Рішення

від 29.07.2015 по справі 904/5888/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

29.07.15р. Справа № 904/5888/15

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Одрі" (м. Одеса)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рунатрейд" (м. Дніпропетровськ)

про стягнення заборгованості за поставлений товар згідно видаткових накладних у загальному розмірі 27 494 грн. 31 коп.

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від позивача: Кучеренко В.Г. - представник (довіреність від 10.07.2015)

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Фірма "Одрі" (далі - позивач) звернулося до господарського суду із позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Рунатрейд" (далі - відповідач) заборгованість за поставлений згідно видаткових накладних товар у загальному розмірі 27 494 грн. 31 коп.

Ціна позову складається з наступних сум:

- 15 129 грн. 62 коп. - основний борг;

- 11 515 грн. 84 коп. - інфляційні втрати;

- 848 грн. 85 коп. - 3% річних.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 08.07.2015 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 29.07.2015.

У судове засідання 29.07.2015 з'явився представник позивача.

Так, у судовому засіданні 29.07.2015 позивач виклав суть позовних вимог, обґрунтував їх та просив суд задовольнити їх у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, відзиву на позов та інші витребувані судом документи не надав, з приводу чого суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини 1 статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

Адреса відповідача підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 07.07.2015, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: 49000, м. Дніпропетровськ, вул. Академіка Чекмарьова, 3, на вказану адресу і направлялась кореспонденція господарського суду для відповідача.

При цьому, поштове відправлення на адресу відповідача з ухвалою суду від 08.07.2015, не було повернуто за зворотною адресою, не повернулося також і поштове повідомлення про його отримання відповідачем.

При цьому, судом здійснені всі можливі заходи щодо належного повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи, а саме: юридична адреса, на яку надсилалась кореспонденція суду, підтверджена Спеціальним витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 07.07.2015; судом було здійснено відстеження поштового відправлення суду на адресу відповідача, шляхом формування витягу з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання вказаного поштового відправлення суду, яке містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, а саме: відповідачем ухвала суду була отримана особисто 21.07.2015 , а також виготовлялась копія реєстру поштових відправлень суду, які долучені до матеріалів справи.

Крім того, суд наголошує на тому, що ухвала господарського суду Дніпропетровської області від 08.07.2015 була надіслана відповідачу завчасно , з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958.

Отже, суд приходить до висновку, що відповідач про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, але відповідач не скористався своїм правом на участь його представника у судовому засіданні.

При цьому, стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Так, суд дійшов висновку, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи по суті.

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Крім цього, відповідно до абзацу 1 пункту 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Так, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши представника позивача,

ВСТАНОВИВ:

Згідно частин 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до частини 1 статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно частини 2 статті 205 Цивільного кодексу України правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Стаття 181 Господарського кодексу України передбачає загальний порядок укладання господарських договорів. Частина 1 зазначеної статті визначає, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Суд виходить із того, що для надання документам доказової сили при розгляді справ в суді необхідні повні дані про конкретні господарські відносини, що виникли за конкретним правочином, укладеним між сторонами.

Так, згідно досягнутих між позивачем та відповідачем домовленостей, в період з 23.08.2013 по 19.07.2013 Товариство з обмеженою відповідальністю "Фірма "Одрі" (далі - постачальник, позивач) поставило Товариству з обмеженою відповідальністю "Рунатрейд" (далі - покупець, відповідач) товар - фарбу порошкову на загальну суму 16 629 грн. 62 коп. , що підтверджується наступними видатковими накладними:

- видаткова накладна № РН-4561 від 19.07.2013 на суму 1 552 грн. 94 коп. (а.с.20);

- видаткова накладна № РН-4740 від 26.07.2013 на суму 1 500 грн. 00 коп. (а.с.14);

- видаткова накладна № РН-4775 від 29.07.2013 на суму 1 608 грн. 00 коп. (а.с.14);

- видаткова накладна № РН-4917 від 01.08.2013 на суму 1 752 грн. 00 коп. (а.с.15);

- видаткова накладна № РН-4997 від 06.08.2013 на суму 4 824 грн. 00 коп. (а.с.15);

- видаткова накладна № РН-5094 від 09.08.2013 на суму 303 грн. 00 коп. (а.с.16);

- видаткова накладна № РН-5228 від 15.08.2013 на суму 1 752 грн. 48 коп. (а.с.20);

- видаткова накладна № РН-5444 від 23.08.2013 на суму 3 337 грн. 20 коп. (а.с.12).

