Рішення

від 23.09.2009 по справі 4347-2009

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

4347-2009

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 313

РІШЕННЯ

Іменем України

23.09.2009Справа №2-24/4347-2009

За позовом  Товариства з обмеженою відповідальністю  "Кумір-Брок" ( 95491, АР Крим,                      м. Сімферополь, смт. Аерофлотське, вул. Мальченка, 20, ідентифікаційний код 25131186)

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Посейдон Крим"                                                    ( 95043, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Київська, 106, кв. 31, ідентифікаційний код 35053449)

про стягнення  3 341,65 грн.  

                                                                                                    Суддя ГС АР Крим Г.Г. Колосова

ПРЕДСТАВНИКИ:

Від   позивача – Семова І.Є. – представник, довіреність № б/н від 13.02.2009р., паспорт ЕТ 165406 від 27.11.2008р.

Від відповідача -  не з'явився

 Обставини справи: Товариство з обмеженою відповідальністю  "Кумір-Брок" звернулось до Господарського суду АР Крим  з позовом до відповідача  – Товариства з обмеженою відповідальністю   "Посейдон Крим" про стягнення з відповідача  на користь Товариства з обмеженою відповідальністю  "Кумір-Брок" суми заборгованості у розмірі 3341,65 грн.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача на користь позивача   судові витрати зі сплати державного мита та витрати  на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Позовні вимоги мотивовані  тим, що у порушення умов Договору про надання послуг з декларування товарів № 403 від 10 січня 2008 року, відповідач не  виконує взяті на себе зобов'язання щодо сплати  наданих  Товариством з обмеженою відповідальністю  "Кумір-Брок" послуг. Так, позивач у позовній заяві зазначає, що  митне  оформлення товарів  завершено  25.09.2008р., рахунок на оплату послуг надано відповідачеві  26.09.2008р, проте  відповідач  відмовляється сплачувати вартість наданих позивачем послуг.

Позивач  у прохальній частині позовної заяви просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю   "Посейдон Крим"  суму заборгованості відповідача станом на 10.08.2009р. з урахуванням індексу інфляції, а також пеню, передбачену договором, та три проценти річних, що складає за розрахунком позивача  3 341,65 грн.      

07.09.2009 р. до канцелярії суду від позивача надійшла заява про уточнення позовних вимог в порядку ст. 22 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши зазначену заяву про уточнення позовних вимог, заслухавши представника позивача щодо обґрунтування заяви, суд приходить до висновку. що фактично позивачем збільшені позовні вимоги.

Так, відповідно до зазначеної заяви позивач просить суд стягнути з відповідача 2600,00 грн. основного боргу, 375,18 грн. індексу інфляції, 66,84 грн. 3 % річних та 307,30 грн. пені, що разом становить 3349,30 грн.

Збільшення розміру позовних вимог сталося в результаті зміни позивачем періоду за який він нараховував пеню.    

Оскільки  стаття 22 Господарського процесуального кодексу України надає позивачеві право до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог, суд вважає можливим прийняти заяву   позивача про збільшення позовних вимог до розгляду.                                  

Відповідач явку представника у судове засідання жодного разу не забезпечив, вимоги суду не виконав, письмового відзиву на позов не надав, про час та місце розгляду справи був сповіщений належним чином – рекомендованою кореспонденцією.

Розгляд справи відкладався у порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

За такими обставинами, суд вважає, що матеріали справи в достатній мірі характеризують правовідносини, що склалися між сторонами, та вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд

                                                         ВСТАНОВИВ :

10.01.2008 р. між ТОВ "Кумір-Брок" (Виконавець) та ТОВ "Посейдон Крим"                                                      (Замовник) був укладений договір № 403 про надання послуг з декларування товарі (а.с. 8-9).

Пунктом 1.1 Договору передбачено, що Замовник доручає, а Виконавець зобов'язується за обговорювану плату ат у встановлений строк надавати послуг з декларування товарів, майна, транспортних засобів та інших предметів (далі – товарів) Замовника, які переміщуються через митний кордон України, та по х оформленні в Кримській регіональній митниці, а також надавати інші, пов'язані із зовнішньекономічною діяльністю Замовника, послуги. Дії, пов'язані із декларуванням та митним оформленням товарі Замовника, здійснюються самостійно від свого імені за рахунок та за дорученням Замовника у порядку, передбаченим цим договором та діючим законодавством України.

