Рішення

від 27.07.2015 по справі 910/10101/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.07.2015Справа №910/10101/15

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ПОРШЕ ЛІЗИНГ УКРАЇНА"

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Креткорм"

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Ранголі"

про стягнення 188879, 63 грн.

Суддя Гумега О.В.

Представники:

від позивача: Андрієвська О.О. за довіреністю б/н від 02.04.2015

від відповідача-1: не з'явився

від відповідача-2: Корнієнко А.Г. за довіреністю б/н від 01.01.2015

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ПОРШЕ ЛІЗИНГ УКРАЇНА" (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Креткорм" (відповідач-1), Товариства з обмеженою відповідальністю "Ранголі" (відповідач-2) про стягнення з відповідачів солідарно 188879,63 грн., з яких: 61515,53 грн. основного боргу, 93321,11 грн. збитків, 4870,02 штрафу, 4683,74 пені, 1405,13 грн. 3% річних, 23084,10 грн. інфляційних нарахувань.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконання відповідачем-1 умов договору про фінансовий лізинг № 00002706 від 16.02.2011 в період з березня по жовтень 2014 року (далі - Договір), який був укладений між позивачем, відповідачем-1 та відповідачем-2, при цьому відповідач-2 виступив поручителем відповідача-1 за Договором та своїм підписом в цьому Договорі підтвердив свою солідарну відповідальність за виконання зобов'язань відповідачем-1. Позивач зазначив, що у зв'язку із порушенням відповідачем-1 умов Договору, зокрема, щодо сплати лізингових платежів відповідно до Плану відшкодування у строки, обумовлені умовами Договору, позивач відмовився від Договору та надіслав відповідачу-1 вимогу № 00002706 від 03.10.2014 про сплату заборгованості за договором, повернення об'єкта лізингу та повідомлення про відмову від договору. Проте відповідач-1 не виконав свої зобов'язання по сплаті заборгованості за Договором, у зв'язку з чим позивач вважає, що відшкодуванню йому підлягають, окрім суми заборгованості, також збитки (реальні та упущена вигода) та суми штрафу, пені, 3% річних та інфляційних нарахувань.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.04.2015 (суддя Пригунова А.Б.) порушено провадження у справі № 910/10101/15, розгляд справи призначено на 01.06.2015 о 15:30 год.

20.04.2015 представник позивача подав через відділ діловодства суду клопотання про направлення поштової кореспонденції, адресованої позивачу, за вказаними у клопотанні поштовими реквізитами.

28.05.2015 після проведення повторного автоматичного розподілу справи № 910/10101/15 (на підставі розпорядження керівника апарату суду № 04-23/573 від 28.05.2015), вказана справа була передана на розгляд судді Гумеги О.В.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.06.2015 справу № 910/10101/15 прийнято до провадження судді Гумеги О.В. та призначено розгляд справи на 06.07.2015 об 11:30 год.

01.07.2015 через відділ діловодства суду від представника відповідача-2 надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач-2 просив суд відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог. Зокрема, відповідач-2 вказав, що порука відповідача-2 щодо зобов'язань відповідача-1 є припиненою, а тому вимоги позивача до відповідача-2 є безпідставними. В якості додатків до відзиву відповідач-2 надав суду копію штатного розпису відповідача-2 за жовтень 2014 року; копію довіреності від 01.01.2015; копію постанов ВГСУ від 21.01.2015 у справі № 910/9381/14 та від 07.04.2015 у справі № 910/9630/14; докази направлення копії відзиву позивачу.

В судове засідання, призначене на 06.07.2015, представники позивача та відповідача-2 з'явилися.

Представник відповідача-1 в судове засідання 06.07.2015 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, вимоги ухвали суду від 04.06.2015 не виконав, про час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином.

В судовому засіданні, призначеному на 06.07.2015, представник позивача надав усні пояснення по суті заявлених позовних вимог, позов підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача-2 в судовому засіданні 06.07.2015 проти задоволення позову заперечував з підстав, викладених у відзиві, поданому 01.07.2015 через відділ діловодства суду.

В судовому засіданні 06.07.2015 судом перевірено виконання сторонами вимог ухвали суду від 04.06.2015 та встановлено, що позивач та відповідач-1 вимоги зазначеної ухвали не виконали.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.07.2015 відкладено розгляд справи на 13.07.2015 о 12:50 год.

06.07.2015 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшло клопотання про ознайомлення з матеріалами справи. Клопотання судом задоволене.

13.07.2015 р. через відділ діловодства суду від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з неможливістю представника бути присутнім в судовому засіданні, призначеному на 13.07.2015, через його перебування в судовому засіданні в Апеляційному суді Полтавської області. На підтвердження зазначеного у клопотанні позивач надав суду роздруківку з офіційного сайту Апеляційного суду Полтавської області.

В судове засідання, призначене на 13.07.2015, представник відповідача-2 з'явився.

Представник позивача в судове засідання, призначене на 13.07.2015, не з'явився, але повідомив суд про причини неявки, подавши 13.07.2015 через відділ діловодства суду клопотання про відкладення розгляду справи.

Представник відповідача-1 в судове засідання 13.07.2015 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, вимоги ухвал суду від 04.06.2015 та від 06.07.2015 не виконав, про час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином.

В судовому засіданні 13.07.2015 здійснювався розгляд клопотання позивача, поданого 13.07.2015 через відділ діловодства суду, про відкладення розгляду справи. Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про задоволення клопотання позивача про відкладення розгляду справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.07.2015 відкладено розгляд справи на 27.07.2015 о 09:50 год.

В судове засідання, призначене на 27.07.2015, представники позивача та відповідача-2 з'явилися.

Представник відповідача-1 в судове засідання 27.07.2015 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, вимоги ухвал суду від 04.06.2015, від 06.07.2015, від 13.07.2015 не виконав, про час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином.

Зокрема, матеріали справи містять докази направлення відповідачу-1 ухвали суду за адресою 01015, м. Київ, Печерський район, вул. Старонаводницька, буд.13 Б, офіс 305, яка відповідно до наявного в матеріалах справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців являється місцезнаходженням відповідача-1. Втім, наведене поштове відправлення було повернуто органами зв'язку до Господарського суду міста Києва з відміткою про закінчення встановленого строку зберігання.

За наведених обставин, судом враховані роз'яснення, надані Вищим господарським судом України у п. 3.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", згідно яких розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Як зазначено у п. 3.9.1 наведеної постанови пленуму Вищого господарського суду України, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. Там же зазначено, що в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Таким чином, вважається, що відповідач-1 був повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Статтею 77 ГПК України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному судовому засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Обставини, які б перешкоджали вирішенню спору в даному судовому засіданні 27.07.2015, судом не встановлені.

Згідно абз. 1 п. 3.9.2 наведеної постанови пленуму Вищого господарського суду України визначено, що у випадку нез'явлення в засідання представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи наведене, суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи по суті в судовому засіданні 27.07.2015 без участі представника відповідача-1, запобігаючи одночасно безпідставному затягуванню розгляду спору та відповідно до вимог ст. 69 ГПК України.

Згідно ст. 75 ГПК України, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, оскільки відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи відповідачем-1 не подано.

В судовому засіданні 27.07.2015 представник позивача подав заяву про відсутність у провадженні господарського суду або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішує господарський спір, справи зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, а також про відсутність рішення цих органів з такого спору. Заява позивача залучена судом до матеріалів справи та передана до відділу діловодства суду для реєстрації.

Крім того, представник позивача в судовому засіданні 27.07.2015 подав клопотання про долучення до матеріалів справи доказів часткового виконання відповідачем-1 зобов'язань за Договором за період з 16.02.2011 та станом на травень 2015 року, а також клопотання про долучення до матеріалів справи, копії сторінки Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу. Клопотання судом задоволені та разом з доданими до них документами передані до відділу діловодства суду для реєстрації.

Представник позивача в судовому засіданні 27.07.2015 також подав додаткові пояснення, зважаючи на подані відповідачем-2 заперечення на позовну заяву. В якості додатку до наведених додаткових пояснень додано копію платіжного доручення № 50021841 від 03.04.2015. Додаткові пояснення разом з доданими до них документами залучені судом до матеріалів справи та передані до відділу діловодства суду для реєстрації.

Представник позивача в судовому засіданні 27.07.2015 надав усні пояснення по суті заявлених позовних вимог, в т.ч. з урахуванням додаткових пояснень, поданих в судовому засіданні 27.07.2015, позов підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача-2 в судовому засіданні 27.07.2015 проти задоволення позову заперечував з підстав, викладених у відзиві, поданому 01.07.2015 через відділ діловодства суду.

Після виходу суду з нарадчої кімнати, у судовому засіданні 27.07.2015 було проголошено вступну та резолютивну частину рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено у термін, передбачений ч. 4 ст. 85 ГПК України.

Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача-2, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, оглянувши в судових засіданнях оригінали документів, копії яких знаходяться в матеріалах справи, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

16.02.2011 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ПОРШЕ ЛІЗИНГ УКРАЇНА" (лізингодавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Креткорм" (лізингоодержувач, відповідач-1) було укладено договір №00002706 про фінансовий лізинг (далі - Договір), відповідно до якого лізингодавець придбає об'єкт лізингу та передає його лізингоодержувачу на умовах фінансового лізингу згідно з положеннями українського законодавства та Договору, а лізингоодержувач користується об'єктом лізингу на умовах фінансового лізингу згідно з положеннями українського законодавства та забезпечує експлуатацію об'єкта лізингу у відповідності до Договору (пункти 3.2, 3.3 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу (далі - Умови лізингу), що становлять невід'ємну частину Договору).

Наведений договір про фінансовий лізинг також був підписаний Товариством з обмеженою відповідальністю "Ранголі" (відповідач-2), яке виступило поручителем відповідача-1 за Договором та своїм підписом в цьому Договорі підтвердило свою солідарну відповідальність за виконання зобов'язань відповідачем-1.

Об'єктом лізингу за Договором визначено транспортний засіб VW Golf Plus VI 1/6 I TDI, 2011 року виробництва, шасі №WVWZZZ1KZBW529642 (далі - об'єкт лізингу).

Вартість об'єкту лізингу, вказана у Договорі, становить еквівалент 26334,00 доларів США.

Згідно пункту 12.1 Умов лізингу, строк лізингу за Договором визначається у Договорі та Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (План відшкодування). Пунктом 12.2 Умов лізингу визначено, що строк лізингу починається з дати підписання Акту приймання-передачі лізингоодержувачем об'єкта лізингу.

Відповідно до Акту прийому-передачі до Договору фінансового лізингу № 00002706 від 16.02.2011 підтверджується, що лізингодавець (позивач) 28.02.2011 передав, а лізингоодержувач (відповідач-1) отримав об'єкт лізингу.

У Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (План відшкодування) визначено розмір, кількість та строк сплати лізингових платежів, зокрема, останній лізинговий платіж підлягав сплаті 15.02.2016.

Відповідно до п. 6.1 Умов лізингу встановлено, що для експлуатації об'єкта лізингу лізингоодержувач виплачуватиме лізингодавцю лізингові платежі у відповідності до Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів, що являє собою невід'ємну частину Договору, та інших положень Договору. Щомісячний лізинговий платіж включає в себе: суму, яка відшкодовує частину вартості об'єкта лізингу; проценти; комісії; покриття витрат, пов'язаних з оплатою послуг та відшкодуванням, що підлягають сплаті (включаючи, окрім іншого, витрати на ремонт об'єкта лізингу, реєстраційні платежі, які передбачені або прямо пов'язані з Договором).

У п. 6.3 Умов лізингу сторони (разом лізингодавець та лізингоодержувач) погодили, що лізингові платежі, що підлягають виплаті за Договором на користь лізингодавця, відображають справедливу вартість об'єкта лізингу та забезпечують отримання лізингодавцем очікуваної станом на дату виконання договору суми на основі діючого курсу обміну доларів США, встановленого Національним Банком України або українським комерційним банком (Райфайзен Банк Аваль або іншого банку), як буде обрано за рішенням лізингодавця станом на дату, коли кожен платіж підлягає сплаті. З цією метою лізингові платежі, страхові премії, а також будь-які інші платіжні зобов'язання, передбачені Договором, розраховуються в доларах США на змінній основі та підлягають сплаті в українських гривнях за обмінним курсом вказаного вище банку, чинним на дату виставлення рахунку.

Відповідно до п. 6.5 Умов лізингу встановлено, що щомісячний платіж здійснюється на рахунок, зазначений лізиногодавцем, не пізніше дати, вказаної у Плані відшкодування.

Також, відповідно до п. 4.4 Умов Лізингу передбачено, що лізингоодержувач покриває всі витрати, понесені в результаті експлуатації об'єкта лізингу, включаючи, окрім іншого, витрати, що можуть бути понесені внаслідок дотримання обґрунтованих вимог лізингодавця щодо експлуатації та/або передачі об'єкта лізингу.

Пунктом 8.2 Умов лізингу узгоджено, що у випадку прострочення сплати платежу до лізингоодержувача застосовуються наступні санкції:

- пеня у розмірі 10% річних від вчасно невиплаченої суми за кожен день затримки до моменту виплати платежу (п.п. 8.2.1);

- штрафні санкції за вимоги щодо сплати, надіслані лізиноодержувачем (п.п. 8.3.1 Договору): еквівалент 15 доларів США за першу вимогу, еквівалент 20 доларів США за другу вимогу, еквівалент 25 доларів США за третю вимогу (якщо лізингодавець вирішить надіслати таку третю вимогу) (п.п. 8.2.2);

- компенсація будь-яких витрат, понесених лізингодавцем та/або винагороди, включаючи, окрім іншого, гонорари юристам, судові та позасудові витрати, нараховані/сплачені з метою відшкодування сум, не виплачених лізингоодержувачем у відповідності до Договору(п.п. 8.2.3).

Позивач зазначив, що відповідач-1 в порушення умов Договору повністю не здійснив оплату лізингових платежів за березень - жовтень 2014 року відповідно до виставлених позивачем рахунків-фактур № 00184463 від 03.03.2014 на суму 6853,56 грн., № 00191937 від 01.04.2014 на суму 7340,36 грн., № 00198595 від 05.05.2014 на суму 7526,10 грн., № 00204456 від 03.06.2014 на суму 7660,62 грн., № 00211304 від 02.07.2014 на суму 7622,19 грн., № 00217739 від 04.08.2014 на суму 7955,26 грн., № 00223813 від 04.09.2014 на суму 8262,71 грн., № 00229925 від 01.10.2014 на суму 8294,73 грн., а всього на суму 61515,53 грн.

Відповідно до п. 12.6.1 Умов лізингу лізингодавець має право в односторонньому порядку розірвати Договір та на повернення Об'єкту лізингу у разі, якщо лізингоодержувач не сплатив наступний лізинговий платіж у повному обсязі або частково, і строк невиконання зобов'язання зі сплати перевищує 30 днів.

Згідно п. 8.3.1 Умов лізингу, якщо лізингоодержувач прострочить виплату лізингового платежу протягом більш ніж 10 робочих днів, лізингодавець має право надіслати лізингоодержувачу першу платіжну вимогу щодо сплати в письмовій формі. Якщо лізингоодержувач не здійснить оплату протягом 7 робочих днів з моменту першої вимоги, лізингодавець надсилає в такий же спосіб другу платіжну вимогу, яка продовжує строк здійснення оплати ще на 8 днів із зазначенням нагадування, що після завершення строку здійснення оплати, за умови не здійснення оплати, Договір підлягає розірванню відповідно до п. 12.6.1. Сторони домовились, що невиконання зобов'язань після надіслання другої платіжної вимоги означає, що лізингоодержувач не має наміру в подальшому виконувати свої зобов'язання за цим Договором.

Позивач стверджує, що у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем-1 (лізингоодержувачем) своїх зобов'язань за Договором, ним були надіслані відповідачу-1 наступні нагадування: перше нагадування від 04.03.2014 року; друге нагадування від 17.03.2014 року; друге нагадування від 07.04.2014 року; третє нагадування від 17.04.2014 року; трете нагадування від 05.05.2014 року; трете нагадування від 19.05.2014 року; перше нагадування від 17.07.2014 року; друге нагадування від 04.08.2014 року; трете нагадування від 04.09.2014 року; трете нагадування від 17.09.2014 року; трете нагадування від 03.10.2014 року.

При цьому позивач зазначив, що направлення ним вимог про сплату лізингових платежів та нагадувань слід розуміти, як подовження строку виконання зобов'язання.

Позивач також зазначив, що разом з третім нагадуванням від 03.10.2014 року, відповідачу-1 було направлено Вимогу про сплату заборгованості за Договором, повернення Об'єкта лізингу та повідомлення про відмову від Договору вих. № 00002706 від 03.10.2014, яку відповідач-1 отримав 10.10.2014, що підтверджується рекомендований повідомленням про вручення поштового відправлення № 0430600533310. Крім того, Вимогу про сплату заборгованості за Договором, повернення Об'єкта лізингу та повідомлення про відмову від Договору вих. № 00002706 від 03.10.2014 позивач направив відповідачу-2, яку останній отримав 14.10.2014, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0430600533198.

Пунктом 12.8 Умов лізингу узгоджено, що після розірвання Договору лізингодавець має право негайно скористатися всіма отриманими гарантіями для одержання повної суми всіх непогашених лізингових платежів та інших платежів незалежно від дати їхньої сплати.

Відповідно до п. 12.9. Умов Договору, у разі дострокового припинення Договору з боку лізингодавця, лізингоодержувач зобов'язувався повернути об'єкт лізингу за власний рахунок у відмінному робочому і технічному стані до головного офісу лізингодавця впродовж 10 (десяти) робочих днів з дати одержання вимоги лізингодавця про таке повернення.

У випадках, передбачених пунктами 12.6 та 12.12 Договір припиняється на 10-й (десятий) робочий день з дня надіслання письмового повідомлення стороною на адресу іншої сторони (п. 12.13 Умов Лізингу).

