Рішення

від 10.09.2009 по справі 2624.1-2006

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

2624.1-2006

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к.

РІШЕННЯ

Іменем України

10.09.2009Справа №2-7/2624.1-2006

За позовом:  Малого колективного підприємства «Орієнт» (98177, м. Феодосія, смт. Приморський, вул. Южна, 9, ідентифікаційний код 22285245)

До відповідача: Кримської республіканської спілки споживчих товариств України «Кримспоживспілка» (95011, м. Сімферополь, вул. Самокиша,  30, ідентифікаційний код 05501267)

Про стягнення 15 453, 09  грн.

Суддя  І. І. Дворний

                                        представники:

Від позивача –  не з'явився (телеграма).

Від відповідача  -  Юрій В. І., предст., дов. №1002 від 25.03.2004 р.

Суть спору: Мале колективне підприємство «Орієнт» звернулось до Господарського суду АР Крим з позовною заявою до Кримської республіканської спілки споживчих товариств України «Кримспоживспілка»  про стягнення 15 453,09 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що на підставі укладеного з Виконавчим комітетом Приморської селищної ради договору оренди від 10.07.1997 р. МКП «Орієнт» були проведені ремонтні роботи в м'ясному павільйоні літер «А» на ринку по вул. Південна, 9 в смт. Приморський, вартість яких в цінах 1998 року складає 7904,00 грн. Позивач посилається на те, що рішенням ГС АР Крим від 11.07.2003 р. у справі №2-18/6341-2002 за Кримспоживспілкою було визнано право власності на м'ясний павільйон (літер «А»), у зв'язку з чим МКП «Орієнт» просить стягнути з Кримської республіканської спілки споживчих товариств України «Кримспоживспілка» витрати, понесені на поліпшення майна, у сумі 15 453,09 грн. (з урахуванням інфляційних втрат), керуючись при цьому статтею 1212 Цивільного кодексу України.

Ухвалою ГС АР Крим від 25.06.2004 р. позовна заява була прийнята до провадження суддею Гаврилюк  М.П. та справі був привласнений номер 2-5/9813-2004.

Відповідач проти позову заперечував та пояснив, що посилання позивача на статті 1212 та 1213 Цивільного кодексу України є безпідставними, оскільки вказані норми передбачають повернення майна, придбаного без достатньої правової підстави, а не відшкодування витрат, понесених у зв'язку з поліпшенням майна. При цьому, Кримспоживспілка зазначає, що за рахунок МКП «Орієнт» ніяке майно придбано не було, позивачем пропущений строк позовної давності та документально не підтверджений розмір заявлених до відшкодування коштів.

Рішенням ГС АР Крим від 23.09.2004 р., залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 24.11.2004 р., в позові було відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 27.09.2005 р.  рішення ГС АР Крим від 23.09.2004 р. та постанова Севастопольського апеляційного господарського суду від 24.11.2004 р. скасовані, а справа направлена на новий розгляд до суду першої інстанції.

Справа передана на розгляд судді А. С. Цикуренко з привласненням номеру 2-11/15903.1-2005 та ухвалою ГС АР Крим від 30.11.2005 р. справа була прийнята до провадження суддею.

Ухвалою ГС АР Крим від 20.12.2005 р. провадження по справі було зупинено у зв'язку з призначенням по справі судової економічної експертизи, на вирушення якої було поставлено наступне питання: «Визначити суму, на яку збільшилася вартість будівлі м'ясного павільйону (літер «А»), розташованого на ринку смт. Приморський за адресою: м. Феодосія, смт. Приморський, вул. Південна, 9, в період користування цим павільйоном Малим колективним підприємством «Орієнт» за період з 10.07.1997 р. по 20.07.2000 р.».

Ухвалою ГС АР Крим від 04.10.2006 р. провадження по справі було поновлено.

Заявою №13 від 12.01.2007 р. позивач збільшив розмір позовних вимог та просить суд стягнути з Кримської республіканської спілки споживчих товариств України «Кримспоживспілка» 24635,00 грн. в якості відшкодування вартості здійснених позивачем поліпшень майна, придбаних відповідачем без достатніх правових підстав.

