Рішення

від 04.08.2009 по справі 1891-2009

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

1891-2009

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 309

РІШЕННЯ

Іменем України

04.08.2009Справа №2-22/1891-2009

За позовом – Комунального автотранспортного підприємства, м. Алушта, вул. Виноградна, 13

до відповідача – ТОВ «Кеора», м. Алушта, вул. Леніна, 11

про стягнення 9202,26 грн.

за зустрічним позовом – ТОВ «Кеора», м. Алушта, вул. Леніна, 11

до Комунального автотранспортного підприємства, м. Алушта, вул. Виноградна, 13

про визнання недійсним договору

Суддя Калініченко А.А.

представники:

від позивача –   Аганін Р.С., представник, дов від 05.01.2009 року

від відповідача –   Хаваєва Н.В., представник, дов від 01.06.2009 року     

Обставини справи:

Позивач – Комунальне автотранспортне підприємство звернувся до Господарського суду АР Крим з позовною заявою до відповідача - ТОВ «Кеора», просить суд стягнути з відповідача заборгованість за надані послуги з вивозу та розміщенню ТПВ у розмірі 9202,26 грн., мотивуючі позовні вимоги невиконанням відповідачем умов укладених між сторонами договору № 429 від 29.03.2007 року та додаткової угоди до нього від 08.04.2008 року, не здійснює оплату наданих позивачем послуг.

09.06.2009 року до суду надійшла зустрічна позовна заява ТОВ «Кеора» до Комунального автотранспортного підприємства про визнання недійсним договору № 429 від 29.03.2007 року з додатковою угодою до нього від 08.04.2008 року, укладеним між Комунальним автотранспортним підприємством та ТОВ «Кеора», з мотивів невідповідності оспорюваного договору вимогам чинного законодавства України.

Відповідач - ТОВ «Кеора» заперечує проти позовних вимог з мотивів, викладених у відзиві на позовну заяву, просить суд в задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Ухвалою Господарського суду АР Крим від 09.06.2009 року до спільного розгляду з первісним позовом прийнято зустрічний позов.

Відповідач за зустрічним позовом заперечує проти позовних вимог, просить суд в задоволенні зустрічного позову відмовити.

Розгляд справи відкладався в порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд –

встановив:

29.03.2007 року між позивачем та відповідачем (замовник) був укладений договір № 429, відповідно до п. 1.1. якого підприємством надаються послуги з вивозу та розміщення твердих побутових відходів, відповідно до Закону України «Про відходи» та Закону України «Про житлово – комунальні послуги».

Відповідно до п. 2.2.1. замовник зобов'язується своєчасно оплачувати послуги позивача згідно ст. 15 Закону України «Про відходи» та п.п. 5 п. 3 ст. 20 Закону України «Про житлово – комунальні послуги» у строки, встановлені п.3.3 договору. У випадку зміни тарифів замовник зобов'язується оплачувати послуги позивача за новими тарифами.

Згідно до п. 2.4.1. позивач зобов'язується прийняти на себе виконання робіт з вивозу та розміщенню ТПВ від кафе «Примор'є» по вул. Леніна, 11.

Пунктами 3.1. та 3.2. договору встановлено, що  оплата здійснюється  відповідно до обсягів, вказаних в п. 3.3. договору з урахуванням  додатково погоджених змін за тарифам, вказаним в  п. 3.4. договору; в період з 16 по 20 число  поточного місяця замовник зобов'язаний отримати у позивача  рахунок та здійснити оплату у розмірі 100% вказаної у рахунку суми у строк до 25 числа поточного місяця.

Згідно п. 3.4. договору на момент укладення договору замовнику за вивіз та розміщення 1м.куб. встановлений наступний тариф  (з ПДВ), затверджений рішення Виконавчого комітету Алуштинської міської ради, керуючись ст. 28 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»: для інших споживачів – 29,88 грн. (з 01.01.2007 року); 36,31 грн. (з 01.03.2007 року).

Пунктом 3.6. встановлено, що загальна сума договору складає 6018,38 грн.; розрахунковим періодом вважається календарний місяць.

08.04.2008 року між сторонами за договором було підписано додаткову угоду до договору № 429 від 29.03.2007 року, відповідно до п.1 якої позивач надає послуги з вивозу та розміщенню ТПВ відповідно до Законів України «Про відходи» та «Про житлово – комунальні послуги», а замовник оплачувати позивачу вартість послуг, згідно умов даного договору, додаткової угоди та додатків до даного договору, які є невід'ємною частиною останнього.