Оскільки Вимога про сплату заборгованості за Договором, повернення Об'єкта лізингу та повідомлення про відмову від Договору була отримана відповідачем-1 10.10.2014, то датою припинення Договору позивач вважає 23.10.2014. При цьому у наведеній вимозі позивач встановив строк для сплати відповідачем-1 заборгованості за Договором впродовж 3 днів з дня отримання цієї вимоги, а повернення об'єкту лізингу - впродовж 10 (десяти) робочих днів, а тому позивач вважає, що останнім днем погашення заборгованості відповідачем-1 мало бути 13.10.2014, а повернення об'єкту лізингу - 23.10.2014.

15.10.2014 відповідач-1 повернув позивачу об'єкт лізингу, що підтверджується Актом прийому-передачі до Договору фінансового лізингу № 00002706 від 16.02.2011.

Проте, як стверджує позивач, відповідач-1 всупереч умов Договору не виконав зобов'язання зі сплати заборгованості за Договором, у зв'язку з чим позивач на підставі Договору про фінансовий лізинг № 00002706 від 16.02.2011 звернувся з позовом до суду з вимогами про стягнення з відповідача-1 та відповідача-2 солідарно наступних сум:

- 61515,53 грн. основного боргу;

- 93321,11 грн. збитків, з яких: 9600,00 грн. реальних збитків (6000,00 грн. у зв'язку із зверненням позивача до спеціалізованої організації ТОВ "Юридична фірма Вернер" з метою надання послуг по юридичному консультуванню, підготовці процесуальних документів та представництва інтересів позивача в суді + 3600,00 грн. у зв'язку із зверненням позивача до спеціалізованої організації ТОВ "Автосоюз" з метою надання послуг із відповідального зберігання автомобіля) та 83721,11 грн. упущеної вигоди (різниця між ринковою вартістю об'єкта лізингу та сумою несплачених лізингових платежів відповідно до Плану відшкодування) (п.п. 8.2.3, 8.6, 12.9, 12.10, 16.1 Умов Лізингу, ст. 22 ЦК України, ст. 225 ГК України);

- 4870,02 грн. штрафу (п. 8.2.2 Умов лізингу),

- 4683,74 грн. пені (п. 8.2.1 Умов лізингу),

- 1405,13 грн. 3% річних (на підставі ст. 625 ЦК України),

- 23084,10 грн. інфляційних нарахувань (на підставі ст. 625 ЦК України).

Відповідач-1 в судові засідання не з'явився, відзив на позов та докази на спростування обставин, повідомлених позивачем, суду не подав та не надіслав.

Відповідач-2 повністю заперечує проти задоволення позовних вимог у частині стягнення з відповідача-2 як солідарного боржника.

Так, щодо суми основного боргу, то відповідач-2 послався на умови п. 6.3 Умов лізингу та вказав, що позивач не надав суду розрахунок заборгованості у гривні та документів, що підтверджують факт дії у відповідному банку станом на дату виставлення рахунків саме того курсу, який був використаний при розрахунку;

Щодо збитків, завданих позивачу у зв'язку з порушенням відповідачем-1 своїх зобов'язань за Договором на суму 6000,00 грн. (у зв'язку із зверненням позивача до спеціалізованої організації ТОВ "Юридична фірма Вернер" з метою надання послуг по юридичному консультуванню, підготовці процесуальних документів та представництва інтересів позивача в суді), то відповідач-2 не вважає зазначені витрати збитками в розумінні статті 224 ГК України та ст. 22 ЦК України, а також зазначає, що ці витрати не можуть входити до ціни позову та не можуть стягуватись під виглядом збитків. Водночас, оскільки надані ТОВ "Юридична фірма Вернер" послуги з юридичної допомоги надані не адвокатом, то вони не підлягають відшкодуванню.

Щодо збитків на суму 3600,00 грн. (у зв'язку із зверненням позивача до спеціалізованої організації ТОВ "Автосоюз" з метою надання послуг із відповідального зберігання автомобіля), то відповідач-2 вважає, що останні є необґрунтованими, оскільки позивачем не надано жодних доказів на підтвердження зберігання саме того автомобіля, який є об'єктом лізингу за спірним Договором, а також, після повернення об'єкту лізингу відповідачем-1 останній знаходився у позивача 2 повних місяці, а не 9 місяців.

Щодо збитків на суму 93321,11 грн., які виникли у зв'язку з припиненням Договору (упущена вигода), то на думку відповідача-2, зазначена сума не підлягає відшкодуванню, так як право власності на предмет лізингу від лізингодавця до лізингоодержувача не перейшло, а тому стягнення з останнього такої складової лізингового платежу як відшкодування вартості цього майна, яке залишилось у власності лізингодавця, є безпідставним.

Щодо договірної неустойки (пені), то відповідач-2 вважає, що судом при прийнятті рішення має бути застосований 6-місячний строк обмеження нарахування пені, встановлений ч. 6 ст. 232 ГК України.

Щодо стягнення 3% річних за невиконання грошових зобов'язань за Договором, то відповідач-2 вказав, що оскільки відповідно до п. 2 Умов поруки зобов'язання поручителя не включають 3 % річних, то пред'явлення до відповідача-2 відповідних позовних вимог є безпідставним. Крім того, сплата 3% річних не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Щодо інфляційних втрат, то останні, як вважає відповідач-2 з урахуванням при цьому позиції ВГСУ у п. 8.1 постанови пленуму від 17.12.2013 № 14, не підлягають відшкодуванню, оскільки індекс інфляції розраховується лише стосовно національної валюти України (гривні), тоді як згідно умов спірного Договору сума лізингових платежів у гривні визначається виходячи з її еквіваленту, встановленого у доларах США (згідно Графіку лізингових платежів) за курсом гривні до долара США станом на дату виставлення рахунку про сплату чергового лізингового платежу.

Крім того, відповідач-2 вказав, що порука відповідача-2 щодо зобов'язань відповідача-1 є припиненою на підставі ч. 4 ст. 559 ЦК України, а тому вимоги позивача до відповідача-2 є безпідставними. Як зазначив відповідач-2, з договору поруки вбачається, що в ньому не встановлено строку, після якого порука припиняється, а відповідні положення договору лізингу, що визначають умови поруки (п. 12 розділу "Умови поруки") про його дію до повного виконання боржником своїх зобов'язань перед позивачем за договором лізингу не є встановленим сторонами строком припинення дії поруки, оскільки суперечить частині 1 статті 251 та частині 1 статті 252 ЦК України, тому в цьому разі підлягають застосуванню норми частини 4 статті 559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців не пред'явить вимоги до поручителя. Відповідач-2 вважає, що останнім днем строку пред'явлення вимоги позивача до відповідача-2 як поручителя за договором лізингу, було 13.04.2015 (останній день 6-місячного строку з моменту, коли основне зобов'язання мало бути виконане відповідачем-1, т.т. 13.10.2014), тоді як станом на 01.07.2015 позивач не звертався до відповідача-2 з вимогою про сплату заборгованості за договором лізингу, при цьому подання позивачем позову до відповідача-2 не можна вважати пред'явленням вимоги.

Приписами статей 33, 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач-1 відзив на позов та докази на спростування обставин, повідомлених позивачем, суду не подав та не надіслав.

Згідно із ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Проаналізувавши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача, відповідача-2, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст.ст. 11, 509 ЦК України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

За змістом ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини другої наведеної статті ЦК України сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Аналіз змісту умов Договору про фінансовий лізинг № 00002706 від 16.02.2011, який фактично підписаний позивачем (лізингодавець), відповідачем-1 (лізингоодержувач) та відповідачем-2 (поручитель), свідчить що даний договір містить елементи договору фінансового лізингу та договору поруки, а тому правовідносини сторін в спірному випадку регулюються умовами даного Договору про фінансовий лізинг № 00002706 від 16.02.2011 та відповідними положеннями статей параграфа 6 глави 58 (лізинг), глави 58 (найм (оренда)), глави 52 (купівля - продаж), параграфа 3 глави 54 (поставка) ЦК України, параграфа 5 глави 30 ГК України з урахуванням особливостей, що встановлюються Законом України "Про фінансовий лізинг" (надалі - Закон України "Про фінансовий лізинг"), параграфа 3 глави 49 (порука) ЦК України.

Відповідно до ч. 1 статті 292 ГК України лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Згідно ч.1 статті 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Частина 2 статті 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" передбачає, що за договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Стаття 193 ГК України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно із ст. 14 ЦК України, цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами .

Щодо вимог позивача про солідарне стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Креткорм", Товариства з обмеженою відповідальністю "Ранголі" заборгованості за Договором суд зазначає наступне.

Згідно з частиною 1 статті 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до частини 1 статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель зобов'язується перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (ч.ч. 1, 2 ст. 554 ЦК України).

Відповідно до частини 1 ст. 543 ЦК України, у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

До поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, у тому числі й ті, що забезпечували його виконання (ч. 2 ст. 556 ЦК України).

Зі змісту зазначених норм випливає, що договір поруки не покладає на боржника якогось нового обов'язку, крім того, який він вже має перед кредитором по основному зобов'язанню, а лише створює ймовірність переходу прав та обов'язків останнього до поручителя, у разі виконання ним зобов'язання, забезпеченого порукою.

