Рішення

від 14.09.2009 по справі 3276-2009

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

3276-2009

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к.

РІШЕННЯ

Іменем України

14.09.2009Справа №2-7/3276-2009

За позовом Фонду майна Автономної Республіки Крим (м. Сімферополь, вул. Севастопольська, 17, ідентифікаційний код 00036860)

До відповідача:  Приватного підприємства «Таврійський консалтинговий центр» (98600, м. Ялта, вул. Московська, 25, кв. 39, ідентифікаційний код 30484087)

Про стягнення 28 758,02 грн. та спонукання до виконання певних дій.

Суддя І. І. Дворний

                                        представники:

Від позивача – Хабібуліна Л. О., предст., дов. 3154-Д від 29.12.2008 р.

Від відповідача:   не з'явився.

         Суть справи: Фонд майна Автономної Республіки Крим звернувся до Господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до Приватного підприємства «Таврійський консалтинговий центр» про стягнення 28 758,02 грн. та спонукання відповідача повернути за актом приймання-передачі (повернення) нерухоме майно – нежитлові приміщення №№4-2, 4-3, літ. «Б», загальною площею 15,6 кв. м., розташовані на другому поверсі будівлі за адресою: м. Ялта, вул. Московська, 3, Фонду майна АР Крим.

          В обґрунтування позовних вимог Фонд майна Автономної Республіки Крим посилається на те, що відповідачем порушуються умови договору оренди від 20.02.2003 р. та не вносяться своєчасно та в повному обсязі орендні платежі, у зв'язку з чим станом на 20.05.2009 р. заборгованість Приватного підприємства «Таврійський консалтинговий центр» перед Державним бюджетом складає 17 637,09 грн., яку позивач просить стягнути в примусовому порядку, а також пеню в сумі 11 120,93 грн. Крім того, Фонд майна зазначає, що відповідачем не був виконаний обов'язок щодо страхування орендованого майна, через що, а також приймаючи до уваги наявність заборгованості більш ніж за три місяця, ним було направлено повідомлення про розірвання договору оренди, у зв'язку з чим договір вважається припиненим на підставі статті 782 Цивільного кодексу України. З урахуванням цього, позивач також просить зобов'язати ПП «Таврійський консалтинговий центр» повернути орендоване майно за відповідним актом приймання-передачі.

          Відповідач у судове засідання жодного разу не з'явився, відзив на позов не надав, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце слухання справи був проінформований належним чином рекомендованою кореспонденцією.

Оскільки матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, підстав для відкладення розгляду справи судом не вбачається.

Розгляд справи відкладався у порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

           Суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами у порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

          Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення  представника позивача, суд

                                                         ВСТАНОВИВ :

20.02.2003 р. між Представництвом Фонду майна Автономної Республіки Крим (Орендодавець) та Приватним підприємством «Таврійський консалтинговий центр» (Орендар) був укладений договір оперативної оренди окремого індивідуально визначеного майна №02.03.ТКЦ, пунктом 1.1 якого передбачено, що Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування нерухоме майно – нежиле приміщення №№4-2, 4-3, загальною площею 15,6 кв. м., яке знаходиться на другому поверсі, числиться на балансі Орендодавця, знаходиться за адресою: м. Ялта, вул. Московська, 3.

Майно передається в оренду з метою використання його під офіс (п. 1.3 Договору).

Відповідно до пункту 3.1 Договору орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку та порядку використання плати за оренду майна, належного Автономній Республіці Крим, затвердженої Верховною радою АР Крим. Базова ставка для розрахунку орендної плати за січень 2003 року складає 354,58 грн. без урахування ПДВ, 425,50 грн. з урахуванням ПДВ. Оплата орендних платежів здійснюється щомісячно, до 10 числі місяця, наступного за звітним, з урахуванням щомісячного індексу інфляції. При цьому, 50% орендної плати підлягає перерахуванню до Державного бюджету, інші 50% - до Представництва Фонду майна АР Крим в м. Ялті.

В пункті 10.01 договору сторони передбачили, що цей договір укладений строком на один рік та діє з 20.02.2003 р. по 01.03.2004 р. включно. Згідно з пунктом 10.7 Договору при відсутності заяви однієї зі сторін про припинення або зміну цього договору після закінчення строку його дії протягом одного місяця він вважається продовженим на той самий строк та на тих самих умовах, які були передбачені цим договором. На підставі цього пункту договір був неодноразово пролонгований.

Майно було передано в оренду відповідачеві за відповідним актом приймання-передачі від 20.02.2003 р., підписаним обома сторонами.

Наказом Фонду майна АР Крим від 04.03.2005 р. №64 Представництво Фонду майна АР Крим в м. Ялті було ліквідовано, у зв'язку з чим наказом Фонду майна АР Крим №763 від 25.08.2005 р. вирішено передати з балансу Представництва Фонду майна АР Крим в м. Ялті на баланс Представництва Фонду майна АР Крим в м. Алушті будівлю загальною площею 963,3 кв. м., літ. «А», «Б», розташовану за адресою: м. Ялта, вул. Московська, 3.

