Рішення

від 13.07.2015 по справі 914/1889/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.07.2015 р. Справа№ 914/1889/15

За позовом: Публічного акціонерного товариства «Іскра», м. Львів

до відповідача: Приватного підприємства «Торговий дім «Княжий», м. Львів

про стягнення 2 160 грн. 09 коп.

Суддя Мазовіта А.Б.

Секретар Залицайло М.С.

Представники:

від позивача: Олефіренко С.В., представник (довіреність №11/01 від 18.02.2015 р.);

від відповідача: не з'явився

Публічне акціонерного товариства «Іскра», м. Львів область звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до Приватного підприємства «Торговий дім «Княжий», м. Львів про стягнення 2 160 грн. 09 коп.

Розглянувши матеріали справи, суд визнав представлені матеріали достатніми для прийняття позовної заяви до розгляду і ухвалою від 15.06.2015 р. призначив розгляд справи на 02.07.2015 р. Ухвалою суду від 02.07.2015 р. розгляд справи відкладався на 13.07.2015 р.

Представнику сторони роз'яснено права та обов'язки, передбачені ст. 22 ГПК України, заяв про відвід суду не поступало.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що між позивачем та відповідачем було укладено договір про надання транспортно-експедиторських послуг. На виконання умов вказаного договору відповідачем було організовано перевезення, вартість яких становила 7 700 грн. 00 коп. Позивач свої зобов'язання щодо оплати виконав повністю, сплатив відповідачу 7 700 грн. 00 коп. Однак, 09.01.2015 р. позивач помилково перерахував відповідачу 1 700 грн. 00 коп. як оплату за послуги з перевезення, вартість яких вже була оплачена. На вимогу позивача вказана сума коштів останнім не була повернута. У зв'язку з цим, позивач просив стягнути з відповідача суму безпідставно отриманих коштів в розмірі 1 700 грн. 00 коп., а також інфляційні втрати в розмірі 447 грн. 10 коп. та 3% річних в розмірі 12 грн. 99 коп.

Відповідач в судове засідання явку представника не забезпечив, проти позову не заперечив, доказів погашення заборгованості не надав, вимог ухвали суду від 15.06.2015 р. не виконав, повідомлення про дату, час та місце розгляду справи надсилалося на адресу, вказану позовній заяві та в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, що згідно ст. 64 ГПК України є врученням належним чином.

У відповідності до п. 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» за змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Відповідно до вимог ст. 75 ГПК України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами. Проаналізувавши зібрані по справі докази, суд дійшов висновку про достатність матеріалів справи для її розгляду по суті за відсутності представника відповідача та його відзиву на позовну заяву.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

19 квітня 2013 р. між Приватним підприємством «Торговий дім «Княжий» (експедитор) та Публічним акціонерним товариством «Іскра» (клієнт) було укладено договір №ТР 19/04.13 про надання транспортно-експедиторських послуг при перевезенні вантажів автомобільним транспортом по Україні та у міжнародному сполученні.

Відповідно до умов вищевказаного договору відповідач надав позивачу у квітні та липні 2013 року послуги з транспортно-експедиційного обслуговування перевезення вантажів загальною вартістю 7 700 грн. 00 коп., що підтверджується підписаним сторонами актами виконаних робіт від 25.04.2013 р. та 21.07.2013 р., а також виставленими рахунками.

Позивач оплатив вартість наданих послуг у сумі 7 700 грн. 00 коп., що підтверджується платіжними дорученнями №4882 від 30.03.2013 р. на суму 500 грн. 00 коп., №2077 від 22.04.2013 р. на суму 1 000 грн. 00 коп., №2195 від 29.04.2013 р. на суму 2 000 грн. 00 коп., №4790 від 28.05.2013 р. на суму 500 грн. 00 коп., №61824 від 16.09.2013 р. на суму 3 700 грн. 00 коп.

09.01.2014 р. позивач згідно платіжного доручення №9335 від 09.01.2014 р. перерахував відповідачу 1 700 грн. 00 коп. як оплату за транспортні послуги зг. рах. №2012-051 від 20.07.2013 р.

