Рішення

від 21.07.2015 по справі 475/337/15-ц

ДОМАНІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Доманівський районний суд Миколаївської області

35 м. смт. Доманівка Доманівський район Миколаївська область Україна 56400

Справа № 475/337/15-ц

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

21.07.2015смт. Доманівка

Доманівський районний суд Миколаївської області в складі:

головуючої судді: Вадовської А.В.,

за участю секретаря:ОСОБА_1,

прокурора: Льовіна К.В.,

представників сторін: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 навчально-виховного комплексу «Загальноосвітній навчальний заклад І-ІІІ ступенів - дошкільний навчальний заклад» Доманівської районної ради Миколаївської області, відділу освіти Доманівської районної державної адміністрації Миколаївської області про стягнення моральної шкоди та середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

В С Т А Н О В И В :

03 квітня 2015 позивач ОСОБА_6 звернулася до суду з вищезазначеним позовом до відповідачів ОСОБА_7 навчально-виховного комплексу «Загальноосвітній навчальний заклад І-ІІІ ступенів - дошкільний навчальний заклад» Доманівської районної ради Миколаївської області, відділу освіти Доманівської районної державної адміністрації Миколаївської області.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивача ОСОБА_6, як вчителя фізики ОСОБА_7 навчально-виховного комплексу «Загальноосвітній навчальний заклад І-ІІІ ступенів - дошкільний навчальний заклад» Доманівської районної ради Миколаївської області, незаконно звільнено з роботи на підставі п.6 ст.36 КЗпП України з 04 вересня 2014 р., безпідставно змінені умови оплати її праці.

За захистом своїх прав позивач ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до відповідачів у даній справі про визнання незаконними наказів та поновлення її на роботі.

Рішенням Доманівського районного суду Миколаївської області від 22.12.2014 р., залишеним без змін ухвалою апеляційної інстанції від 17.02.2015 р., визнано незаконними накази директора ОСОБА_7 навчально-виховного комплексу «Загальноосвітній навчальний заклад І-ІІІ ступенів - дошкільний навчальний заклад» Доманівської районної ради Миколаївської області №43-к від 20.08.2014 р. про комплектування штату педагогічних працівників НВК на 2014-2015 навчальний рік в частині надання ОСОБА_6 3 годин педагогічного навантаження на 2014-2015 н.р.; №44 від 22.08.2014 р. про призначення завідуючим кабінетом фізики; №55-к від 04.09.2014 р. та начальника відділу освіти Доманівської райдержадміністрації Миколаївської області №161-к від 04.09.2014 р. про звільнення ОСОБА_6 з посади вчителя фізики ОСОБА_7 НВК з 04.09.2014 р. за ст.36 п.6 КЗпП України. Поновлено позивача на посаді вчителя фізики ОСОБА_7 навчально-виховного комплексу «Загальноосвітній навчальний заклад І-ІІІ ступенів - дошкільний навчальний заклад» Доманівської районної ради Миколаївської області. У частині поновлення на роботі рішення допущене до негайного виконання.

Одразу після ухвалення судового рішення про поновлення позивача на посаді та допущення рішення до негайного виконання позивач ОСОБА_6 звернулася з відповідними заявами до відповідачів, які з незрозумілих для неї причин проігнорували її заяви.

Позивач майже тиждень виходила щодня на роботу, проте директор та завуч ОСОБА_7 навчально-виховного комплексу ігнорували її присутність при учнях.

Так як відповідачі не виконали рішення суду, за розрахунком позивача вона не отримала заробітної плати за останні сім місяців на загальну суму 28130,13 грн., виходячи з середнього розміру 4018,59 грн.

У зв'язку з зазначеним вона просить стягнути з відповідача відділу освіти Доманівської районної державної адміністрації Миколаївської області середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 04.09.2014 р. по 05.04.2015 р. в розмірі 28 130,13 грн.

Крім цього, позивач посилається у позові на завдання їй відповідачами моральної шкоди в розмірі 28 130,13 грн., виходячи із загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу за сім місяців.

В обґрунтування завдання моральної шкоди позивач посилається на те, що відповідачі, достовірно знаючи про допущення судового рішення до негайного виконання про поновлення її на роботі, про її письмові звернення із заявами про поновлення на роботі, не допустили її до роботи, ігнорували її на очах школярів та трудового колективу школи, які бачили та чули постійні погрози, образи та ігнорування директора та завуча школи на її адресу. Вказане призвело до її нервових зривів.