Наказом Фонду майна АР Крим від 21.01.2006 р. №27 представництво Фонду майна АР Крим в м. Алушта було ліквідовано, а наказом Фонду майна АР Крим від 21.02.2007 р. №88 зазначене вище нерухоме майно було передано на баланс кримського республіканського центру обліку нерухомого майна.

Звертаючись до суду з цим позовом, Фонд майна Автономної Республіки Крим посилається на те, що відповідачем порушуються умови договору в частині повного та своєчасного внесення орендних платежів, у зв'язку з чим станом на 20.05.2009 р. заборгованість Приватного підприємства «Таврійський консалтинговий центр» перед Державним бюджетом складає 17 637,09 грн., яку позивач просить стягнути в примусовому порядку.

Згідно з ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з ч. 1 ст. 175 ГК України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов  договору  та  вимог  цього  Кодексу,  інших актів цивільного законодавства,  а за відсутності таких умов та вимог -  відповідно до   звичаїв   ділового  обороту  або  інших  вимог,  що  звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобов'язань міститься в ч. 1 ст.193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання — відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Ст. 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від  зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).

Відповідач не представив суду доказів погашення заборгованості перед Державним бюджетом з орендної плати у сумі 17 637,09 грн., у той час як відповідно до приписів статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, способом, передбаченим чинним законодавством для доведення фактів такого роду. Таким чином, матеріалами справи підтверджується порушення відповідачем умов договору оренди №02.03.ТКЦ від 20.02.2003 р., у зв'язку з чим позовні вимоги про стягнення з Приватного підприємства «Таврійський консалтинговий центр» 17 637,09 грн. заборгованості є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Ч. 1 ст. 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Згідно з ч. 1 ст. 548 ЦК України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Під неустойкою, відповідно до ст. 549 ЦК України розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Отже, види забезпечення виконання зобов'язань є спеціальними мірами майнового характеру, які стимулюють належне виконання зобов'язання боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредитора, а тому забезпечення виконання зобов'язань будь-яким з видів, передбачених ст. 546 Цивільного кодексу України, також створює зобов'язувальні правовідносини між кредитором та боржником.

Ст. 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

В пункті 3.3 Договору оренди сторони передбачили, що за кожен день прострочення внесення орендної плати орендар зобов'язаний сплатити Орендодавцеві пеню в розмірі 0,5% від суми заборгованості (включаючи день оплати), у зв'язку з чим суд зазначає наступне.

Так, статтею 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.   Відповідно до ч. 1 ст. 231 названого Кодексу законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. Приписами п. 6 вказаної статті унормовано, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законодавством або договором. Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань регулюються Законом України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”.  Статями 1, 3 цього Закону встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочу платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Отже, положення Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачають обмеження розміру пені, що підлягає стягненню.

Вказаний висновок суду відповідає позиції Вищого господарського суду України, викладеній в п. 49 Інформаційного листа від 07.04.2008 р. N 01-8/211 «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України».

За таких обставин, суд вважає за необхідне здійснити обчислення розміру пені за прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, виходячи з подвійної облікової ставки Нацбанку України.

При цьому, суд звертає увагу на те, що відповідно до п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Отже, вказана норма права передбачає строк, у межах якого нараховуються штрафні санкції.

З урахуванням цього, пеня нараховується на кожний нездійснений відповідачем платіж, через що заявлена позивачем до відшкодування сума пені підлягає наступному коригуванню:

Таким чином, загальна сума пені, що підлягає стягненню з Приватного підприємства «Таврійський консалтинговий центр» на користь Фонду майна АР Крим, складає 2 352,94 грн.

Підстави для зміни або розірвання договору встановлені статтею 651 Цивільного кодексу України. Так, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Отже, договір може бути розірваний або змінений в результаті односторонньої відмови від договору в повному обсязі або частково або в результаті односторонньої зміни договору, тобто в результаті вчинення однією із сторін одностороннього правочину, який тягне цивільно-правові наслідки для обох сторін договору. Серед таких наслідків може бути і настання обов'язків для іншої сторони договору.

Статтею 653 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі зміни договору зобов'язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо. У разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

