Рішення

від 14.05.2015 по справі 910/5072/15-г

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.05.2015Справа №910/5072/15-г

За позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Полтавазооветпостач"

до приватного підприємства "Артбудінвест"

про стягнення 155 560,03 грн.

Суддя Селівон А.М.

Представники сторін:

Від позивача: Гиря А.В. - представник, довіреність вих.№03 від 05.01.2015;

Від відповідача : не з'явились;

В судовому засіданні на підставі ч.2 cт.85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Полтавазооветпостач" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до приватного підприємства "Артбудінвест" про стягнення 155 560,03 грн. заборгованості за Договором поставки №57 від 09.12.2013 р., а також судових витрат зі сплати судового збору у розмірі 3 111,20 грн..

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов укладеного між сторонами Договору поставки № 57 від 09.12.2013 р. в частині зобов'язань щодо своєчасного та повного здійснення оплати товару, в результаті чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем, за наявності якої останнім нараховані відповідачу проценти річних та пеня.

Окрім того, позивачем до позовної заяви додана заява № 41 від 26.02.15 р. про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти Приватного підприємства «Артбудінвест», які обліковуються на рахунках і у банківських або в інших кредитно - фінансових установах, в межах суми позову в розмірі 155560,03 грн..

Ухвалою господарського суду міста Києва від 06.03.2015 порушено провадження у справі № 910/5072/15 та призначено до розгляду на 08.04.2015.

08.04.2015 року судове засідання не відбулось у зв'язку з перебуванням судді Селівона А.М. на лікарняному.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 17.04.2015 розгляд справи відкладено на 14.05.2015.

У судове засідання 14.05.2015 з'явився уповноважений представник позивача.

Уповноважений представник відповідача у судове засідання не з'явився.

Про дату, час і місце розгляду даної справи 14.05.15 р. відповідач повідомлений належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення №№ 0103033322546, 0103033322538.

До початку судового засідання 14.05.2015 через канцелярію суду представником відповідача подано клопотання про відкладення розгляду справи № 02/04-15 від 02.04.2015р. в зв'язку з неможливістю забезпечити явку уповноваженого представника відповідача в судове засідання та клопотання про застосування строків позовної давності № 02/04-15 від 02.04.2015 р. до вимог позивача щодо стягнення пені в сумі 28054,57 грн., які долучені судом до матеріалів справи.

Також до початку судового засідання 14.05.15 р. через канцелярію суду представником позивача подано клопотання про долучення документів до матеріалів справи №78 від 01.04.2015. Клопотання судом задоволено, документи долучено судом до матеріалів справи.

У судовому засіданні 14.05.15 р. представником позивача подано заяву № 153 від 13.05.2015 р. про уточнення розміру позовних вимог, в якій позивач повідомляє про перерахування відповідачем на розрахунковий рахунок позивача грошових коштів в загальній сумі 10000,00 грн., в зв'язку з чим зменшує позовні вимоги та просить суд стягнути з відповідача 112714,00 грн. основного боргу, 28054,57 грн. пені за період з 06.01.14 р. по 06.07.14 р. та 5522,84 грн. процентів річних за період з 06.01.14 р. по 13.05.15р., всього 146291,41 грн.. Заява долучена судом до матеріалів справи.

У пункті 3.11 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (далі - Постанова № 18) роз'яснено, що ГПК, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об'єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову. У будь-якому з таких випадків позивачем має бути додержано правил вчинення відповідної процесуальної дії, а недотримання ним таких правил тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ГПК та зазначені в цій постанові.

Суд зазначає, що відповідно до частини 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Згідно пункту 3.10. Постанови № 18 під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено у позовній заяві. Згідно з частиною третьою ст. 55 ГПК України ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої вирішується спір.

Згідно п. 3.12 постанови Постанова № 18 право позивача на зміну предмета або підстави позову може бути реалізоване лише до початку розгляду господарським судом справи по суті та лише у суді першої інстанції шляхом подання до суду відповідної письмової заяви, яка за формою і змістом має узгоджуватися із статтею 54 ГПК з доданням до неї документів, зазначених у статті 57 названого Кодексу.

