Рішення

від 27.07.2015 по справі 904/5693/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

27.07.15р. Справа № 904/5693/15

За позовом Міського комунального підприємства "Дніпропетровські міські теплові мережі" (м. Дніпропетровськ)

до Організації об'єднання громадян Кіровського районного спортивно-технічного клубу товариства сприяння обороні України (м. Дніпропетровськ)

про стягнення заборгованості за договором № 040461 про постачання теплової енергії у загальному розмірі 6 287 грн. 90 коп. (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог)

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від позивача: Іщенко Ю.С. - юрисконсульт відділу (довіреність № 2007 від 04.11.2014)

від відповідача: Порубай В.В. - юрисконсульт (довіреність № 1 від 23.07.2015)

СУТЬ СПОРУ:

Міське комунальне підприємство "Дніпропетровські міські теплові мережі" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою, в якій, на момент звернення з нею до суду, просило суд стягнути з Організації об'єднання громадян Кіровського районного спортивно-технічного клубу товариства сприяння обороні України (далі - відповідач) заборгованість за договором № 040461 про постачання теплової енергії від 15.10.2006 у загальному розмірі 74 287 грн. 70 коп.

Ціна позову на момент звернення з ним до суду складалася з наступних сум:

- 32 783 грн. 34 грн. - основний борг;

- 5 568 грн. 93 коп. - пеня;

- 433 грн. 91 коп. - інфляційні втрати;

- 285 грн. 06 коп. - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором № 040461 про постачання теплової енергії від 15.10.2006 в частині розрахунків за спожиту в період з січня 2015 року по квітень 2015 року теплову енергію у встановлений договором строк, наявністю боргу у сумі 32 783 грн. 34 грн. За прострочення виконання зобов'язання на підставі пункту 8.2.3. договору позивач нарахував та просить стягнути з відповідача пеню за період прострочення з 16.02.2015 по 19.06.2015 в сумі 5 568 грн. 93 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить стягнути з відповідача 3% річних за період прострочення з 16.02.2015 по 19.06.2015 у сумі 285 грн. 06 коп., втрати від інфляції за період з 16.02.2015 по 19.06.2015 у сумі 433 грн. 91 коп.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 02.07.2015 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 27.07.2015.

У судове засідання 27.07.2015 з'явилися представники позивача та відповідача.

У судовому засіданні 27.07.2015 представник позивача подав заяву про зменшення розміру позовних вимог , в якій, посилаючись на те, що відповідачем було у повному обсязі погашено основний борг в сумі 32 783 грн. 34 коп., позивач просить суд стягнути заборгованість у розмірі 6 287 грн. 90 коп., що складається з наступних сум:

- 5 568 грн. 93 коп. - пеня;

- 433 грн. 91 коп. - інфляційні втрати;

- 285 грн. 06 коп. - 3% річних.

Отже, позивач просить суд задовольнити позов у повному обсязі, враховуючи заяву про зменшення розміру позовних вимог. При цьому, ціна позову фактично зменшилась.

Згідно з частиною третьою статті 55 Господарського процесуального кодексу України ціну позову вказує позивач.

Враховуючи, що зменшення позовних вимог є правом позивача, передбаченим статтею 22 Господарського процесуального кодексу України, ці дії не суперечать законодавству та не порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси, та враховуючи, що ціна позову фактично зменшилась, суд приймає вказану заяву позивача.

Отже, у разі зменшення позовних вимог, якщо його прийнято господарським судом, має місце нова ціна позову 6 287 грн. 90 коп., виходячи з якої й вирішується спір.

Представник позивача у судовому засіданні 27.07.2015 підтримав позовні вимоги та просив суд їх задовольнити повністю з підстав, викладених у позові, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог.

Від відповідача надійшов відзив на позов (вх.суду 48100/15 від 23.07.2015), в якому він просить суд припинити провадження у справі в частині вимог щодо стягнення основного боргу та у задоволенні решти позовних вимог відмовити, посилаючись на те, що сума основного боргу ним погашена у повному обсязі, а накладення штрафних санкцій погіршить матеріальне становище відповідача, яке на теперішній час є тяжким, на підтвердження чого відповідачем долучено до відзиву фінансовий звіт на 30.06.2015, відповідно до якого збиток його підприємства за звітний період склав 50 000 грн. Отже, відповідач просить суд не застосовувати штрафні санкції або зменшити їх розмір.

Так, у судовому засіданні 27.07.2015 представниками позивача та відповідача було наголошено, що кожним з них висловлена своя правова позиція у даній справі, а також долучені до матеріалів справи всі необхідні докази, на її підтвердження та обґрунтування.

