Рішення

від 21.05.2015 по справі 910/4367/15-г

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.05.2015Справа №910/4367/15-г

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Царичанський консервний завод»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Броварія»

про стягнення 125 888,34 грн.

Суддя А.М. Селівон

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: Котенко Т.М. - директор, витяг з ЄДРПОУ;

В судовому засіданні на підставі ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення .

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Царичанський консервний завод» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Броварія» про стягнення 125 888,34 грн. заборгованості, а саме: 120 760,38 грн. основного боргу, 4 729,46 грн. пені та три проценти річних в сумі 398,50 грн.

В обґрунтування позовних вимог в позовній заяві позивач посилається на невиконання відповідачем належним чином умов укладеного між сторонами Договору поставки №67/Ц-14 від 06.11.14 р. в частині оплати поставленого позивачем товару, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість в розмірі 120 760,38 грн., за наявності якої позивачем нараховано пеню в сумі 4 729,46 грн. та три проценти річних в сумі 398,50 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.02.15 р. позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі №910/4367/15-г та призначено до розгляду на 08.04.15 р.

08.04.15 р. судове засідання не відбулось у зв'язку з перебуванням судді Селівона А.М. на лікарняному.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.04.15 р. розгляд справи відкладався на 13.05.15 р.

У судовому засіданні 13.05.15 р. оголошено перерву до 21.05.15 р.

В судове засідання 21.05.15 р. з'явився уповноважений представник відповідача.

Уповноважений представник позивача у вказане судове засідання не з'явився.

Про дату, час і місце проведення судового засідання 21.05.15 р. позивач повідомлений належним чином, що підтверджується наявною в матеріалах справи розпискою представника позивача б/н від 13.05.15 р.

До початку судового засідання 08.04.15 р. через відділ діловодства (канцелярія) Господарського суду міста Києва представником відповідача подано відзив на позовну заяву №040415/2 від 04.04.15 р., в якій відповідач позовні вимоги визнає частково. Відповідач твердить, що між Товариством з обмеженою відповідальністю «Царичанський консервний завод» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія Броварія» існувала домовленість щодо компенсації позивачем вартості введення продукції у магазини мережі «Ашан» на загальну суму 60 000,00 грн., яку Товариство з обмеженою відповідальністю «Царичанський консервний завод» відмовилось виконувати. Відповідно, відповідач просить суд зарахувати сплачену Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія Броварія» суму 60 000,00 грн., як часткове погашення заборгованості перед позивачем та реструктуризувати погашення боргу на 6 місяців. Відзив на позов разом з доданими до нього документами судом долучено до матеріалів справи.

Також, до початку судового засідання 08.04.15 р. через відділ діловодства (канцелярія) Господарського суду міста Києва представником позивача подано заяву б/н від 07.04.15р., в якій останній просить суд долучити до матеріалів справи копії документів згідно переліку. Заяву судом задоволено, документи долучено до матеріалів справи.

В судовому засіданні 13.05.15 р. представником позивача подано суду клопотання від 13.05.15 р. про долучення до матеріалів справи документів, а саме копію звіту по дебетових та кредитових операціях по рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю «Царичанський консервний завод». Клопотання судом задоволено, документи долучено до матеріалів справи.

Перед початком судового засідання 21.05.15 р. позивачем подано клопотання від 21.05.15 р., в якому останній просить суд відкласти розгляд справи на іншу дату.

В судовому засіданні 21.05.15 р. представником відповідача подано суду клопотання від 21.05.15 р. про долучення до матеріалів справи документів, а саме копії платіжних доручень. Клопотання судом задоволено, документи долучено до матеріалів справи.

Документи, витребувані ухвалами суду від 27.02.15 р. та від 17.04.15 р., сторонами надані не в повному обсязі.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, окрім наявних в матеріалах справи, сторонами суду не надано.

Пунктом 2.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.11 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» (надалі - Постанова №18) Вищим господарським судом України роз'яснено, що якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Згідно п. 3.9.2 Постанови №18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

З огляду на вищевикладене, оскільки явка представника позивача в судове засідання обов'язковою не визнавалась, позивач не скористався належним йому процесуальним правом приймати участь в судовому засіданні, беручи до уваги те, що представник відповідача проти розгляду справи за відсутності представника позивача не заперечував, суд, на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, здійснював розгляд справи за відсутності уповноваженого представника позивача, виключно за наявними у справі матеріалами.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи учасникам судового процесу можливість реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, не знаходив підстав для відкладення розгляду справи.

