Рішення

від 27.07.2015 по справі 920/1032/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

27.07.2015 Справа № 920/1032/15 Господарський суд Сумської області у складі судді Левченка П.І., розглянувши позовну заяву Виробничо-комерційного підприємства - товариства з обмеженою відповідальністю "Торгсервіс", м. Кролевець Сумської області

до відповідача: Краснопільського споживчого товариства, смт. Краснопілля Краснопільського району Сумської області

про стягнення 38 232,10 грн.

за участю представників сторін:

позивача - Щербак Л. С.,

відповідача - не з'явився.

Суть спору: позивач у своєму позові просить суд стягнути з відповідача на свою користь суму боргу в розмірі 38232,10 грн., в тому числі: суму основного боргу - 20082,97 грн., пені - 6820,43 грн., штрафу - 2008,30 грн., інфляційних - 9023,28 грн., річних - 297,12 грн.

Відповідач свого представника в засідання суду не направив, відзиву на позов не подав, про час, дату та місце судового слухання справи повідомлений належним чином, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення ф. 107, яке повернуте на адресу Господарського суду Сумської області відділенням поштового зв'язку.

Відповідно до пункту 3.9.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» № 18 від 26.12.2011 року, у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них, справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для підготовки до судового засідання та підготовки витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України, статтями 4 3 та 33 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд вважає, що ним в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи за наявними у ній матеріалами, у відповідності до положень статті 75 названого Кодексу за відсутності представника відповідача.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Між позивачем та відповідачем укладено договір № 538 від 01.02.2013 року (далі - договір), відповідно до пункту 1 якого, позивач передає відповідачеві товар у власність в строки та на умовах, передбачених договором, а відповідач приймає та оплачує товар.

За умовами пункту 4.1 договору, відповідач здійснює оплату кожної партії товару шляхом перерахування 100% її вартості на розрахунковий рахунок позивача або шляхом внесення готівки в касу позивача.

Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначає, що ним відповідно до умов укладеного Договору № 538 від 01 лютого 2013 року передано (поставлено) Краснопільському споживчому товариству продовольчі товари, на загальну суму 28312 грн. 97 коп., що підтверджується видатковими накладними: № 811 - 0041726 від 15.12.2014 на суму 6720,48 гривень; № 811 - 0041765 від 16.12.2014 на суму 8636,26 гривень; № 8И - 0041779 від 16.12.2014 на суму 7647,24 гривень; -№ 8ТЛ - 0041780 від 16.12.2014 на суму 5308,99 гривень. Дані товари відповідач отримав та прийняв без жодних зауважень до їх кількості чи якості. Проте, в подальшому відповідач порушив умови договірних зобов'язань, стосовно оплати за отриманий товар, та здійснив неповний розрахунок за його поставку.

Відповідно до п 4.2. Договору Відповідач мав відстрочку на оплату товару терміном 7 (сім) календарних днів з моменту поставки товару.

Станом на дату подання позовної заяви сума основного боргу відповідача перед позивачем складає 20082,97 грн.

Відповідно до приписів статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені актами цивільного законодавства, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, а як визначено приписами статті 509 цього ж Кодексу, зобов'язання виникають із підстав встановлених вищевказаною правовою нормою.

Стаття 509 Цивільного кодексу України визначає, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За змістом статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в частині першій статті 193 Господарського Кодексу України, яка також передбачає, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

За приписами статті 525 Цивільного кодексу України та частини сьомої статті 193 Господарського Кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання не допускається.

Відповідно до частини першої статті 530 Цивільного кодексу України, якщо в зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Згідно з положеннями статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частина перша статті 612 названого Кодексу визначає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Факт отримання відповідачем товару повністю підтверджується матеріалами справи, зокрема, видатковими накладними № SU-0041726 від 16.12.2014 року, № SU-0041765 від 16.12.2014 року, № SU-0041779 від 16.12.2014 року, № SU-0041780 від 16.12.2014 року, актом звірки розрахунків.

Проте, в порушення умов договору та вимог статей 526, 629 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України, відповідач за отриманий товар не розрахувався, чим порушив права та охоронювані законом інтереси позивача.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статей 33, 34 названого Кодексу, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються учасниками судового процесу. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України визначає, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи наведені обставини, зокрема те, що факт отримання відповідачем від позивача товару повністю підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, а відповідач, в свою чергу, доказів оплати вартості отриманого товару або заперечень проти позовних вимог (відзиву на позов) не подав, тому позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості в розмірі 20082,97 грн. визнаються судом обґрунтованими, і такими, що підлягають задоволенню на підставі статей 525, 526, 629 Цивільного кодексу України.

За несвоєчасне виконання грошових зобов'язань позивач просить стягнути з відповідача штрафу в розмірі 2008,30 грн., 3 % річних від суми заборгованості у розмірі 297,12 грн. та інфляційні втрати у розмірі 9023,28 грн. В обґрунтування зазначених вимог позивачем наведено обґрунтований розрахунок штрафу, пені, 3-х процентів річних та інфляційних втрат.

Відповідно до 6.1 Договору за прострочення оплати товару відповідач зобов'язаний сплатити позивачу пеню в розмірі подвійної ставки НБУ за кожен день прострочення.

Відповідно до п. 6.4 Договору за порушення терміну розрахунків відповідач сплачує позивачу штраф в розмірі 10% від неперерахованої суми.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимоги кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги, стосовно стягнення з відповідача на користь позивача штрафу в розмірі 2008,30 грн., пені в розмірі 6820,43 грн., 3 % річних у розмірі 297,12 грн. та інфляційних втрат у розмірі 9023,28 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню на підставі пунктів 6.1 та 6.4 договору та положень статті 625 наведеного вище Кодексу.

Відповідно до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 32, 33, 43, 44, 49, 58, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Краснопільського споживчого товариства (42400, Сумська область, Краснопільський район, селище міського типу Краснопілля, вул. Вокзальна, 16, Ідентифікаційний код 01765940) на користь Виробничо-комерційного підприємство - товариство з обмеженою відповідальністю «Торгсервіс» (41300, Сумська область, м. Кролевець, вул. Кооперативна, 4, Ідентифікаційний код 30033501) суму основного боргу в розмірі 20082,97 грн., пеню в розмірі 6820,43 грн., штраф в розмірі 2008,30 грн., інфляційних втрат в розмірі 9023,28 грн., 3% річних в розмірі 297,12 грн. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 1827,00 грн.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 29.07.2015 року.

Суддя П.І. Левченко