За умовами Договору про фінансовий лізинг № 00002706 від 16.02.2011 зобов'язання лізингоодержувача (Товариства з обмеженою відповідальністю "Креткорм" (відповідача-1)) забезпечуються порукою Товариства з обмеженою відповідальністю "Ранголі" (відповідач-2).

У п. 1 Умов поруки (являються окремим розділом у Загальних комерційних умовах внутрішнього фінансового лізингу, далі - Умови поруки ) між лізингодавцем та поручителем погоджено, що останній несе солідарну відповідальність за виконання всіх зобов'язань лізингоодержувача на підставі або у зв'язку з Договором або будь-якою його невід'ємною частиною.

Зобов'язання поручителя включають, окрім іншого, лізингові платежі, штрафні санкції та відшкодування збитків, що підлягають сплаті лізингоодержувачем відповідно до положень Договору (п. 2 Умов поруки).

З огляду на встановлений ст. 204 ЦК України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги Договір про фінансовий лізинг № 00002706 від 16.02.2011 як належну підставу у розумінні норм ст. 11 названого Кодексу України для виникнення між позивачем та відповідачем-2 взаємних прав та обов'язків і забезпечення виконання відповідачем-1 своїх грошових зобов'язань за Договором про фінансовий лізинг № 00002706 від 16.02.2011.

З урахуванням наведеного, позивачем підставно заявлено позовні вимоги про солідарне стягнення заборгованості за Договором про фінансовий лізинг № 00002706 від 16.02.2011 з боржника (відповідача-1) і поручителя (відповідача-2).

Щодо позовних вимог в частині стягнення основного боргу в сумі 61515,53 грн. суд зазначає наступне.

Матеріалами справи, зокрема, Актом прийому-передачі до Договору фінансового лізингу № 00002706 від 16.02.2011 підтверджується, що лізингодавець (позивач) 28.02.2011 передав, а лізингоодержувач (відповідач-1) отримав об'єкт лізингу за цим договором, а саме: транспортний засіб VW Golf Plus VI 1/6 I TDI, 2011 року виробництва, шасі №WVWZZZ1KZBW529642

Пунктом 3 частини 2 статті 11 Закону України "Про фінансовий лізинг" передбачено, що лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Відповідно до статті 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.

Відповідно до п. 6.1 Умов лізингу, які є невід'ємною частиною Договору, встановлено, що для експлуатації об'єкта лізингу лізингоодержувач виплачуватиме лізингодавцю лізингові платежі у відповідності до Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів, що являє собою невід'ємну частину Договору, та інших положень Договору. Щомісячний лізинговий платіж включає в себе: суму, яка відшкодовує частину вартості об'єкта лізингу; проценти; комісії; покриття витрат, пов'язаних з оплатою послуг та відшкодуванням, що підлягають сплаті (включаючи, окрім іншого, витрати на ремонт об'єкта лізингу, реєстраційні платежі, які передбачені або прямо пов'язані з Договором).

У п. 6.3 Умов лізингу сторони погодили, що лізингові платежі, що підлягають виплаті за Договором на користь лізингодавця, відображають справедливу вартість об'єкта лізингу та забезпечують отримання лізингодавцем очікуваної станом на дату виконання договору суми на основі діючого курсу обміну доларів США, встановленого Національним Банком України або українським комерційним банком (Райфайзен Банк Аваль або іншого банку), як буде обрано за рішенням лізингодавця станом на дату, коли кожен платіж підлягає сплаті. З цією метою лізингові платежі, страхові премії, а також будь-які інші платіжні зобов'язання, передбачені Договором, розраховуються в доларах США на змінній основі та підлягають сплаті в українських гривнях за обмінним курсом вказаного вище банку, чинним на дату виставлення рахунку .

Як вказувалось вище, розмір, кількість та строк сплати лізингових платежів за Договором визначено у Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (План відшкодування).

Наразі, як свідчать матеріали справи, на оплату лізингових платежів у березні - жовтні 2014 року після проведення перерахунку суми лізингових платежів, визначених в доларах США у гривню у спосіб, визначений умовами спірного правочину, позивачем було виставлено відповідачу-1 рахунки-фактури на загальну суму 61515,53 грн., а саме: № 00184463 від 03.03.2014 на суму 6853,56 грн., № 00191937 від 01.04.2014 на суму 7340,36 грн., № 00198595 від 05.05.2014 на суму 7526,10 грн., № 00204456 від 03.06.2014 на суму 7660,62 грн., № 00211304 від 02.07.2014 на суму 7622,19 грн., № 00217739 від 04.08.2014 на суму 7955,26 грн., № 00223813 від 04.09.2014 на суму 8262,71 грн., № 00229925 від 01.10.2014 на суму 8294,73 грн.

Проте, відповідач-1 (Товариство з обмеженою відповідальністю "Креткорм") свої грошові зобов'язання за Договором, у частині внесення лізингових платежів, нарахованих за період з березня по жовтень 2014 року, не виконав, в результаті чого у останнього утворилась заборгованість на загальну суму 61515,53 грн.

У Вимозі про сплату заборгованості за Договором, повернення Об'єкта лізингу та повідомлення про відмову від Договору вих. № 00002706 від 03.10.2014 (далі - Вимога 1), яку відповідач-1 отримав 10.10.2014, що підтверджується рекомендований повідомленням про вручення поштового відправлення № 0430600533310 , позивач вимагав сплати заборгованості та повідомив відповідача-1 про відмову від Договору та повернення транспортного засобу. У даному випадку право лізингодавця на відмову від договору в односторонньому порядку було обґрунтовано умовами п. 12.6 Умов лізингу до укладеного між сторонами Договору та фактом неналежного виконання відповідачем-1 своїх грошових зобов'язань.

Вимога 1 позивача про погашення заборгованості залишена відповідачем-1 без задоволення.

При цьому станом на час розгляду спору по суті матеріали справи не містять доказів повного або часткового виконання відповідачем-1 своїх зобов'язань за Договором у частині внесення лізингових платежів, нарахованих за період з березня по жовтень 2014 року.

Таким чином, з огляду на наведене вище, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ПОРШЕ ЛІЗИНГ УКРАЇНА" в частині солідарного стягнення з відповідача-1 та відповідача-2 основного боргу в сумі 61515,53 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Водночас, доводи відповідача-2 з приводу відсутності в матеріалах справи розрахунку заборгованості у гривні (в частині суми основного боргу) та документів, що підтверджують факт дії у відповідному банку станом на дату виставлення рахунків саме того курсу, який був використаний позивачем при розрахунку відповідних сум лізингових платежів, суд відхиляє як необґрунтовані, оскільки суми, які позивач включив як складові частини до суми основного боргу та які фактично відповідають сумам, вказаним у вищенаведених рахунках-фактурах, визначені позивачем у гривні, а розрахунки цих сум відбувались із застосуванням курсу долара США ПАТ КБ "Райфайзен Банк Аваль", як то передбачено умовами Договору, при цьому інформація щодо розміру обмінного курсу долара США до гривні ПАТ КБ "Райфайзен Банк Аваль" на певну дату є загальнодоступною, претензії відповідача-1 щодо правильності розрахунку лізингових платежів, а рівно їх сум, вказаних у рахунках-фактурах, в матеріалах справи відсутні, контррозрахунок суми основного боргу відповідачем-2 суду не надано.

Щодо позовних вимог в частині стягнення збитків в сумі 93321,11 грн. (реальних збитків та упущеної вигоди) суд зазначає наступне.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, до зазначеної суми збитків позивачем включено:

9600,00 грн. реальних збитків, з яких: 6000,00 грн. витрат на юридичне консультування, підготовку процесуальних документів та представництво інтересів позивача в суді та 3600,00 грн. витрат на відповідальне зберігання транспортного засобу;

83721,11 грн. упущеної вигоди (компенсація за дострокове припинення Договору у відповідності до п.12.9 Умов лізингу до укладеного між сторонами Договору).

Відповідно до ст. 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Таким чином, з урахуванням вимог вказаної статті, відшкодування збитків є видом господарських санкцій, під якими розуміються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування котрих для нього настають несприятливі економічні наслідки. Одночасно, для учасника господарських відносин, який потерпів від правопорушення, відшкодування збитків є способом захисту його прав та законних інтересів.

За приписами ст. 22 ЦК України особа має право на відшкодування збитків, які їй було завдано в результаті порушення її цивільного права.

Збитками є:

- втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

- доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Одночасно, відповідно до ст. 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

- вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

- додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;

- неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;

- матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Відшкодування збитків є наслідком порушення зобов'язання. За таких обставин, можливість використовувати відшкодування збитків як засіб захисту порушених прав виникає у юридичних осіб із самого факту невиконання обов'язку, порушення цивільних прав.

Для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків необхідною є наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між поведінкою боржника та збитками, вини боржника. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Вказана позиція міститься у постанові Верховного Суду України від 22 січня 2013 р. у справі № 3-72 гс 12.

Позовні вимоги про стягнення збитків, що полягають у витратах на оплату наданих юридичних послуг в сумі 6000,00 грн., суд вважає такими, що підлягають частковому задоволенню в сумі 5000,00 грн. з огляду на таке.

