Рішення

від 23.07.2015 по справі 923/869/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

73000, м. Херсон, вул. Горького, 18

тел. /0552/ 49-31-78

Веб сторінка : ks.arbitr.gov.ua/sud5024/

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 липня 2015 р. Справа № 923/869/15

Господарський суд Херсонської області у складі судді Ярошенко В.П. при секретарі Борхаленко О.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-лізингова компанія "Рента" м. Одеса

до: колективного приватного будівельного підприємства "Аіс" с. Музиківка Білозерського району Херсонської області

про стягнення 115380грн. 93 коп.

за участю представників сторін:

від позивача - уповноважена особа Соловйов О.В., довір. від 27.01.2015р.

від відповідача - не прибули

Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-лізингова компанія "Рента" (позивач) звернулося до суду з позовом, в якому просить стягнути з колективного приватного будівельного підприємства "Аіс" (відповідач) 81305грн. 77коп. основного боргу, 10643грн. 81коп. пені, 22795грн. 92коп. втрат від інфляції, 635грн. 43коп. 3% річних, посилаючись на несвоєчасні розрахунки відповідача за договором фінансового лізингу нерухомого майна № 01/01/11-Л від 03.12.2010р.

Позивач позовні вимоги підтримав в повному обсязі з підстав, зазначених у позові.

Відповідач в засідання суду не з'явився, відзив на позов і витребувані судом документи не надав, незважаючи на те, що був повідомлений про час розгляду справи.

Ухвала від 25.06.2015 року про відкладення розгляду справи на 23.07.2015р., надіслана відповідачу у встановленому порядку за адресою держреєстрації: с. Музиківка Білозерського району Херсонської області вул. 40 років Перемоги 37, зазначеною у роздруківці з веб-сайту Міністерства юстиції України щодо інформації з ЄДР станом на 23.07.2015 року.

Відповідно до п. 3.9.1, 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" в разі, якщо копію ухвали про порушення провадження у справі, призначення її до розгляду, відкладення розгляду справи було надіслано за належною адресою (повідомленою стороною, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), і повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представника сторони справа може бути розглянута без його участі, якщо неявка представника не перешкоджає вирішенню спору.

Суд повідомляв відповідача про час і місце розгляду справи за адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Відповідач, з огляду на наведений зміст Постанови Пленуму Вищого господарського суду України, вважається повідомленим про час і місце розгляду справи.

Будь-яких письмових заяв і клопотань на день розгляду справи від відповідача щодо відкладення розгляду справи до суду не надійшло. Подальше ж відкладення розгляду справи призведе до затягування судового процесу і є порушенням приписів статті 22 ГПК України, зокрема, стосовно обов'язку сторін добросовісного користування належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони.

За поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві, (м. Херсон вул. Кірова 24, оф. 507) відповідач отримав ухвалу від 25.06.2015 року про відкладення розгляду справи на 23.07.2015р., що підтверджується поштовим повідомленням про вручення.

За таких підстав, відповідно до статті 75 ГПК України справа розглядається без участі представника відповідача, за наявними в ній доказами, яких достатньо для вирішення спору по суті.

Після закінчення розгляду справи в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд,

в с т а н о в и в:

Між сторонами 03.12.2010 р. був укладений договір фінансового лізингу нерухомого майна № 01/01/11-Л (далі договір), за умовами якого (п.1.1.) позивач (лізингодавець) надав у тимчасове володіння та користування нерухоме майно, що належить йому на праві власності, що відповідає характеристикам, визначеним в специфікації (додаток № 1 до договору), а відповідач (лізингоодержувач) зобов'язався прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі на умовах цього договору.

На виконання своїх обов'язків по договору лізингу позивач передав відповідачу у користування предмет лізингу - будівлі та споруди виробничої бази за адресою: м.Херсон вул. Газова 8, що підтверджується актом приймання - передачі майна від 03.12.2010 р.

Згідно з ст. 2 ЗУ "Про фінансовий лізинг" відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.

Частиною 2 ст.16 зазначеного Закону передбачено, що лізингові платежі можуть включати платіж як винагороду лізингодавцю за отримане в лізинг майно.

Пунктом 3.2.2 договору сторони узгодили, що відповідач зобов'язаний у встановлений термін і у повному обсязі сплачувати лізингові та інші платежі відповідно до умов договору.

В подальшому до договору вносилися зміни додатковими угодами № 1 від 30.12.2011 р., № 2 від 29.06.2012 р., № 3 від 29.12.2012 р.

Відповідно до п. 2.1 договору закінченням строку лізингу вважається дата підписання договору купівлі-продажу предмету лізингу у випадку передачі права власності відповідачу, або повернення предмета лізингу (в тому числі у випадку дострокового розірвання договору). В разі дострокового розірвання договору або закінчення строку користування предметом лізингу та в інших випадках дострокового повернення предмета лізинга, відповідач зообв'язаний повернути предмет лізингу позивачу, а позивач зобов'язаний прийняти предмет лізингу якщо інше не передбачено договором.

