Ухвала

від 16.07.2015 по справі 826/5644/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/5644/15 Головуючий у 1-й інстанції: Шулежко В.П. Суддя-доповідач: Желтобрюх І.Л.

У Х В А Л А

Іменем України

16 липня 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючої-судді: Желтобрюх І.Л.,

суддів: Мамчура Я.С.,

Шостака О.О.,

при секретарі: Оліщук А.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м.Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 травня 2015 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Український граніт» до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м.Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Український граніт» звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м.Києві та просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 19.03.2015 року № 0000992204.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 травня 2015 року позов задоволено.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив постанову суду першої інстанції скасувати як таку, що ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на те, що позивачем були неправомірно віднесені до складу податкового кредиту суми за господарськими операціями з ТОВ «Лейквуд» та ТОВ «ЮВО», оскільки господарські операції між вказаними підприємствами не спрямовані на настання реальних наслідків та мають ознаки фіктивних.

Сторони в судове засідання не з'явилися. Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін. Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, дослідивши й проаналізувавши доводи апеляційної скарги і докази на їх підтвердження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, ДПІ у Святошинському районі м. Києва проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ «Український граніт» з питань дотримання вимог податкового законодавства по податку на додану вартість за взаємовідносинами з ТОВ «Лейквуд» та ТОВ «ЮВО» за період з 01.07.2014 по 31.07.2014, за результатами якої складено Акт від 03.03.2015 №121/26-57-22-04-10/34841133.

В ході проведення перевірки встановлено порушення позивачем: п.198.2, п. 198.6 ст.198, п. 201.2, п.201.6, п. 201.10 ст.201 Пк України, наказу Міністерства фінансів України «Про затвердження форми податкової накладної та Порядку заповнення податкової накладної» від 14.01.2014 №10, пунктів 1 та 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та підпункту 2.5 пункту 2 «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, в результаті чого товариством завищено податковий кредит на загальну суму 839 929,0 грн.

За результатами вищеозначеного Акту перевірки ДПІ у Святошинському районі м. Києва винесено податкове повідомлення-рішення від 19.03.2015 № 0000992204, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення податку на додану вартість у розмірі 839 929,0 грн. та нараховано штрафні санкції у розмірі 209 982,25 грн.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем як суб'єктом владних повноважень не надано будь-яких доводів та не подано жодних доказів, які б ставили під сумнів реальність виконання спірних господарських операцій, доводили б невідповідність цих операцій дійсному економічному змісту, або засвідчили б наявність інших обставин, що підтверджують недобросовісність позивача як платника податків та виключають право на формування податкового кредиту.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з такого.

Відповідно до п.198.1 ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п.198.6. ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу).

Відповідно до п. 201.10. ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту.

Відповідно до ч. 1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо, - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Як вбачається з матеріалів справи, у період, що перевірявся, між позивачем та ТОВ «Лейквуд» укладено договір поставки запасних частин від 31.07.2014 № 31/06 та договір про надання послуг від 18.06.2014 №18/06/14, згідно якого ТОВ «Лейквуд» надавало позивачу послуги з буріння.

Окрім того, між позивачем та ТОВ «ЮВО» укладено договори найму (оренди) від 01.07.2014 №01/07, від 01.07.2014 №02/07, від 01.07.2014 №03/07 та від 01.07.2014 № 04/07, згідно яких позивач орендував у ТОВ «ЮВО» екскаватори з ковшем, бульдозери, каток тандемний, асфальтоукладчик, екскаватор з гідромолотом, навантажувач, буровий станок, тощо.

На підтвердження виконання вказаних вище договірних зобов'язань позивачем надано наступні первинні бухгалтерські документи: видаткові накладні, податкові накладні, акти приймання-передачі відповідної техніки та послуг, тощо.

Тобто, фактичне виконання вказаних господарських зобов'язань підтверджується належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

Відповідно до п. 201.8 ст. 201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу. На момент укладення договорів, контрагенти позивача мали Свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість.