За умовами п. 8.2.3 Умов лізингу лізингоодержувач зобов'язаний у випадку прострочення сплати лізингового платежу компенсувати лізингоодержувачу будь-які витрати, включаючи, окрім іншого, гонорари юристам, судові та позасудові витрати, нараховані/сплачені з метою відшкодування сум, не виплачених лізингоодержувачем у відповідності до Договору.

В свою чергу, п. 8.6 Умов лізингу передбачено, що будь-які збитки, заподіяні невиконанням або неналежним виконанням стороною своїх зобов'язань за Договором, підлягають відшкодуванню у повному обсязі понад передбачені Договором штрафні санкції.

Крім того, згідно п. 16.10 Умов лізингу незалежно від завершення виконання цього Договору усі витрати та збитки (включаючи ті з них, що пов'язані з виплатою гонорарів за юридичні та фінансові консалтингові послуги), завдані у зв'язку з укладенням або виконанням Договору, відшкодовуються стороною, яка завдала такі збитки.

В обґрунтування позовних вимог в частині стягнення витрат на юридичні послуги позивачем додано до матеріалів справи Договір про надання юридичних послуг №17/2010 від 09.06.2010, укладений між ТОВ "ПОРШЕ ЛІЗИНГ УКРАЇНА" (замовник) та ТОВ "Юридична фірма Вернер і Партнери" (виконавець), а також Додаткову угоду № 47 від 15.01.2013 до Договору про надання юридичних послуг №17/2010 від 09.06.2010 стосовно переходу всіх прав та обов'язків виконавця за Договором про надання юридичних послуг №17/2010 від 09.06.2010 та за усіма змінами і додатковими угодами до нього від попереднього виконавця (ТОВ "Юридична фірма Вернер і Партнери") до нового виконавця (ТОВ "Юридична фірма Вернер"). У відповідності до Додаткової угоди №146 від 13.03.2015 ТОВ "Юридична фірма Вернер", позивачем доручено ТОВ "Юридична фірма Вернер" надати юридичні послуги, які полягають у консультуванні, підготовці процесуальних документів та участі у судових засіданнях стосовно справи про стягнення всіх належних платежів з ТОВ "Креткорм" відповідно до договору №00002706 від 16.02.2011.

Відповідно до Додаткової угоди №146 від 13.03.2015 сторони домовились, що на стадії провадження по справі в суді першої інстанції вартість послуг виконавця становить 5000 грн. та підлягає оплаті на поточний рахунок виконавця протягом чотирьох робочих днів з дати отримання рахунку замовником.

На оплату послуг Товариством з обмеженою відповідальністю "Юридична фірма Вернер" було виставлено рахунок №69 від 17.03.2015 на суму 5000,00 грн., який був оплачений позивачем в наведеній сумі згідно платіжного доручення № 50021841 від 03.04.2015.

Таким чином, наявними в матеріалах справи доказами підтверджується, що витрати позивача на юридичну допомогу, відшкодування яких передбачено п. 8.2.3, п. 16.10 Договору, становили саме 5000,00 грн.

Доказів понесення таких витрат у розмірі більшому, ніж встановлено вище, матеріали справи не містять.

Наразі, суд вважає безпідставним включення позивачем при заявленні до стягнення витрат на юридичні послуги також суми податку на додатку вартість, з огляду на те, що позивач є платником податку на додану вартість відповідно до вимог діючого законодавства.

Так, за приписами ст. 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з: постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; ввезення товарів на митну територію України; вивезення товарів за межі митної території України; постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Отже, оскільки в спірному випадку позивачем стягуються саме витрати, а не вартість послуг, у останнього відсутні підстави для збільшення суми відповідних витрат на розмір податку на додану вартість. При цьому матеріалами справи підтверджується наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення в спірному випадку, а саме: протиправної поведінки відповідача, яка виражалась у невиконанні умов Договору (несплаті лізингових платежів за березень-жовтень 2014 року), збитків, а саме витрат позивача, пов'язаних із стягненням заборгованості за Договором, причинного зв'язку між протиправною поведінкою відповідача та збитками (саме через порушення відповідачем умов Договору щодо оплати лізингових платежів, позивач змушений був звернутись до ТОВ "Юридична фірма Вернер і Партнери" за наданням юридичних послуг), вина відповідача, яка підтверджується невиконанням умов Договору та закону.

За таких обставин, враховуючи наведене вище, а також приймаючи до уваги, що відшкодування лізингоодержувачем витрат на юридичні послуги прямо передбачено умовами укладеного між сторонами правочину, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача до відповідачів в частині солідарного стягнення з останніх понесених позивачем збитків, що полягають у витратах останнього на оплату наданих юридичних послуг, підлягають задоволенню частково в розмірі 5000,00 грн., тоді як в іншій частині визначених позовних вимог позивачу належить відмовити з огляду на їх безпідставність.

Позовні вимоги про стягнення збитків в сумі 3600,00 грн., що полягають у витратах на відповідальне зберігання транспортного засобу, суд вважає необґрунтованими з наступних підстав.

На підтвердження понесених витрат на відповідальне зберігання транспортного засобу в сумі 3600,00 грн., які були надані ТОВ "Автосоюз", позивач послався на рахунок на оплату № 216 від 22.12.2014, акт надання послуг № 648 від 22.12.2014 та платіжне доручення № 50020698 від 24.12.2014 на суму 3600,00 грн.

Наразі, представлені позивачем докази суд не приймає в якості належних та допустимих доказів на підтвердження того, що саме транспортний засіб VW Golf Plus VI 1/6 I TDI, 2011 року виробництва, шасі №WVWZZZ1KZBW529642, який є об'єктом лізингу за спірним Договором перебував на відповідальному зберіганні у ТОВ "Автосоюз". Так, надані суду рахунок на оплату послуг відповідального зберігання та акт надання послуг складені з приводу надання ТОВ "Автосоюз" "послуг з відповідального зберігання автомобілів " та фактично не містять індивідуалізованих даних про транспортні засоби (транспортний засіб), що були (був) предметом відповідального зберігання, в них лише зазначено загальну кількість - 9 (до того ж без уточнень - вказана кількість відноситься до кількості послуг чи автомобілів). Додатково суд звертає увагу, що рахунок на оплату № 216 від 22.12.2014 містить приписку "# … 00002706 4 месяца…", втім остання також не індивідуалізує певний транспортний засіб, до того ж з матеріалів справи вбачається, що об'єкт лізингу за спірним Договором був повернутий відповідачем-1 позивачу 15.10.2014 (згідно акту прийому передачі) та в подальшому був відчужений позивачем на користь ТОВ "УКРКРЕДИТ-АВТО" 25.12.2014 (відповідно до договору купівлі-продажу/поставки бувшого у використанні автомобіля від 22.12.2014.), а тому фактично знаходився у володінні позивача 2 місяці та 10 днів.

Жодних інших належних та допустимих в розумінні ст.ст. 33, 34 ГПК України доказів того, що саме транспортний засіб, який є об'єктом лізингу за спірним Договором перебував на відповідальному зберіганні, а рівно позивач поніс витрати на його відповідальне зберігання в сумі 3600,00 грн., позивачем не названо та до матеріалів справи не залучено.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача до відповідачів у визначеній частині задоволенню не підлягають.

Позовні вимоги про стягнення збитків в розмірі 83721,11 грн., що виникли у зв'язку достроковим припиненням Договору у відповідності до п. 12.9 Умов лізингу, суд також вважає необґрунтованими з наступних підстав.

За умовами п. 12.9 Договору у разі припинення лізингу відповідно до пункту 12 Договору лізингоодержувач сплачує лізингодавцю будь-яку різницю між ринковою вартістю об'єкту лізингу, визначеною за оцінкою професійного оцінювача, та лізинговими платежами, що залишились не сплаченими.

За поясненнями позивача у позовній заяві, така різниця становить 83721,11 грн. При цьому позивач виходив з наступного: 15.10.2014 об'єкт лізингу за Договором було повернуто відповідачем-1 позивачу; 22.12.2015 між позивачем та ТОВ "УКРКРЕДИТ-АВТО" укладено Договір купівлі-продажу/поставки бувшого у використанні автомобіля №б/н від 22.12.2014, на підставі якого позивачем було відчужено об'єкт лізингу; ціна об'єкту лізингу за вказаним договором склала 102888,72 грн. з ПДВ та 85740,60 грн. - без ПДВ; на думку позивача, саме сума в розмірі 85740,60 грн. є ринковою вартістю об'єкта лізингу; станом на 15.10.2014 (дата повернення об'єкту лізингу) невиплаченими відповідачем-1 залишились лізингові платежі в розмірі еквівалентному у гривні 8972,04 доларів США, при курсі 18,887 за 1 долар США позивач розрахував різницю між вартістю об'єкта лізингу та сумою несплачених лізингових платежів на момент повернення об'єкту лізингу таким чином: 8972,04 х 18,887 - 85740,60 = 83721,11 грн.

Проте, за висновками суду, такі твердження позивача є доказово необґрунтованими. При цьому, суд виходив з наступного.

Як вище зазначалось, об'єктом лізингу за Договором є транспортний засіб VW Golf Plus VI 1/6 I TDI, 2011 року виробництва, шасі №WVWZZZ1KZBW529642.