Враховуючи відсутність на час проведення судових засідань клопотання щодо здійснення фіксації судового засідання по розгляду даної справи технічними засобами фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Судовий процес відображено у протоколах судового засідання.

Перед початком розгляду справи в судових засіданнях представника відповідача було ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до ст. ст. 20, 22, 60, 74 та ч. 5 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Представник відповідача в судових засіданнях повідомив суд, що права та обов'язки стороні зрозумілі.

Відводу судді представником відповідача не заявлено.

В судовому засіданні 21.05.15 р. представник відповідача заперечив проти позовних вимог, викладених у позовній заяві.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши в судовому засіданні пояснення представника відповідача, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши надані сторонами докази та оглянувши в судовому засіданні їх оригінали, суд

В С Т А Н О В И В:

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

06 листопада 2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Царичанський консервний завод» (Постачальник за договором, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія Броварія» (Покупець за договором, відповідач у справі) укладений Договір поставки №67/Ц-14 (далі - Договір), згідно якого Постачальник передає товар Покупцю на умовах даного Договору, а Покупець приймає та оплачує на умовах і в порядку, визначених цим Договором, безалкогольні напої, води та соки.

Розділами 2-6 Договору сторони погодили кількість, асортимент та якість товару, ціну товару та загальну суму Договору, порядок та умови поставки та приймання товару, здійснення розрахунків тощо.

Даний Договір набуває чинності з дня його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до повного виконання сторонами прийнятих обов'язків за Договору (пункт 10.1. Договору).

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який регулюється нормами §3 глави 54 Цивільного кодексу України та §1 глави 30 Господарського кодексу України,

Згідно ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Пунктом 2.1. Договору зазначено, що асортимент та кількість кожної окремої партії товару, який поставляється Постачальником, зазначається в накладній на підставі замовлення Покупця, яке оформлюється після узгодження цін.

Постачальник здійснює поставку товару на склад Покупця за адресою: 03022, м. Київ, вул. Трутенка, 8 (пункт 4.1. Договору).

В силу приписів ст. 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

Згідно положень пунктів 4.2. та 4.3. Договору перехід права власності на товар в об'ємі партії товару поставки від Постачальника до Покупця відбувається у момент його отримання Покупцем. Постачальник передає Покупцю оригінали наступних супроводжуючих документів: рахунок, сертифікат якості, податкова накладна, накладна, товаро-транспортна накладна.

Відповідно до розділу 5 Договору приймання товару по кількості та якості здійснюється Покупцем відповідно до Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання по кількості №П-6 (із змінами та доповненнями) та до Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання по якості №П-7 (із змінами та доповненнями).

Судом встановлено за матеріалами справи, що на виконання умов вищевказаного Договору позивачем було поставлено, а відповідачем отримано товар на загальну суму 120 760,38 грн., що підтверджується підписаними повноважними представниками сторін та засвідчені печатками обох підприємств видатковими накладними №ЦК-08931 від 20.11.14 р. на суму 26 440,22 грн., №ЦК-09029 від 03.12.14 р. на суму 20 923,98 грн., №ЦК-09139 від 17.12.14 р. на суму 21 646,31 грн., №ЦК-09198 від 24.12.14 р. на суму 28 499,93 грн., №ЦК-09203 від 26.12.14 р. на суму 23 249,94 грн., копії яких наявні в матеріалах справи.

Факт отримання товару по кількості та якості відповідачем не заперечувався.

Доказів пред'явлення відповідачем претензій щодо якості, кількості та термінів поставки товару у відповідності до умов Договору, матеріали справи не містять та до суду не надходило.

Як вбачається із матеріалів справи, будь-які заперечення щодо повного та належного виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «Царичанський консервний завод» умов Договору з боку відповідача відсутні.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що у відповідності до умов укладеного між сторонами Договору позивачем виконані прийняті на себе зобов'язання з передачі товару відповідачу - Товариству з обмеженою відповідальністю «Компанія Броварія», а відповідачем, у свою чергу, прийнято товар без будь - яких зауважень. Факт передачі позивачем товару належним чином підтверджено матеріалами справи.

