Рішення

від 26.03.2009 по справі 10563-2008

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003,

м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к.

РІШЕННЯ

Іменем України

26.03.2009

Справа

№2-7/10563-2008

За

позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Йорі» (98500, м. Алушта, вул.

Леніна, 1, ідентифікаційний код 20692856)

До

відповідача Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 (98500, м. Алушта,

АДРЕСА_1; 98500, м. Алушта, АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1)

Про

стягнення  18 000,00 грн.

Суддя

І. І. Дворний

представники:

Від

позивача - Логінов А. В., директор.

Від

відповідача  - ОСОБА_1, паспорт НОМЕР_2;

ОСОБА_3, предст., дов. №622 від 21.02.2007 р.

         Суть справи: Товариство з обмеженою

відповідальністю «Йорі» звернулося до Господарського суду АР Крим з позовом про

стягнення з Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 витрат по зберіганню

майна в розмірі 18 000,00 грн. Крім того, позивач просить витребувати від

відповідача правовстановлювальні документи стосовно майна, переданого ТОВ

«Йорі» на зберігання.

Позовні

вимоги мотивовані тим, що в процесі виконання рішення ГС АР Крим від 26.07.2007

р. у справі №2-5/6967-2007 про зобов'язання СПД ОСОБА_1 усунути перешкоди у

здійсненні ТОВ «Йорі» права користування та розпорядження нежитловими

приміщеннями по вул. Леніна, 1 в м. Алушті було встановлено, що у вказаному

приміщенні знаходиться майно - господарський інвентар, холодильне обладнання та

вино-горілчана продукція, звільнити приміщення від якого відповідач відмовився.

У зв'язку з цим майно було передано на відповідальне зберігання Товариству з

обмеженою відповідальністю «Йорі» за відповідним актом. Позивач стверджує, що у

зв'язку з передачею приміщення по вул. Леніна, 1 в м. Алушті СПД ОСОБА_4 на

підставі рішення ГС АР Крим від 16.08.2007 р. у справі №2-21/6917-2007 р., та

відсутністю складських приміщень, ТОВ «Йорі» уклало договір відповідального

зберігання з ТОВ «Місто сонця», з умовами якого плата за зберігання майна

складає 1500,00 грн. на місяць. Позивач зазначає, що майно до теперішнього часу

знаходиться на відповідальному зберіганні у ТОВ «Місто сонця», у зв'язку з чим

просить стягнути з СПД ОСОБА_1, як передбачуваного власника арештованого майна,

компенсацію витрат по зберіганню у сумі 18 000,00 грн.

В

процесі розгляду справи позивачем були уточнені свої вимоги, згідно з якими

Товариство з обмеженою відповідальністю «Йорі» просить стягнути з Суб'єкта

підприємницької діяльності ОСОБА_1 18000,00 грн. заподіяної матеріальної шкоди.

Відповідач

письмовий відзив на позов не надав, у зв'язку з чим суд вважає за можливе

розглянути справу за наявними в ній матеріалами у порядку статті 75

Господарського процесуального кодексу України.

Оскільки

матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін,  підстав для відкладення розгляду справи не

вбачається.

Розгляд

справи відкладався у порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу

України.

За

клопотанням сторін строк розгляду справи був продовжений у порядку статті 69

Господарського процесуального кодексу України.

        Розглянувши матеріали справи,

дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ :

Рішенням

Господарського суду АР Крим від 26.07.2007 р. у справі №2-5/6967-2007

зобов'язано Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 усунути перешкоди у

здійсненні товариством з обмеженою відповідальністю “Йорі” права користування

та розпоряджання нежитловими приміщеннями площею 38,5 кв. м. та 4,6 кв. м,

загальною площею 43,1 кв. м. (за даними технічного паспорту будівлі позначені

підпунктами 1, 2 пункту 8 журналу підрахунку площі жило го будинку з нежилими

(вбудованими) приміщеннями, аркуш 7 технічного паспорту), які розташовані на

першому поверсі будівлі № 1 по вулиці Леніна в місті Алушта АР Крим (приміщення

колишнього магазину “Магнолія”), шля хом демонтажу металевої вхідної двері, а

також звільнення СПД ОСОБА_1 із зазначеного приміщення, у тому числі від

особистих речей СПД ОСОБА_1

На

примусове виконання рішення був виданий відповідний наказ від 14.08.2007 р.