Предметом позову є матеріально - правова вимога про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу до відповідача, що кореспондується зі способами захисту цього права чи інтересу, передбаченими ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України.

Зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається.

Згідно п.7 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.12р. "Про судове рішення" зміна предмета або підстав позову за заявою позивача допустима лише до початку розгляду господарським судом справи по суті та якщо при цьому не порушено процесуальних прав відповідача, передбачених статтями 22 і 23 ГПК, і відповідачеві було надано можливість подання доказів щодо нового предмета або підстав позову та наведення його доводів у судовому засіданні. Волевиявлення позивача повинно викладатись у письмовій формі.

Отже, виходячи зі змісту позовної заяви та вказаної заяви позивача про уточнення позовних вимог, суд розцінює останню як заяву про зменшення розміру позовних вимог в частині основного боргу та збільшення розміру позовних вимог та зміну предмету позову в частині процентів річних, оскільки збільшення заявленої до стягнення суми процентів річних відбулось внаслідок збільшення періоду їх нарахування позивачем.

Враховуючи, що зменшення розміру позовних вимог, зокрема, в частині основного боргу, є правом позивача, передбаченим ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, приймаючи до уваги що зменшення розміру позовних вимог не суперечить законодавству, не порушує чиї-небудь права та охоронювані законом інтереси, суд приймає вищевказану заяву про уточнення позовних вимог до розгляду в частині зменшення розміру основного боргу та спір вирішується з її урахуванням.

Проте, враховуючи відсутність доказів надсилання позивачем копій вказаної заяви № 153 від 13.05.15 р. на адресу відповідача та відсутність представника останнього в судовому засіданні 14.05.15 р., що, в свою чергу, порушує процесуальні права ПП «Артбудінвест», передбачені ст. 22 ГПК України, відповідачу не було надано можливості надання доводів та заперечень щодо зміни предмету позову та збільшення розміру позовних вимог в частині процентів річних, приймаючи до уваги встановлений ст. 69 ГПК України обмежений процесуальний строк вирішення спору в задоволенні вказаної заяви позивача в частині зміни предмету позову (зміни періодів нарахування процентів річних та їх розміру) судом відмовлено, спір вирішується з урахуванням періоду розрахунку процентів річних та їх суми, зазначених в позовній заяві, а саме 4791,46 грн. за період з 06.01.14 р. по 26.02.15 р..

Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, окрім наявних в матеріалах справи, на час проведення судового засідання 14.05.15 р. сторонами суду не надано.

Документи, витребувані ухвалами суду від 06.03.15 р. та 17.04.15 р. сторонами надано не в повному обсязі.

Про поважні причини неявки представника відповідача в судове засідання 14.05.15 р. суд не повідомлено.

Відповідно до 2.3 Постанови № 18 якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Згідно п. 3.9.2 Постанови № 18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Окрім того, відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

З огляду на вищевикладене, оскільки явка представника відповідача в судові засідання обов'язковою не визнавалась, відповідач не скористався належним йому процесуальними правом приймати участь в судових засіданнях, відповідачем не надано суду відзиву на позовну заяву, окрім клопотання щодо застосування строків позовної давності, а також беручи до уваги те, що представник позивача проти розгляду справи за відсутності представника відповідача не заперечував, суд, на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, здійснював розгляд справи за відсутності уповноваженого представника відповідача, виключно за наявними у справі матеріалами.

Враховуючи відсутність на час проведення судового засідання клопотання представника позивача щодо здійснення фіксації судового засідання по розгляду даної справи технічними засобами фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Судовий процес відображено у протоколі судового засідання.

Перед початком розгляду справи в судовому засіданні 14.05.2015 представника позивача було ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до ст.ст. 20, 22, 60, 74 та ч. 5 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Представник позивача в судовому засіданні повідомив суд, що права та обов'язки стороні зрозумілі.

Відводу судді представником позивача не заявлено.