Ухвалою ГС АР Крим від 06.03-23.03.2007 р. провадження по справі було зупинено у зв'язку з призначенням додаткової судової експертизи, на вирішення якої були поставлені наступні питання:

-          яка ринкова вартість об'єкту – будівлі м'ясного павільйону (літ. «А»), розташованого на ринку смт. Приморський за адресою: м. Феодосія, смт. Приморський, вул.. Південна, 9, станом на 10.07.1997 р.

-          яка ринкова вартість об'єкту – будівлі м'ясного павільйону (літ. «А»), розташованого на ринку смт. Приморський за адресою: м. Феодосія, смт. Приморський, вул.. Південна, 9, станом на 20.07.2000 р.

-          визначити збільшену ринкову вартість об'єкту – будівлі м'ясного павільйону (літ. «А»), розташованого на ринку смт. Приморський за адресою: м. Феодосія, смт. Приморський, вул. Південна, 9, в період користування цим павільйоном Малим колективним підприємством «Орієнт» за період з 10.07.1997 р. по 20.07.2000 р.

04.06.2009 р. до ГС АР Крим від  експертної установи надійшов  висновок експерта.

Розпорядженням Заступника  Голови Господарського суду АР Крим С.Я. Тітковим  від 09.06.2009 р. у зв'язку із закінченням з переведенням судді Цикуренко А.С. в Окружний Адміністративний суд справу передано на розгляд судді І. І. Дворного із привласненням номеру 2-7/2624.1-2006.

Ухвалою ГС АР Крим від 17.06.2009 р. справа була прийнята до провадження суддею І. І. Дворним та було поновлено провадження у справі.

09.09.2009 р. до ГС АР Крим від Кримської республіканської спілки споживчих товариств України «Кримспоживспілка» надійшли доповнення до відзиву на позов, а також заява про застосування строку позовної давності, які були прийняті судом до розгляду.

Представник позивача у судове засідання не з'явився, направив до суду телеграму з повідомленням про хворобу.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторін добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін – це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо неявка цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Оскільки матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, а також приймаючи до уваги те, що відповідачем не надані суду докази, що підтверджують викладені в телеграмі обставини, підстав для відкладення розгляду справи судом не вбачається

Розгляд справи відкладався у порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

За клопотанням сторін строк розгляду справи був продовжений к порядку статті 69 Господарського процесуального кодексу України.

    Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення  представників сторін, суд

                                                         ВСТАНОВИВ :

10.07.1997 р. між Виконавчим комітетом Приморської селищної ради (Орендодавець) та Малим приватним підприємством «Орієнт» (правонаступником якого згідно Статуту є позивач справі, Орендодавець) був укладений договір, пунктом 1.2 якого передбачено, що Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове володіння та користування територію колгоспного ринку площею 0,35 га, будівлі та споруди, розташовані на ньому, та територію речового ринку площею 0,08 га.

В пункті 2.4.2 Договору сторони передбачили, що Орендар має право здійснювати реконструкцію майна, вносити необхідні поліпшення до нього за погодженням з Орендодавцем.

27.08.1997 р. Виконавчим комітетом Приморської селищної ради було прийнято рішення №206, яким МПП «Орієнт» було визначено забудовником приміщення з туалетом (6,0 х 7,0 м) на території ринку та позивачеві було доручено виготовити в м'ясному павільйоні підвісну стелю, обладнати та підключити до павільйону каналізацію до 01.01.1998 р.

На підставі цього рішення позивачем були здійснені поліпшення орендованого майна, які неможливо відокремити, що підтверджується наявною в матеріалах справи кошторисною документацією, актами приймання виконаних робіт та висновками судових експертів.