Висновки податкового органу про «фіктивний» характер спірних господарських операцій ґрунтуються на тому, що згідно відомостей ІС «Податковий блок» та Єдиного реєстру податкових накладних товар, який придбавався ТОВ «Український Граніт» у ТОВ «Лейквуд», містить коди УКТЗЕД товару, що не ввозився на митну територію України ТОВ «Лейквуд», та не придбавався ним у контрагентів по ланцюгу постачання за період, що перевірявся.

Окрім того, ДПІ зазначає, що згідно бази даних АІС «Автомобіль» ДАІ МВС України основні засоби (спецтехніка), які орендує ТОВ «Український Граніт» у ТОВ «ЮВО» відсутні.

Аналізуючи такі посилання податкового органу і наведені на їх підтвердження доводи і докази, колегія суддів виходить з такого.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, відповідно до частини 2 статті 71 КАСУ, обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів (ст. 69 ч. 1 КАСУ).

Згідно з ч. 1 ст. 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не приймає до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Частиною 4 ст. 70 КАС України передбачено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Оцінка доказів здійснюється судом за правилами статті 89 КАСУ, відповідно до приписів якої суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Фактично висновки податкового органу ґрунтуються на припущеннях про можливі порушення у діяльності контрагентів позивача за ланцюгом постачання.

Колегія суддів зауважує, що право на податковий кредит та бюджетне відшкодування не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами.

Податковим органом не надано доказів обізнаності позивача про недобросовісний характер діяльності його контрагентів або про допущені ним порушення податкового законодавства.

Крім того, чинне податкове законодавство не ставить у залежність право позивача на формування податкового кредиту та на бюджетне відшкодування від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету. Питання податкового кредиту та бюджетного відшкодування поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Допущені попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товару певні порушення податкового законодавства тягнуть негативні наслідки саме для таких постачальників та не впливають на право позивача (добросовісного платника податку) на віднесення до складу податкового кредиту сплаченого податку на додану вартість постачальникам товару та заявлення до бюджетного відшкодування від'ємного значення з податку на додану вартість.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників, чи сприяння ухиленню постачальниками товару у ланцюгу постачання від виконання податкових зобов'язань може свідчити про незаконність формування податкового кредиту .

Зазначена позиція узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини. Так, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Доказів того, що особи, які підписали спірні документи від імені названих контрагентів, не мали відповідних повноважень, а також того, що про ці обставини було відомо або мало бути відомо Товариству, податковою інспекцією не надано. Так само як і не надано доказів того, що свідоцтво про державну реєстрацію та свідоцтво платника податку на додану вартість контрагентів позивача скасовані чи визнані недійсними за рішенням суду на момент укладання чи виконання договорів

Натомість, на спростування доводів податкового органу позивачем, серед іншого, надано письмові докази на підтвердження наявності ділової мети та використання отриманих послуг та товарів у подальшій господарській діяльності шляхом надання послуг на користь третіх осіб, зокрема: договори піднайму від 01.07.2014 №2-7-2014, від 01.07.2014 №3-7-2014, від 01.07.2014 №4-7-2014, укладені з ТОВ «СОЮЗ ТРАНС ЛАЙН-1» та договір про надання послуг від 20.05.2014 №20-05-14 з ДП «Західдорвибухпром».

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що доводи, викладені відповідачем у акті перевірки та апеляційній скарзі, не містять правового підґрунтя та спростовуються матеріалами справи, а тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення підлягаює скасуванню.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, з огляду на що підстави для її задоволення відсутні.

Допущення судом першої інстанції порушень норм матеріального та процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи, колегією суддів не виявлено, а тому підстав для скасування оскаржуваної постанови суду немає.

Керуючись ст.ст. 41, 160, 167, 195, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м.Києві залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 травня 2015 року, - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуюча:

Судді:

Повний текст ухвали виготовлено 21 липня 2015 року.

.

Головуючий суддя Желтобрюх І.Л.

Судді: Мамчур Я.С

Шостак О.О.