Ухвала

від 25.01.2011 по справі 2а-34/10

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 січня 2011 р. Справа № 26590/10

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Жидачівського районного суду Львівської області від 13 квітня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління юстиції у Львівській області, третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_2, про відновлення трудових прав,

в с т а н о в и л а:

В липні 2007 року ОСОБА_1 звернулась в суд з адміністративним позовом до Головного управління юстиції у Львівській області, третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_2 в якому просила відновити її трудові права, зокрема визнати дії Головного управління юстиції у Львівській області щодо відмови у запропонуванні їй посади провідного спеціаліста відділу організаційного забезпечення документування та контролю Головного управління юстиції у Львівській області незаконним, поновлення її з 08.06.2007р. на посаді провідного спеціаліста відділу організаційного забезпечення документування та контролю Головного управління юстиції у Львівській області, анулювати запис в трудовій книжці про звільнення її з посади завідувача сектору діловодства та контролю державної виконавчої служби Львівської області згідно п. 1 ст. 40 КЗпІІ України на підставі наказу № 448/к від 08.06.2007 р., стягнути з Головного управління юстиції у Львівській області на її користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу та моральну шкоду в розмірі 3000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що її звільнення із займаної посади завідувача сектора діловодства та контролю державної виконавчої служби Львівській області у зв'язку з ліквідацією департаменту ДВС є незаконним, оскільки, відбувся процес реформування органів ДВС із встановленим правонаступником, а тому вважає, що їй слід було запропонувати посаду провідного спеціаліста відділу організаційного забезпечення документування та контролю Головного управління юстиції у Львівській області та працевлаштувати на ній. Вважає, що ліквідація органів ДВС не відбулася, а здійснено їх реформування шляхом злиття обласних відділів ДВС із обласними управліннями юстиції. Це випливає із положень ст.104 ЦК України, яка передбачає два випадки припинення юридичної особи: внаслідок ліквідації без правонаступництва та у випадку передання всього майна, прав і обов'язків іншим юридичним особам правонаступникам (злиття, приєднання поділ, перетворення). Оскільки в процесі реформування органів ДВС у відповідності до нормативних актів передбачається правонаступництво Міністерства юстиції України та головних управлінь юстиції у областях відносно департаменту ДВС та регіональних (обласних) відділень державних виконавчих служб, то відповідно відбулося приєднання однієї юридичної особи до іншої, а не її ліквідація.

Постановою Жидачівського районного суду Львівської області від 13 квітня 2010 року в задоволенні позову відмовлено за безпідставністю.

Не погодившись з вказаною постановою ОСОБА_1 оскаржила її в апеляційному порядку, де в поданій апеляційній скарзі просить постанову Жидачівського районного суду Львівської області від 13 квітня 2010 року скасувати і прийняти нову постанову, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Апеляційну скаргу мотивує тим, що оскаржена постанова прийнята з порушенням норм чинного законодавства, судом дана неправильна правова оцінка обставинам справи, неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, допущена неповнота з'ясування обставин, що мають значення для справи.

Апелянт вважає неправомірним остаточний висновок суду першої інстанції про ліквідацію, а не реорганізацію органів ДВС. Згідно ст. 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам - правонаступникам (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або в результаті ліквідації. Із змісту цієї статті випливає що є два шляхи (способи) припинення юридичної особи, а саме: 1) передання майна, прав та обов'язків правонаступникам; 2) ліквідація. Оскільки у п.1 постанови КМУ від 16.11.2006 року № 1622 «Про ліквідацію Департаменту державної виконавчої служби» зазначено «Ліквідувати Департамент ...», а у п.3 «Установити, що Міністерство юстиції є правонаступником Департаменту..», то ця постанова не відповідає вимогам ст. 104 ЦК України, який має вищу юридичну силу. Аналогічним вважає наказ Міністерства юстиції України від 25.01.2007 року № 21/5 «Про реформування органів юстиції», який фактично прийнятий у відповідності та на виконання згаданої постанови КМУ, так як мало бути щось одне: ліквідація або реорганізація органів ДВС. Твердження суду про ліквідацію ДВС є безпідставним, необґрунтованим та незаконним, оскільки воно суперечить ще й ст. 111 ЦК України яка регламентує порядок ліквідації юридичної особи і жодний пункт цієї статті не передбачає передачі майна правонаступнику і самого правонаступництва на відміну від ст.107 цього Кодексу яка регламентує порядок припинення юридичної особи шляхом злиття, приєднання, поділу, перетворення (реорганізації) і передбачає ці положення ( фактично відбулася передача майна, коштів та документації, виконавчих проваджень від ДВС до органів юстиції ). Судом не перевірено дотримання відповідачами ч. 2 ст. 40, ст. 49-2 КЗпП України щодо її переводу на посаду провідного спеціаліста відділу організаційного забезпечення документування та контролю Головного управління юстиції у Львівській області.