В свою чергу, рішенням Господарського суду АР Крим від 11.07.2002 р. у справі №2-18/6341-2002 за Кримською республіканською спілкою споживчих товариств України «Кримспоживспілка» було визнано право власності на об'єкти нерухомості Приморського ринку: торгову будівлю літер «А» площею 136,8 кв. м.; торгову будівлю літер «Б» площею 127,5 кв. м.; торгову будівлю літер «Б1» площею 103,2 кв. м.; торгову будівлю літер «Б2» площею 9,5 кв. м., розташовані за адресою: м. Феодосія, смт. Приморський, вул. Південна, 9.

На підставі цього Мале колективне підприємство «Орієнт» просить, з урахуванням збільшених позовних вимог, стягнути з Кримської республіканської спілки споживчих товариств України «Кримспоживспілка» 24 635,00 грн. в якості відшкодування вартості здійснених позивачем поліпшень майна, придбаних відповідачем без достатніх правових підстав, з приводу чого суд зазначає наступне.

26.02.1987 р. Центральним комітетом КПРС та Радою Міністрів СРСР була прийнята постанова №265 «Про заходи по поліпшенню роботи колгоспних ринків», пунктом 2 якої визнано доцільним передати у встановленому порядку колгоспні ринки з відання Міністерства торгівлі СРСР та міністерств житлово-комунального господарства радянських республік у відання організацій споживчої кооперації. Передачу колгоспних ринків здійснювати безоплатно.

На виконання цієї Постанови, з метою подальшого розвитку і поліпшення роботи колгоспних ринків і більш повного задоволення потреб населення у продуктах харчування, Центральним компартії України і Ради Міністрів Української РСР була прийнята постанова №124 від 14.04.1987 р. «Про заходи по поліпшенню роботи колгоспних ринків», пунктом 2 якої Міністерству торгівлі УРСР приписано передати в установленому порядку протягом II кварталу 1987 р. колгоспні ринки у відання організацій споживчої кооперації. Передачу колгоспних ринків провадити безоплатно.

В рішенні Конституційного суду України від 11.11.2004 р. у справі №1-30/2004 за конституційним зверненням Центральної спілки споживчих товариств України про офіційне тлумачення положень пункту 1 статті 9, пункту 1 статті 10 Закону України «Про споживчу кооперацію», частини четвертої статті 37 Закону України «Про кооперацію» (справа про захист права власності організацій споживчої кооперації) зазначено, що Конституція (Основний Закон) Української РСР 1978 року за політико-економічною природою та соціальною спрямованістю власність на засоби виробництва за суб'єктами права власності поділяла на державну (загальнонародну), власність колгоспів та інших кооперативних організацій, їх об'єднань, а також майно профспілкових та інших громадських організацій (статті 10, 11, частина перша статті 12, статті 14, 15). При цьому кооперативні організації були суб'єктами права власності на засоби виробництва та інше майно і мали право на власність, відокремлену від державної.

Аналіз чинного у 1987 році законодавства (Цивільного кодексу Української РСР, Постанови Ради Міністрів Української РСР "Про порядок передачі підприємств, об'єднань, організацій, установ, будинків і споруд" від 28 квітня 1980 року N 285, прийнятої на виконання Постанови Ради Міністрів СРСР від 16 жовтня 1979 року N 940, якою було затверджено однойменне положення) свідчить про те, що держава та її повноважні органи мали право передавати державне майно у власність недержавним (кооперативним і громадським) організаціям як за плату, так і безоплатно. Передача державного майна організаціям споживчої кооперації мала здійснюватися на той час на підставі та в порядку, визначеному чинним законодавством.

Безоплатна передача колгоспних ринків організаціям споживчої кооперації не суперечила чинному на той час законодавству, внаслідок чого ці ринки як цілісні майнові об'єкти перейшли у володіння і користування організацій споживчої кооперації, які відповідно до положень Закону України "Про власність" набули права власності на передане їм майно на підставі правовстановлюючих документів.