Судом враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25.01.2006 у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно частин 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

15.10.2006 між Міським комунальним підприємством "Дніпропетровські теплові мережі" (далі - енергопостачальна організація, позивач) та Організацією об'єднання громадян Кіровського районного спортивно-технічного клубу товариства сприяння обороні України (далі - споживач, відповідач) було укладено договір № 040461 про постачання теплової енергії (далі - договір), відповідно до умов якого енергопостачальна організація взяла на себе зобов'язання поставити споживачеві теплову енергію в гарячій воді в потрібних йому обсягах, а споживач зобов'язався оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) в терміни, передбачені цим договором (пункт 1.1. договору).

Договір набуває чинності з дня його підписання та діє до 15 жовтня 2009 року. Припинення дії договору не звільняє споживача від обов'язку повної сплати спожитої теплової енергії. Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про припинення не буде письмово заявлено однією із сторін (пункти 11.1., 11.3., 11.4. договору).

Доказів зміни або розірвання вказаного договору сторонами суду не надано.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що укладений договір № 040461 про постачання теплової енергії від 15.10.2006 за своїм змістом та правовою природою є договором енергопостачання, який підпадає під правове регулювання норм § 5 "Постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу" глави 54 розділу ІІІ Цивільного кодексу України, норм § 3 "Енергопостачання" глави 30 розділу VІ Господарського кодексу України та спеціального закону.

Відповідно до частин 1, 2 статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається.

Приписами статті 25 Закону України "Про теплопостачання" встановлено, що теплогенеруюча, теплотранспортна та теплопостачальна організації мають право укладати договори купівлі-продажу теплової енергії із споживачами.

За змістом статті 1 Закону України "Про теплопостачання" споживачем теплової енергії визнається особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору. Зазначене кореспондує з положеннями Правил користування тепловою енергією, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 № 1198, за змістом яких споживач теплової енергії - фізична особа, яка є власником будівлі або суб'єкт підприємницької діяльності, чи юридична особа, яка використовує теплову енергію відповідно до договору.

У відповідності до статті 24 Закону України "Про теплопостачання" основним обов'язком споживача теплової енергії є своєчасне укладання договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії.

Відповідно до пункту 2.1. договору теплова енергія постачається споживачу в обсягах згідно з Додатком 1 до цього договору (копія наявна в матеріалах справи - а.с.14) у вигляді гарячої води на такі потреби:

опалення та вентиляцію - в період опалювального сезону (175 діб);

гаряче водопостачання - протягом 350 діб;

технологічні потреби - відповідно з виробничою програмою;

кондиціювання повітря - по мірі необхідності.

Згідно з пунктом 2.2. договору рішення про початок та закінчення опалювального сезону приймається виконавчим органом відповідної місцевої ради, виходячи з кліматичних умов.

Згідно правил користування тепловою енергією споживач зобов'язаний встановити прилади обліку теплової енергії. Облік споживання теплової енергії здійснюється за показниками приладів обліку, встановлених на вводах розрахунковим способом: вул. Горького, 1, вул. Пастера, 6 (пункти 5.1., 5.2. договору).

Пунктом 7.6. договору передбачено, що для споживачів, що не мають приладів обліку, кількість фактично спожитої теплової енергії визначається згідно з договірними навантаженнями (додаток № 1) з урахуванням середньомісячної фактичної температури теплоносія від теплових джерел енергопостачальної організації та кількості годин (діб) роботи теплопостачального обладнання споживача в розрахунковому періоді. Різниця між заявленою та фактичною спожитою тепловою енергією сплачується споживачем згідно з пунктом 7.4. договору.

Тариф для розрахунків за договором складає - теплова енергія (1 Гкал) - 85,00 грн. (пункт 6.2. договору).

Відповідно до пунктів 7.1. та 7.2. договору розрахунки за теплову енергію, що споживається, проводяться в грошовій формі відповідно до встановлених тарифів, або, за згодою сторін будь-яким іншим шляхом, не забороненим чинним законодавством України. Розрахунковим періодом є календарний місяць, по результатам якого підписується акт (в двох примірниках) на відпуск - отримання теплової енергії по формі додатку 4.

На виконання умов договору позивачем у період із 01.01.2015 по 30.04.2015 були надані послуги з теплопостачання на суму 40 141 грн. 48 коп. , що підтверджується наступними актами прийому-передачі виконаних робіт:

- за січень 2015 року на суму 14 358 грн. 14 коп. (а.с.21);

- за лютий 2015 року на суму 12 015 грн. 43 коп. (а.с.22);

- за березень 2015 року на суму 11 016 грн. 78 коп. (а.с.23);

- за квітень 2015 року на суму 2 751 грн. 13 коп. (а.с.24).

