Ухвала

від 13.07.2015 по справі 826/7937/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 липня 2015 року м. Київ К/800/57140/13

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого -Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г., при секретарі судового засідання Міщенко Ю.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 07.11.2013 року

у справі № 826/7937/13-а

за позовом Державного будівельного комбінату Управління справами Верховної Ради України

до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

встановив:

Державний будівельний комбінат Управління справами Верховної Ради України звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 01.07.2013 року у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 07.11.2013 року постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 01.07.2013 року скасовано та прийнято нову, якою позов Державного будівельного комбінату Управління справами Верховної Ради України задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 18.05.2013 року № 0006552202.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення суду апеляційної інстанції скасувати, та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

В силу положень ст. 55 Кодексу адміністративного судочинства України відповідач Державна податкова інспекція у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби підлягає заміні її правонаступником - Державною податковою інспекцією у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві.

У судовому засіданні представник позивача проти касаційної скарги заперечував та просив у її задоволенні відмовити. Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце проведення судового розгляду справи повідомлений належним чином.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасника процесу, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами невиїзної позапланової документальної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ДП «ТБС» за грудень 2011 року відповідачем складено акт від 23.04.2013 року № 394/22-2/21586524, яким встановлено порушення п.п. 198.1, 198.6 ст. 198, п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України, у результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 2 424 113, 00 грн. за грудень 2011 року.

На підставі зазначеного акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 18.05.2013 року № 0006552202, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 3 636 170, 00 грн., в тому числі основний платіж - 2 424 113, 00 грн. та штрафні (фінансові) санкції - 1 212 057, 00 грн.

Фактичною підставою прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення стали висновки відповідача про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентом ДП «ТБС» не були реальними.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, зробив висновок про те, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є правомірним, оскільки позивачем не доведена реальність господарських операцій з контрагентом.

Не погоджуючись із таким висновком, суд апеляційної інстанції скасував рішення суду першої інстанції та задовольнив позов, виходячи з того, що суми податкового кредиту позивача за відповідний період підтверджуються відповідними первинними документами, оформленими відповідно до законодавчих вимог.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, враховуючи таке.

Відповідно до пп. 14.1.181 п.14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За змістом п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

З наведених законодавчих положень випливає, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між КП «Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд м. Києва» як замовником та позивачем як генпідрядником укладений договір генпідряду від 12.12.2011 року № 12/12-2011, відповідно до умов якого позивач взяв на себе зобов'язання виконати роботи з реконструкції транспортної розв'язки на перетині бульвару Дружби Народів та Надніпрянського шосе у Печерському районі м. Києва.

Матеріалами справи підтверджується, що з метою виконання умов наведеного вище договору між позивачем (покупець) та ДП «ТБС» (виробник) укладено договір поставки від 17.10.2011 року № 17-10М, згідно з умовами якого покупець доручає, а виробник приймає на себе зобов'язання поставити сталь арматурну на об'єкт «Реконструкція транспортної розв'язки на перетині бул. Дружби Народів та Наддніпрянського шосе у Печерському районі м. Києва», Шляхопровід А і Б, а покупець зобов'язується прийняти продукцію та оплатити її на умовах укладеного договору.

Крім того, 25.10.2011 року між позивачем (покупець) та ДП «ТБС» (виробник) укладено договір № 25-10М на виготовлення та поставку металоконструкцій, згідно з умовами якого покупець доручає, а виробник приймає на себе зобов'язання виготовити та поставити металоконструкції та будівельні матеріали для об'єкту «Реконструкція транспортної розв'язки на перетині бул. Дружби Народів та Наддніпрянського шосе у Печерському районі м. Києва», Шляхопровід А і Б, а покупець зобов'язується прийняти продукцію та оплатити її на умовах укладеного договору.

На підтвердження фактичного здійснення даних господарських операцій позивачем надано податкові та видаткові накладні, платіжні доручення, рахунки на оплату, товарно-транспортні накладні.

Таким чином, на підставі наведених вище доказів, які містяться в матеріалах справи, що були досліджені судами попередніх інстанцій та оцінка яким надана з дотриманням положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанцій зробив правильний висновок про документальне підтвердження факту реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом з метою використання у господарській діяльності.

З огляду на те, що під час розгляду справи підтвердився фактичний рух активів та зміни у власному капіталі і зобов'язаннях позивача у зв'язку з його господарською діяльністю, посилання відповідача на відсутність сертифікатів якості та недоліків при оформленні видаткових накладних, які на думку відповідача, полягають у незазначенні у вказаних документах довіреностей на отримання товарів, не спростовують фактичного здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом.

Слід зазначити і те, що за умови підтвердження платником податків фактичного здійснення господарських операцій первинними документами, недостовірність відомостей в яких відповідачем не доведена, акт про неможливість проведення зустрічної звірки контрагента позивача, на який посилається податковий орган, не може бути належним доказом допущення позивачем порушень норм податкового законодавства.

Посилання відповідача в касаційній скарзі на обставини повернення позивачем ДП «ТБС» частини придбаної продукції не свідчить про те, що позивач допустив порушення податкової дисципліни, оскільки, за наслідками повернення товару позивач здійснив коригування та зменшив суму податкового кредиту, що підтверджується інформацією, яка міститься в акті перевірки відповідача, на підставі якого прийнято оскаржуване податкове повідомлення рішення.

Виходячи з зазначеного вище, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують наведені висновки суду апеляційної інстанції та встановлені обставини справи.

З урахуванням викладеного, є підстави вважати, що судом апеляційної інстанцій ухвалено обґрунтоване рішення, яке постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для їх скасування не вбачається.

Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Не може бути скасовано судове рішення з мотивів порушення норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Замінити Державну податкову інспекцію у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби правонаступником - Державною податковою інспекцією у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві.

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 07.11.2013 року у справі № 826/7937/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

Н.Г. Пилипчук