В

процесі виконання вказаного наказу було встановлено, що в приміщенні, яке

повинно бути передане ТОВ «Йорі», знаходиться майно - господарський інвентар,

холодильне обладнання та вино-горілчана продукція. На пропозиція державного

виконавця звільнити приміщення від цього майна боржник відповів відмовою, у

зв'язку з чим державним виконавцем в присутності двох понятих, представника

стягувача і представників міліції був складений акт опису та арешту зазначеного

майна на загальну суму 89112,30 грн., яке було передано за цим актом на

відповідальне зберігання ТОВ «Йорі».

Рішенням

ГС АР Крим від 16.08.2007 р. у справі №2-21/6917-2007 Товариство з обмеженою

відповідальністю “Йори” зобов'язано передати Суб'єкту підприємницької

діяльності ОСОБА_4 нежитлове приміщення загальною площею 43,1 кв. м., яке

розташоване на першому поверсі двоповерхової будівлі № 1 по вул.. Леніна в м.

Алушта в АР Крим, для його використання у відповідності з умовами договору оренди

від 06.04.2007 р.

Таким

чином, у зв'язку з необхідністю звільнення приміщення по вул. Леніна, 1 в м.

Алушті, та відсутністю складських приміщень, 20.12.2007 р. ТОВ «Йорі»

(Поклажодавець) уклало з ТОВ «Місто сонця» (Зберігач) договір зберігання,

згідно з умовами якого Поклажодавець передає на зберігання строком на 6 місяців

та сплачує послуги зберігання, а Зберігач приймає на відповідальне зберігання

майно, вказане в пункті 1.2 цього договору, згідно акта приймання-передачі, та

зобов'язується зберегти та повернути його Поклажодавцеві за першою вимогою.

Згідно

з пунктом 1.2 Договору майном за цим договором є 645 найменувань винної

лікеро-горілчаної продукції на загальну суму 89 112,00 грн., яка вилучена

державним виконавцем з приміщень колишнього магазину «Магнолія», розташованого

за адресою: АР Крим, м. Алушта, вул. Леніна, 1.

Пунктом

3.1 Договору передбачено, що ціна цього договору складає 9000,00 грн., з

розрахунку 1500,00 грн. на місяць.

Додатковою

угодою від 20.06.2008 р. строк договору зберігання був продовжений ще на 6

місяців.

Звертаючись

до суду з цим позовом, Товариство з обмеженою відповідальністю «Йорі»

посилається на те, що ним за зберігання майна відповідача було сплачено 18

000,00 грн., які він кваліфікує як заподіяну шкоду та просить стягнути її в

примусовому порядку з Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1.

Суд

вважає, що позов задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно

до частини 1 статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана

неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам

фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або

юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Для

застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди потрібна

наявність повного складу цивільного правопорушення, а саме: протиправна

поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки

(шкода); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою; вина

правопорушника.

З

огляду на викладене, можна зробити висновок, що відшкодуванню підлягає завдана

шкода, тобто шкода, причиною якої є порушення зобов'язання, якого припустився

боржник. Отже, між порушенням та шкодою має бути причинний зв'язок. За

відсутністю такого зв'язку шкода не відшкодовується. При вирішенні питання про

наявність чи відсутність причинного зв'язку слід враховувати, що необхідно

виявляти зв'язок між саме між порушенням зобов'язання та шкідливими наслідками

(шкодою), а не між діями (бездіяльністю) боржника взагалі та шкодою.

Згідно

з п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України „Про практику розгляду судами

цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди” від 27.03.1992 р. №6 (з

подальшими змінами), розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні

мати на увазі, що відповідно до статей 440 і 450 ЦК України шкода, заподіяна

особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає

відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії

останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний

зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела

підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини, крім випадків, передбачених

ст.456 ЦК.

В

Роз'ясненнях №02-5/215 від 01.04.1994 р. „Про деякі питання практики вирішення

спорів пов'язаних з відшкодуванням шкоди” Вищий арбітражний суд України

зазначив, що для правильного вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням

шкоди, важливе значення має розподіл між сторонами обов'язку доказування, тобто

визначення, які юридичні факти повинен довести позивач або відповідач. За

загальними правилами судового процесу кожна сторона повинна довести ті

обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень

(стаття 33 Господарського процесуального Кодексу України). Виходячи з цього,

відповідно до статті 441 Цивільного кодексу України позивач повинен довести, що

шкода заподіяна працівниками відповідача під час виконання ними своїх трудових

(службових) обов'язків, безпосередній причинний зв'язок між правопорушенням та

заподіянням шкоди і розмір відшкодування.