В судовому засіданні 14.05.15 р. представник позивача підтримав позовні вимоги, викладені в позовній заяві.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши в судовому засіданні пояснення представника позивача, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши наданими позивачем доказами та оглянувши в судовому засіданні їх оригінали, суд,

В С Т А Н О В И В:

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

09 грудня 2013 року між Приватним підприємством "Артбудінвест" (відповідач у справі, Покупець за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Полтавазооветпотач" (позивач у справі, Постачальник за договором) укладено Договір поставки № 57 (далі - Договір), відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов'язується передати у власність покупця товар, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити даний товар.

Розділами 2 - 7 Договору сторони визначили найменування, кількість та якість товару, умови постачання та приймання товару, ціну товару і порядок розрахунків, упаковку та маркування товару, гарантії та відповідальність сторін тощо.

Згідно п. 12.2 Договір набирає чинності з дня його підписання сторонами і діє до 31.12.15 року, а в частині виконання сторонами своїх зобов'язань за договором - до моменту їх повного виконання.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

У відповідності до п.2.1. Договору найменування, ціна та кількість товару, який поставляється відповідно до умов цього Договору, вказуються у видаткових накладних, що є невід'ємною частиною даного Договору.

Відповідно до ч.1 ст.662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

В силу приписів ст.663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

Розділом 3 Договору встановлено умови постачання та приймання товару.

Так, пунктом 3.1. Договору встановлено, що поставка товару здійснюється транспортом за домовленістю.

Згідно з п. 3.2 Договору постачальник зобов'язаний надати покупцю оригінали наступних документів на товар: рахунок-фактура; видаткова накладна на партію товару; податкова накладна; ТТН (оформлена належним чином); сертифікат якості виробника.

Зобов'язання постачальника передати товар покупцю вважається виконаним в момент передачі товару у відповідності з базисом поставки. Моментом переходу права власності на товар (передачі (поставки) товару) є дата підписання видаткових накладних уповноваженою особою покупця (п.3.3 Договору).

На підставі п. 3.4 договору продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, на який встановлено строк придатності, з таким розрахунком, щоб він міг бути використаний за призначенням до спливу цього строку.

На виконання умов договору позивачем було поставлено дві партії товару на загальну суму 324714,00 грн., а саме - на суму, що підтверджується видатковою накладною №РН-0000294 від 20.12.2013 на суму 170568,00 грн. та відповідними податковою накладною №21 від 20.12.2013 та товарно-транспортною накладною №238 від 19.12.2013, а також видатковою накладною №РН-0000295 від 25.12.2013 на суму 154146,00 грн. та відповідними податковою накладною №22 від 25.12.2013 та товарно-транспортною накладною №239 від 25.12.2013, копії яких наявні в матеріалах справи.

Факт передачі позивачем та отримання товару відповідачем підтверджується засвідченою печаткою підприємства підписом на вищевказаних видаткових накладних уповноваженого представника ПП «Артбудінвест» Кочерги В.В., який діяв на підставі довіреності відповідача № 1031 від 20.12.13 р. строком дії до 09.01.14 р., копія якої надана позивачем.

Згідно ч. 1 ст. 673 Цивільного кодексу України продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі - продажу.

Відповідно до ч.1 ст. 680 Цивільного кодексу України покупець має право пред'явити вимогу у зв'язку з недоліками товару за умови, що недоліки виявлені в строки, встановлені цією статтею, якщо інше не встановлено договором або законом.

Пунктом 2.2. Договору встановлено, що якість товару, що постачається за цим договором, повинна відповідати ДСТУ, ГОСТ або нормативним документам які регулюють якість даного товару на території України. Якість товару повинна підтверджуватися сертифікатом якості виробника.

Сторони у п. 3.5 Договору передбачили, що приймання товару за кількістю та якістю здійснюється покупцем (вантажоодержувачем) відповідно до Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за якістю, затвердженої постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 25.04.1966 року № П-7 та Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за кількістю, затвердженої постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 15.06.1965року № П-6.

