Ухвала

від 22.07.2015 по справі 6-14861св15

ВИЩИЙ СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ СУД УКРАЇНИ З РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ І КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ

Ухвала

іменем україни

22 липня 2015 рокум. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Дем'яносова М.В.,

суддів: Коротуна В.М., Нагорняка В.А.,

Парінової І.К., Ступак О.В.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання часток у спільній власності подружжя, поділ майна подружжя та визнання права власності, за касаційною скаргою представника ОСОБА_3 - ОСОБА_5 на рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 10 лютого 2015 року та рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 16 квітня 2015 року,

в с т а н о в и л а:

У вересні 2014 року ОСОБА_3 звернулася до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що з 10 травня 1986 року вона перебувала у шлюбі з ОСОБА_4, мають двох спільних повнолітніх дітей: ОСОБА_6, 1986 року народження та ОСОБА_7, 1992 року народження. Під час шлюбу подружжя за спільні кошти придбало у власність наступне майно: житловий будинок по АДРЕСА_3; автомобіль «Subaru B9 Tribeca», 2007 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1; автомобіль «Субару Легасі», 1995 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2; автомобіль «Volkswagen LT46», 2003 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_3; Ѕ частини квартири АДРЕСА_1; об'єкт незавершеного будівництва, зі ступенем готовності - 16,7 %, що розташований за адресою: АДРЕСА_4; земельну ділянку, кадастровий НОМЕР_4, розташовану на території Орлівщанської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області. Зазначене майно зареєстровано за відповідачем. Також вона набула у власність квартиру АДРЕСА_2, загальною площею 82,93 кв. м, жилою площею 49,48 кв. м. Крім того, за час шлюбу відповідачем надано у позику третім особам грошові кошти на загальну суму 942 771 грн 19 коп., а саме: 20 травня 2007 року - ОСОБА_8, 20 тис. доларів США, терміном повернення до 20 липня 2007 року; 07 грудня 2009 року - ОСОБА_9, 18 700 доларів США, терміном повернення до 01 травня 2010 року; 23 березня 2011 року - ОСОБА_10, 4 тис. доларів США, терміном повернення до 01 червня 2011 року; 21 квітня 2013 року - ОСОБА_11 та ОСОБА_12, 27 тис. доларів США, терміном повернення до 30 грудня 2013 року.

Уточнивши під час розгляду справи вимоги позову (т. 2, а. с. 36-44), ОСОБА_3 остаточно просила провести поділ спільного сумісного майна подружжя та визнати за нею право власності на житловий будинок, розташований по АДРЕСА_3, який складається з: будинку літ. «А», загальною площею 136,7 кв. м, житловою площею 71,0 кв. м; літньої кухні літ. «Б»; сараю літ. «В»; вбиральні літ. «Г»; гаражу літ. «Д»; гаражу літ. «Е»; споруд № № 1-3, вигрібної ями літ. «я»; колодязя літ. «к»; покриття літ. «І», а також визнати за нею право власності на автомобіль «Subaru B9 Tribeca», 2007 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1.

Крім того, ОСОБА_3 просила визнати квартиру АДРЕСА_2, загальною площею 82,93 кв. м, жилою площею 49,48 кв. м. своєю особистою приватною власністю і стягнути з ОСОБА_4 на свою користь компенсацію у розмірі 349 342 грн 11 коп. вартості частки майна, 7 600 грн витрат на правову допомогу та 6 600 грн 46 коп. витрат, пов'язаних із явкою до суду.

Просила визнати за ОСОБА_4 право власності на Ѕ частини квартири АДРЕСА_1, загальною площею 34,4 кв. м, житловою площею 18,2 кв. м; автомобіль «Субару Легасі», 1995 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2; автомобіль «Volkswagen LT46», 2003 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_3; об'єкт незавершеного будівництва, зі ступенем готовності - 16,7 %, що розташований за адресою: АДРЕСА_4; земельну ділянку площею 1,000 га, з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, кадастровий НОМЕР_4, розташовану на території Орлівщанської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області.

Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 10 лютого 2015 року позов задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_3 право власності на Ѕ частини житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_3, який складається з: будинку літ. «А», загальною площею 136,7 кв. м, житловою площею 71,0 кв. м; літньої кухні літ. «Б»; сараю літ. «В»; вбиральні літ. «Г»; гаражу літ. «Д»; гаражу літ. «Е»; споруд № № 1-3, вигрібної ями літ. «я»; колодязя літ. «к»; покриття літ. «І».

Визнано за ОСОБА_4 право власності на Ѕ частини житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_3, який складається з: будинку літ. «А», загальною площею 136,7 кв. м, житловою площею 71,0 кв. м; літньої кухні літ. «Б»; сараю літ. «В»; вбиральні літ. «Г»; гаражу літ. «Д»; гаражу літ. «Е»; споруд № № 1-3, вигрібної ями літ. «я»; колодязя літ. «к»; покриття літ. «І».

Визнано за ОСОБА_3 право власності на Ѕ частини автомобіля «Subaru B9 Tribeca», 2007 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1.