Ринковою вартістю колісного транспортного засобу є вартість, за яку можливе відчуження колісного транспортного засобу (його складників) на ринку подібного колісного транспортного засобу (його складників) на дату оцінки за договором, укладеним між покупцем та продавцем, після проведення відповідного маркетингу за умови, що кожна із сторін діяла із знанням справи, розсудливо і без примусу. (п. 1.6 Методика товарознавчої експертизи та оцінки вартості колісних транспортних засобів, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України №142/5/2092 від 24.11.2003 (далі - Методика)).

У п.п. 3.1 3.4 наведеної Методики визначено, що основним підходом до визначення ринкової вартості колісного транспортного засобу є порівняльний підхід. Порівняльний підхід ґрунтується на аналізі цін продажу (пропозиції) колісного транспортного засобу, ідентичних або аналогічних оцінюваному на первинному чи вторинному ринках колісного транспортного засобу, з відповідним коригуванням, що враховує відмінності між об'єктом порівняння та об'єктом оцінки. Під первинним слід розуміти ринок нових колісних транспортних засобів, під вторинним - ринок колісних транспортних засобів, які були в користуванні. Для визначення вартості за порівняльним підходом використовуються статистично усереднені цінові дані колісного транспортного засобу, які були відчужені в Україні, за умов, що вони відповідають змісту поняття "ринкова вартість", зокрема ґрунтуються на даних ринку колісного транспортного засобу і зведені в довідниках, до яких висуваються вимоги щодо науковості, об'єктивності, об'ємності інформації. Найбільш вірогідним методом порівняльного підходу до оцінки колісного транспортного засобу є метод, заснований на аналізі цін ідентичних колісного транспортного засобу. За цим методом вартість визначається на базі середньої ціни продажу (пропозиції) ідентичного колісного транспортного засобу з відповідним строком експлуатації. Подальше коригування враховує різницю між пробігом, комплектністю, укомплектованістю, технічним станом об'єкта порівняння та об'єкта оцінки. У разі неможливості визначення вартості колісного транспортного засобу з урахуванням цін ідентичних колісних транспортних засобів допускається використання методу, заснованого на аналізі цін аналогічних транспортних засобів. За цим методом вартість колісного транспортного засобу визначається відповідно до цінових даних, аналогічних, але не ідентичних колісних транспортних засобів, з належним або скоригованим строком експлуатації. Подальше коригування вартості здійснюється шляхом врахування різниці між пробігом, комплектністю, укомплектованістю, технічним станом об'єкта порівняння та об'єкта оцінки. Коригування, які застосовуються в порівняльному підході, приймаються у вигляді коефіцієнта (відсотка) до середньої ціни колісного транспортного засобу або у вигляді грошової суми, що додається або вираховується з цієї ціни, а також комбінування зазначених засобів. Коригування вартості колісного транспортного засобу з причин різниці в пробігу здійснюється коефіцієнтом коригування ринкової вартості колісного транспортного засобу за величиною пробігу; з причин різниці технічного стану - процентом додаткового збільшення (зменшення) ринкової вартості колісного транспортного засобу залежно від умов догляду, зберігання, використання та ін.; з причин функціонального зносу колісного транспортного засобу - коефіцієнтом функціонального зносу; з причин особливостей економічного стану в різних регіонах України і різних країнах світу - коефіцієнтом ринку регіону та коефіцієнтом коригування вартості колісного транспортного засобу у країні придбання до його вартості в провідних країнах-експортерах. Вартість колісного транспортного засобу коригується відповідною грошовою сумою, яка враховує його комплектність, укомплектованість, наявність пошкоджень, які потребують відновлювального ремонту, відновлення і (чи) оновлення складників.

Тобто, з наведеного вбачається, що при визначенні ринкової вартості автомобіля застосовуються відповідні коефіцієнти, а середня ринкова ціна є лише базою для визначення вартості колісного транспортного засобу, яка з урахуванням його дійсних технічних характеристик (додаткового обладнання, пробігу) може бути суттєво зміненою.

Наразі, суд не приймає до уваги Договір купівлі-продажу/поставки бувшого у використанні автомобіля №б/н від 22.12.2014, на підставі якого після повернення лізингоодержувачем (відповідачем-1) об'єкту лізингу, позивачем було відчужено об'єкт лізингу Товариству з обмеженою відповідальністю "УКРКРЕДИТ-АВТО", як належний та допустимий доказ розміру ринкової вартості транспортного засобу, оскільки вартість транспортного засобу у вказаному договорі купівлі-продажу визначена за взаємною домовленістю сторін та може не відображати дійсної ринкової ціни автомобіля у розумінні Методики товарознавчої експертизи та оцінки вартості колісних транспортних засобів, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України №142/5/2092 від 24.11.2003. Будь-яких інших доказів визначення ринкової вартості об'єкту лізингу за спірним договором матеріали справи не містять.

За таких обставин, враховуючи наведене вище, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про солідарне стягнення з відповідачів 83721,11 грн., як різниці між ринковою вартістю об'єкту лізингу та лізинговими платежами, що залишились не сплаченими, суд вважає доказово необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

Слід також зазначити, що згідно з умовами п. 12.13 Договору, у випадку припинення Договору за ініціативи лізингодавця з підстав порушення лізингоодержувачем своїх зобов'язань, Договір припиняється на десятий робочий день з дня надсилання письмового повідомлення стороною.

Одночасно, з матеріалів справи вбачається, що об'єкт лізингу було повернуто лізнгоодержувачем (відповідачем-1) лізингодавцю (позивачу) 15.10.2014, що підтверджується Актом прийому-передачі до Договору фінансового лізингу № 00002706 від 16.02.2011.

Відповідно до частини четвертої статті 653 ЦК України сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

За таких обставин позивач не має права вимагати оплати об'єкту лізингу, оскільки він в односторонньому порядку розірвав Договір, а відповідач-1, в свою чергу, повернув спірний об'єкт за Договором. Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 01.10.2013 №7/5005/2240/2012 та у розумінні положень статті 111-28 ГПК України є обов'язковою для застосування.

Щодо позовних вимог в частині стягнення 4683,74 грн. пені та 4870,02 грн. штрафу суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Приписами ст. 611 Цивільного кодексу України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з частинами 1, 2, 3 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.

Статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Згідно ст. 3 вищезазначеного Закону України, розмір пені, передбачений статтею 1, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором , припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 8.2.1 Умов лізингу передбачено, що у випадку прострочення сплати платежу, лізингоодержувач сплачує пеню у розмірі 10% річних за кожен день затримки до моменту повної виплати платежу.

За прострочення внесення лізингових платежів за березень - жовтень 2014 року позивачем нараховано пеню на загальну суму 4683,74 грн.

За приписами ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

У ст. 254 ЦК України визначено, що якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Відповідно до п. 2.5 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" пеня нараховуються починаючи з наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане , і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Судом встановлено, що у наведеному в позовній заяві розрахунку пені позивачем було невірно визначено початок періоду нарахування пені.

Наприклад, за порушення строку внесення лізингового платежу, строком сплати якого відповідно до Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (План відшкодування) було 15.03.2014 позивачем нараховано пеню саме з вказаної дати, тоді як 15.03.2014 (субота) було вихідним днем, а отже останній строк оплати переноситься на перший робочий день (17.03.2014) і право на нарахування пені в такому випадку виникає з 18.03.2014.

До того ж, у будь-якому випадку суд зауважує, що нарахування пені, починаючи з дня, в який зобов'язання повинно було бути виконаним, є безпідставним та суперечить вимогам чинного законодавства України і позиції пленуму Вищого господарського суду України (п. 2.5 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Згідно п. 1.12 наведеної постанови пленуму Вищого господарського суду України, з огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Здійснивши власний розрахунок пені, судом встановлено, що загальна сума пені становить 4661,05 грн.

Сума боргу (грн.)Період простроченняКількість днів простроченняСтавка пені згідно з ДоговоромЗагальна сума пені 6853.56 18.03.2014 - 07.04.2015 386 10 % 724.79 734036 16.04.2014 - 07.04.2015 357 10 % 717.95 7526.10 16.05.2014 - 07.04.2015 327 10 % 674.26 7660.62 17.06.2014 - 07.04.2015 295 10 % 619.15 7622.19 16.07.2014 - 07.04.2015 266 10 % 555.48 7955.26 16.08.2014 - 07.04.2015 235 10 % 512.19 8262.71 16.09.2014 - 07.04.2015 204 10 % 461.81 8294.73 16.10.2014 - 07.04.2015 174 10 % 395.42 4661,05

Додатково судом перевірено, що сума пені відповідно до її розміру, встановленого п. 8.2.1 Умов лізингу, не перевищує подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який стягується пеня.

Таким чином, обґрунтованою до стягнення солідарно з відповідачів є пеня в сумі 4661,05 грн. , тоді як в іншій частині позовних вимог про стягнення пені (22,69 грн.) позивачу належить відмовити.

Водночас суд не погоджується з доводами відповідача-2 про необхідність застосування в спірному випадку 6-місячного строку обмеження нарахування пені, встановленого ч. 6 ст. 232 ГК України, оскільки, як стверджує відповідач-2, умовами Договору не передбачено нарахування пені протягом всього строку прострочення зобов'язання.