Відповідно до п. 3.6 Договору у випадку, якщо якість товару, що підлягає передачі постачальником покупцеві не відповідає вимогам, зазначеним у цьому Договорі, покупець на свій розсуд може не приймати такий товар та вимагати від постачальника відшкодування збитків, пов'язаних з неналежним виконанням договірних зобов'язань з його боку. Всі претензії покупця щодо якості товару приймаються постачальником протягом 5 календарних днів з моменту поставки товару.

Згідно п. 3.7 Договору якщо при прийнятті товару буде виявлено його невідповідність за кількістю та якістю, складається відповідний акт, який підписується уповноваженими представниками обох сторін, а неякісний товар чи той, якого не вистачає підлягає заміні або додатковій поставці постачальником за його рахунок протягом 7 (семи) днів з моменту виявлення неякісного чи такого, що не вистачає, товару.

У відповідності до п.5.1 Договору упакування й маркування товару повинні відповідати встановленим правилам, стандартам, технічним умовам і характеру товару, що поставляється.

Судом згідно матеріалів справи та усних пояснень представника позивача встановлено, що заперечень щодо факту поставки товару за вказаними накладними сторонами суду не надано.

Доказів пред'явлення претензій щодо якості та кількості поставки товару у відповідності до умов Договору, а також наявності письмових актів та претензій щодо поставленого товару від відповідача до суду не надходило.

Як вбачається із матеріалів справи, будь-які заперечення щодо повного та належного виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Полтавазооветпостач» умов Договору з боку відповідача відсутні.

За таких обставин суд приходить до висновку, що позивачем виконані прийняті на себе на підставі укладеного між сторонами Договору зобов'язання з передачі товару Приватному підприємству «Артбудінвест», а відповідачем, у свою чергу, прийнятий цей товар без будь - яких зауважень. Факт передачі позивачем товару належним чином підтверджено матеріалами справи.

Згідно із ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Сторони у п.4.1.Договору визначили, що ціна товару узгоджується сторонами окремо при поставці кожної партії товару та зазначається у рахунку-фактурі та видатковій накладній на товар, які є невід'ємними частинами договору.

Згідно п. 4.2. Договору розрахунок покупцем за поставлену партію товару здійснюється у національній валюті України в безготівковому вигляді шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок постачальника протягом 10 календарних днів з дня прийняття товару. Днем прийняття товару є дата фактичного прийняття товару покупцем, що фіксується шляхом підписання ним видаткової накладної на товар.

У відповідності до п.4.3. Договору загальна сума договору розраховується шляхом складання загальних сум вартості окремих партій товару, що вказані у видаткових накладних на товар.

Суд зазначає, що підписання відповідачем видаткових накладних, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", фіксує факт здійснення господарської операції та є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Виходячи з приписів вищенаведених положень законодавства та умов Договору прийняття відповідачем товару від позивача є підставою виникнення у відповідача зобов'язання оплатити вказаний товар відповідно до змісту товаророзпорядчих документів на нього.

Як встановлено судом згідно матеріалів справи та підтверджено представником позивача в судовому засіданні відповідач відповідно до виставлених позивачем рахунків № СФ-0000262 від 20.12.13 р. на суму 170568,00 грн. та рахунку - фактури № СФ-0000264 від 23.12.13 р. на суму 154146,00 грн. розрахувався за поставлену продукцію частково, перерахувавши позивачеві грошові кошти в загальній сумі 212000,00 грн. із зазначенням призначення платежів «за макуху соєву зг. рах. № СФ-262 від 20.12.13 р…», що підтверджується відповідними виписками банку.

Тобто, за поставлений згідно рахунку - фактури № СФ-0000262 від 20.12.13 р. товар відповідач розрахувався повністю, залишок неоплаченого товару за рахунком - фактурою № СФ-0000264 від 23.12.13 р. становить 112714,00 грн..