Діями відповідачів їй завдано моральної шкоди на суму 28 130,13 грн., яку вона просить з них стягнути.

У судове засідання позивач ОСОБА_6 не з'явилася, у письмовій заяві просила розглянути справу за її відсутності.

Її представник ОСОБА_2 позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив про повне задоволення позову.

По суті позовних вимог пояснив, що позивача ОСОБА_6 було незаконно звільнено з роботи, також незаконно було зменшене педагогічне навантаження. Після поновлення на роботі вона звернулася з письмовими заявами, проте відповідачі не допустили її до роботи. Вона тиждень після винесення рішення про її поновлення ходила на роботу, проте педагогічний колектив ігнорував її у присутності учнів. Їй постійно погрожували та ображали. До теперішнього часу запис про поновлення на роботі у трудову книжку відповідача не внесений, її трудова книжка знаходиться у неї. Відповідач не приступила до роботи, оскільки їй було запропоновано приступити до роботи з 3 годинним педагогічним навантаженням, а не на умовах, на яких вона працювала до звільнення.

Представники відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 позов не визнали, просили відмовити у його задоволенні в повному обсязі.

При цьому представник відділу освіти Доманівської районної державної адміністрації Миколаївської області - начальник відділу ОСОБА_3 посилалася на те, що на виконання рішення Доманівського районного суду від 22.12.2014 р. відповідачем того ж дня виданий наказ №238-к «Про поновлення на посаді ОСОБА_6Б.». У приміщенні відділу освіти відповідач відмовилася від ознайомлення з зазначеним наказом. 23.12.2014 р. ОСОБА_6 у приміщенні ОСОБА_7 навчально-виховного комплексу знову була ознайомлена з наказом про її поновлення, про що був складений відповідний акт, та була допущена до роботи. Відповідач до роботи не приступила та з невідомих причин перестала ходити на роботу. Перешкоди з боку педколективу ОСОБА_7 навчально-виховного комплексу їй не чинилися. На думку представника ОСОБА_3, заявлені позивачем вимоги про завдання їй моральної шкоди взагалі безпідставні, оскільки відповідач у день винесення рішення про поновлення позивача на посаді того ж дня виконав його, видавши наказ про поновлення на роботі. Жодних доказів, на її думку, про спричинення моральної шкоди, позивачем не надано. Крім цього, ОСОБА_3 просила суд відмовити у задоволенні позовних вимог через пропуск позивачем 3-місячного строку звернення до суду, визначеного ст.233 КЗпП України.