Передача колгоспних ринків із залишенням їх у державній власності не породжувала б обов'язку кооператорів самостійно та за рахунок своїх коштів безвідплатно відновлювати, реконструйовувати, оснащувати, розвивати колгоспні ринки, оскільки це призводило б до порушення конституційного принципу, згідно з яким державне керівництво економікою здійснювалося з активним використанням господарського розрахунку, прибутку, собівартості, інших економічних підойм і стимулів (частина друга статті 16 Конституції (Основного Закону) Української РСР 1978 року).

Як встановлено рішенням ГС АР Крим від 11.07.2002 р. у справі №2-18/6341-2002, в липні 1991 року відповідно до Наказу об'єднання Міської кооперативної торгівлі та ринків Кримспоживспілки №53 від 11.06.1991 р. та наказу Феодосійського міськкоопринкторгу від 03.07.1991 р. був складений акт приймання Феодосійського ринку на баланс Феодосійського міськкоопринкторгу.

В процесі приймання-передачі ринку було встановлено, що Феодосійський ринок до реорганізації знаходився на повному господарському розрахунку, діяв на підставі Положення, був наділений власними та оборотними засобами, статутним фондом, здійснював торгово-закупочну діяльність та діяльність, пов'язану із завезенням товарів на ринок та наданням платних послуг. Вказані засоби та функції передані міськкоопринкторгу.

В якості додатка до акта складена дислокація основних фондів (будівлі, приміщення, склади), їх приналежність та технічний стан на Феодосійському колгоспному ринку. В дану дислокацію увійшов і Приморський ринок, а саме: м'ясомолочний павільйон, навіси торгові, павільйон «Сніжок» та інвентаризаційна опис товарно-матеріальних цінностей – основних засобів по Приморському ринку: будівлі ларів кам'яних; м'ясомолочний павільйон; навіси, усього 12 одиниць на суму 26 503 рубля.

01.07.1991 р. між Феодосійським колгоспним ринком та Феодосійським міськкоопринкторгом був підписаний акт №19 приймання-передачі основних засобів, згідно якого Феодосійський колгоспний ринок передав, а Феодосійський міськкоопринкторг прийняв будівлі ларів кам'яних, які в момент приймання-передачі знаходилися в м. Феодосія, смт. Приморський, вул. Піонерська, 1.

Цим же рішенням було встановлено, що Феодосійський міськкоопринкторг входить до системи Кримспоживспілки без права юридичної особи.

Факти, встановлені вищенаведеним рішенням ГС АР Крим від 11.07.2002 р. у справі №2-18/6341-2002 визнаються судом у порядку статті 35 Господарського процесуального кодексу України преюдиціальними, тобто такими, що не потребують додаткового доказування.

Таким чином, спірна будівля м'ясного павільйону літер «А» на ринку по вул. Південна, 9 в смт. Приморський перейшла у власність відповідача (до складу якого входить Феодосійський міськкоопринкторг) 01.07.1991 р. на підставі підписаного акта приймання-передачі №19.

Так, згідно зі статтею 20 Закону Української РСР «Про власність» №697-ХІІ від 07.02.1991 р. (в редакції станом на 01.07.1991 р.) суб'єктами права колективної власності є трудові колективи державних підприємств, колективи орендарів, колективні підприємства, кооперативи, акціонерні товариства, господарські товариства, господарські об'єднання, професійні спілки, політичні партії та інші громадські об'єднання, релігійні та інші організації, що є юридичними особами.

Статтею 21 цього Закону було передбачено, що право колективної власності виникає на підставі: добровільного об'єднання майна громадян і юридичних осіб для створення кооперативів, акціонерних товариств, інших господарських товариств і об'єднань; передачі державних підприємств в оренду; викупу колективами трудящих державного майна; перетворення державних підприємств в акціонерні та інші товариства; безоплатної передачі майна державного підприємства у власність трудового колективу, державних субсидій; пожертвувань організацій і громадян, інших цивільно-правових угод.