Як з'ясовано судом, змістом пункту 8.2.1 Умов лізингу передбачено, що у випадку прострочення сплати платежу, лізингоодержувач сплачує пеню у розмірі 10% річних за кожен день затримки до моменту повної виплати платежу . Таким чином, умовами спірного договору сторони передбачили стягнення пені за період затримки платежу до моменту повної виплати платежу, т.т. фактично він може перевищувати шість місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане.

При цьому судом враховані роз'яснення, надані господарським судам у п. 2.5 вищенаведеної постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14, згідно яких законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість періоду часу, за який нараховується пеня.

Відповідно до ч. 2 ст. 549 ЦК України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пунктом 8.2.2 Умов лізингу передбачено, що у випадку прострочення сплати платежу лізингоодержувач сплачує штрафні санкції за вимоги щодо сплати, надіслані лізиноодержувачем (п.п. 8.3.1 Договору): еквівалент 15 доларів США за першу вимогу, еквівалент 20 доларів США за другу вимогу, еквівалент 25 доларів США за третю вимогу (якщо лізингодавець вирішить надіслати таку третю вимогу).

За твердженнями позивача, ним було направлено на адресу відповідачу-1 звичайними листами без рекомендованого повідомлення про вручення десять нагадувань щодо несплаченого платежу, а саме: перше нагадування від 04.03.2014 року; друге нагадування від 17.03.2014 року; друге нагадування від 07.04.2014 року; третє нагадування від 17.04.2014 року; трете нагадування від 05.05.2014 року; трете нагадування від 19.05.2014 року; перше нагадування від 17.07.2014 року; друге нагадування від 04.08.2014 року; трете нагадування від 04.09.2014 року; трете нагадування від 17.09.2014 року; трете нагадування від 03.10.2014 року.

Керуючись умовами Договору, за вказані нагадування позивачем на підставі п. 8.2.2 Умов лізингу нараховано відповідачу-1 штраф на загальну суму 4870,02 грн.

Проте, жодних належних та допустимих у розумінні ст.ст. 33, 34 ГПК України доказів направлення на адресу відповідача-1 (Товариства з обмеженою відповідальністю "Креткорм") вказаних нагадувань матеріали справи не містять, що свідчить про відсутність у суду підстав для стягнення з відповідачів штрафу на підставі п. 8.2.2 Умов лізингу. Зокрема, такими належними та допустимими доказами в спірному випадку мали б бути опис вкладень в поштовий конверт та/або документ, що підтверджує надання поштових послуг (касовий чек, розрахункова квитанція тощо) та/або повідомлення про вручення поштового відправлення.

Щодо позовних вимог в частині стягнення 1405,13 грн. 3% річних та 23084,10 грн. інфляційних нарахувань суд зазначає наступне.

За приписами ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, підстави нарахування та сплати боржником, який прострочив виконання грошового зобов'язання, суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також 3% річних прямо встановлені Цивільним кодексом України.

Виходячи зі змісту позовної заяви за порушення відповідачем-1 своїх грошових зобов'язань за Договором позивачем було нараховано 3% річних на суму 1405,13 грн. та інфляційні втрати в розмірі 23084,10 грн.

Після проведення перевірки наведених позивачем у позовній заяві розрахунків 3% та інфляційних втрат, судом встановлено, що останні містять такі ж самі помилки (щодо визначення початку періоду прострочення виконання грошового зобов'язання), що і при нарахуванні пені.

Здійснивши (за допомогою інформаційно-пошукової системи "Ліга") власний розрахунок 3% річних, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання зобов'язання, судом встановлено, що загальна сума 3% річних становить 1398,31 грн.

Таким чином, обґрунтованою до стягнення солідарно з відповідачів є сума 3% річних в розмірі 1398,31 грн. , тоді як в іншій частині позовних вимог про стягнення 3% річних (6,82 грн.) позивачу належить відмовити.

Сума боргу (грн.)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір процентів річнихЗагальна сума процентів 6853.56 18.03.2014 - 07.04.2015 386 3 % 217.44 7340.36 16.04.2014 - 07.04.2015 357 3 % 215.38 7526.10 16.05.2014 - 07.04.2015 327 3 % 202.28 7660.62 17.06.2014 - 07.04.2015 295 3 % 185.74 7622.19 16.07.2014 - 07.04.2015 266 3 % 166.64 7955.26 16.08.2014 - 07.04.2015 235 3 % 153.66 8262.71 16.09.2014 - 07.04.2015 204 3 % 138.54 8294.73 16.10.2014 - 07.04.2015 174 3 % 118.63 1398,31

Водночас, суд відхиляє як необгрунтовані твердження відповідача-2 щодо безпідставності пред'явлення до нього вимог позивача в частині 3% річних, оскільки відповідно до п. 2 Умов поруки зобов'язання поручителя не включають 3 % річних, а також, оскільки сплата 3% річних не має характеру штрафних санкцій.

Дійсно, у пункті 4.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" вказано, що сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій, втім там же також вказано, що сплата трьох процентів від простроченої суми є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові. Більш того, підстави нарахування та сплати боржником, який прострочив виконання грошового зобов'язання, 3% річних прямо встановлені Цивільним кодексом України та не потребують додаткового закріплення умовами Договору.

Водночас, за змістом пунктів 1, 2 Умов поруки передбачено, що поручитель несе солідарну відповідальність за виконання всіх зобов'язань лізингоодержувача на підставі або у зв'язку з Договором або будь-якою його невід'ємною частиною; зобов'язання поручителя включають, окрім іншого , лізингові платежі, штрафні санкції та відшкодування збитків, що підлягають сплаті лізингоодержувачем відповідно до положень Договору (п. 2 Умов поруки).

При розрахунку інфляційних втрат судом було також враховано, що відповідно до листа Верховного Суду України №62-97р від 03.04.1997 "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" та інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-06/928/2012 від 17.07.2012 "Про практику застосування ВГСУ у розгляді справ окремих норм матеріального права" сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто, мала місце не інфляція, а дефляція). При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця . Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.

Таким чином, за наслідками проведення судом власного розрахунку інфляційних втрат (за допомогою інформаційно-пошукової системи "Ліга") судом встановлено, що за порушення грошових зобов'язань за Договором обґрунтованим є стягнення солідарно з відповідачів інфляційних втрат в сумі 21343,68 грн. , тоді як в іншій частині позовних вимог про стягнення інфляційних втрат (1740,42 грн.) позивачу належить відмовити.

Період заборгованостіСума боргу (грн.)Сукупний індекс інфляції за періодІнфляційне збільшення суми боргуСума боргу з врахуванням індексу інфляції 18.03.2014 - 07.04.2015 6853.56 1.458 3139.14 9992.70 16.04.2014 - 07.04.2015 7340.36 1.411 3020.22 10360.58 16.05.2014 - 07.04.2015 7526.10 1.360 2707.75 10233.85 17.06.2014 - 07.04.2015 7660.62 1.346 2653.01 10313.63 16.07.2014 - 07.04.2015 7622.19 1.341 2598.82 10221.01 16.08.2014 - 07.04.2015 7955.26 1.330 2627.72 10582.98 16.09.2014 - 07.04.2015 8262.71 1.293 2419.49 10682.20 16.10.2014 - 07.04.2015 8294.73 1.263 2177.53 10472.26 21343,68

При цьому суд відхиляє як безпідставні доводи відповідача-2, викладені у відзиві на позовну заяву, з приводу того, що інфляційні втрати не підлягають відшкодуванню, оскільки індекс інфляції розраховується лише стосовно національної валюти України (гривні), тоді як згідно умов спірного Договору сума лізингових платежів у гривні визначається виходячи з її еквіваленту, встановленого у доларах США (згідно Графіку лізингових платежів) за курсом гривні до долара США станом на дату виставлення рахунку про сплату чергового лізингового платежу. В обґрунтування наведеної позиції відповідач-2 послався на пункт 8.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань". Наразі суд взяв до уваги наступне.

Згідно з частиною другою статті 533 ЦК України, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Відповідно до частини другої статті 198 ГК України грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов'язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону.

Положення частини другої статті 533 ЦК України та частини другої статті 198 ГК України містять однакові за змістом приписи про необхідність виконання грошового зобов'язання між резидентами України виключно у валюті України (валюта платежу), крім випадків отримання стороною цього зобов'язання відповідної ліцензії Національного банку України відповідно до вимог Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.93 N 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю".

Відтак, як роз'яснено господарським судам у п. 8.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", вимоги щодо застосування заходів відповідальності за порушення грошових зобов'язань, визначених в іноземній валюті, мають заявлятися в національній валюті України (гривнях) за офіційним курсом Національного банку України на день заявлення відповідної вимоги (крім випадків, коли стороною зобов'язання, у якому виник спір, одержано відповідну ліцензію Національного банку України). При цьому стягнення інфляційних нарахувань на суму основної заборгованості не є можливим, оскільки індекс інфляції розраховується лише стосовно національної валюти України (гривні).