При цьому, статтею 638 Цивільного кодексу України та частиною 2 статті 180 Господарського кодексу України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Обставина, яка пов'язана із поставкою позивачем та отриманням відповідачем товару за вказаними вище первинними бухгалтерськими документами свідчить про укладення між сторонами спору договору у спрощений спосіб, який за своєю правовою природою є договором поставки, а тому, права і обов'язки сторін визначаються, у тому числі, нормами § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України. В силу статті 655 Цивільного кодексу України, істотними умовами договору поставки є предмет (товар) та ціна, які узгоджені сторонами спору у вищевказаних видаткових накладних.

Отже, з урахуванням вищенаведених обставин та норм права, суд відзначає, що між сторонами спору укладено договір поставки у спрощений спосіб, що відповідає вимогам чинного законодавства України, оскільки правочин між сторонами може бути укладений в будь-який спосіб і сторони вільні у виборі форми правочину.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно частини 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

При цьому, накладні, надані позивачем, є самостійними первинними документами, на підставі яких суд може встановити факт здійснення господарських операцій.

Так, статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, зареєстрованого Мін'юстом України 05.06.1995 за № 168/704 (далі - Положення), первинні документи є письмовими свідоцтвами, що підтверджують факти підприємницької та іншої діяльності, які впливають на рух товарно-матеріальних цінностей, стан майна, капіталу і фінансових результатів. Первинні документи для надання їм юридичної сили і доказовості згідно з пунктом 2.4 цього Положення повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. За відсутності таких реквізитів документи не можуть слугувати доказом того, що господарська операція (в даному випадку - передача товарів) фактично відбулась.

Крім того, згідно з пунктом 2.4 Положення залежно від характеру операції до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити, зокрема, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача, тощо.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність України" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкованості оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Товар, зазначений у вище вказаних видаткових накладних, прийнято у позивача без будь-яких зауважень до їх оформлення, вказані накладні підписані представником відповідача за довіреністю та скріплені його печаткою.

Отже, видаткові накладні, надані позивачем в підтвердження факту поставки товару, відповідають вимогам статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку. Дані накладні є первинними документами, які фіксують факт здійснення господарських операцій та факт встановлення договірних відносин, а тому є всі підстави для покладення на відповідача обов'язку по проведенню розрахунків за отриманий товар.

При цьому, пунктом 2 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 16.05.1996 № 99, передбачено, зокрема, що товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності відпускаються покупцям або передаються безоплатно тільки за довіреностями одержувачів.

Довіреність, незалежно від строку її дії, залишається у постачальника при першому відпуску цінностей. Зазвичай її скріплюють з накладною та зберігають разом. Після закінчення відпуску цінностей служби, що здійснювали їх відпуск, здають довіреність разом з документами на відпуск останньої партії цінностей працівникам, на яких покладено обов'язки з ведення бухгалтерського обліку.

Враховуючи викладене, довіреність на одержання цінностей є первинним документом, що фіксує рішення уповноваженої особи (керівника) підприємства про уповноваження конкретної фізичної особи одержати для підприємства визначені перелік та кількість цінностей. Без довіреності не може бути створено інший первинний документ (накладну-вимогу, товарно-транспортну накладну), який є дозволом для здійснення господарської операції з відпуску цінностей. А тому, при виникненні фінансових спорів факт отримання товару саме покупцем або уповноваженими ним особами продавець повинен підтвердити первинними документами, зокрема, довіреностями.

Так, в матеріалах справи містяться копії довіреностей на Науменко А.В.(а.с.13, 17, 20).

При цьому, відповідно до частини 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справив їх сукупності, керуючись законом.

Так, підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і відповідає вимогам статті 9 вказаного Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Так, протягом розгляду справи судом жодних заперечень з приводу отримання товару за зазначеними видатковими накладними відповідачем не заявлено.

З огляду на зазначене, підписання відповідачем спірних накладних без будь-яких заперечень щодо кількості та/або якості поставленого товару свідчить про прийняття відповідачем цього товару та, відповідно, породжує в останнього обов'язок з його оплати.