Пунктом 3 додаткової угоди встановлено, що у період з 16 по 20 число поточного місяця замовник зобов'язаний  отримати у позивача рахунок та два екземпляри акту виконаних робіт, підписати їх та один екземпляр повернути до позивача;  у випадку не підписання акту, замовник направляє позивачу  мотивовану відмову. Якщо протягом п'яти робочих днів замовник не направить обґрунтовану претензію  позивачу з виконаної роботи, робота вважається прийнятою замовником з дати, вказаної позивачем в акті в об'ємі, згідно даного договору. Замовник повинен здійснити оплату послуг у розмірі 100% вказаної у рахунку суми у строк до 25 числа поточного місяця, незалежно від наявності претензії.

Крім того, додатковою угодою встановлено, що на момент укладення договору замовнику за вивіз та розміщення 1м.куб. встановлений наступний тариф (з ПДВ), затверджений рішенням Виконавчого комітету Алуштинської міської ради, керуючись ст. 28 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»:    для інших споживачів – 36,31 грн. (з 01.01.2008 року); 46,48 грн. (з 01.04.2008 року).

Загальна сума договору складає 9725,10 грн.; розрахунковим періодом вважається календарний місяць.

Як вказує позивач за первісним позовом, внаслідок несвоєчасної оплати відповідачем за послуги з вивозу та розміщенню ТПВ у період з січня 2008 року по вересень 2008 року, у відповідача виникла заборгованість, яка станом на 01.10.2008 року склала 9202,26 грн.

03.02.2009 року відповідачем отримано претензію позивача вих. № 70 від 03.02.2009 року, а.с. 11, відповідно до якої позивач вимагав оплати відповідачем заборгованості у розмірі 9202,26 грн.

Крім того, до вказаної претензії позивачем був доданий рахунок № 4246.

Листом вих. № 4/09 від 08.02.2009 року, який був отриманий позивачем 09.02.2008 року, а.с. 12, відповідач повідомив позивача за первісним позовом про те, що роботи, виконані позивачем, не були у встановленому порядку передані ТОВ «Кеора» за актом прийому – передачі та не у повному обсязі відповідають обсягам робіт та зобов'язань позивача, вказаним у договорі. З метою врегулювання ситуації, ТОВ «Кеора» визначило, що вважає за необхідне здійснити дії для спільного визначення зобов'язань та вирішення питання для їх належного виконання.

Так, суд вважає за необхідне зауважити наступне.

Суд не може погодитись з посиланнями ТОВ «Кеора» на те, що відсутність оплати наданих позивачем послуг обумовлена відсутністю передачі виконаних робіт за актами прийому – передачі.

Так, слід підкреслити, що як умовами укладеного між сторонами договору, так й умовами додаткової угоди, обов'язок щодо отримання та підписання актів прийому – передачі виконаних робіт покладений саме на відповідача за первісним позовом.

В свою чергу, в матеріалах справи, наявні акти прийомки – передачі виконаних робіт, а.с. 158-161, які підписані позивачем, але не скріплені ані печаткою відповідач ані підписом уповноваженої особи, що свідчить про те, що вказані акти не були отримані відповідачем, у порушення 3 додаткової угоди, внаслідок чого вартість робіт, вказана в актах, є погодженою.

Крім того, доказів направлення відповідачем на адресу позивача протягом п'яти робочих днів обґрунтованої претензії на акти прийомки – передачі виконаних робіт, під час розгляду даної справи суду надано не було.

Більш того, щодо тверджень ТОВ «Кеора» щодо одностороннього визначення позивачем за первісним позовом обсягу зобов'язань у укладеному договорі, суд вважає за необхідне звернути увагу ТОВ «Кеора» на те, що приписами п. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно  до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з   урахуванням   вимог  цього  Кодексу,  інших  актів  цивільного законодавства,  звичаїв  ділового  обороту,  вимог  розумності  та справедливості, у зв'язку з чим суд дійшов висновку про те, що відповідачем за первісним позовом неналежним чином виконувались зобов'язання за укладеними між сторонами договором № 429 від 29.03.2007 року  та додатковою угодою від 08.04.2008 року, щодо оплати наданих позивачем послуг.

Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі  яких господарський   суд   у  визначеному  законом  порядку  встановлює наявність  чи  відсутність  обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна  довести  ті  обставини,  на  які  вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Таким чином, виходячи зі змісту ст. 32, 33 Господарського процесуального кодексу України, відповідачем під час розгляду даної справи не був доведений суду факт оплати та не надано належних доказів погашення заборгованості в сумі  9202,26 грн.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком (стаття 546 Цивільного кодексу України).