Відповідно до п. 5.1 Договору, за надані послуги по митному оформленні товарів, Замовник сплачує Виконавцю суму, розмір якої залежить від об'єму виконаних робіт та наданих послуг. Розрахунок суми виконується у відповідності із Тарифами на виконання робіт ТОВ «Кумір – Брок» (Додатком), який є невід'ємною частиною дійсного Договору.

Оплата послуг Виконавця може виконуватися готівковими коштами – за фактом викання робіт у день їх виконання або по безготівковому розрахунку - не пізніше 3 банківських днів з моменту виконання робіт. Моментом виконання робіт є закінчення митного оформлення товарів Замовника та надання рахунку за надані послуг та сплачені платежі (якщо виконувалась яка – небудь оплата) (п. 5.2 Договору).

Даний договір дає з моменту укладенні до 31.12.2010 р. (п. 9.4 Договору).

На виконання умов договору, сторонами були погоджені тарифи на виконання робіт позивачем у вигляд додатків № 1 та № 2 до договору № 403 від 10.01.2008 р. (а.с.10).

На підставі договору позивачем були надані наступні послуги відповідачу, а саме: з оформлення вантажних митних декларацій №№ 006389, 006390, з оформлення міжнародних товаро – транспортних накладних №№ 0124858, 0192963, з оформлення книжок міжнародного дорожнього перевезення.

Надання зазначених послуг підтверджується доданими до матеріалі справи вантажні митні декларації №№ 006389, 006390 від 25.09.2008 р. згідно яких товар відправлений ТОВ «Посейдон Крим», а в якості декларанта вказане ТОВ «Кумір- Брок» та у графі 54 є штамп позивача. Крім того,  відповідно до розділу «Транспортні документи» Відомчих класифікаторів з питань митної статистики, які використовуються в процесі оформлення митних декларацій, і порядку їх ведення, затвердженого Наказом Державної митної служби України від 12.12.2007 р. № 1048 в графі 44 ВМД вказаний код документу 2950, що підтверджує оформлення книжок міжнародного державного перевезення. Також до матеріалі справи додані міжнародні товаро – транспортні накладні №№ 0124858, 0192963 від 24.09.2008 р., відповідно до яких відправником товару є ТОВ «Пасейдон Крим» (а.с.11-14).

Відповідачем зазначені послуги були прийняті про що свідчить підписаний обома сторонами договору акт № 644 від 26.09.2008 р. здачі – приймання робіт на суму 2600,00 грн. (а.с.15).

Із підписанням акту приймання робіт позивачем був наданий відповідачу рахунок № 644 від 26.09.2008 р. на суму 2600,00 грн. (а.с.15).

Відповідно до приписів п. 5.2 Договору, після отримання рахунку впродовж 3 банківських днів відповідач повинен сплатити позивачу суму, вказану у рахунку, проте, відповідач свої обов'язки за договором щодо оплати отриманих послуг не виконав у повному обсязі та у строк, погоджений сторонами у договорі, в результаті чого за ним склалася заборгованість  за отримані послуги у розмірі 2600,00 грн., що і послужило підставою для звернення Товариства з обмеженою відповідальністю  "Кумір-Брок" із позовом до суду про стягнення вказаної заборгованості в примусовому порядку.

 Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов  договору  та  вимог  цього  Кодексу,  інших актів цивільного законодавства,  а за відсутності таких умов та вимог -  відповідно до   звичаїв   ділового  обороту  або  інших  вимог,  що  звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобов'язань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання — відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від  зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 61 Конституції України встановлено, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Отже, матеріалами справи підтверджено та судом встановлено, що позивачем виконано своє зобов'язання за договором  -  надані послуги з митного оформлення товарів відповідача на суму 2600,00 грн., що підтверджено доданими до матеріалів справи митними документами та актом приймання – передачі виконаних робіт.

Відповідач, в порушення норм чинного законодавства,  не представив суду доказів виконання свого зобов'язання  оплати  отриманих послуг у розмірі 2600,00 грн., в той час як відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу  України кожна сторона має довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень способом, який встановлений законом для доведення такого роду фактів.