Представник відповідача ОСОБА_7 навчально-виховного комплексу «Загальноосвітній навчальний заклад І-ІІІ ступенів - дошкільний навчальний заклад» Доманівської районної ради Миколаївської області ОСОБА_5, заперечуючи проти позовних вимог позивача, посилався на те, що позивач ОСОБА_6 пропустила строк звернення до суду, визначений ст.233 КЗпП України, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову. На його думку, позивач безпідставно визначає початком вимушеного прогулу 04.09.2014 р. (дату звільнення), замість, як мінімум, 05.09.2014 р. - наступний день після звільнення, зважаючи на те, що при постановленні рішення про поновлення на роботі суд не вказав дату, з якої ОСОБА_6 поновлена на посаді. Тобто вимушений прогул мав місце з 05.09.2014 р. по день винесення судового рішення - 22.12.2014 р., а не з 04.09.2014 р. по 05.04.2015 р. Представник ОСОБА_5 в обґрунтування відсутності підстав для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу посилався на те, що питання виплати працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу вирішується судом одночасно з винесенням рішення про поновлення на роботі, тобто в одному процесі з позовом про поновлення на роботі. Оскільки позивач ОСОБА_6 при розгляді справи про її поновлення такої вимоги не заявляла, то відсутні підстави для окремого розгляду такої вимоги. Крім цього, на його думку, якщо не брати до уваги обов'язковість розгляду вимог про стягнення середнього заробітку одночасно з поновленням на роботі, то відповідно до ч.1 ст.233 КЗпП України позивач ОСОБА_6 пропустила строк звернення до суду, який закінчився 04.10.2014 р. Так як відповідачі своєчасно виконали судове рішення про поновлення позивача на посаді, то вимоги про стягнення середнього заробітку після 22.12.2014 р. взагалі безпідставні, оскільки позивач ОСОБА_6 не приступила до роботи до теперішнього часу за власним бажанням, фактично допустивши прогули. Посилання позивача ОСОБА_6 про нібито не допуск її на посаді на умовах попереднього навантаження та завідуючої кабінетом фізики, не відповідає дійсності. Позивачеві дійсно було запропоновано приступити до роботи з тригодинним педагогічним навантаженням, при цьому роз'яснювалося, що рішення Доманівського районного суду від 22.12.2014 р. лише допущене до негайного виконання в частині поновлення на роботі, тобто на момент поновлення позивача на посаді не набуло чинності, а тому виконання вимог позивача про допуск її до роботи на посаді завідуючої кабінетом фізики та надання попереднього педнавантаження можливе лише після набрання рішенням законної сили. Позивач на цих умовах відмовилася від ознайомлення з наказом про її поновлення та до роботи не приступила до теперішнього часу, про що відповідачем складені відповідні акти. На думку представника, позивач взагалі наміру продовжувати роботу не мала, оскільки до роботи не приступила, трудову книжку не надала, після набрання рішенням від 22.12.2014 р. законної сили до закладу не з'являлася, за такого її ствердження про не допуск до роботи не відповідають дійсності. Також представник ОСОБА_5 вважав, що позивачем неправильно виконаний розрахунок середнього заробітку: безпідставно обчислений, виходячи з шестимісячного доходу, а не з двохмісячного, до нього включені суми, які не підлягають врахуванню. Позовна вимога про стягнення моральної шкоди не підлягає задоволенню, по-перше, через її не завдання відповідачем, по-друге, через пропуск позовної давності.

Представник відповідача ОСОБА_7 навчально-виховного комплексу «Загальноосвітній навчальний заклад І-ІІІ ступенів - дошкільний навчальний заклад» Доманівської районної ради Миколаївської області - в.о.директора ОСОБА_4 підтримала пояснення дані представником ОСОБА_5

Усі представники відповідачів посилалися на пропуск позивачем строку звернення до суду та просили з цієї підстави відмовити в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові докази, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

У судовому засіданні встановлено, що між сторонами мають місце трудові правовідносини, які регулюються Конституцією України, Кодексом законів про працю України, Законом України В«Про оплату праціВ» та іншими нормативними актами.

У ході судового розгляду встановлено, що ОСОБА_6 на підставі наказу відділу освіти Доманівської РДА №161-к від 04.09.2014 р. та наказу ОСОБА_7 НВК №55-к від 04.09.2014 р. звільнено з посади вчителя фізики ОСОБА_7 НВК на підставі п.6 ст.36 КЗпП України.

Рішенням Доманівського районного суду від 22.12.2014 р. у справі №475/1273/14-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 17.02.2015 р., визнано незаконними накази директора ОСОБА_7 навчально-виховного комплексу «Загальноосвітній навчальний заклад І-ІІІ ступенів - дошкільний навчальний заклад» Доманівської районної ради Миколаївської області №43-к від 20.08.2014 р. про комплектування штату педагогічних працівників НВК на 2014-2015 навчальний рік у частині надання ОСОБА_6 3 годин педагогічного навантаження на 2014-2015 н.р.; №44 від 22.08.2014 р. про призначення завідуючим кабінетом фізики; №55-к від 04.09.2014 р. та начальника відділу освіти Доманівської райдержадміністрації Миколаївської області №161-к від 04.09.2014 р. про звільнення ОСОБА_6 з посади вчителя фізики ОСОБА_7 НВК з 04.09.2014 р. за ст.36 п.6 КЗпП України. Поновлено позивача на посаді вчителя фізики ОСОБА_7 навчально-виховного комплексу «Загальноосвітній навчальний заклад І-ІІІ ступенів - дошкільний навчальний заклад» Доманівської районної ради Миколаївської області. У частині поновлення на роботі рішення допущене до негайного виконання.

На виконання рішення Доманівського районного суду від 22.12.2014 р. того ж дня в.о.начальника відділу освіти Доманівської РДА ОСОБА_8 виданий наказ, копія якого є в матеріалах справи, №238-к про поновлення з 22.12.2014 р. ОСОБА_6 на посаді вчителя фізики ОСОБА_7 НВК «Загальноосвітній навчальний заклад І-ІІІ ступенів - дошкільний навчальний заклад».

