Рішення

від 22.07.2015 по справі 910/14592/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.07.2015Справа №910/14592/15

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Новий друк», м.Київ, ЄДРПОУ 22891092

до відповідача: Міжнародної громадської організації «Міжнародна ліга захисту прав громадян України», м.Київ, ЄДРПОУ 25958359

про стягнення 31 705,95 грн.

Суддя Любченко М.О.

Представники сторін:

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Новий друк», м.Київ звернулось до господарського суду м.Києва з позовом до відповідача, Міжнародної громадської організації «Міжнародна ліга захисту прав громадян України», м.Київ про стягнення основного боргу в сумі 18470 грн., пені в розмірі 3128,26 грн., 12% річних в сумі 1352,91 грн. та інфляційних втрат в розмірі 8754,78 грн.

В обґрунтування позовних вимог Товариство з обмеженою відповідальністю «Новий друк» посилалось на неналежне виконання відповідачем умов договору №79 від 20.10.2014р. на виготовлення друкованої продукції в частині оплати виготовленого та переданого товару у строки та в обсязі, визначені договором, що і стало підставою для звернення до суду з розглядуваним позовом.

У судовому засіданні 22.07.2015р. позивач не з'явився, представника не направив, правами, що передбачені Господарським процесуальним кодексом України, під час слухання справи у вказаному засіданні суду не скористався. Проте, наведений учасник судового процесу був належним чином повідомлений про час та місце слухання справи, з огляду на таке.

За приписами п.3.9.1 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (п.4 ч.2 ст.81-1 Господарського процесуального кодексу України), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони про час і місце наступного судового засідання.

Отже, враховуючи, що присутність представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Новий друк» у минулому судовому засіданні підтверджується протоколом від 08.07.2015р. судового засідання, суд дійшов висновку, що позивач був обізнаний про час та місце наступного слухання справи.

Відповідач у судове засідання 22.07.2015р., як і в попереднє засідання суду, не з'явився, представника не направив, відзиву на позов не надав, правами, що передбачені Господарським процесуальним кодексом України, не скористався, правової позиції по суті спору не висловив.

Проте, за висновками суду, Міжнародна громадська організація «Міжнародна ліга захисту прав громадян України» була належним чином повідомлена про час та місце розгляду справи. При цьому, господарський суд виходить з наступного.

За приписами ст.65 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається учасникам судового процесу за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Відповідно до п.11 листа №01-8/123 від 15.03.2007р. Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році» до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Статтею 93 Цивільного кодексу України встановлено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Згідно із ч.4 ст.89 вказаного Кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

Відповідно до ч.1 ст.16 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

За змістом наявного у матеріалах справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців місцезнаходженням відповідача на теперішній час є: 01033, м.Київ, Голосіївський район, вул.Володимирська, буд.93, кв.8.

На вказану адресу судом на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України було скеровано, в тому числі, ухвалу від 08.07.2015р. з метою повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи.

Про отримання відповідачем наведеної судової кореспонденції свідчить наявне в матеріалах справи поштове повідомлення №0103034464689.

За таких обставин, приймаючи до уваги направлення господарським судом поштової кореспонденції за адресою Міжнародної громадської організації «Міжнародна ліга захисту прав громадян України», яка зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, суд дійшов висновку про належне повідомлення відповідача про дату, час і місце розгляду справи.

Наразі, суд зазначає, що інформація стосовно слухання судом справ є публічною та розміщується на офіційному сайті господарського суду м.Києва в мережі Інтернет, що також свідчить про наявність у відповідача можливості дізнатись про слухання справи за його участю.

З приводу неявки сторін в судове засідання 22.07.2015р. господарський суд зазначає наступне.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Аналогічними правами наділено третю особу у ст.27 Господарського процесуального кодексу України

Статтею 77 вказаного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, третіх осіб, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

У п.3 Постанови №11 від 17.10.2014р. Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення» розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи «Федіна проти України» від 02.09.2010р., «Смірнова проти України» від 08.11.2005р., «Матіка проти Румунії» від 02.11.2006р., «Літоселітіс Проти Греції» від 05.02.2004р.)

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Судом також враховано, що ухвалою від 08.07.2015р. явка учасників судового процесу у судове засідання обов'язковою не визнавалась.

За висновками суду, незважаючи на те, що позивач та відповідач не з'явились у судове засідання 22.07.2015р., справа може бути розглянута за наявними у ній документами у відповідності до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка вказаних учасників судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши всі представлені документи, господарський суд встановив:

За змістом ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно зі ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як вбачається з матеріалів справи, 20.10.2014р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Новий друк» (виконавець) та Міжнародною громадською організацією «Міжнародна ліга захисту прав громадян України» (замовник) було укладено договір №79 на виготовлення друкованої продукції, відповідно до п.1.1 якого замовник доручає, а виконавець зобов'язується виготовити друковану продукцію у відповідності з її описом і на умовах, які викладаються в додаткових угодах, та передати її замовнику у власність.

Вартість продукції викладається в додаткових угодах до договору (п.2.1 договору №79 від 20.10.2014р.).

