказаним контрагентом господарської діяльності як на доказ відсутності реального характеру здійснення господарських операцій з позивачем, слід зазначити наступне.

Чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов'язань платника податків у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів. Платник податків не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже, поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник податків не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б свідчила про узгодженість дій платника податків та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Вищенаведене узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини у справі “Булвес” АД проти Болгарії” (заява № 3991/03). Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

У відповідності до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, дослідивши вищевикладені обставини справи, колегія суддів вважає, що у діях платника податків (позивача) немає порушень тих норм законів, на які посилається відповідач і приходить до висновку, що твердження податкового органу про наявність таких порушень ґрунтуються на припущеннях та належним чином не доведені, доводи відповідача не ґрунтуються на законі та спростовуються наявними у матеріалах справи доказами.

Згідно до п. 1,3 ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Отже, проаналізувавши вищевикладені обставини справи та правовідносини, що їм відповідають та оцінивши докази надані сторонами по справі у їх сукупності, колегія суддів робить висновок про те, що податкове повідомлення - рішення №0000352204 від 16 грудня 2014 року прийняте Кіровоградською ОДПІ Головного управління ДФС у Кіровоградській області, не відповідає п.п. 1,3 ч. 3 ст. 2 КАС України, оскільки винесене відповідачем на підставі, у межах повноважень, але не у спосіб, передбачений законодавством та без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, отже тому є протиправним та підлягає скасуванню, а позовні вимоги позивача є цілком обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції викладене достатньо повно, обґрунтовано та мотивовано з посиланням на конкретні пункти законів України, які регулюють спірні правовідносини, що свідчить про відсутність підстав для його скасування.

З огляду на встановлені судом першої інстанції фактичні обставини справи та обрану правову позицію, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.

Керуючись ст. 198, ст. 200, ст. 205, ст. 206, ст. 212 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Кіровоградській області - залишити без задоволення.

Постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2015 року - залишити без змін.

Ухвала Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту її постановлення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів.

Головуючий:                                                                      Ю.М. Дадим

          Суддя:                                                                      С.А. Уханенко

          Суддя:                                                                      І.Ю. Богданенко