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 622 Цивільного кодексу України, боржник, який сплатив неустойку і відшкодував збитки, завдані порушенням зобов'язання, не звільняється від обов'язку виконати зобов'язання в натурі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Застосування господарських санкцій до суб'єкта, який порушив зобов'язання, не звільняє цього суб'єкта від обов'язку виконати зобов'язання в натурі, крім випадків, коли інше передбачено законом або договором, або управнена сторона відмовилася від прийняття виконання зобов'язання.

Таким чином, з урахуванням викладеного, суд вважає позовні вимоги первісного позову обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Щодо вимог зустрічного позову, суд вважає їх необґрунтованими з огляду на наступне.

В обґрунтування заявлених позовних вимог, ТОВ «Кеора» посилається на те, що  укладений між сторонами договір № 429 від 29.03.2007 року в цілому підлягає визнанню недійсним, оскільки його укладення не було направлено  на реальне настання правових наслідків, ним обумовлених, відбулось на найбільш невигідних умовах для ТОВ «Кеора», які фактично поставили контрагента в нерівний стан, а також, з істотним порушенням вимог чинного законодавства України.

Але, з даними твердженнями погодитись не можна  у зв'язку з наступним.

Так ст. 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначений перелік істотних умов, що містяться в договорах про надання житлово-комунальних послуг, які також  містяться в спірному договорі.

Суд підкреслює, що позивачем за зустрічним позовом не вказані які саме пункти договору № 429 від 29.03.2007 року з додатковою угодою від 08.04.2008 року на надання послуг з вивозу і розміщення ТПВ, не відповідають нормам чинного законодавства України.

Що стосується укладення договору на надання послуг з вивозу і розміщення ТПВ, відповідно до вимог типового договору, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.12.2008 року № 1070 «Про затвердження Правил надання послуг з вивозу побутових відходів», а також Типового договору про надання послуг зі збору та вивозу твердих і рідких побутових відходів, затвердженого Наказом Держкомітету будівництва, архітектури і житлової політики України № 54 від 21.03.2000 року, слід звернути увагу, що згідно ст. 5 Цивільного кодексу України акти цивільного законодавства регулюють відносини, що виникли з дня вступу їх в силу і не мають зворотної дії в часі.

Таким чином, суд вважає необґрунтованими  посилання ТОВ «Кеора» на постанову Кабінету Міністрів України від 10.12.2008 року № 1070, оскільки даний акт вступив в силу після закінчення договірних відносин між сторонами у  справі.

Щодо тверджень стосовно того, що волевиявлення ТОВ «Кеора» не було вільним і не відповідало внутрішній волі, а умови Договору є невигідними для ТОВ «Кеора», слід зауважити наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 203 Цивільного кодексу України волевиявлення  учасника  правочину  має  бути  вільним і відповідати його внутрішній волі.

Але, суд вважає, що при укладення спірного паровичну, волевиявлення ТОВ «Кеора» відповідало його волі, оскільки укладення даного правочину передувало звернення ТОВ «Кеора» до  Комунального автотранспортного підприємства з заявками на укладення  договорів на вивіз сміття на 2007 рік та на 2008 рік, а.с. 143-144. Вказані заявки скріплені підписом директора підприємства та печаткою ТОВ «Кеора».

Що стосується висновків ТОВ «Кеора» про заняття відповідачем за зустрічним позовом монопольного положення на ринку послуг з вивозу і розміщення ТПВ в м. Алушті, слід зауважити, що згідно ч. 1 ст. 27  Господарського кодексу України монопольним  визнається   домінуюче   становище   суб'єкта господарювання,  яке  дає  йому  можливість самостійно або разом з іншими суб'єктами обмежувати конкуренцію на ринку певного  товару (робіт, послуг).

Монопольним  є  становище суб'єкта господарювання,  частка якого на ринку  певного  товару  перевищує  розмір,  встановлений законом.

Проте,  під час розгляду справи відповідачем не було надано суду доказів того, що відповідач є монополістом на ринку надання послуг з вивозу ТПВ з умови того, що для встановлення такого положення необхідне певне економічне обґрунтування, якого, в свою            чергу, суду надано не було.

Згідно ч. 5 ст. 203  Цивільного кодексу України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Комунальне автотранспортне підприємство, є юридичною особою, яка діє на підставі Рішення Алуштинської міської Ради № 4/5 від 21.08.2002 року та Статуту підприємства.

Основною діяльністю  Комунального автотранспортного підприємства є діяльність по прибиранню міських територій, збору і розміщенню ТПВ на території Алуштинської міської ради.