Так, вказані акти за січень 2015 року та за лютий 2015 року підписані позивачем та відповідачем та скріплені їх печатками без будь-яких зауважень та претензій щодо якості та обсягів наданих послуг зі сторони відповідача.

Так, акти за березень 2015 року та за квітень 2015 року підписані лише зі сторони позивача, але у судовому засіданні заперечення щодо якості та обсягів наданих послуг відповідач не заявляв, в матеріалах справи вони також відсутні. Представник позивача у судовому засіданні пояснював, що протягом спірного періоду також жодних претензій з цього приводу від відповідача не отримував.

У відповідності до вказаних актів позивачем були виставлені відповідачу наступні рахунки на оплату:

- № 040461 від 31.01.2015 на суму 14 358 грн. 14 коп. (а.с.17), вручений відповідачу 06.02.2015 (а.с.34);

- № 040461 від 28.02.2015 на суму 12 015 грн. 43 коп. (а.с.18), вручений відповідачу 05.03.2015 (а.с.35);

- № 040461 від 31.03.2015 на суму 11 016 грн. 78 коп. (а.с.19), вручений відповідачу 06.04.2015 (а.с.36);

- № 040461 від 30.04.2015 на суму 2 751 грн. 13 коп. (а.с.20), вручений відповідачу 07.05.2015 (а.с.37).

Відповідно до пунктів 7.3. - 7.4. договору споживач зобов'язаний не пізніше ніж за 5 діб до початку розрахункового періоду сплачувати енергопостачальній організації вартість теплової енергії згідно з її кількістю, передбаченою у додатку № 1 до договору, по власним платіжним дорученням із зазначенням періоду, за який він сплачує. Остаточний розрахунок за спожиту теплову енергію проводиться споживачем впродовж 5 діб після одержання рахунку енергопостачальною організацією, яка зобов'язана направити його споживачу не пізніше 10 числа місяця слідуючого за розрахунковим, у випадку утворення переплати, вона зараховується в рахунок наступних платежів.

Як було зазначено вище, на виконання умов договору позивач поставив відповідачу теплову енергію за період з 01.01.2015по 30.04.2015 на загальну суму 40 141 грн. 48 коп., але поставлену у даний період теплову енергію відповідач своєчасно не оплатив, що і є причиною спору.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить також з наступного

Згідно статті 19 Закону України "Про теплопостачання" споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію. Також, законом визначений обов'язок споживача сплачувати за отриману теплову енергію саме теплопостачальній організації.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

В силу положень статей 525 та 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

В силу вимог статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України, держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів, зокрема, шляхом присудження до виконання обов'язку в натурі та застосуванням штрафних санкцій.

Частиною 6 статті 25 Закону України "Про теплопостачання" визначено, що в разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії заборгованість стягується в судовому порядку.

При цьому, відповідно до частини 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справив їх сукупності, керуючись законом.

Так, матеріалами справи підтверджується належне виконання своїх зобов'язань за спірним договором позивачем, в свою чергу відповідачем вони були порушені, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість з оплати спожитої теплової енергії за період з 01.01.2015 по 30.04.2015, яка станом на момент порушення провадження у справі складала 28 783 грн. 34 коп.

Суд зауважує, що платежі 23.06.2015 на суму 2 000 грн. 00 коп. та 30.06.2015 на суму 2 000 грн. 00 коп. були здійснені відповідачем до порушення провадження у справі (ухвала суду від 02.07.2015), але станом на теперішній час вказана заборгованість також є погашеною у повному обсязі, у зв'язку з чим позивачем було подано заяву про зменшення розміру позовних вимог.

Крім цього, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо оплати наданих послуг у строк, визначений умовами договору, позивачем на підставі статті 625 Цивільного кодексу України були розраховані інфляційні втрати за період з 16.02.2015 по 19.06.2015 у загальному розмірі 433 грн. 91 коп., які він просив стягнути з відповідача відповідно до наданого розрахунку.

За змістом частини 3 пункту 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений , помножений на індекс інфляції, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж , і за будь-який місяць (місяці) у якому (яких) мала місце інфляція.

Так, господарським судом здійснено перевірку розрахунку інфляційних втрат, зробленого позивачем, та встановлено, що він відповідає вищевказаним вимогам та фактичним обставинам справи, а отже, визнається судом обґрунтованим, а вимоги позивача в частині стягнення інфляційних втрат підлягають задоволенню в сумі 433 грн. 91 коп.