Згідно додаткової угоди № 3 до договору внесено зміни до п. 2.1 договору та встановлено строк лізингу до 30.09.2013р.

Рішенням господарського суду Херсонської області від 04.12.2014року у справі №923/1637/14 встановлено, що з урахуванням ст. 764 ЦК України договір фінансового лізингу нерухомого майна № 01/01/11-Л, який укладено сторонами 03.12.2010р., є чинним до 27.07.2016року.

Відповідно до п. 16.2 договору термін дії договору обмежений строком лізингу, а в частині взаєморозрахунків - строком повного їх здійснення.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ч. 7 ст. 193 ГК України одностороння відмова від виконання умов договору не допускається.

У відповідності до п.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Матеріали справи свідчать про те, що на день вирішення спору предмет лізингу знаходиться в користуванні відповідача і у встановленому законом та договором порядку відповідач позивачу його не повернув за актом приймання-передачі підписаним обома сторонами.

Згідно з п. 5.2 договору відповідач зобов'язаний сплачувати позивачу основні лізингові платежі у розмірі і терміни згідно "Графіку оплати основних лізингових платежів" (додаток № 2 до договору), яким передбачена щомісячна сплата відповідачем платежу, який відшкодовує (компенсує) частину вартості предмету лізингу в сумі 100грн. 00коп. та винагороду (комісію) в сумі 66грн. 67коп.

Додатковою угодою №2 від 29.06.2012року сторони доповнили договір пунктом 5.18 згідно з яким починаючи з липня 2012року відповідач зобов'язався щомісячно сплачувати позивачеві не пізніше останнього робочого дня місяця протягом усього періоду користування предметом лізингу додаткову винагороду із розрахунку 4% річних, нарахованих на суму, що дорівнює вартості предмета лізингу, зазначеній в п.1.2 договору лізингу.

Матеріалами справи та наданим до справи розрахунком боргу підтверджується, що заборгованість відповідача за період з 30.11.2014року по 31.05.2015року становить 81305грн. 77коп.

Документального підтвердження погашення зазначеного боргу відповідач суду не надав, тому основний борг в сумі 81305грн.77коп. підлягає стягненню на користь позивача.

У відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач нарахував відповідачу втрати від інфляції в розмірі 22795 грн. 92коп. та 3% річних в сумі 635 грн. 43коп.

Здійснивши перевірку правильності зазначених нарахувань, суд дійшов висновку, що позовні вимоги щодо стягнення втрат від інфляції в розмірі 22795грн. 92коп. та 3% річних в сумі 635 грн. 43коп. відповідають наведеним нормам, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Розглядаючи позовні вимоги про стягнення 10643грн.81коп. пені, суд враховує наступне.

Згідно зі статтею 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором, або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки (в тому числі і пені); відшкодування збитків.

Штрафними санкціями за вимогами статті 230 Господарського Кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), які учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.

Частиною 6 ст. 231 Господарського Кодексу України зазначено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

За приписом ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та ч. 2 ст. 343 ГК України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України", що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі загальної подвійної облікової ставки.

Укладаючи договір фінансового лізингу № 01/01/11-Л від 03.12.2010 року сторони пунктом 12.4 узгодили, що за несвоєчасне внесення лізингових платежів відповідач, як лізингоодержувач, зобов'язаний сплачувати лізингодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє в період за який нараховується пеня, від суми заборгованості за кожен день прострочення, починаючи від дня наступного за днем оплати поточного платежу зазначеного в додатку №2, по день фактичної оплати цього платежу включно.

Здійснивши перевірку правильності нарахування 10643грн. 81коп. пені, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивачем в цій частині доведені та підлягають задоволенню.

Відповідно до положень ст.ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач позовні вимоги належними та доступними засобами доказування не спростував, а наявні в матеріалах справи документи свідчать про обґрунтованість позовних вимог.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги документально підтверджені, а отже такі, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Понесені позивачем витрати зі сплати судового збору відшкодовуються йому за рахунок відповідача відповідно до ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст.ст.44, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд,

в и р і ш и в:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Стягнути з колективного приватного будівельного підприємства "Аіс" (с.Музиківка Білозерського району Херсонської області вул. 40 років Перемоги 37, код 14139995) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-лізингова компанія "Рента" (м. Одеса вул. Вапняна 54-А, код 33085814) - 81305грн. 77коп. основного боргу, 10643грн. 81коп. пені, 22795грн. 92коп. втрат від інфляції, 635грн. 43коп. 3% річних та 2307грн. 62коп. витрат зі сплати судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 28.07.2015р.

Суддя В.П.Ярошенко