Згідно Договору № 429 від 29.03.2007 року з додатковою угодою від 08.04.2008 року, укладеного між сторонами виконавець взяв на себе зобов'язання по вивозу ТПВ від об'єкту Замовника — їдальні «Примор'я» та точки виносної торгівлі, розташованих за адресою: м. Алушта, вул. Леніна, 11, з подальшим його розміщенням на міському полігоні ТПВ м. Алушти, а замовник зобов'язався оплачувати послуги Виконавця (КАТП) згідно умов договору.

ТОВ «Кеора» посилається на те, що не потребувало послуг КАТП, оскільки ТОВ «Кеора» не вела ніякої діяльності на об'єкті - їдальня «Примор'я», а сам об'єкт знаходився в оренді у ПП Ильина А.В., ПП «Мегаполіс» та ТОВ «Укрлідер».

Проте, варто звернути увагу на той факт, що зі змісту договорів оренди з вказаними суб'єктами господарської діяльності виходить, що до складу орендної плати входить компенсація витрат на комунальні послуги.

Згідно ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» в перелік таких витрат включена послуга з вивозу побутових відходів, на підставі чого суд дійшов висновку, що необхідність вивезення ТПВ від об'єктів позивача за зустрічним позовом мала місце, оскільки плата за надання комунальних послуг, до яких, зокрема, включено вартість послуг на вивіз ТПВ, була обумовлена укладеними між позивачем за первісним позовом та орендарями, відповідними договорами оренди.

Відповідно до ст. 203 Цивільного кодексу України зміст  правочину  не може суперечити цьому Кодексу,  іншим актам  цивільного  законодавства,  а   також   моральним   засадам суспільства.

Особа,  яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення  учасника  правочину  має  бути  вільним   і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх,  неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним,  якщо його  недійсність  прямо  не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є  недодержання  в  момент вчинення  правочину  стороною  (сторонами) вимог,  які встановлені частинами першою - третьою,  п'ятою та  шостою  статті  203  цього Кодексу.

Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі  яких господарський   суд   у  визначеному  законом  порядку  встановлює наявність  чи  відсутність  обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна  довести  ті  обставини,  на  які  вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Таким чином, виходячи зі змісту ст. 32, 33 Господарського процесуального кодексу України, відповідачем під час розгляду даної справи не було надано суду належних документально обґрунтованих доказів, того, що   укладений між сторонами правочин укладений з порушенням норм чинного законодавства України.

Згідно ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України оплата держмита та інформаційно-технічного забезпечення судового процесу підлягає покладанню на  відповідача за первісним позовом.

В судовому засіданні були оголошені вступна та резолютивна частини рішення згідно статті 85 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складений та підписаний відповідно до вимог статті 84 Господарського процесуального кодексу України  10 серпня 2009 року.

На підставі викладеного, керуючись ст. 82-84, 85 Господарського процесуального Кодексу України, суд

                                                          вирішив:

1.          Первісний позов задовольнити у повному обсязі.

2.          Стягнути з ТОВ «Кеора» (м. Алушта, вул. Леніна, 11, рахунок № 26005460356791 в КРФ АКБ «Укрсоцбанк» м. Сімферополь, МФО 324010, ЄДРПОУ 32063386) на користь  Комунального автотранспортного підприємства (м. Алушта, вул. Виноградна, 13, рахунок №м 26004460356811 в КРФ АКБ Укрсоцбанк, м. Сімферополь, МФО 324010, ЄДРПОУ 25626507) заборгованість за надані послуги з вивозу та розміщенню ТПВ у розмірі 9202,26 грн.

3.          Стягнути з ТОВ «Кеора» (м. Алушта, вул. Леніна, 11, рахунок № 26005460356791 в КРФ АКБ «Укрсоцбанк» м. Сімферополь, МФО 324010, ЄДРПОУ 32063386) на користь  Комунального автотранспортного підприємства (м. Алушта, вул. Виноградна, 13, рахунок №м 26004460356811 в КРФ АКБ Укрсоцбанк, м. Сімферополь, МФО 324010, ЄДРПОУ 25626507) 102,00 грн. державного мита.

4.          Стягнути з ТОВ «Кеора» (м. Алушта, вул. Леніна, 11, рахунок № 26005460356791 в КРФ АКБ «Укрсоцбанк» м. Сімферополь, МФО 324010, ЄДРПОУ 32063386) на користь  Комунального автотранспортного підприємства (м. Алушта, вул. Виноградна, 13, рахунок №м 26004460356811 в КРФ АКБ Укрсоцбанк, м. Сімферополь, МФО 324010, ЄДРПОУ 25626507) 118,00 грн. витрат на інформаційно – технічне забезпечення судового процесу.

5.          В задоволенні зустрічного позову відмовити у повному обсязі.

6.          Видати  накази після набрання рішенням законної сили.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Калініченко А.А.