За вих. №112/851 від 19.02.2015 р. позивач надіслав відповідачу претензію, в якій вимагав від відповідача повернути помилково перераховані кошти на його рахунок згідно платіжного доручення №9335 від 09.01.2014 р. в сумі 1 700 грн. 00 коп. Відповідачем вказана претензія залишена без розгляду та задоволення

Як вбачається з матеріалів справи, пояснень представника сторони, відповідач станом на дату судового розгляду справи кошти в сумі 1 700 грн. 00 коп., перераховані йому згідно платіжного доручення №9335 від 09.01.2014 р., позивачу не повернув.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного.

Відповідно до ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Це положення застосовується незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Згідно п. 3 ст. 1212 ЦК України, положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Статтею 1213 ЦК України встановлено, що набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

Згідно п. 6 указу Президента України від 16.03.1995 р. № 227/95 «Про заходи щодо нормалізації платіжної дисципліни в народному господарстві України» підприємства незалежно від форм власності мають повертати у п'ятиденний строк платникам помилково зараховані на їх рахунки кошти.

Матеріалами справи підтверджено факт, що відповідачем у квітні та липні 2013 року було надано позивачу послуги з перевезення вантажу вартістю 7 700 грн. 00 коп. та що позивачем протягом березня-вересня 2013 р. вказану суму сплачено. Також матеріалами справи не підтверджено факту інших перевезень, у відповідності до яких у позивача виник обов'язок сплатити 1 700 грн. 00 коп. Доказів зворотнього відповідачем не представлено.

З огляду на викладене, позивачем було помилково перераховано 1 700 грн. 00 коп. в якості оплати вартості перевезення, а тому вказана сума коштів набута відповідачем безпідставно.

Частиною 2 ст. 1214 ЦК України встановлено, що у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).

Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства (ч. 2 ст. 536 ЦК України).

Позивачем згідно вищевказаних норм та ч. 2 ст. 625 ЦК України нараховано та заявлено до стягнення 447 грн. 10 коп. інфляційних втрат та 12 грн. 99 коп. 3% річних.

Як зазначено у п. 5.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилася від прийняття зобов'язання за договором (стаття 612 ЦК України), повернення сум авансу та завдатку, повернення коштів у разі припинення зобов'язання (в тому числі шляхом розірвання договору) за згодою сторін або визнання його недійсним, відшкодування збитків та шкоди, повернення безпідставно отриманих коштів (стаття 1212 ЦК України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.

Таким чином, нарахування інфляційних втрат та 3% річних згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України у разі безпідставного одержання чи збереження грошей є неправомірним, а тому вимога про стягнення 447 грн. 10 коп. інфляційних втрат та 12 грн. 99 коп. 3% річних до задоволення не підлягає.

Згідно ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення в частині стягнення 1 700 грн. 00 коп., як безпідставно отриманих коштів. В задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.

Відповідно до п. 4.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 р. №7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог; при задоволенні позову в повному обсязі відшкодування витрат позивача, що пов'язані зі сплатою судового збору, покладається на відповідача; в разі відмови у позові повністю ці витрати покладаються на позивача.

Правило статті 49 ГПК України щодо розподілу сум судового збору у справах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, пропорційно розміру задоволених позовних вимог застосовується також і у випадках, коли судовий збір сплачено за мінімальною (визначеною Законом) ставкою.

Оскільки спір виник з вини відповідача, судові витрати по розгляду справи відповідно до ст. 49 ГПК України необхідно покласти на відповідача пропорційно до задоволених вимог.

З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 1212, 1213, 1214 ЦК України та ст.ст. 4, 33, 34, 35, 44, 49, 75, 80, 82, 83, 84, 85, 115, 116 ГПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства «Торговий дім «Княжий», м. Львів, проспект Червоної Калини, 35 (ідентифікаційний код 22376102) на користь Публічного акціонерного товариства «Іскра», м. Львів, вул. Вулецька, 14 (ідентифікаційний код 00214244) 1 700 грн. 00 коп. безпідставно отриманих коштів, 1 437 грн. 84 коп. судового збору.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Наказ видати згідно ст. 116 ГПК України.

В судовому засіданні 13.07.2015 р. оголошено вступну та резолютивну частину рішення. Повне рішення складено 20.07.2015 р.

Суддя Мазовіта А.Б.