Рішення

від 15.09.2009 по справі 15/354/09

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

15/354/09

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=======================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 "15" вересня 2009 р.                                                 Справа №  15/354/09

За позовом: Фермерського господарства “Агро Інвест”, адреса для листування: 54001, м. Миколаїв, вул. Садова, 1, оф. 206; юр. адреса: 57060, Миколаївська обл., Веселинівський

р-н, с. Катеринівка, код ЄДРПОУ 20890817;

До відповідача: Товариства з обмежено відповідальністю “Техноторг-Дон”, 54025, м. Миколаїв, пр. Героїв Сталінграду, 113, код ЄДРПОУ 31764816;

про: визнання недійсним договору купівлі-продажу.

                               Суддя  Ржепецький В.О.

П Р Е Д С Т А В Н И К И:

Від позивача: Науменко І.В. довіреність від 10.06.09р

Від відповідача: Гетманцев В.І. довіреність від 02.07.2009р.

Фермерське господарство “Агро Інвест” звернулось до господарського суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Техноторг” про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 09.06.2008р.

Позовні вимоги ґрунтуються на нормах ч.1 ст. 203 Цивільного кодексу України, ч.1, ч.3. ст. 215 Цивільного кодексу України, та мотивовані тим, що спірна угода суперечить вимогам ч.2 ст. 549 Цивільного кодексу України.

Відповідач просить відмовити в задоволені позову, посилаючись на норми ч.4 ст. 231 Господарського кодексу України та ч.3 ст. 6 Цивільного кодексу України.

В судове засідання, призначене на 15.09.2009р. представники сторін з'явились.

За згодою сторін в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Фермерське господарство “Агро Інвест” звернулось до господарського суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Техноторг” про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 09.06.2008р.

Позовні вимоги обґрунтовано наступним.

09.06.2008 року між СФГ «Агро», правонаступником якого є ФГ «Агро Інвест»(далі - Позивач), та ТОВ «Техноторг»(далі - Відповідач) укладений договір купівлі-продажу (далі - Договір).

Позивач вважає, що договір купівлі-продажу є недійсним по наступним підставам. За правилами ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може супе речити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також мора льним засадам суспільства.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності

правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторона

ми) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою

статті 203 цього Кодексу.

Згідно з ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа запере чує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Позивач вважає, що Договір суперечить вимогам ч. 2 ст. 549 ЦК Украї ни, виходячи з наступного.

Згідно з ч. 2 ст. 549 ЦК України, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зо бов'язання.

Пунктом 4.6. Договору передбачено обов'язок покупця сплатити за кож ні п'ять днів несплати вартості товару штраф у розмірі 20 % від ва ртості товару.

Таким чином, договір купівлі-продажу від 20.03.2008 р. суперечить ви могам ч. 2 ст. 549 ЦК України.

Недодержання сторонами (стороною) вимог ч. 1 ст. 203 ЦК України що до відповідності правочину цьому Кодексу є підставою недійсності правочину (ст. 215 ЦК України).

Позовна заява не підлягає задоволенню з огляду на таке.

За правилами ч.1 ст. 203 Цивільного кодексу України  зміст  правочину  не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам  цивільного  законодавства, а також моральним   засадам суспільства.

Відповідно до приписів ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є  недодержання  в  момент вчинення  правочину  стороною  (сторонами) вимог,  які встановлені частинами першою - третьою,  п'ятою та  шостою  статті  203  цього Кодексу.

Згідно з ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо  недійсність  правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована  особа  заперечує  його дійсність на підставах,  встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

За приписами пунктів 1,2,3 статті 6 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони  мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити  від положень  актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

          Частинами 4,5,6 ст. 231 Господарського кодексу України наведено у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому  розмір  санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі  до вартості  товарів (робіт, послуг). У разі недосягнення згоди між сторонами щодо встановлення та розміру штрафних санкцій за порушення зобов'язання спір може бути вирішений в судовому порядку за заявою заінтересованої сторони відповідно до вимог цього Кодексу. Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у  відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Таким чином, як витікає з обставин справи, в пункті 4.6 договору сторони на власний розсуд дійшли згоди щодо встановлення та розміру штрафних санкцій (штрафу) за порушення зобов'язань.

Зазначені дії сторін як вільне волевиявлення, виходячи з принципу свободи договору, не є підставою для визнання недійсним правочину, оскільки суб'єкти укладаючи спірній договір, а саме –редакцію пункту 4.3 не відступили від положень актів Цивільного законодавства України.

Крім того, позивачем не наведено обставин, з якими закон пов'язує визнання правочину недійсним в цілому на підставах, зазначених у позові.

Так, згідно з вимогами ст. 217 ЦК України, недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Відповідно до ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як підставу своїх вимог або заперечень.

Внаслідок зазначеного позов задоволенню не підлягає.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 44, 49, 82, 84, 85 ГПК України, господарський суд, -          

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 93 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга подається, а апеляційне подання вноситься протягом десяти днів з дня прийняття рішення місцевим господарським судом, а у разі якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення –з дня підписання рішення, оформленого відповідно до ст. 84 цього Кодексу.

   Суддя                                                        В.О.Ржепецький