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч.1, 2 ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

За умовами п.п. 5.2, 5.3 Договору оплата товару здійснюється покупцем на протязі 14 календарних днів з моменту прийому товару, шляхом перерахування грошових коштів з рахунку покупця на рахунок постачальника.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

В силу ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст.599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч.2 ст.193 ГКУ кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Оскільки в подальшому всупереч досягнутим між сторонами домовленостям відповідач своїх зобов'язань щодо оплати поставленого товару не виконав, 15.09.14 р. позивачем на адресу відповідача була направлена претензія №123 про сплату заборгованості за Договором поставки № 57 з вимогою про сплату боргу разом із нарахованими штрафними санкціями, отримання якої 15.09.14 р. відповідачем підтверджується відміткою уповноваженого представника ПП «Артбудінвест» на вказаній претензії.

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи та підтверджено представником позивача в судовому засіданні, свої зобов'язання щодо сплати Товариству з обмеженою відповідальністю «Тороговий дім «Полтавазооветпостач»» грошових коштів в сумі 112714,00 грн. у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору відповідач не виконав, в результаті чого у ПП «Артбудінвест» утворилась заборгованість перед позивачем за наведеним Договором у зазначеному вище розмірі, яку останній просив стягнути в позовній заяві та заяві уточнення позовних вимог (зменшення розміру позовних вимог).

У відповідності до ст. 124, п.п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України, основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 ГПК України покладено на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства. При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Доказів визнання недійсним чи розірвання Договору поставки № 57 від 09.12.13 р. або його окремих положень суду не надано.

Отже, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов'язань за Договором у встановлений строк, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості в повному обсязі відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимога позивача про стягнення з відповідача залишку основного боргу в сумі 112714,00 грн. за вказаним Договором підлягає задоволенню.

Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною другою статті 9 названого Кодексу законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов'язань у зазначеній сфері визначено статтями 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України та нормами Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

З урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Так, виходячи з положень ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно п.1 ст. 546, ст. 547 Цивільного кодексу виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч.1 ст.548 Цивільного кодексу).

У відповідності до ст. 549 Цивільного кодексу неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 7.3 Договору у випадку порушення строків та порядку оплати товару, встановлених у п. 4.2. договору, покупець сплачує на користь постачальника пеню в розмірі 0,1 % від вартості несплаченого товару за кожен день прострочення оплати.

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо оплати поставленої продукції у строк, визначений умовами Договору, позивачем нараховано та пред'явлено до стягнення пеню в сумі 28054,57 грн. за період з 06.01.14 р. по 06.07.14 р. та проценти річних в сумі 4791,46 грн. за період з 06.01.14 р. по 26.02.15 р., які він просив стягнути з відповідача відповідно до наданого розрахунку та заяви про уточнення позовних вимог (зменшення розміру позовних вимог).

Як встановлено судом за матеріалами справи, відповідачем подано заяву № 02/04-15 від 02.04.15 р. про застосування строків позовної давності до пені.

Суд зазначає, що згідно з положеннями ст.256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з ст. 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язують його початок.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

До вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується, зокрема, скорочена позовна давність в дин рік (п.1.ч.2 ст. 258 Цивільного кодексу України).

Положеннями ст. 267 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

У відповідності до п.2.1 Постанови № 10 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» (далі - Постанова № 10) за змістом ч.2 ст.9 Цивільного кодексу України та ч.1 ст.223 Господарського кодексу України позовна давність має застосовуватися до вимог, що випливають з майново-господарських зобов'язань, визначених ст.175 Господарського кодексу України.

При цьому, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до прийняття ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.ч.3 та 4 ст.267 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п.2.1 Постанови № 10 законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності. Відтак її може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання.

У відповідності до п.4.2 Постанови № 10 у зобов'язальних правовідносинах, в яких визначено строк виконання зобов'язання, перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов'язання мало бути виконане. Якщо договором чи іншим правочином визначено різні строки виконання окремих зобов'язань, що з нього виникають (наприклад, у зв'язку з поетапним виконанням робіт або з розстроченням оплати), позовна давність обчислюється окремо стосовно кожного з таких строків. Позовна давність за позовами, пов'язаними з простроченням почасових платежів (проценти за користування кредитом, орендна плата тощо), обчислюється окремо за кожним простроченим платежем.