Ч. 2

ст. 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини

справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними

засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Проте,

з наявних в матеріалах справи документів не вбачається наявність повного складу

цивільного правопорушення, які б надавали суду право стверджувати, що понесені

позивачем витрати на зберігання майна в загальному обсязі 18 000,00 грн. були

заподіяні саме неправомірними діями відповідача.

Так,

позивач стверджує, що описане та арештоване майно, яке в подальшому було

передано на відповідальне зберігання ТОВ «Йорі» є власністю Суб'єкта

підприємницької діяльності ОСОБА_1, однак жодні документи, які б підтверджували

право власності відповідача на це майно, в матеріалах справи відсутні.

Відповідно

до частини 4 статті 79 Закону України «Про виконавче провадження» державний

виконавець у необхідних випадках забезпечує в установленому порядку зберігання

майна боржника, але не більше як три роки, з покладенням понесених витрат на

боржника.

Передане

на зберігання майно боржника видається йому державним виконавцем на підставі

акта після сплати боржником витрат на його збереження. Якщо боржник

відмовляється сплатити витрати за зберігання майна, вони компенсуються за

рахунок реалізації частини майна боржника (ч. 4 ст. 79 Закону України «Про

виконавче провадження»).

Отже,

законодавчо передбачений обов'язок боржника лише по відшкодуванню витрат,

понесених у зв'язку з відповідальним зберіганням саме його майна, тобто речей,

належних йому на праві власності.

Звідси,

відсутність документальних доказів, які б підтверджували право власності

боржника на майно, передане на відповідальне зберігання, унеможливлює примусове

стягнення витрат, пов'язаних з оплатою витрат по зберіганню такого майна,

оскільки судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях належності

боржникові на праві власності майна, переданого на відповідальне зберігання.

Крім

того, суд звертає увагу на наступне.

Згідно

з пунктом 5.8.1 Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої наказом

Міністерства юстиції України 15 грудня 1999 р. N 74/5, майно, на яке накладено

арешт, за винятком майна, зазначеного в пункті 5.6.4 цієї Інструкції,

передається на зберігання боржникові або іншим особам, призначеним державним

виконавцем, під розписку в акті опису і арешту майна. Копія акта опису і арешту

майна видається боржникові та стягувачу, а у випадках, коли обов'язок зберігання

майна покладено на іншу особу, - також зберігачеві.

Зберігач,

якщо ним призначено не боржника або члена його сім'ї, має право на одержання за

зберігання майна винагороду або прибуток від зберігання майна, розмір яких

установлюється за угодою зберігача з державним виконавцем, укладеною відповідно

до вимог глави 66 Цивільного кодексу України (п. 5.8.2 Інструкції).

Відповідно

до пункту 5.8.6 Інструкції розмір винагороди зберігачу встановлюється державним

виконавцем за згодою зберігача, але не більше 5 відсотків вартості переданого

на зберігання майна за 1 місяць. Розмір винагороди за зберігання тварин

збільшується на 50 відсотків установленої плати за зберігання майна. Зберігачу

відшкодовуються витрати, необхідні для збереження майна, якщо такі витрати були.

Зберігачі майна, які є працівниками боржника - юридичної особи, виконують

обов'язки із збереження довірених їм цінностей в порядку виконання службових

обов'язків (коменданти, комірники тощо), не користуються правом на отримання

винагороди за зберігання описаного майна.

У той

же час, наявний в матеріалах справи акт опису та арешту від 19.12.2007 р.

свідчить, що майно було передано на відповідальне зберігання ТОВ «Йорі», але

договір зберігання відповідно до вимог глави 66 Цивільного кодексу України

укладений не був. В свою чергу, договір зберігання від 20.12.2007 р. був

укладений між ТОВ «Йорі» та ТОВ «Місто сонця» без участі державного виконавця

та без погодження з державним виконавцем витрат на зберігання, що є порушенням

вимог вищевказаної Інструкції.

За

таких обставин, правові підстави для задоволення позову відсутні.

Судові

витрати суд покладає на позивача згідно положень статті 49 Господарського

процесуального кодексу України.

         З урахуванням викладеного, керуючись

ст.ст. 82-84  Господарського процесуального

кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

В

позові відмовити.

Суддя

Господарського суду

Автономної

Республіки Крим                                        Дворний

І.І.