23.12.2014 р. позивача у присутності працівників ОСОБА_7 НВК ОСОБА_4, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 ознайомлено з наказом №238-к від 22.12.2014 р. про поновлення на посаді, позивач відмовилася від його підпису. Зазначене підтверджене копією акта від 23.12.2014 р.

Як вбачається з копії акта ОСОБА_7 НВК від 24.12.2014 р., позивачеві запропоновано до винесення рішення апеляційною інстанцією 3-годинне педнавантаження, на що вона відмовилася.

Копіями актів від 25.12.2014 р., 26.12.2014 р., 29.12.2014 р., 30.12.2014 р., 31.12.2014 р., 16.01.2015 р., 02.02.2015 р., 16.02.2015 р., 02.03.2015 р., 16.03.2015 р., 01.04.2015 р., 16.04.2015 р., 30.04.2015 р., 15.05.2015 р., 01.06.2015 р., 10.06.2015 р. підтверджено, що позивач ОСОБА_6 після поновлення на посаді до роботи не приступила. Цей факт підтвердив і представник позивача ОСОБА_2, який пояснював, що ОСОБА_6 не приступила до роботи, так як їй було запропоноване 3 годинне педнавантаження, з чим вона не могла погодитися, крім цього, вона не приступила до роботи через негативне ставлення до неї педколективу.

На підставі вищезазначених доказів суд приходить до висновку, що вимушений прогул ОСОБА_6 мав місце у період з 05.09.2014 р. по 21.12.2014 р. включно.

Належних доказів на підтвердження неможливості виконання посадових обов'язків після поновлення на посаді позивач не надала. Її посилання та посилання представника ОСОБА_2 про створення ОСОБА_7 НВК умов, за яких вона не могла працювати, не знайшли підтвердження в ході розгляду справи та спростовані поясненнями ОСОБА_4, письмовим зверненням трудового колективу ОСОБА_7 НВК.

Суд погоджується з доводами представників відповідачів щодо відсутності підстав для надання ОСОБА_6 на момент поновлення на посаді повного педнавантаження, оскільки дійсно станом на 22.12.2014 р. рішення Доманівського районного суду у справі №475/1273/14-ц не набрало законної сили. Допущення рішення до негайного виконання не свідчить про набрання ним на дату ухвалення законної сили. За таких обставин посилання позивачки про необхідність допуску її до роботи з повним педнавантаженням на момент поновлення на посаді є помилковими, а тому в цій частині порушень законодавства відповідачами не допущено.

За такого суд не вбачає підстав вважати вимушеним прогулом період, визначений позивачем ОСОБА_6 з 22.12.2014 р. по 05.04.2015 р.

Посилання представників відповідачів про те, що позивач мала вирішувати питання про стягнення середнього заробітку одночасно з питанням про поновлення на посаді та пропуск строку звернення до суду не заслуговують на увагу, виходячи з наступних підстав.

Як вбачається з рішення Доманівського районного суду від 22.12.2014 р. у справі №475/1273/14-ц питання про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу не вирішене.

Згідно ч.2 ст.235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Частина 2 ст.235 КЗпП України вказує на одночасність вирішення вимог про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку, проте чинне законодавство не забороняє окремий розгляд таких вимог.

Відповідачі після поновлення позивача на посаді могли самостійно виплатити середній заробіток ОСОБА_6 за період з 05.09.2014 р. по 21.12.2014 р. включно, проте цього не зробили.

Відповідно до ч.1 ст.3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Зважаючи на те, що порушені трудові права ОСОБА_6 у повній мірі не відновлені, вона не позбавлена права на судовий захист.

Посилання відповідачів про пропуск позивачем визначеного ч.1 ст.233 КЗпП України тримісячного строку звернення до суду не заслуговують на увагу, оскільки відповідно до ч.2 ст.233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Крім цього, про відсутність обмеження будь-яким строком вимог, пов'язаних з задоволенням грошових вимог, зазначено і в ст.238 КЗпП України.

Стягнення середнього заробітку є вимогою, яка стосується оплати праці, а тому ОСОБА_6 у відповідності з ч.2 ст.233, ст.238 КЗпП України строк звернення до суду не пропустила.