Згідно пп.4.4.1 п.4.1 Постанови № 10 визнання боржником основного боргу, в тому числі і його сплата, саме по собі не є доказом визнання ним також і додаткових вимог кредитора (зокрема, неустойки, процентів за користування коштами), а так само й вимог щодо відшкодування збитків і, відтак, не може вважатися перериванням перебігу позовної давності за зазначеними вимогами.

Як встановлено судом та зазначено вище, в порушення умов договору ПП «Артбудінвест» товар за накладною № РН-0000295 від 25.12.13 р. на загальну суму 154146,00 грн. своєчасно оплачено не було, в результаті чого у останнього утворилась заборгованість перед позивачем в зазначеному розмірі. При цьому, враховуючи визначені договором строки оплати поставленого товару, граничним строком якого за вказаною накладною враховуючи вихідні дні є 08.01.14 р., початком періоду прострочення, а також можливого нарахування пені та процентів річних, є 09.07.14 р.. Отже, приймаючи до уваги дату звернення з позовом до суду, якою згідно відбитку поштового штемпеля на конверті є 27.02.15, господарський суд дійшов висновку, що строк позовної давності за вимогами про стягнення пені за несвоєчасну оплату поставленого за вказаною накладною товару встановлюється до 09.07.15 р.. При цьому нарахування пені можливе за період з 27.02.14 р. по 09.07.14 р.

Згідно п.1.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13 р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" (далі - Постанова № 14) з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

За результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявленої до стягнення пені та процентів річних судом встановлено, що розмір пені, перерахований судом у відповідності до умов Договору та приписів чинного законодавства, з урахуванням визначеного позивачем періоду нарахування пені з 06.01.14 р. по 06.07.14 р. та періоду нарахування річних з 06.01.14 р. та 06.01.14 р. становить 9240,31 грн. пені, а отже є меншим, ніж нараховано та пред'явлено до стягнення позивачем, а тому позовні вимоги в частині стягнення пені підлягають частковому задоволенню в сумі 9240,31 грн..

Окрім цього, розмір процентів річних, перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства, враховуючи визначений судом початок періоду його нарахування 09.01.14 р. в межах визначеного позивачем періоду до 26.02.15 р. приймаючи до уваги часткове погашення заборгованості з оплати поставленого товару, становить 4753,05 грн., а отже є меншим, ніж нараховано та пред'явлено до стягнення позивачем, а тому позовні вимоги в частині стягнення процентів річних підлягають частковому задоволенню в сумі 4753,05 грн..

Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Отже, оскільки позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню частково, з урахуванням заяви про уточнення розміру позовних вимог (зменшення розміру позовних вимог).

Щодо поданої позивачем заяви № 41 від 26.02.15 р. про накладення арешту на рахунки відповідача в межах суми позову суд зазначає, що ст. 66 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Відповідно до п.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 16 від 26.12.11 р. "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" (далі - Постанова № 16) заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів особи та гарантія реального виконання рішення суду.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Згідно п. 3 Постанови № 16 умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

На підставі викладеного суд зауважує, що тягар доказування того, що майно (зокрема, грошові кошти), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього може зникнути чи зменшитись за кількістю, покладається на особу, яка подала заяву про забезпечення позову та підлягає доказуванню на загальних підставах в порядку приписів статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України. Втім, викладені у заяві про вжиття заходів до забезпечення позову обставини мотивовано лише припущеннями позивача та посиланням на небажанням відповідача виконувати умови договору, а також наявність інформації про відкриття 04.11.14 р. виконавчого провадження щодо відповідача, яка жодним чином не підтверджена.

Оскільки жодних належних та допустимих доказів на підтвердження наявності законодавчо передбачених підстав для застосування заходів до забезпечення позову позивачем суду не надано, суд не вважає за необхідне застосування відповідних заходів забезпечення позову, а тому в задоволенні заяви про забезпечення позову судом відмовлено.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу судові витрати покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

Крім цього, судом встановлено, що позивачем при поданні позовної заяви надмірно сплачено судовий збір за її подання.