При цьому, відповідно до частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Загальні положення частини другої статті 530 Цивільного кодексу України не можуть бути застосовані до спірних правовідносин сторін, оскільки термін виконання зобов'язання, що випливає з правовідносин поставки (купівлі-продажу), чітко встановлений зазначеною спеціальною нормою права - покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.

Крім того, слід відзначити, що відповідно до частини 1 статті 222 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.

В порушення вказаних положень чинного законодавства, відповідачем отриманий товар було оплачено лише частково в сумі 1 500 грн. 00 коп. , що підтверджується банківською випискою (а.с.42-43).

Отже, як вбачається з матеріалів справи, відповідач свій обов'язок щодо повної та своєчасної оплати поставленого товару не виконав, оплативши вказаний товар лише частково, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 15 129 грн. 62 коп. (16 629,62 - 1 500,00).

Враховуючи визначений законодавством порядок та строк оплати поставленого товару, приймаючи до уваги отримання покупцем товару за спірним правочином, господарський суд встановив, що строк оплати товару за вказаними вище видатковими накладними настав, у зв'язку з чим суд вважає позовні вимоги позивача в цій частині обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Приймаючи рішення суд виходив також із наступного.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

При цьому, позивачем на адресу відповідача направлялась претензія від 20.05.2015 за вих. № 79, в якій він просив погасити заборгованість в сумі 15 129 грн. 62 коп. в строк до 01.06.2015 (а.с.21-22), але вказана претензія була залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно з пунктом 4 частини 3 статті 129 Конституції України, статті 33 та статті 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Доказів на підтвердження погашення вказаної заборгованості відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу за спірний період, шляхом надання належних доказів, не спростував.

Враховуючи вищезазначені норми чинного законодавства України та обставини справи, господарський суд вважає, що вимоги позивача в цій частині є обґрунтованими та доведеними, у зв'язку з чим підлягають задоволенню, оскільки зобов'язання повинні виконуватись належним чином та в установлені строки.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає за необхідне задовольнити вимоги позивача щодо стягнення з відповідача основного боргу в сумі 15 129 грн. 62 коп.

Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Так, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо своєчасної оплати поставленого товару, позивачем на підставі статті 625 Цивільного кодексу України були розраховані, зокрема, інфляційні втрати за період прострочення з 23.08.2013 по 22.06.2015 в сумі 11 515 грн. 84 коп., які він просив стягнути з відповідача відповідно до наданого розрахунку (а.с.11).

При цьому, Пленум Вищого господарського суду України у своїй постанові від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" звертає увагу судів на те, що частина 2 статті 530 Цивільного кодексу України передбачає можливість виникнення обов'язку негайного виконання. Такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього , відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому, передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару , якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору.

При цьому, за змістом частини 3 пункту 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений , помножений на індекс інфляції, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці) у якому (яких) мала місце інфляція.

Так, господарським судом здійснено перевірку розрахунку інфляційних втрат, зробленого позивачем, та встановлено, що він не відповідає вищевказаним вимогам та фактичним обставинам справи.

Отже, розрахунок інфляційних втрат, здійснений позивачем, та доданий до позовної заяви, визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та обставинам справи.

Згідно пункту 1.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Так, враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат за вказаними періодами, судом встановлено наступне:

- за видатковою накладною № РН-4561 від 19.07.2013 на суму 1 552 грн. 94 коп., строк оплати - 19.07.2013, в період з 20.07.2013 по 22.06.2015 заборгованість складала 52 грн. 94 коп., а отже інфляційні втрати за період з серпня 2013 року по червень 2015 року складають 40 грн. 44 коп. ;

- за видатковою накладною № РН-4740 від 26.07.2013 на суму 1 500 грн. 00 коп., строк оплати - 26.07.2013, в період з 27.07.2013 по 22.06.2015 заборгованість складала 1 500 грн. 00 коп., а отже інфляційні втрати за період з серпня 2013 року по червень 2015 року складають 1 145 грн. 95 коп. ;

- за видатковою накладною № РН-4775 від 29.07.2013 на суму 1 608 грн. 00 коп., строк оплати - 29.07.2013, в період з 30.07.2013 по 22.06.2015 заборгованість складала 1 608 грн. 00 коп., а отже інфляційні втрати за період з серпня 2013 року по червень 2015 року складають 1 228 грн. 45 коп. ;