Водночас, пунктом 8.2 вищенаведеної постанови пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 вказано, що якщо за умовами договору сума платежу, що визначена в іноземній валюті, на день виникнення у відповідача грошового зобов'язання перераховується у гривню і в подальшому на день фактичної сплати коштів згідно з таким перерахунком не змінюється, тобто залишається гривневим, то з моменту перерахунку боржник відповідно до частини другої статті 625 ЦК України зобов'язаний на вимогу кредитора сплатити борг з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення виконання даного зобов'язання.

Згідно Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" офіційний індекс споживчих цін обчислюється Державним комітетом статистики України і визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

За Умовами лізингу спірного Договору (п. 6.3) лізингові платежі, передбачені Договором, розраховуються в доларах США на змінній основі та підлягають сплаті в українських гривнях за обмінним курсом вказаного банку, чинним на дату виставлення рахунку . Відтак, з моменту виставлення рахунку зобов'язання є гривневим, у випадку прострочення сплати лізингового платежу виникає заборгованість у гривні, яку боржник відповідно до ст. 625 ЦК України на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Вищенаведений висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України у постанові від 27.03.2012 у справі № 3-14гс12, а також приписами вищенаведеного пункту 8.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань"

Отже, враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача про солідарне стягнення з відповідачів 3% річних та інфляційних втрат підлягають задоволенню частково у визначених вище сумах.

Водночас, твердження відповідача-2 про припинення поруки на підставі ч. 4 ст. 559 ЦК України суд вважає безпідставними з огляду на наступне.

Перелік підстав припинення зобов'язань є вичерпним та відображений в ст.ст. 599, 601, 604 609 Цивільного кодексу України.

За відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 Цивільного кодексу України).

Статтею 559 Цивільного кодексу України передбачено підстави припинення саме зобов'язань з поруки. Зокрема, порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності (частина 1 наведеної статті). Порука припиняється, якщо після настання строку виконання зобов'язання кредитор відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником або поручителем (частина наведеної статті). Порука припиняється у разі переведення боргу на іншу особу, якщо поручитель не поручився за нового боржника (частина 3 наведеної статті). Порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки (частина 4 наведеної статті).

Таким чином, законодавець передбачив додаткові підстави припинення поруки, а саме: правила обмежувальних строків (шестимісячного та тривалістю в один рік), які вступають в дію, відповідно, лише у разі, якщо договором поруки не встановлено строк дії поруки, а основним договором не визначено строк виконання основного зобов'язання.

За твердженнями відповідача-2, у Договорі поруки не було визначено строку дії поруки, а отже, остання припиняється з урахуванням приписів ч. 4 ст. 559 ЦК України, оскільки кредитор (позивач) протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не звернувся до поручителя (відповідача-2).

Проте, суд вважає такі твердження відповідача-2 безпідставними та такими, що спростовуються наявними в матеріалах справи документами.

Пред'явленням вимоги до поручителя є як направлення, так і вручення йому вимоги про погашення боргу (залежно від умов договору) (п. 4.1.7 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 1 від 24.11.2014 "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з кредитних договорів").

Відповідно п. 11 Умов поруки, усі повідомлення поручителю надсилаються за адресою, вказаною у Договорі про фінансовий лізинг (окрім випадків, коли поручитель у письмовій формі повідомляє ПОРШЕ ЛІЗИНГ УКРАЇНА про зміну цієї адреси). Усі повідомлення оформлюються в письмовій формі та доставляються, в тому числі, шляхом надсилання поштовим відправленням. При цьому, у такому разі повідомлення вважається таким, що було доставлене, через 2 робочі дні з дати поштового відправлення.

У Договорі про фінансовий лізинг № 00002706 від 16.02.2011 зазначено, що адресою поручителя є: 08324, Київська область, Бориспільський район, с. Гора, вул. Центральна, буд. 21.

Як свідчать матеріали справи, саме на вказану адресу позивачем і було направлено Вимогу про сплату заборгованості за Договором, повернення Об'єкта лізингу та повідомлення про відмову від Договору вих. № 00002706 від 03.10.2014 (далі - Вимога 2), що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0430600533198.

При цьому суд зазначає, що твердження відповідача-2 щодо неотримання ним наведеної вимоги не свідчать про припинення поруки на підставі ч. 4 ст. 559 Цивільного кодексу України, оскільки наведеною нормою передбачено, що підставою припинення зобов'язань поручителя є те, що кредитор не звертався до поручителя з вимогою у встановлений строк. Отже, припинення зобов'язання поручителя не ставиться в залежність від отримання чи неотримання відповідної вимоги.

Тобто, враховуючи, що в матеріалах справи наявні належні та допустимі у розумінні ст.ст. 33, 34 ГПК України докази направлення позивачем Вимоги 2 на адресу відповідача-2 у спосіб, обумовлений Договором про фінансовий лізинг № 00002706 від 16.02.2011, суд дійшов висновку, що порука відповідача-2 не припинилась.

До того ж, судом враховано, що припинення Договору про фінансовий лізинг № 00002706 від 16.02.2011 у зв'язку з односторонньою відмовою від нього з боку позивача, не свідчить про припинення поруки відповідача-2, оскільки з припиненням наведеного договору фінансового лізингу зобов'язання лізингоодержувача не є припиненими, що у даному випадку виключає можливість застосування до спірних правовідносин приписів ч. 1 ст. 559 ЦК України.

Крім того, суд вважає за необхідне звернути увагу, що твердження відповідача-2 стосовно неможливості приймання факту подання позову до суду в якості направлення вимоги у розумінні ч. 4 ст. 559 Цивільного кодексу України є помилковими. При цьому, суд виходив з наступного.

Відповідно до ст. 8 Конституції України звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України, норми якої мають пряму дію та найвищу юридичну силу, гарантується.

Частина 4 статті 13 Конституції України встановлює обов'язок держави забезпечити захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання. До таких суб'єктів належать, зокрема, юридичні особи та інші суб'єкти господарських відносин.

Тобто, можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб'єктом правовідносин інших засобів правового захисту, у тому числі досудового врегулювання спору.

Крім того, згідно позиції Конституційного Суду України, викладеної в рішенні №15-рп/2002 від 09.07.2002 у справі за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Кампус Коттон клаб" щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України, випливає, що кожен із суб'єктів правовідносин у разі виникнення спору може звернутися до суду за його вирішенням. Суб'єктами таких правовідносин можуть бути громадяни, іноземці, особи без громадянства, юридичні особи та інші суб'єкти цих правовідносин. Зазначена норма, як і інші положення Конституції України, не містять застереження щодо допустимості судового захисту тільки після досудового врегулювання спору та неприпустимості здійснення правосуддя без його застосування.

Обов'язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Можливість використання суб'єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом. Виходячи з необхідності підвищення рівня правового захисту держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.

Право на судовий захист не позбавляє суб'єктів правовідносин можливості досудового врегулювання спорів. Це може бути передбачено цивільно-правовим договором, коли суб'єкти правовідносин добровільно обирають засіб захисту їхніх прав. Досудове врегулювання спору може мати місце також за волевиявленням кожного з учасників правовідносин і за відсутності у договорі застереження щодо такого врегулювання спору.

Таким чином, обрання певного засобу правового захисту, у тому числі, і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Встановлення законом обов'язкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист.

З урахуванням викладеного, положення частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

До того ж, суд звертає увагу відповідача-2 на позицію Верховного Суду України, яку наведено у постанові від 17.09.2014 по справі №6-53цс14, стосовно того, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов'язання за договором може бути пред'явлено у судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто упродовж шести місяців із моменту настання строку погашення.

За таких обставин, враховуючи наведене вище, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про солідарне стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Креткорм" (відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Ранголі" (відповідач-2) заборгованості в сумі 61515,53 грн., 5000,00 грн. збитків, пені в сумі 4661,05 грн., 3% річних в сумі 1398,31 грн., інфляційних втрат в сумі 21343,68 грн. є правомірними та такими, що підлягають задоволенню у викладених розмірах.

Судовий згідно з приписами ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладається на сторони пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82-85, 116, 111-28 ГПК України, Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "Креткорм" (01015, м. Київ, вул. Старонаводницька, буд. 13Б, офіс 305, ідентифікаційний код 32556336) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Ранголі" (08324, Київська область, Бориспільський район, село Гора, вул. Центральна, буд. 21, офіс 10, ідентифікаційний код 35866777) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше лізинг Україна" (02152, м. Київ, проспект Павла Тичини, буд.1В, ідентифікаційний код 35571472) 61515,53 грн. (шістдесят одну тисячу п'ятсот п'ятнадцять гривень 53 коп.) основного боргу, 5000,00 грн. (п'ять тисяч гривень 00 коп.) збитків, 4661,05 грн. (чотири тисячі шістсот шістдесят одну гривню 05 коп.) пені, 1398,31 грн. (одну тисячу триста дев'яносто вісім гривень 31 коп.) 3% річних, 21343,68 грн. (двадцять одну тисячу триста сорок три гривні 68 коп.) інфляційних втрат, 1778,37 грн. (одну тисячу сімсот сімдесят вісім гривень 37 коп.) судового збору

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до ч. 5 ст. 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги (ч. 1 ст. 93 ГПК України), якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 30.07.2015.

Суддя Гумега О.В.