Згідно із ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами частин 1, 2 ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Згідно пунктів 3.1., 3.4. Договору ціна кожної окремої партії товару зазначається в накладній. Загальна сума даного Договору визначаться вартістю товару, поставленого протягом дії даного Договору, що підтверджується всіма накладними.

Пунктами 6.1. та 6.2. Договору сторони встановили, що Покупець здійснює оплату товару шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника в розмірі вартості партії товару протягом 14 календарних днів з моменту передачі товару від Постачальника до Покупця. Моментом передачі товару від Постачальника до Покупця є дата на накладній підписаній сторонами.

За матеріалами справи судом встановлено та підтверджено представником відповідача, що згідно досягнутим між сторонами домовленостям позивачем виставлено відповідачу для оплати рахунки-фактури №ЦК-0001155 від 19.11.14 р. на суму 26 440,22 грн., №ЦК-0001156 від 02.12.14 р. на суму 20 923,98 грн., №ЦК-000056 від 16.12.14 р. на суму 21 646,31 грн., №ЦК-002255 від 23.12.14 р. на суму 28 499,93 грн., №ЦК-00155 від 25.12.14 р. на суму 23 249,94 грн., проте відповідач своїх зобов'язань щодо оплати поставленого товару належним чином не виконав, в результаті чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем за наведеним Договором в розмірі 120 760,38 грн.

У зв'язку з порушенням відповідачем своїх договірних зобов'язань та з метою досудового врегулювання спору, позивачем було направлено на адресу відповідача претензію №1/Пц-15 від 16.01.15 р., в якій просив останнього терміново перерахувати на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «Царичанський цукровий завод» грошові кошти в розмірі 120 760,38 грн. Як вбачаться з наявної у матеріалах справи копії рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення №4905001289087, зазначену претензію відповідач отримав 19.01.15 р., проте доказів того, що вимоги позивача були задоволені та сплачено наявну заборгованість або надано обґрунтовану відповідь на претензію матеріали справи не містять.

Натомість, в обґрунтування своїх заперечень проти позову, відповідач стверджує, що між сторонами існувала домовленість щодо компенсації вартості введення продукції у магазини мережі «Ашан» у розмірі 60 000,00 грн., яку згодом позивач відмовився виконувати. На твердження відповідача, сторони неодноразово у телефонних розмовах обговорювали всі необхідні умови співпраці з мережею магазинів «Ашан» та введення продукції позивача у зазначену мережу. В силу обставин, зазначених у наданому суду листі-поясненнях, відповідачем було надано позивачу послуги з введення номенклатурних позицій у торгову мережу «Ашан» без укладання відповідного договору або додаткової угоди до Договору. Так, як зазначає відповідач, додаткову угоду №1 від 02.12.14 р. до Договору , підписану відповідачем та засвідчену печаткою підприємства (копію додаткової угоди залучено до матеріалів справи), було передано позивачу для погодження та підписання, проте позивач додаткову угоду №1 від 02.12.14 р. не підписав та вартість введення продукції у торгову мережу «Ашан» в сумі 60 000,00 грн., сплачену відповідачем, не компенсував. У зв'язку з вищевикладеним, відповідач просить суд зарахувати сплачену останнім вартість введення продукції в торгову мережу в сумі 60 000,00 грн., як часткове погашення заборгованості за Договором та реструктризувати погашення боргу на 6 місяців. Щодо зазначених доводів відповідача, суд зазначає наступне.

Загальний порядок укладання господарських договорів врегульований статтею 181 Господарського кодексу України, згідно якого господарський договір викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками; проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін і у випадку, якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках; сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору; за наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором; сторона, яка одержала протокол розбіжностей, зобов'язана протягом 20 днів розглянути його та в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції.

У paзі досягнення сторонами згоди щодо всіх або окремих умов, зазначених у протоколі розбіжностей така згода згідно частини 6 статті 181 ГК України повинна бути підтверджена у письмовій формі (протоколом узгодження розбіжностей, листами, телеграмами, телефонограмами тощо).