Із ч. 1 та 2 ст. 653 ЦК України випливає, що законодавець чітко розрізняє поняття зміни та розірвання договору, з одного боку, та поняття зміни та припинення зобов'язання, — з іншого. Зміна договору тягне за собою зміну змісту зобов'язань, які на цьому договорі ґрунтуються. Розірвання договору спричиняє припинення зобов'язань, що виникли на його підставі. Ст. 653 ЦК не визначає моменту зміни або розірвання договору, а встановлює лише долю зобов'язання у зв'язку із зміною або розірванням договору (воно припиняється). Момент розірвання або зміни договору визначається ч. 5 ст. 188 Господарського кодексу України, якщо це питання вирішується судом. В такому випадку договір вважається розірваним або зміненим з дня набрання чинності рішенням суду. Інше може бути встановлене рішенням суду відповідно до загального правила ч. 1 ст. 638 ЦК, що встановлює момент, з якого вважається укладеним будь-який договір. Якщо сторони укладають угоду про зміну або розірвання договору, останній відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК має визнаватись зміненим або розірваним з моменту укладення цієї угоди. Проте, викладені вище правила, що встановлюють момент, з якого договір вважається зміненим або розірваним, не поширюються на випадки зміни або розірвання договору шляхом вчинення стороною договору одностороннього правочину, тобто шляхом відмови від договору. Загальні правила щодо порядку вчинення односторонніх правочинів, зокрема, щодо моменту, з якого такі правочині вважаються здійсненими, не встановлені. Оскільки відмова від договору — це односторонній правочин, який породжує, змінює чи припиняє права та обов'язки обох сторін договору, його слід вважати вчиненим в момент отримання стороною повідомлення про відмову, яке можна належно іденти фікувати як таке, що виходить від сторони договору, якщо інший строк припинення дії договору не вказаний у відповідній відмові.

Відповідно до статті 782 Цивільного кодексу України наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд. У разі відмови наймодавця від договору найму договір є розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору.

Керуючись цією нормою, Фонд майна АР Крим направив на адресу відповідача лист №03/970 від 14.05.2004 р., в якому повідомив, що договір оренди є припиненим у порядку статті 782 ЦК України через невнесення відповідачем орендних платежів. У вказаному листі також викладена вимога щодо повернення орендованого майна впродовж двадцятиденного строку після отримання претензії. Зазначений лист був отриманий відповідачем, про що свідчить відповідне поштове повідомлення.

Отже, враховуючи те, що можливість односторонньої відмови передбачена статтею 782 Цивільного кодексу України, та приймаючи до уваги направлення відповідачеві відповідної письмової відмови, суд дійшов висновку, що договір оренди №02.03.ТКЦ від 20.02.2003 р. є припиненим з 16.04.2009 р.

Відповідно до ч. 1 ст. 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Проте, у встановлений в листі строк (20 днів після отримання претензії) відповідач не звільнив орендовані приміщення. Іншого суду, всупереч вимогам статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, доведено не було.

З урахуванням цього, порушені права Фонду майна АР Крим також потребують спонукання ПП «Таврійський консалтинговий центр» повернути орендоване майно за відповідним актом приймання-передачі.

За таких обставин, позов підлягає частковому задоволенню.

Судові витрати підлягають стягненню з відповідача в доход Державного бюджету пропорційно розміру задоволених позовних вимог відповідно до приписів статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

          З урахуванням викладеного, керуючись ст.ст. 82-84  Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Стягнути з Приватного підприємства «Таврійський консалтинговий центр» (98600, м. Ялта, вул. Московська, 25, кв. 39, ідентифікаційний код 30484087) до Державного бюджету України (р/р 31113093700039 в Головному управлінні Державного казначейства в Автономній Республіці Крим, м. Сімферополь, МФО 824026, ЗКПО 34740850, код платежу 22080200) заборгованість з орендної плати 17 637,09 грн. та пеню у розмірі 2 352,94 грн.

3.          Зобов'язати Приватне підприємство «Таврійський консалтинговий центр» (98600, м. Ялта, вул. Московська, 25, кв. 39, ідентифікаційний код 30484087) повернути Фонду майна Автономної Республіки Крим (м. Сімферополь, вул. Севастопольська, 17, ідентифікаційний код 00036860) за актом приймання-передачі (повернення) нерухоме майно – нежитлові приміщення №№4-2, 4-3, літ. «Б», загальною площею 15,6 кв. м., розташовані на другому поверсі будівлі за адресою: м. Ялта, вул. Московська, 3.

4.          Стягнути з Приватного підприємства «Таврійський консалтинговий центр» (98600, м. Ялта, вул. Московська, 25, кв. 39, ідентифікаційний код 30484087) в доход державного бюджету України (код платежу 22090206, одержувач – держбюджет м. Сімферополя, р/р 31115095700002 у банку одержувача Управління Держказначейства в АР Крим  м. Сімферополь,  МФО 824026, одержувач: Держбюджет м. Сімферополя, ЗКПО 34740405) державне мито  в сумі 284,90 грн.

5.          Стягнути з Приватного підприємства «Таврійський консалтинговий центр» (98600, м. Ялта, вул. Московська, 25, кв. 39, ідентифікаційний код 30484087) в доход Державного бюджету України (р/р 31218259700002, код платежу 22050000, в банку одержувача: Управління держказначейства в м. Сімферополі ГУ ДКУ в АРК, МФО 824026, одержувач: Держбюджет м. Сімферополя, ОКПО 34740405)  217,22 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

6.          В іншій частині в позові відмовити.

7.          Видати накази після набрання судовим рішенням законної сили.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Дворний І.І.