Крім того, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання за період з 16.02.2015 по 19.06.2015 у загальній сумі 285 грн. 06 коп.

Під час перевірки розрахунку 3% річних судом порушень не виявлено, а отже вимоги позивача в частині стягнення 3% річних підлягають задоволенню в сумі 285 грн. 06 коп.

З приводу заперечень відповідача в частині вимог про стягнення інфляційних втрат та 3% річних суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлена відповідальність за порушення грошового зобов'язання. Так, частиною 1 цієї статті визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. У частині 2 зазначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (Постанови Верховного Суду України від 06.06.2012 у справі № 6-49цс12, від 24.10.2011 у справі № 6-38цс11 ).

Отже, проценти, передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України, не є штрафними санкціями (постанова Верховного Суду України від 17.10.2011 у справі 6-42цс11).

Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності з пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно зі статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Так, у пункті 8.2.3. договору сторони погодили, що в разі несвоєчасної оплати за спожиту теплову енергію - нараховується пеня в розмірі 1%, але не більше подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу, за кожний день прострочки.

Так, на підставі вказаного пункту договору, з урахуванням того, що позивачем його зобов'язання за договором були виконані у повному обсязі, а відповідачем порушені, позивачем була нарахована пеня за прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання в період з 16.02.2015 по 19.06.2015 в сумі 5 568 грн. 93 коп.

Розрахунок пені, доданий позивачем позовної заяви, перевірено судом та встановлено, що він відповідає умовам договору, вимогам чинного законодавства та відносинам, що фактично склались між сторонами, а отже визнається судом обґрунтованим, а вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в загальній сумі 5 568 грн. 93 коп. правомірними.

При цьому, згідно зі статтею 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно з частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

В пункті 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України також зазначено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Відповідно до пункту 3.17.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", передбачено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод: кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. В аспекті права на справедливий суд, передбаченого міжнародним договором, суд звертає увагу на наступні обставини та вважає за необхідне використати надане національним законодавством України право суду на зменшення розміру штрафних санкцій.

Отже, зі змісту наведених норм випливає, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки (штрафу), суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення розміру штрафних санкцій. При цьому, розмір, до якого вони підлягають зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

Суд об'єктивно оцінивши даний випадок, приймає до уваги причини неналежного виконання зобов'язання відповідачем, а також матеріальний стан відповідача, враховуючи те, що юридична особа відповідача є організацією об'єднання громадян спортивно-технічного клубу товариства сприяння обороні України, крім того судом враховано наступне:

- відповідач, підтверджуючи свою добросовісність, не ухилявся від відповідальності за порушення умов договору, наявність боргу визнав;

- відповідач погасив заборгованість частково до порушення провадження у справі, та остаточний розрахунок було проведено протягом менше місяця, внаслідок чого на момент прийняття рішення по справі заборгованість відповідача перед позивачем за надані послуги за спірний період відсутня;

- прострочення за договором зі сторони відповідача носить незначний характер, оскільки максимальний період прострочення складає близько 4-х місяців;

- вказане незначне прострочення не призвело до значних збитків кредитора;

- підприємство відповідача перебуваю у тяжкому фінансовому стані, на підтвердження чого відповідачем долучено до відзиву на позов фінансовий звіт на 30.06.2015, відповідно до якого збиток його підприємства за звітний період склав 50 000 грн.

Надаючи оцінку всім обставинам справи в їх сукупності, враховуючи поведінку відповідача, суд вважає за необхідне зменшити розмір пені (5 568 грн. 93 коп.) до 30%, а саме: до 1 670 грн. 68 коп., а отже вимога позивача про стягнення пені з відповідача підлягає задоволенню частково у сумі 1 670 грн. 68 коп. (5 568,93 грн. - 70%).

Щодо розподілу судових витрат по справі суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується статтею 49 Господарського процесуального кодексу України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно приписів пункту 4.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", у разі коли господарський суд на підставі пункту 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у сумі 1 827 грн. 00 коп. покладається на відповідача у повному обсязі.

Керуючись статтями 1, 4-5, 33, 34, 43, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Організації об'єднання громадян Кіровського районного спортивно-технічного клубу товариства сприяння обороні України (49000, м. Дніпропетровськ, вул.Горького, 1; ідентифікаційний код 02718983) на користь Міського комунального підприємства "Дніпропетровські міські теплові мережі" (49044, м. Дніпропетровськ, пр.Карла Маркса, 37; ідентифікаційний код 32082770) - 1 670 грн. 68 коп. - пені, 433 грн. 91 коп. - інфляційних втрат, 285 грн. 06 коп. - 3% річних, 1 827 грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Ю.В. Фещенко