У додатковій угоді №1 від 20.10.2014р. до вказаного правочину контрагентами було погоджено виготовлення та передання у власність замовника друкованої продукції, а саме газети «Ваше право» у кількості 8238 примірників загальною вартістю 18 470 грн., з урахуванням податку на додану вартість.

Сторонами узгоджено, що договір діє з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін з проставлянням печатки до 31.12.2014р., а стосовно розрахунків - до повного розрахунку контрагентів. Якщо жодна зі сторін за 14 календарних днів до закінчення терміну дії правочину не виявить наміру щодо його припинення (офіційний лист з повідомленням про припинення правочину), останній вважаться кожного разу автоматично пролонгованим до 31 грудня наступного календарного року на тих же умовах (п.11.1 договору №79 від 20.10.2014р.).

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір №79 від 20.10.2014р. як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків.

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За умовами п.5.1 договору №79 від 20.10.2014р. терміни виготовлення продукції визначаються додатковими угодами, а для періодичних видань - погодженим сторонами графіком подачі та виходу газет і журналів на півріччя.

У п.5.2 договору №79 від 20.10.2014р. сторонами погоджено можливість дострокового виготовлення продукції.

Як зазначалось вище, у додатковій угоді №1 від 20.10.2014р. до спірного правочину контрагентами було погоджено виготовлення та передання у власність замовника друкованої продукції, а саме газети «Ваше право» у кількості 8238 примірників.

У п.5.1 вказаної додаткової угоди сторони визначили, що термін виготовлення продукції становить два робочі дні з моменту здійснення замовником часткової попередньої оплати в розмірі 70% від вартості товару, затвердження і надання замовником план-макету.

Пунктом 6.1 додаткової угоди №1 від 20.10.2014р. передбачено, що передача-приймання продукції здійснюється уповноваженими (довіреність) представниками замовника на складі виконавця. Уповноваженим та компетентним представником замовника на приймання продукції є Михайленко Микола Олександрович.

Як свідчать матеріали справи, на виконання умов договору №79 від 20.10.2014р. та додаткової угоди №1 від 20.10.2014р. Товариством з обмеженою відповідальністю «Новий друк» було виготовлено та передано, а повноваженим представником Міжнародної громадської організації «Міжнародна ліга захисту прав громадян України» (довіреність №19/2014 від 20.10.2014р.) було прийнято друковану продукцію, а саме газету «Ваше право» у кількості 8238 примірників на загальну суму 18 470 грн.

Наразі, факт передачі продукції у власність замовника підтверджується представленою до матеріалів справи видатковою накладною №00007614 від 22.10.2014р. на суму 18 740 грн.

У судовому засіданні 08.07.2015р. судом було оглянуто оригінал наведеної вище видаткової накладної та встановлено, що останню підписано представниками обох сторін без жодних зауважень та заперечень.

З метою повного та всебічного з'ясування всіх обставин судом ухвалами від 10.06.2015р. та від 08.07.2015р. було зобов'язано відповідача надати заперечення (у разі наявності) щодо отримання від позивача продукції за договором №79 від 20.10.2014р. на суму 18470 грн.

Проте, станом на момент вирішення справи відповідачем вказаних заперечень представлено не було, факт отримання друкованої продукції від Товариства з обмеженою відповідальністю «Новий друк» в межах спірного правочину не спростовано.

Зважаючи на викладені вище обставини та виходячи з положень ст.ст.34, 36 Господарського процесуального кодексу України, за висновками суду, представлена позивачем видаткова накладна є належним доказом передачі друкованої продукції відповідачу, а отже виконання позивачем своїх зобов'язань з виготовлення та передання у власність замовника товару в межах договору №79 від 20.10.2014р. та додаткової угоди №1 від 20.10.2014р. до нього на суму 18470 грн. здійснено належним чином.

За змістом ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

У ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України зазначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

Як вказувалось вище, п.2.1 договору №79 від 20.10.2014р. передбачено, що вартість продукції викладається в додаткових угодах до договору.

У додатковій угоді №1 від 20.10.2014р. контрагентами погоджено, що ціна товару, а саме газет «Ваше право» у кількості 8238 одиниць складає 18470 грн.

Згідно п.4.1 додаткової угоди №1 від 20.10.2014р. замовник протягом трьох банківських днів з моменту підписання сторонами додаткової угоди повинен перерахувати на розрахунковий рахунок виконавця попередню оплату у розмірі 70% вартості продукції.

Вартість продукції, що залишилась (30%), замовник сплачує виконавцеві протягом трьох банківських днів з моменту повідомлення виконавцем замовника про виготовлення продукції. Повідомлення про виготовлення продукції може бути усним чи письмовим.

За таких обставин, враховуючи наведені вище умови спірного правочину, господарський суд дійшов висновку, що строк оплати продукції, який було передано відповідачу за видатковою накладною №00007614 від 22.10.2014р. на підставі договору №79 від 20.10.2014р., настав.

Однак, за твердженнями позивача, які з боку відповідача належними та допустимими у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказами не спростовані, Міжнародною громадською організацією «Міжнародна ліга захисту прав громадян України» свої зобов'язання з оплати отриманої друкованої продукції здійснено не було, в результаті чого у відповідача утворилась заборгованість в сумі 18470 грн.