При обчисленні середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд керується Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. N 100 (далі - Порядок).

Відповідно до абзаців 3-4 пункту 2 розділу ІІ Порядку у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.

Як вбачається з копії наказу №10-к від 27.05.2014 р. по ОСОБА_7 НВК «Про надання щорічної планової відпустки працівниками НВК за 2013/14 н.р» ОСОБА_6 з 23.06.2014 по 18.08.2014 р. перебувала у відпустці.

Зважаючи на те, що у серпні та липні 2014 р. позивач не працювала, для визначення розміру середнього заробітку суд бере заробітну плату нараховану ОСОБА_6 у травні-червні 2014 р.

Так, у травні 2014 р. позивачці нараховано 3918,77 грн., з цієї суми у відповідності з п.4 розділу ІІІ Порядку не підлягають врахуванню одноразові виплати на 505,85 грн., тобто до розрахунку береться 3412,92 грн.

У червні 2014 р. позивачці нараховано 5860,13 грн., з цієї суми не підлягають на підставі того ж п.4 розділу ІІІ Порядку врахуванню 3345,33 грн. Тобто до уваги слід брати 2514,80 грн. заробітної плати за 15 робочих днів відпрацьованих позивачкою у червні 2014 р.

Зважаючи на те, що у червні 2014 р. було 19 робочих днів, середній заробіток для розрахунку заробітної плати ОСОБА_6 слід рахувати у сумі 3185,41 грн. (2514,80 грн. х 19 робочих днів : 15 фактично відпрацьованих робочих днів = 3185,41 грн.).

Отже, середній заробіток ОСОБА_6 склав 3 299,17 грн. (3412,92 грн. + 3185, 41 грн. = 6598,33 грн. : 2 = 3 299,17 грн.

За період з 05.09.2014 р. по 21.12.2014 р. ОСОБА_6 має бути нараховано 11 299,33 грн., виходячи з наступного розрахунку:

-за вересень 2014 р. 2549,36 грн. (3299,17 грн. : 22 робочих дні х 17 робочих днів вимушеного прогулу = 2549,36 грн.);

-за жовтень-листопад 2014 р. 6598,34 грн. (3299,17 грн. + 3299,17 грн. = 6598,34 грн.);

-за грудень 2014 р. 2151,63 грн. (3299,17 грн. : 23 робочих дні х 15 робочих днів вимушеного прогулу = 2151,63 грн.).

-всього за вказаний період 2549,36 + 6598,34 + 2151,63 = 11 299,33 грн.

Відповідно до абз.3 п.32 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 р. № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» при присудженні оплати за час вимушеного прогулу зараховується заробіток за місцем нової роботи (одержана допомога по тимчасовій непрацездатності, вихідна допомога, середній заробіток на період працевлаштування, допомога по безробіттю).

Зважаючи на те, що при звільненні позивачеві ОСОБА_6 була виплачена вихідна допомога у розмірі 2076,90 грн., вона підлягає зарахуванню, тобто стягненню на користь ОСОБА_6 підлягає сума у розмірі 9222,43 грн. (11299,33 - 2076,90 = 9222,43 грн).

Вказана сума підлягає стягненню з відділу освіти Доманівської РДА, виходячи з наступних підстав.

Незаконне звільнення ОСОБА_6 мало місце на підставі наказу начальника відділу освіти Доманівської РДА ОСОБА_11 за №161-к від 04.09.2014 р.

Наказ директора ОСОБА_7 НВК №55-к від 04.09.2014 р. «Про звільнення ОСОБА_6Б.» виданий на підставі наказу відділу освіти №161-к від 04.09.2014 р., тобто є похідним від нього.

За такого незаконне звільнення допущене саме завідуючим на той час відділом освіти Доманівської РДА ОСОБА_11 при виконанні ним службових обов'язків.

Ст.237 КЗпП України передбачено покладання судом обов'язку на службову особу, винну в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу, обов'язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв'язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу.

Відповідно до ч.1 ст.1172 ЦК України юридична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

З огляду на зазначене відділ освіти є належним відповідачем за вимогою про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та у відповідності до абзацу 2 ч.1 ст.1171 ЦК України вправі після фактичного відшкодування шкоди звернутися з регресною вимогою до безпосередньо винної особи.