Визнано за ОСОБА_4 право власності на Ѕ частини автомобіля «Subaru B9 Tribeca», 2007 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1.

Визнано за ОСОБА_3 право власності на Ѕ частини автомобіля «Субару Легасі», 1995 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2.

Визнано за ОСОБА_4 право власності на Ѕ частини автомобіля «Субару Легасі», 1995 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2.

Визнано за ОСОБА_3 право власності на Ѕ частини автомобіля «Volkswagen LT46», 2003 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_3.

Визнано за ОСОБА_4 право власності на Ѕ частини автомобіля «Volkswagen LT46», 2003 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_3.

Визнано за ОСОБА_3 право власності на Ѕ частини об'єкта незавершеного будівництва, зі ступенем готовності - 16,7 %, розташованого за адресою: АДРЕСА_4.

Визнано за ОСОБА_4 право власності на Ѕ частини об'єкта незавершеного будівництва, зі ступенем готовності - 16,7 %, розташованого за адресою: АДРЕСА_4.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 1 607 грн 76 коп. витрат, пов'язаних з наданням правової допомоги, а також 5 417 грн 85 коп. витрат, пов'язаних із явкою до суду представника.

В іншій частині позову відмовлено.

Вирішено питання про судові витрати.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 16 квітня 2015 року рішення суду першої інстанції скасовано в частині відмови в задоволенні позовних вимог про поділ майна подружжя - Ѕ частини квартири АДРЕСА_1, загальною площею 34,4 кв. м, житловою площею 18,2 кв. м.

Суд ухвалив: визнати за ОСОБА_3 право власності на ј частини квартири АДРЕСА_1, загальною площею 34,4 кв. м, житловою площею 18,2 кв. м; визнати за ОСОБА_4 право власності на ј частини квартири АДРЕСА_1, загальною площею 34,4 кв. м, житловою площею 18,2 кв. м.

У іншій частині рішення залишено без змін.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення судів першої й апеляційної інстанцій, ухвалити у справі нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на наступне.

Згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відповідно до ст. ст. 303, 304 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Справа розглядається в апеляційному суді за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими законом.

Проте ухвалені у справі рішення судів першої й апеляційної інстанцій зазначеним вимогам процесуального закону не відповідають.

Відповідно до вимог ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За змістом ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно зі ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Судом встановлено, що з 10 травня 1986 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 перебувають в зареєстрованому шлюбі, мають двох спільних повнолітніх дітей: ОСОБА_6, 1986 року народження, та ОСОБА_7, 1992 року народження.

Під час перебування у шлюбі подружжям набуто у власність майно, а саме: 25 вересня 1999 року - автомобіль «Субару Легасі», 1995 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2, вартість якого станом на 20 серпня 2014 року становить 41 900 грн; 12 липня 2008 року - автомобіль «Volkswagen LT46», 2003 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_3, вартість якого станом на 20 серпня 2014 року становить 100 700 грн; 29 грудня 2008 року - автомобіль «Subaru B9 Tribeca», 2007 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1, вартість якого станом на 20 серпня 2014 року становить 187 100 грн; 09 липня 2001 року - житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами по АДРЕСА_3, вартість якого станом на 20 серпня 2014 року становить 591 600 грн; 28 листопада 2008 року - Ѕ частини квартири АДРЕСА_1, загальною площею 34,4 кв. м, житловою площею 18,2 кв. м, вартість якої станом на 20 серпня 2014 року становить 113 700 грн. Зазначене майно зареєстровано за відповідачем.

12 березня 2004 року на ім'я відповідача ОСОБА_4 видано державний акт на право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 1223285000:01:001:1055, розташовану на території Орлівщанської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, площею 1,000 га, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства.

Позивач ОСОБА_3 є власником квартири АДРЕСА_2, загальною площею 82,93 кв. м, жилою площею 49,48 кв. м, на підставі договору дарування від 24 жовтня 2001 року.

Відповідачем ОСОБА_4 на земельній ділянці, розташованій по АДРЕСА_4 розпочато будівництво житлового будинку. Станом на час розгляду справи будівництво не завершене. Так, згідно з технічним паспортом на будинок ступінь завершеності будинку складає 16,7 %; вартість будинку станом на 20 серпня 2014 року становить 45 700 грн.

Визнаючи за позивачем та відповідачем право власності по Ѕ частини за кожним на вищевказані житловий будинок, три автомобілі та об'єкт незавершеного будівництва, суд першої інстанції виходив з того, що вказане майно є спільною сумісною власністю, набутою подружжям за час шлюбу, та підлягає поділу між подружжям, виходячи із засад рівності часток у власності подружжя, тобто по Ѕ частини кожному.

При цьому суд виходив з відсутності доказів на підтвердження факту внесення позивачем відповідно до вимог ст. 71 СК України на депозит суду вартості частки спірного майна іншого подружжя, в результаті чого дійшов висновку про безпідставність позовних вимог про реальний поділ спільного сумісного майна (транспортних засобів) між сторонами та стягнення з відповідача компенсації вартості цього майна, а також реальний поділ нерухомого майна.