Так, частиною 2 статті 44 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

З 01.11.2011 р. правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення такого збору визначаються Законом України "Про судовий збір".

Судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про судовий збір").

Відповідно до частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір", за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору встановлюється в розмірі 2% ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат.

З урахуванням поданого позивачем клопотання про уточнення позовних вимог (зменшення розміру позовних вимог) загальний розмір заявлених та прийнятих до розгляду позовних вимог становить 145560,03 грн., 2% від цієї суми становить 2911,20 грн., тобто виходячи з розміру заявлених позовних вимог сума судового збору має становити 2911,20 грн..

Судом встановлено, що позивачем при подачі позову до суду платіжним дорученням № 844 від 27.02.15 р. сплачено 3111,20 грн. судового збору, отже переплата складає 200,00 грн.

Згідно приписів статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду, зокрема, в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом. У випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми. Повернення надмірно сплаченої суми судового збору здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної фінансової політики.

Відповідно до пункту 5.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013 р. "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" питання про повернення сплаченої суми судового збору вирішується господарським судом за результатами розгляду відповідних матеріалів, у тому числі й за відсутності заяви (клопотання) сторони чи іншого учасника судового процесу про повернення суми судового збору. Про таке повернення зазначається: - в ухвалі, якою здійснюється відмова у прийнятті або повернення заяви (скарги), за подання якої сплачується судовий збір, або - в резолютивній частині судового рішення, яким закінчується розгляд справи по суті (при цьому в його мотивувальній частині наводяться підстави повернення сум судового збору згідно із Законом), або - в ухвалі про повернення сум судового збору, винесеній як окремий процесуальний документ (зокрема, у випадку, передбаченому пунктом 2 частини першої статті 88 ГПК). В усіх наведених випадках за необхідності відповідний процесуальний документ виготовляється у двох примірниках (оригіналах), один з яких залишається у матеріалах справи, а інший надсилається особі, яка сплатила судовий збір до Державного бюджету України. Поданий заявником (скаржником) платіжний документ, що підтверджує сплату судового збору, при цьому повертається заявнику (скаржнику), а до матеріалів справи приєднується копія цього документа, яка виготовляється та засвідчується в порядку, передбаченому абзацом другим підпункту 2.5.13 пункту 2.5 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 20.02.2013 №28; про заміну зазначеного документа копією здійснюється відповідна відмітка в описі справи (абзац четвертий того ж підпункту названої Інструкції). Законом не передбачено граничного строку повернення сплаченої суми судового збору.

За вказаних обставин суд вважає за необхідне повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Торговий дім «Полтавазооветпостач» надлишково сплачену суму судового збору в розмірі 200,00 грн..

Керуючись ст.ст. 124, 129 Конституції України, Законом України «Про судовий збір», ст.ст. 4-2, 4-3, 22, 33, 43, 49, 75, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства "Артбудінвест" (03049, м. Київ, вул. Богданівська, б.2; 18007, м. Черкаси, вул. М. Красовського, 8; код 35489425) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Полтавазооветпостач" (36008, Полтавська обл., м. Полтава, вул. Автобазівська, 3-Б; код 34503134) 112714,00 грн. основного боргу, 9240,31 грн. пені, 4753,05 грн. процентів річних та 2534,15 грн. витрат зі сплати судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Полтавазооветпостач" (36008, Полтавська обл., м. Полтава, вул. Автобазівська, 3-Б; код 34503134) з Державного бюджету України суму 200 (двісті) грн. 00 коп. надмірно сплаченого судового збору, перерахованого згідно платіжного доручення № 844 від 27.02.15р., оригінал якого знаходиться в матеріалах справи № 910/5072/14.

Дане рішення є підставою для повернення надмірно сплаченого судового збору з Державного бюджету України.

Для вирішення питання про повернення судового збору позивач має звернутись до органів Державної казначейської служби України.

Повний текст рішення складений та підписаний 27 липня 2015 року.

Суддя А.М.Селівон