Позовні вимоги ОСОБА_6 в частині стягнення моральної шкоди не підлягають задоволенню через безпідставність.

В обґрунтування спричинення їй моральної шкоди позивач посилається на те, що відповідачі, достовірно знаючи про допуск рішення до негайного виконання про поновлення її на роботі, до роботи її фактично не допустили, ігнорували її у присутності учнів, що призвело до її нервових зривів.

Відмовляючи в частині стягнення моральної шкоди, суд виходить з положень ст.237-1 КЗпП України, якою передбачено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Жодного доказу на підтвердження завдання моральної шкоди відповідачами позивач ОСОБА_6 суду не надала, її письмові доводи, зазначені у тексті позовної заяви, підтвердження у ході судового розгляду не знайшли, більш того спростовані поясненнями представників відповідачів, вищезазначеними актами ОСОБА_7 НВК про те, що позивач не приступила до роботи, письмовим зверненням трудового колективу.

Крім цього, відповідно до п.34 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 р. № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу.

Як встановлено в ході судового розгляду, наказ про поновлення позивача ОСОБА_6 на посаді виданий у день ухвалення судового рішення - 22.12.2014 р., тобто рішення виконане вчасно.

Згідно ч.1 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Зважаючи на те, що позивач ОСОБА_6 не довела завдання їй моральної шкоди, позовна вимога про її стягнення задоволенню не підлягає.

З огляду на те, що підставою для відмови в задоволенні позовної вимоги про стягнення моральної шкоди є її необґрунтованість та недоведення, суд не аналізує посилання представників відповідачів про пропуск позовної давності позивачем за цією вимогою, оскільки за сплином позовної давності не підлягають задоволенню обґрунтовані позовні вимоги.

Відповідно до ч.3 ст.88 ЦПК України якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Отже, з відповідача - відділу освіти Доманівської РДА на користь держави підлягає стягненню 243 грн. 60 коп. судового збору.

Зважаючи на те, що позивачеві відмовлено у стягненні моральної шкоди, судовий збір у розмірі 1% від заявленої суми підлягає стягненню з ОСОБА_6 на користь держави.

Керуючись ст.ст.5, 6, 8, 10, 11, 60, 88, 209, 212, 214, 215 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Відділу освіти Доманівської районної державної адміністрації Миколаївської області (юридична адреса: смт.Доманівка Миколаївської області вул.Космонавтів, 7, код ЄДРПОУ 02144938) на користь ОСОБА_6 (ІПН НОМЕР_1) середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 05 вересня 2014 р. по 21 грудня 2014 р. включно у розмірі 9 222 (дев'ять тисяч двісті двадцять дві) грн. 43 коп. без утримання податків та інших обов'язкових платежів.

У решті позовних вимог відмовити.

Стягнути з Відділу освіти Доманівської районної державної адміністрації Миколаївської області (юридична адреса: смт.Доманівка Миколаївської області вул.Космонавтів, 7, код ЄДРПОУ 02144938) на користь держави в особі Доманівського районного суду Миколаївської області - 243 (двісті сорок три) грн. 60 коп. судового збору, перерахувавши їх на розрахунковий рахунок №31212206700144, код ЄДРПОУ 02892540, отримувач коштів: Доманівський район, код отримувача 38057729, банк отримувача: ГУ ДКСУ у Миколаївській області, МФО 826013, код класифікації доходів бюджету 22030001, код 02892540, пункт 1.1.

Стягнути з ОСОБА_6 (ІПН НОМЕР_1) на користь держави в особі Доманівського районного суду Миколаївської області - 281 (двісті вісімдесят одну) грн. 30 коп. судового збору, перерахувавши їх на розрахунковий рахунок №31212206700144, код ЄДРПОУ 02892540, отримувач коштів: Доманівський район, код отримувача 38057729, банк отримувача: ГУ ДКСУ у Миколаївській області, МФО 826013, код класифікації доходів бюджету 22030001, код 02892540, пункт 1.6.

Рішення суду набирає законної сили через десять днів, якщо не буде подана апеляційна скарга.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Миколаївської області через Доманівський районний суд шляхом подання апеляційної скарги в 10-денний строк з дня проголошення рішення, а особою, що не була присутня при його оголошенні - з дня отримання копії рішення.

Повний текст рішення виготовлений 24 липня 2015 р.

Суддя : ОСОБА_12