Відмовляючи в задоволенні позовної вимоги про визнання спільною сумісною власністю зазначеної земельної ділянки та її поділ, суд виходив з того, що відповідно до вимог ст. ст. 81, 116 ЗК України вона є особистою власністю відповідача, одержаною ним у період шлюбу у приватну власність шляхом приватизації із земельного фонду.

Відмовляючи в задоволенні позовної вимоги про визнання квартири АДРЕСА_2 особистою приватною власністю позивача, суд виходив з того, що таке право позивача не не визнається відповідачем, а підстави, передбачені ст. 57 СК України, доведені матеріалами справи.

Із вказаними висновками суду першої інстанції погодився апеляційний суд, при цьому дійшов висновку про необхідність визнання Ѕ частини квартири АДРЕСА_1, загальною площею 34,4 кв. м, житловою площею 18,2 кв. м, спільною сумісною власністю, яка набута подружжям під час перебування у шлюбі, та визнання за кожним із подружжя права власності на ј частини на вказану квартиру.

Крім того, судом встановлено, що відповідачем під час перебування у шлюбі були надані під розписку третім особам грошові кошти, а саме: 20 травня 2007 року ОСОБА_8 - 20 тис. доларів США з терміном повернення до 20 липня 2007 року; 07 грудня 2009 року ОСОБА_9 - 18 700 доларів США з терміном повернення до 01 травня 2010 року; 23 березня 2011 року ОСОБА_10 - 4 тис. доларів США з терміном повернення до 01 червня 2011 року; 21 квітня 2013 року ОСОБА_11 та ОСОБА_12 - 27 тис. доларів США з терміном повернення до 30 грудня 2013 року.

Так, апеляційний суд встановив, що, звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_3 неодноразово уточнювала позовні вимоги та остаточно просила визначити частки майна у спільній сумісній власності подружжя, поділити майно подружжя та визнати право власності, проте вимог про визнання права кредитора на повернення боргу позичальниками за вищевказаними борговими розписками та визнання боргів спільною сумісною власністю подружжя в суді першої інстанції не заявляла, тому суд першої інстанції правильно розглянув справу в межах заявлених позовних вимог.

Виходячи з вищевикладеного, апеляційний суд відхилив доводи апеляційної скарги про безпідставність відмови в задоволенні вимог про стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів, що знаходяться у третіх осіб, адже таких вимог як встановив суд позивачем у суді першої інстанції заявлено не було.

Проте з такими висновками погодитися не можна, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно зі ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ст. 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Згідно зі ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Пунктом 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» (далі - постанова Пленуму) судам роз'яснено, що до складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (ч. 4 ст. 65 СК ).

При поділі майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, в разі, якщо речі є неподільними, присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно допускається лише за його згодою та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду (ч. ч. 4, 5 ст. 71 СК України).

Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (ч. 4 ст. 65 СК України ).

Відповідно до ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Отже, саме на суд як на державний орган покладено обов'язок вирішення справи відповідно до закону, у зв'язку з чим суд має право й зобов'язаний визначити характер спірних правовідносин і норми матеріального права, які підлягають застосуванню.

Проте на порушення вищевказаного суд не сприяв всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, а саме: не роз'яснив ОСОБА_3 її прав та обов'язків, зокрема щодо внесення нею відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду, не попередив про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій, що призвело до неправильного вирішення справи, в результаті чого установлений судом порядок поділу майна не призвів до фактичного вирішення наявного між сторонами у справі спору щодо поділу майна.

Разом з тим, розглядаючи спір, суд не звернув достатньої уваги на зміст уточненої позовної заяви від 20 січня 2015 року (т. 2, а. с. 36-44) та не розглянув усіх заявлених позовних вимог, а саме: щодо майнових прав за договорами позики, за якими позивач просив стягнути грошову компенсацію.

Крім того, суперечить змісту апеляційної скарги, зокрема її прохальній частині висновок апеляційного суду про те, що рішення суду першої інстанції оскаржувалося позивачем лише в частині відмови в задоволенні позовних вимог, адже позивач не погоджувався з рішенням також у частині порядку поділу спільного сумісного майна подружжя шляхом визначення ідеальних часток у майні, при цьому зазначав про неврахування судом дійсних стосунків подружжя та неможливість спільного володіння сумісним майном. Однак такі доводи залишилися поза увагою й відповідною правовою оцінкою суду.

Оскільки суди першої й апеляційної інстанцій на порушення вимог ст. ст. 212-215, 303 ЦПК України не дотрималися норм процесуального права, що призвело до неможливості встановити фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, в результаті чого рішення не відповідають вимогам ст. ст. -213214, 316 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, тому в силу ч. 2 ст. 338 ЦПК України ці рішення підлягають скасуванню із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_5 задовольнити частково.

Рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 10 лютого 2015 року та рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 16 квітня 2015 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий М.В. Дем'яносов Судді: В.М. Коротун

В.А. Нагорняк

І.К. Парінова

О.В. Ступак