Частинами, 1, 3 статті 179 ГК України передбачено, що майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і не господарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями; укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до статті 187 ГК України спори, які виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. День набрання чинності рішення суду, яким вирішено питання щодо переддоговірного спору, вважається днем укладення відповідного господарського договору, якщо рішенням суду не визначено інше.

Статтею 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (стаття 636 ЦК України).

Згідно статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору; істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди; договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до статті 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору; пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною (стаття 642 ЦК України).

Оскільки додаткова угода №1 від 02.12.14 р. позивачем не підписана, відповідно сторонами не досягнуто домовленості з усіх істотних умов договору, за таких обставин відсутні законні підстави вважати, що додаткова угода №1 від 02.12.14 р. до Договору є укладеною.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

В силу ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи та підтверджено представниками сторін в судових засіданнях, свої зобов'язання щодо оплати отриманого товару в сумі 120 760,38 грн. у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору відповідач не виконав, в результаті чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем за наведеним Договором у зазначеному вище розмірі, яку останній просив стягнути в позовній заяві.

У відповідності до ст. 124, п. п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ст. ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників судового процесу а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства. При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Доказів визнання недійсним чи розірвання Договору суду не надано.

За матеріалами справи судом встановлено, що після порушення провадження у справі (ухвала суду від 27.02.14 р.), відповідачем перераховано на рахунок позивача грошові кошти в сумі 21 010,51 грн. із зазначенням призначення платежу «сплата за продукцію згідно договору №61/Ц-14 від 06.11.14, у т.ч. ПДВ 20% - 833,22 грн.», що підтверджується наявними у матеріалах справи платіжними дорученнями №131 від 19.03.15 р., №161 від 07.04.15 р., №212 від 05.05.15 р. та №229 від 12.05.15 р.

Згідно п. 1-1 ч. 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами, у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

При цьому, судом враховано п. 4 Постанови №18, яким визначено, що припинення провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення, у зв'язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи.

Припинення провадження у справі на підставі зазначеної вище норми Господарського процесуального кодексу України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Дослідивши матеріали справи суд встановив, що сплата грошових коштів в сумі 21 010,51 грн. за поставлений згідно Договору товар здійснена відповідачем після порушення провадження у справі, відповідно на момент розгляду справи предмет спору в частині стягнення 21 010,51 грн. основного боргу відсутній.

Отже, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов'язань за Договором у встановлений строк, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості в розмірі більшому відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимога позивача про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 120 760,38 грн. за вказаним Договором підлягає задоволенню частково в розмірі 99 749,87 грн. (120 760,38 грн. вартість поставленого товару - 21 010,51 грн. часткової оплати).

Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами ст. ст. 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Згідно з ч. 2 ст. 9 названого Кодексу законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов'язань у зазначеній сфері визначено ст. ст. 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України та нормами Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами ст. ст. 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Згідно з ч. 2 ст. 9 названого Кодексу законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов'язань у зазначеній сфері визначено статтями 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України та нормами Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

З урахуванням приписів ст. 549, ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України та ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Так, виходячи з положень ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ч. 1 ст. 546, ст. 547 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина 1 ст. 548 Цивільного кодексу України).

У відповідності до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 7.2. Договору сторони передбачили, що за порушення строків оплати товару, Покупець сплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, від суми простроченого платежу, що діяла в період невиконання зобов'язань, за кожен день такої прострочки.

Крім того, суд зазначає, що згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 2.5. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.13 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» (далі - Постанова №14) зазначено щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини 6 статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Отже, за висновками суду, положення п. 7.2. Договору щодо нарахування пені, в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період невиконання зобов'язань, за кожен день такої прострочки не дає іншого (більшого або меншого) визначення тривалості періоду нарахування пені, ніж передбачений положеннями ст. 232 Господарського кодексу України та Постанови №14, а тому нарахування пені за Договором повинно здійснюватись виключно у визначеному господарським законодавством загальному порядку.