В резолютивній частині вищевказаного рішення Конституційного суду України від 11.11.2004 р. у справі №1-30/2004 зазначено, що власністю споживчої кооперації є будь-яке майно, набуте у відповідності з цілями, які випливають зі статутної діяльності організацій споживчої кооперації, на підставі норм законодавства, чинного на час придбання цього майна; право власності споживчої кооперації, набуте незалежно від часу і на не заборонених законом підставах, охороняється законом і підлягає державному захисту нарівні з правами інших суб'єктів права власності.

Більш того, Вищий господарський суд України в постанові від 27.09.2005 р. у цій справі зазначив, що рішення ГС АР Крим від 11.07.2002 р. у справі №2-18/6341-2002 не є підставою для виникнення права власності, позаяк ним лише встановлюється факт набуття права власності, який мав місце у минулому.

Отже, будівля м'ясного павільйону літер «А» на ринку по вул. Південна, 9 в смт. Приморський є власністю відповідача з моменту її передачі за актом приймання-передачі №19 від 01.07.1991 р., а рішенням ГС АР Крим цей факт був лише встановлений та остаточно констатований.

Таким чином, за укладеним між Виконавчим комітетом Приморської селищної ради та Малим приватним підприємством «Орієнт» договором оренди від 10.07.1997 р. орендодавцем фактично було передано у користування майно, яке є власністю іншої юридичної особи.

Про це, зокрема, було зазначено також в постанові Арбітражного суду АР Крим від 12.04.2000 р. у справі №2-1/6318-99, прийнятій в порядку наглядового провадження, в  якій вказано, що колгоспні ринки не відносяться до комунальної власності, оскільки є власністю організацій Укоопспілки, у володінні і користуванні яких знаходяться й відповідні земельні ділянки, на яких розташовані ринки. Вказаною постановою було передбачено, що навіть якщо уявити, що територія ринку знаходиться в спільному користуванні як організацій Кримспоживспілки, так і інших підприємств, організацій та установ, то і у цьому випадку без вилучення земельної ділянки у землекористувачів у встановленому порядку територія колгоспного ринку не могла бути передана в оренду третім особам.

Зазначеною постановою Арбітражного суду АР Крим, з урахуванням додаткової ухвали від 30.06.2000 р., вищевказаний договір оренди був визнаний неукладеним.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується факт того, що нерухоме майно (м'ясний павільйон літер «А» на ринку по вул. Південна, 9 в смт. Приморський), яке є власністю відповідача, було реконструйоване, тобто збільшено в вартості, за рахунок коштів Малого колективного підприємства «Орієнт», причому підстава для придбання відповідачем поліпшень майна відсутня.

Відповідно до статті 469 Цивільного кодексу Української РСР особа, яка одержала майно за рахунок іншої особи без достатньої підстави, встановленої законом або договором, зобов'язана повернути безпідставно придбане майно цій особі. Такий же обов'язок виникає, коли підстава, на якій придбано майно, згодом відпала. В разі неможливості повернути безпідставно придбане майно в натурі повинна бути відшкодована його вартість, що визначається на момент придбання.

Аналогічні положення містяться і в чинному Цивільному кодексі України, зокрема, статті 1212, якою передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна (ст. 1213 ЦК України).

Аналіз наведених норм дозволяє суду дійти висновку, що зобов'язання із набуття або збереження майна без достатньої правової підстави має місце за наявності таких умов: набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої; відсутність для цього підстав.

Наявність цих умов безпосередньо підтверджується матеріалами справи, позаяк первісно передане у власність відповідача за актом №19 від 01.07.1991 р. майно було збільшено в вартості саме за рахунок проведених позивачем підрядних робіт, причому підстава для такого збільшення майна відсутня. Таким чином, вимоги Малого колективного підприємства «Орієнт» щодо стягнення коштів в якості відшкодування безпідставно придбаних відповідачем невід'ємних поліпшень майна, що перебуває у його власності, є обґрунтованими.

Проте, суд звертає увагу на пропущення позивачем строку позовної давності для звернення до суду.