Отже, вимоги позивача в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю   "Посейдон Крим" 2600,00 грн. заборгованості зі сплати наданих послуг підтверджуються матеріалами справи та підлягають задоволенню.

Крім того, позивач відповідно до заяви про збільшення позовних вимог просить суд стягнути з відповідача 66,84 грн. 3 % річних, нарахованих за період з 02.10.2008 р. по 10.08.2009 р. та 375,18 грн. індексу інфляції за період з жовтня 2008 р. по червень 2009 р.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки матеріалами справи підтверджується та судом встановлено, що відповідач припустився порушень умов договору від 10.01.2008 р. в частині своєчасності проведення розрахунків за отримані послуги, суд вважає вимоги позивача щодо стягнення з відповідача індексу інфляції та 3 % річних обґрунтованими.

Перевіривши розрахунок 3 % річних та індексу інфляції, враховуючи встановлення судом факту прострочення зобов'язання відповідача щодо оплати вартості наданих послуг, суд визнає суму 3 % річних у розмірі 66,84 та індексу інфляції у розмірі 375,18 грн.  обґрунтованими та такими, що підлягають стягненню з відповідача.

Позивач також просить суд стягнути з відповідача суму пені у розмірі 307,30 грн.

Частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Згідно з частиною 1 статті 548 Цивільного кодексу  України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Під неустойкою, відповідно до статті 549 Цивільного кодексу  України розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Отже, види забезпечення виконання зобов'язань є спеціальними мірами майнового характеру, які стимулюють належне виконання зобов'язання боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредитора, а тому забезпечення виконання зобов'язань будь-яким з видів, передбачених статтею 546 Цивільного кодексу України, також створює зобов'язувальні правовідносини між кредитором та боржником.

Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Причому, згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Пунктом 5.3 договору передбачено, що при несвоєчасній сплаті Замовником послуг Виконавця та/або несвоєчасному поверненні сум митних платежів, виконаних Виконавцем за Замовника у порядку, передбаченим п. 5.21 дійсного Договору, у випадку відсутності попередньої письмової домовленості про перенесення строків платежів Замовник сплачує Виконавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, за кожний день прострочення.

Стаття 232 Господарського кодексу України передбачає, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання (якою відповідно до ст.230 ГК України є пеня), якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Розглянувши розрахунок пені позивача, доданий до заяви про збільшення позовних вимог, враховуючи встановлення судом факту прострочення зобов'язання відповідача щодо сплати вартості отриманого товару, суд визнає суму пені  у розмірі 307,30 грн., розрахованої за період з 02.10.2008 р. по 30.03.2009 р.  обґрунтованою та такою, що підлягає стягненню з відповідача.

Суд зазначає, що відповідно до заяви про збільшення позовних вимог позивач просив суд стягнути з відповідача 2600,00 грн. заборгованості, 375,18 грн. індексу інфляції, 66,84 грн. 3 % річних, 307,30 грн. – пені, сумарний розмір зазначених сум становить 3349,32 грн., проте у заяві про збільшення позовних вимог та розрахунку до неї позивач, склавши суми пені, 3 % річних, інфляції та основної заборгованості, просить суд стягнути з відповідача 3349,30 грн.

Таким чином загальна сума позову складає 3349,32 грн., однак позивачем до стягнення заявлена сума 3349,30 грн.

У даному випадку у суду відсутні підстави для виходу за межі позовних вимог через невірне визначення позивачем розміру ціни позову, а отже стягненню підлягає сума 3349,30 грн.

Державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідача відповідно до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні оголошені вступна та резолютивна частини рішення згідно статті 85 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складений та підписаний у відповідності до вимог статті 84 Господарського процесуального кодексу України          .2009 р.

З урахуванням викладеного, керуючись статями 33, 34, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.          Позов задовольнити.

2.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Посейдон Крим"                                                    ( 95043, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Київська, 106, кв. 31, ідентифікаційний код 35053449) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю  "Кумір-Брок" ( 95491, АР Крим, м. Сімферополь, смт. Аерофлотське, вул. Мальченка, 20, ідентифікаційний код 25131186; р/р 26007137167 в ВАТ «Райффайзен банк Аваль», м. Київ, МФО 380805) 3349,30 грн. заборгованості, 102,00 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

     Видати наказ після набуття судовим рішенням законної сили.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Колосова Г.Г.