Рішення

від 25.06.2015 по справі 910/11162/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.06.2015Справа №910/11162/15

За позовом Державного підприємства "Український центр механізації колійних робіт" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тетан" про стягнення 13 359,56 грн. Суддя Стасюк С.В.

Представники сторін:

від позивача Рошета А.І. (дов. № УЦМКР-1 від 12.01.2015 року) від відповідача не з'явився

Відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 25 червня 2015 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення у справі.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Державне підприємство "Український центр механізації колійних робіт" (надалі по тексту - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тетан" (надалі по тексту - відповідач) про стягнення 13 359,56 грн., в тому числі 5 407,20 грн. основного боргу, 7 348,38 грн. пені, 603,98 грн. 3 % річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за Договором поставки № УЦМКР/РЦв-11174 від 24.06.2011 року в частині поставки замовнику продукції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.05.2015 року порушено провадження у справі № 910/11162/15 та призначено справу до розгляду на 28.05.2015 року.

Представник відповідача в судове засідання 28.05.2015 року не з'явився, вимоги ухвали суду від 05.05.2015 року не виконав, письмового відзиву на позов не надав, про причини своєї неявки суд не повідомив, про дату та час слухання справи повідомлявся належним чином.

Відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 28.05.2015 року винесено ухвалу про відкладення розгляду справи на 25.06.2015 року.

В судовому засіданні 25.06.2015 року представник позивача надав усні пояснення по суті спору, відповідно до яких підтримав заявлені позовні вимоги.

Представник відповідача в судове засідання 25.06.2015 року не з'явився, вимоги ухвали суду від 28.05.2015 року не виконав, письмового відзиву на позов не надав, про причини своєї неявки суд не повідомив, про дату та час слухання справи повідомлявся належним чином.

Місцезнаходження відповідача за адресою: 01042, м. Київ, вул. Перспективна, будинок 3 на яку було відправлено ухвали суду, підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та вказана в позові.

У відповідності з положеннями пункту 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 року № 18 особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 64 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається за повідомленою сторонами господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач повідомлений про час та місце судового розгляду належним чином, а матеріали справи містять достатні докази для її розгляду по суті.

Оскільки про час та місце судового засідання відповідач був належним чином повідомлений, на підставі статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши подані позивачем матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

24.06.2011 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Тетан" (постачальник) та Державним підприємством "Український центр механізації колійних робіт" (замовник) укладено Договір поставки № УЦМКР/РЦв-11174 (далі - Договір).

Відповідно до пункту 1.1. Договору постачальник зобов'язується поставити та передати у власність замовнику певну продукцію, далі товар, відповідно до специфікації, а замовник зобов'язується оплатити поставлений товар на умовах даного Договору.

Згідно з пунктом 2.1. Договору кількість та асортимент товару визначається у специфікації, яка є невід'ємною частиною цього Договору.

Товар, відповідно до специфікації повинен бути поставлений постачальником замовнику протягом 28 календарних днів з дати попередньої оплати (пункт 5.1. Договору).

Відповідно до пункту 6.1. Договору загальна сума Договору становить 5 407,20 грн.

На виконання умов Договору, позивач перерахував на рахунок відповідача 5 407,20 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 1640 від 04.07.2011 року (належним чином засвідчена копія наявна в матеріалах справи) в якості передоплати за поставку товару.

За твердженням позивача, відповідач свої зобов'язання щодо поставки товару не виконав.

Позивач звернувся до відповідача з листом № УЦМКР-1214 від 06.10.2011 року з вимогою про перерахування сплаченої попередньої оплати.

Проте, зазначений лист лишився відповідачем без відповіді.

Відповідач не скористався своїм процесуальним правом, передбаченим статтею 22 Господарського процесуального кодексу України, на подання відзиву на позов, жодних заперечень на спростування наведених позивачем обставин суду не надав.

Оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно з статтею 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з статтею. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають зокрема з договору або іншого правочину.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Стаття 525 Цивільного кодексу України встановлює, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

На підставі укладеного між сторонами Договору у відповідача виник обов'язок здійснити поставку товару, а у позивача прийняти товар та оплатити його вартість.

Судом встановлено, що позивачем сплачено на рахунок відповідача 5 407,20 грн.

Проте, відповідач свої зобов'язання щодо поставки товару не виконав. У зв'язку з чим, у останнього виникла заборгованість перед позивачем в розмірі 5 407,20 грн.

Відповідно до частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Згідно з статтею 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Докази поставки товару на перераховані позивачем відповідачу грошові кошти матеріали справи не містять.

Відповідно до норми частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України у позивача виникає альтернативне право вимагати передання оплаченого товару або вимагати повернення суми попередньої оплати, що в свою чергу породжує альтернативні обов'язки у відповідача.

Статті 670 та 693 Цивільного кодексу України як спеціальні норми закону не встановлюють строку виконання грошового зобов'язання по поверненню передоплати за товар у правовідносинах купівлі-продажу (поставки).

Згідно частини 3 статті 612 Цивільного кодексу України якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання й вимагати відшкодування збитків.

Враховуючи вищевикладене, а також відсутність в матеріалах справи доказів повернення відповідачем грошових коштів у розмірі 5 407,20 грн. або поставки товару на перераховані позивачем кошти, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Посилаючись на несвоєчасне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань, позивач просить суд також стягнути з відповідача 7 348,38 грн. пені, 603,98 грн. 3 % річних.

Відповідно до статей 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Під неустойкою (штрафом, пенею), відповідно до статті 549 цього Кодексу, розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Неустойка є одним із видів забезпечення виконання зобов'язання (статтч 546 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконане.

Згідно з пунктом 12.2. Договору за порушення строку поставки товару постачальник сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1 % вартості товару, з якого допущено прострочення виконання за кожний день прострочення.

Суд, з урахуванням висновків зроблених раніше, перевіривши розрахунок пені за порушення строків поставки, вважає, що вимоги в частині стягнення пені підлягають частковому задоволенню у розмірі 1 000,33 грн. (в межах 6-ти місячного строку з моменту прострочення).

Згідно з статтею 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом пункту 5.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилася від прийняття зобов'язання за договором (стаття 612 ЦК України), повернення сум авансу та завдатку, повернення коштів у разі припинення зобов'язання (в тому числі шляхом розірвання договору) за згодою сторін або визнання його недійсним, відшкодування збитків та шкоди, повернення безпідставно отриманих коштів (стаття 1212 ЦК України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.

З огляду на викладене, позовні вимоги про стягнення 603,98 грн. 3 % річних задоволенню не підлягають.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог чи заперечень.

Відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Таким чином, позовні вимоги Державного підприємства "Український центр механізації колійних робіт" підлягають частковому задоволенню в розмірі 5 407,20 грн. основного боргу, 1 000,33 грн. пені.

Відшкодування судових витрат відповідно до статей 44, 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються судом на сторін пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Виходячи з вищенаведеного та керуючись статтями 4, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1.Позовні вимоги Державного підприємства "Український центр механізації колійних робіт" задовольнити частково.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Тетан" (01042, м. Київ, вул. Перспективна, будинок 3, ідентифікаційний код 19360422) на користь Державного підприємства "Український центр механізації колійних робіт" (03680, м. Київ, вул. Качалова, 7, ідентифікаційний код 31349738) 5 407 (п'ять тисяч чотириста сім) грн. 20 коп. основного боргу, 1 000 (одну тисячу) грн. 33 коп. пені, 876 (вісімсот сімдесят шість) грн. 27 коп. судового збору.

3.У іншій частині позову - відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 30.06.2015

Суддя С.В. Стасюк