Рішення

від 05.12.2014 по справі 910/25130/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/25130/14 05.12.14

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Лікус» ДоТовариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Еліта Придніпров'я» Простягнення 15 193,53 грн. Суддя Спичак О.М.

Без виклику представників сторін:

від позивача: Чернякова О.С. - представник за довіреністю;

від відповідача: не з'явився;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Лікус» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Еліта Придніпров'я» про стягнення 12 511,16 грн. - заборгованості, 1 025,92 - грн. 3% річних, 1 656,45 грн. - інфляційного збільшення суми боргу.

Ухвалою суду від 17.11.2014 року було порушено провадження у справі та призначено її до розгляду на 05.12.2014 року.

Представник позивача 05.12.2014 року через канцелярію Господарського суду міста Києва подав клопотання про долучення доказів до матеріалів справи, яке судом розглянуто та задоволено.

В судовому засіданні 05.12.2014 року представник позивача надав усні пояснення відповідно до яких позовні вимоги підтримав.

Представник відповідача в судове засідання 05.12.2014 року не з'явився, про причину неявки суд не повідомив, про час та дату проведення судового засідання був повідомлений належним чином.

Згідно з абзацом 4 пункту 2 Інформаційного листа Вищого Господарського суду України № 01-08/140 від 15.03.2010 року «Про деякі питання запобігання зловживанню процесуальними правами у господарському судочинстві» особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві.

Відповідно до положень статті 75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні 05.12.2014 року на підставі ст. 85 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

27.12.2010 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лікус» (позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Еліта Придніпров'я» (відповідач, покупець) був укладений договір на поставку продукції №01/2010, відповідно до п.1.1 договору постачальник зобов'язується передати у власність покупцю товар, а покупець - прийняти та оплатити цей товар.

Умови зазначеного договору свідчать про те, що за своєю правовою природою він є договором поставки.

У відповідності до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з п. 1.2 договору, найменування, кількість та ціна товару зазначається в рахунку та накладній, які формуються на кожну окрему партію товару.

Відповідно до п. 4.1 договору, ціна та загальна вартість окремої партії товарів договірна та погоджується постачальником та покупцем в усній формі та зазначається в рахунку постачальника та видаткових накладних.

Пунктом 4.3 договору сторони погодили, що покупець проводить оплату поставленого йому товару шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника, але не пізніше 31.12.2011 року.

Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та продовжує діяти до повного його виконання (п.8.1).

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що на виконання умов договору, позивач поставив відповідачу товар на суму 306 288,00 грн., що підтверджується: накладними №27/12 від 27.12.2010 року на суму 291 888,00 грн. та №27/12/1 від 27.12.2010 року на суму 14 400,00 грн., які підписані без будь-яких зауважень представниками сторін; довіреністю №110 типової форми № М-2 від 27.12.2010 року, виданою Товариством з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Еліта Придніпров'я» Стрижаку Володимиру Григоровичу на отримання цінностей від позивача.

Проте відповідач свої зобов'язання з оплати поставленого товару виконав частково в розмірі 293 776,84 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями банківських виписок, у зв'язку з чим станом на момент подання позову заборгованість за договором поставки складає 12 511,84 грн.

У зв'язку з тим, що позивачем було прострочено виконання грошового зобов'язання з оплати поставленої продукції, позивач звернувся до Господарського суду м. Києва з позовом про стягнення з відповідача 12 511,84 грн. основного боргу, 1 025,92 грн. 3% річних та 1 656,45 грн. інфляційного збільшення суми боргу за період прострочення грошового зобов'язання з 01.01.2012 року по 26.09.2014 року.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню повністю з наступних підстав.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору на поставку продукції №01/2010 від 27.12.2010 року позивач, 27.12.2010 року, поставив відповідачу товар на суму 306 288,00 грн., що підтверджується, підписаними представниками сторін, без будь-яких зауважень, накладними та довіреністю типової форми №110 типової форми № М-2 від 27.12.2010 року, виданою відповідачем Стрижаку Володимиру Григоровичу на отримання цінностей від позивача.

Проте відповідач свої зобов'язання з оплати поставленого товару, в обумовлений п. 4.3 договору строк (не пізніше 31.12.2011 року) виконав частково, поставлений позивачем товар оплатив лише на суму 293 776,84 грн., у зв'язку з чим станом на момент подання позову заборгованість за договором складає 12 511,16 грн.

Позивач за прострочення строків оплати за поставлений товар, нарахував та просить стягнути з відповідача 1 025,92 грн. 3% річних та 1 656,45 грн. інфляційного збільшення суми боргу за період прострочення грошового зобов'язання з 01.01.2012 року по 26.09.2014 року.

Відповідно до ч.1. статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Здійснивши перерахунок трьох відсотків річних та інфляційного збільшення суми боргу, з урахуванням умов договору, прострочення відповідачем сплати грошового зобов'язання та порядку розрахунків погодженого сторонами, господарський суд дійшов до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення трьох відсотків річних та інфляційного збільшення суми боргу підлягають задоволенню повістю у розмірі 1 025,92 грн. та 1 656,45 грн. відповідно, за визначений позивачем період прострочення.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на відповідача.

Керуючись, ст. ст. 32, 33, 49, 82 - 85 ГПК України, Господарський суд міста Києва,

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Еліта Придніпров'я» (місцезнаходження : 01024, м. Київ, Печерський р-н, пров. Чекістів, буд. 1-А, кв. 2, код ЄДРПОУ 30932551) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Лікус» (місцезнаходження: 51900, Дніпропетровська обл., м. Дніпродзержинськ, Баглійський р-н, вул. Алтайська, буд. 5, кв. 29, код ЄДРПОУ 37237045) 12 511 (дванадцять тисяч п'ятсот одинадцять) грн. 16 коп. - основного боргу, 1 025 (одну тисячу двадцять п'ять) грн. 92 коп. - 3% річних, 1 656 (одну тисячу шістсот п'ятдесят шість) грн. 45 коп. - інфляційного збільшення суми боргу та 1 827 (одну тисячу вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп. - судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Спичак О.М.

Повне рішення складено

10.12.2014 року.