Ухвалами від 10.06.2015р. та від 08.07.2015р. відповідача було зобов'язано надати докази повного або часткового виконання своїх грошових зобов'язань за договором №79 від 20.10.2014р.

Проте, відповідачем вимоги суду виконано не було, факт наявності заборгованості перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Новий друк» в розмірі 18470 грн. не спростовано.

При цьому, суд зазначає, що відповідно п.2.3 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (ч.1 ст.38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Отже, виходячи з наведеного вище, приймаючи до уваги приписи чинного законодавства України, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Новий друк» до Міжнародної громадської організації «Міжнародна ліга захисту прав громадян України» про стягнення основного боргу в сумі 18470 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд також дійшов висновку щодо задоволення вимог позивача про стягнення пені в розмірі 3128,26 грн., 12% річних в сумі 1352,91 грн. та інфляційних втрат в розмірі 8754,78 грн. При цьому, господарський суд виходить з наступного:

Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання ) ст.610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.

Згідно з ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

За приписами ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України).

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.

У ч.4 ст. 231 Господарського кодексу України зазначено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Разом з тим, згідно зі ст.1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Пунктом 7.3 договору №79 від 20.10.2014р. передбачено, що за порушення термінів сплати вартості продукції замовник сплачує виконавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен день прострочки.

Наразі, за порушення відповідачем строків внесення плати за друковану продукцію позивачем нараховано пеню на загальну суму 3128,26 грн.

Здійснивши перевірку наведеного заявником розрахунку, господарський суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, строку, за який нараховуються штрафні санкції (п.2.6 Постанови №14 від 17.12.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).

Зміст укладеного між сторонами правочину та зазначення про нарахування пені за кожен день прострочення, за висновками суду, не свідчить про наявність у сторін волі щодо погодження відмінного, ніж визначено ст.232 Господарського кодексу України, строку нарахування неустойки. При цьому, судом враховано, що нормою ст.252 Цивільного кодексу України передбачено, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Умовами договору №79 від 20.10.2014р. передбаченим чинним цивільним законодавством України способом іншого строку нарахування неустойки не визначено.

Тобто, враховуючи, що на підставі узгоджених сторонами умов договору не можливо дійти висновку про наявність у сторін взаємного волевиявлення на зміну передбаченого ст.232 Господарського кодексу України строку нарахування пені, суд зазначає, що нарахування позивачем неустойки більш, як за 6 місяців, є неправомірним.

Проте, навіть з урахуванням допущених заявником помилок, враховуючи визначений заявником період нарахування пені, господарський суд дійшов висновку, що вирахувана позивачем кінцева сума неустойки є вірною, внаслідок чого вимоги про стягнення пені підлягають задоволенню у заявленому до стягнення розмірі.

За приписами ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Умовами п.7.3 договору №79 від 20.10.2014р. погоджено інший, а ніж у ст.625 Цивільного кодексу України розмір відсотків річних, зокрема, вказаним пунктом визначено, що за порушення замовником своїх грошових зобов'язань останній сплачує 12% річних від простроченої суми.

За порушення відповідачем своїх грошових зобов'язань за договором №79 від 20.10.2014р. в частині внесення плати друкованої продукції позивачем було нараховано 12% річних на суму 1352,91 грн. та інфляційні втрати в сумі 8754,78 грн.

Після здійснення перевірки представленого заявником розрахунку, господарським судом встановлено, що останній є арифметично вірним, а вимоги в цій частині обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у заявленому до стягнення розмірі.

За таких обставин, приймаючи до уваги всі фактичні обставини справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Новий друк» до Міжнародної громадської організації «Міжнародна ліга захисту прав громадян України» про стягнення основного боргу в сумі 18470 грн., пені в розмірі 3128,26 грн., 12% річних в сумі 1352,91 грн. та інфляційних втрат в розмірі 8754,78 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Судовий збір згідно зі ст.49 Господарського процесуального кодексу України покладається на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.22, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Задовольнити повністю позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Новий друк», м.Київ до Міжнародної громадської організації «Міжнародна ліга захисту прав громадян України», м.Київ про стягнення основного боргу в сумі 18 470 грн., пені в розмірі 3128,26 грн., 12% річних в сумі 1352,91 грн. та інфляційних втрат в розмірі 8754,78 грн.

Стягнути з Міжнародної громадської організації «Міжнародна ліга захисту прав громадян України» (01033, м.Київ, Голосіївський район, вул.Володимирська, буд.93, ЄДРПОУ 25958359) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Новий друк» (02094, м.Київ, Деснянський район, вул.Магнітогорська, буд.1, ЄДРПОУ 22891092) основний борг в сумі 18 470 грн., пеню в розмірі 3128,26 грн., 12% річних в сумі 1352,91 грн., інфляційні втрати в розмірі 8754,78 грн. та судовий збір в розмірі 1827 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У судовому засіданні 22.07.2015р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складено 23.07.2015р.

Суддя М.О. Любченко