Так, статтею 76 Цивільного кодексу Української РСР передбачено, що перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Суд зазначає, що право Малого колективного підприємства «Орієнт» на позов виникло 12.04.2000 р. – дати винесення Арбітражним судом АР Крим постанови у справі №2-1/6318-99, якою було встановлено, що договір оренди від 10.07.1997 р. є неукладеним. В цій же постанові було зазначено про відсутність у Виконавчого комітету Приморської селищної ради повноважень щодо передачі в оренду колгоспних ринків, оскільки останні є власністю організацій Укоопспілки.

Згідно зі статтею 71 Цивільного кодексу Української РСР загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.

Таким чином, враховуючи те, що позов був поданий до суду 18.06.2004 р. (був зданий до відділення поштового зв'язку, про що свідчить штемпель на конверті), позивачем пропущений строк позовної давності, який розпочався 12.04.2000 р. по сплинув 12.04.2003 р. Про цей факт безпосередньо зазначив і Вищий господарський суд України в постанові від 27.09.2005 р. у цій справі.

Пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України передбачено, що правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом. Таким чином, враховуючи те, що строк подання позову у цій справі сплинув 12.04.2003 р., тобто до набрання чинності Цивільним кодексом України, наслідки закінчення строку позовної давності мають визначатися на підставі норм Цивільного кодексу Української РСР.

Згідно зі статтею 80 Цивільного кодексу Української РСР закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові. Якщо суд, арбітраж або третейський суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові.

Позовна давність застосовується судом, арбітражем або третейським судом незалежно від заяви сторін (ст. 75 ЦК УРСР).

Відповідно до приписів статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, способом, передбаченим чинним законодавством для доведення фактів такого роду.

Проте, позивач не надав суду доказів того, що строк позовної давності був пропущений з поважних причин. Зокрема, позивачем не доведено, що в період з 12.04.2000 р. (момент обізнаності про наявність порушеного права) та до 18.06.2004 р. (момент звернення до суду з цим позовом) ним здійснювалися будь-які дії, направлені на захист свого порушеного права. В свою чергу, суд зазначає, що причина пропуску строку позовної давності може бути визнана поважною лише у випадку проявлення позивачем всієї турботливості та обачності, направлених на захист свої охоронюваних законом прав та інтересів, які, незважаючи на намагання позивача, не привели до бажаних результатів. Проте, з матеріалів справи вчинення позивачем відповідних дій не вбачається. При цьому, посилання позивача в заяві №93 від 20.12.2005 р. (т. І, а. с. 105) на те, що йому стало відомо про порушене право саме 11.07.2003 р. (дата прийняття Господарським судом АР Крим рішення у справі №2-18/6341-2002) не можуть бути прийняті судом до уваги з підстав, викладених вище. Не може бути визнано судом в якості поважної причини пропуску строку позовної давності й подання Малим колективним підприємством «Орієнт» позову у справі №2-5/896-2004 про стягнення з Кримської республіканської спілки споживчих товариств України «Кримспоживспілка» 15453,09 грн. витрат, пов'язаних з поліпшенням орендованого майна, на підставі статті 148 Цивільного кодексу Української РСР, в задоволенні якого було відмовлено через невірне обрання юридичної підстави позову. Так, в постанові Севастопольського апеляційного господарського суду від 04.03.2004 р. у справі №2-5/896-2004 зазначено, що зобов'язання у даному випадку виникає внаслідок придбання (збереження) майна за рахунок іншої особи без достатніх підстав, проте позов пред'явлений не на цій підставі, у зв'язку з чим в його задоволенні відмовлено. При цьому, суд звертає увагу на те, що відповідно до статті 68 Конституції України незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності. За таких обставин суд не знаходить поважних причин пропуску строку позовної давності.

З урахуванням цього, суд вважає, що в позові має бути відмовлено саме через сплив строку позовної давності.

Судові витрати суд залишає за позивачем відповідно до положень ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

З урахуванням викладеного, керуючись ст.ст. 82-84  Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

В позові відмовити.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Дворний І.І.