Крім того, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо оплати за поставлений товар у термін, визначений умовами Договору, позивачем нараховано та пред'явлено до стягнення пеню в сумі 4 729,46 грн. за період з 05.12.14 р. по 20.02.15 р., а також 3 % річних в сумі 398,50 грн. за період з 10.01.15 р. по 20.02.15 р., які він просив стягнути з відповідача відповідно до наданих розрахунків.

Згідно п. 1.12 Постанови №14 з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

В свою чергу, відповідачем не подано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог або доказів наявності заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку.

За результатами здійсненої за допомогою системи «ЛІГА» перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення пені та відсотків річних судом встановлено, що розмір процентів річних, перерахований судом у відповідності до вимог законодавства та умов Договору в межах визначеного позивачем періоду з 10.01.15 р. по 10.02.15 р., становить 317,62 грн., а отже є меншим, ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем, тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача процентів річних за несвоєчасну оплату поставленого за Договором товару підлягають частковому задоволенню в сумі 317,62 грн..

Розмір пені, перерахований судом у відповідності до умов Договору та приписів чинного законодавства в межах визначеного позивачем періоду, є більшим, ніж заявлено у позивача, і становить 5 729,25 грн.. Проте, приймаючи до уваги пред'явлення позивачем до стягнення пені в сумі 4 729,46 грн., виходячи з того, що збільшення розміру позовних вимог є правом позивача, передбаченим ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, яким позивач не скористався, суд не вправі самостійно збільшувати розмір позовних вимог, зокрема, в частині пені, тому позовні вимоги в частині стягнення пені за несвоєчасну оплату поставленого товару підлягають задоволенню в сумі, нарахованій позивачем, а саме 4 729,46 грн. пені.

Стосовно викладеного відповідачем у відзиві № 040415/2 від 04.04.15 р. клопотання про розстрочення виконання рішення на 6 місяців суд зазначає, що відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право відстрочити або розстрочити виконання рішення. При цьому слід зважати на приписи ст. 121 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, за поданням прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Суд звертає увагу, що підставою для відстрочки, розстрочки, виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк або встановленим господарським судом способом. При цьому вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

За таких обставин, оскільки відповідачем до клопотання про розстрочку виконання рішення не надано жодних доказів на підтвердження наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення у справі № 910/4367/15 або роблять його неможливим, приймаючи до уваги матеріальні інтереси обох сторін, а також зважаючи на той факт, що відповідачем не наведено графіку розстрочення виконання рішення із зазначенням конкретних сум та періодів, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення клопотання відповідача про розстрочення виконання рішення суду у даній справі.

Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.12 р. №6 «Про судове рішення» рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Враховуючи вищевикладене, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Враховуючи, що спір виник з вини відповідача та частина суми заборгованості сплачена відповідачем після порушення провадження у справі, суд приходить до висновку, що відповідно до ч.2 ст.49 Господарського процесуального Кодексу України судовий збір в розмірі 2517,77 грн. має бути покладений на відповідача.

Керуючись ст. ст. 124, 129 Конституції України, ст. ст. 11, 202, 205, 509, 525, 526, 599, 610, 612, 625, 626, 629, 655, 662, 692, 712 Цивільного кодексу України, ст. ст. 174, 193 Господарського кодексу України, ст. ст. 4-2, 4-3, 33, 43, 49, 75, п.1-1 ч.1 ст. 80, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Провадження у справі в частині стягнення 21 010,51 грн. основного боргу припинити.

2. Позовні вимоги задовольнити частково.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Броварія» (03022, м. Київ, Голосіївський район, вул. Трутенка, буд. 6, код ЄДРПОУ 36482462) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Царичанський консервний завод» (51000, Дніпропетровська обл., Царичанський район, смт. Царичанка, вул. Кірова, буд. 168, код ЄДРПОУ 36710304) 99 749,87 грн. (дев'яносто дев'ять тисяч сімсот сорок дев'ять гривень вісімдесят сім копійок) основного боргу, 4 729,46 грн. (чотири тисячі сімсот двадцять дев'ять гривень сорок шість копійок) пені, 317,62 грн. (триста сімнадцять гривень шістдесят дві копійки) процентів річних та 2517,77 грн. (дві тисячі п'ятсот сімнадцять гривень сімдесят сім копійок) судового збору.

4. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення складено та підписано 22 липня 2015 року.

Суддя А.М. Селівон