- за видатковою накладною № РН-4917 від 01.08.2013 на суму 1 752 грн. 00 коп., строк оплати - 01.08.2013, в період з 02.08.2013 по 22.06.2015 заборгованість складала 1 752 грн. 00 коп., а отже інфляційні втрати за період з вересня 2013 року по червень 2015 року складають 1 360 грн. 25 коп. ;

- за видатковою накладною № РН-4997 від 06.08.2013 на суму 4 824 грн. 00 коп., строк оплати - 06.08.2013, в період з 07.08.2013 по 22.06.2015 заборгованість складала 4 824 грн. 00 коп., а отже інфляційні втрати за період з вересня 2013 року по червень 2015 року складають 3 745 грн. 35 коп. ;

- за видатковою накладною № РН-5094 від 09.08.2013 на суму 303 грн. 00 коп., строк оплати - 09.08.2013, в період з 10.08.2013 по 22.06.2015 заборгованість складала 303 грн. 00 коп., а отже інфляційні втрати за період з вересня 2013 року по червень 2015 року складають 235 грн. 25 коп. ;

- за видатковою накладною № РН-5228 від 15.08.2013 на суму 1 752 грн. 48 коп., строк оплати - 15.08.2013, в період з 16.08.2013 по 22.06.2015 заборгованість складала 1 752 грн. 48 коп., а отже інфляційні втрати за період з вересня 2013 року по червень 2015 року складають 1 360 грн. 62 коп. ;

- за видатковою накладною № РН-5444 від 23.08.2013 на суму 3 337 грн. 20 коп., строк оплати - 23.08.2013, в період з 24.08.2013 по 22.06.2015 заборгованість складала 3 337 грн. 20 коп., а отже інфляційні втрати за період з вересня 2013 року по червень 2015 року складають 2 591 грн. 00 коп.

Після проведеного розрахунку, судом було визначено розмір інфляційних втрат за загальний період з серпня 2013 року по червень 2015 року, враховуючи часткову оплату в сумі 1 500 грн. 00 коп., який є більшим, ніж визначено позивачем у розрахунку та позовній заяві.

При цьому, відповідно до пункту 2 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Враховуючи той факт, що фактично позивачем заявлена до стягнення сума інфляційних втрат в розмірі 11 515 грн. 84 коп., а клопотання в порядку пункту 2 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України до позовної заяви не додано та в судовому засіданні позивачем не подано, а також беручи до уваги пункт 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14, суд прийшов до висновку про відсутність підстав для виходу за межі позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат.

Враховуючи викладене, вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат в розмірі 11 515 грн. 84 коп. визнаються судом обґрунтованими та підлягають задоволенню в наведеній сумі.

Крім того, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання в період з 23.08.2013 по 22.06.2015 в сумі 848 грн. 85 коп.

Дослідивши здійснений позивачем розрахунок 3% річних, що доданий до позовної заяви, судом встановлено, що порядок його проведення відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи, але арифметично розрахунок здійснений невірно.

При цьому, здійснивши власний розрахунок 3% річних за період з 23.08.2013 по 22.06.2015, судом визначена сума 3% річних, яка є більшою ніж заявлена позивачем.

Враховуючи той факт, що фактично позивачем заявлена до стягнення сума 3 % річних в розмірі 848 грн. 85 коп., а клопотання в порядку пункту 2 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України до позовної заяви не додано та в судовому засіданні позивачем не заявлено, а також беручи до уваги пункт 1.12. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14, суд прийшов до висновку про відсутність підстав для виходу за межі позовних вимог в частині стягнення суми 3% річних.

Враховуючи викладене, вимоги позивача про стягнення 3% річних в розмірі 848 грн. 85 коп. визнаються судом обґрунтованими та підлягають задоволенню в наведеній сумі.

Отже, позовні вимоги визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Оскільки спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, судові витрати по справі, з урахуванням положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача у сумі 1 827 грн. 00 коп.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 1, 4-5, 33, 34, 43, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Рунатрейд" (49000, м.Дніпропетровськ, вул. Академіка Чекмарьова, 3; ідентифікаційний код 35809483) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Одрі" (65031, м. Одеса, вул.Промислова, 33; ідентифікаційний код 25414435) - 15 129 грн. 62 коп. - основного боргу, 11 515 грн. 84 коп. - інфляційних втрат, 848 грн. 85 коп. - 3% річних, 1 827 грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Ю.В. Фещенко