Позивачка та її представник в судове засідання не явились, позивачка заявила про апеляційний розгляд за її відсутності, тому на підставі ч. 4 ст. 196 КАС України апеляційний розгляд проведено у її відсутності.

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційну скаргу заперечив і вважає прийняте рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим.

Третя особи - ОСОБА_2 в судове засідання не явилась, тому колегія суддів, у відповідності до ч.4 ст.196 КАС України, вважає за можливе розглядати справу за її відсутності.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а постанову суду першої інстанції залишити без змін з таких підстав.

Відповідно до п.1 Положення про Департамент державної виконавчої служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3.08.2005 року № 711 Департамент державної виконавчої служби є урядовим органом державного управління, який діє у складі Міністерства юстиції України та підпорядковується йому.

Департамент є юридичною особою, має самостійний баланс, рахунки в Державному казначействі, печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням.

Як вбачається з матеріалів справи, наказом начальника державної виконавчої служби Львівської області № 218-к від 13.12.2005 року позивачку ОСОБА_1 було прийнято на посаду завідувача сектору діловодства та контролю державної виконавчої служби Львівської області (а.с.8).

Постановою Кабінету Міністрів України від 16.11.2006 року № 1622 «Про ліквідацію Департаменту державної виконавчої служби» зазначений Департамент було ліквідовано. Цією ж постановою визначено, що Міністерство юстиції є правонаступником Департаменту державної виконавчої служби.

Відповідно до наказу № 1 від 19.01.2007 року Департаменту Державної виконавчої служби «Про утворення комісії з ліквідації Державної виконавчої служби Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя» була утворена комісія з ліквідації Державної виконавчої служби Львівської області (с.21-22). Наказом № 2 від 19.01.2007 року Департаменту Державної виконавчої служби «Про ліквідацію регіональних та територіальних органів державної виконавчої служби» та наказу № 21/5 від 25.01.2007 року «Про реформування органів юстиції» Міністерства юстиції України передбачена ліквідація Департаменту державної виконавчої служби та ліквідація у його складі державної виконавчої служби Автономної Республіки Крим, областей міст Києва та Севастополя ( а.с. 19,24).

Згідно з п.6 Положення про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.01.1996 року № 118 встановлено, що ідентифікаційний код зберігається за суб'єктом, якому він присвоєний, протягом усього періоду його існування і є єдиним.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи серія АОО № 381281 від 31.10.2005 року № 14151020000008173 Державна виконавча служба Львівської області мала ідентифікаційний код 33862786 у Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України, 05.07.2007 року державним реєстратором проведено припинення юридичної особи - Державної виконавчої служби Львівської області та виключено її з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України.

Таким чином, Департамент державної виконавчої служби, як урядовий орган державного управління, а не господарюючий суб'єкт, який мав статус юридичної особи, самостійний баланс, рахунки в Державному казначействі, печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням та державна виконавча служба Автономної Республіки Крим, областей, м. Києва і м. Севастополя, державна виконавча служба у районах у містах, які входили до складу Департаменту були ліквідовані з передачею функцій Департаменту Міністерства юстиції України.

Доводи апелянта з приводу того, що мала місце реорганізація, а не ліквідація структури органів Державної виконавчої служби спростовується чинними в даний час постановою Кабінету Міністрів України від 16 листопада 2006 року №1622 «Про ліквідацію Департаменту державної виконавчої служби» та наказу Міністерства юстиції України від 25 січня 2007 року за №21/5 «Про реформування органів юстиції». Відтак, означені нормативно-правові акти слід враховувати, як базові, при вирішенні спірних правовідносин, як і накази Департаменту державної виконавчої служби від 19 січня 2007 року №1 «Про утворення комісії з ліквідації Державної виконавчої служби Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя» та від 19 січня 2007 року за №2 «Про ліквідацію регіональних та територіальних органів державної виконавчої служби», якими підтверджується, що відбувся процес ліквідації структури органів Державної виконавчої служби.

Колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції постановляючи оскаржене рішення, перевіряючи наявність чи відсутність факту ліквідації юридичної особи публічного права, правильно не взяв до уваги положення Цивільного кодексу України,зокрема ч. 3 ст. 81 Цивільного кодексу України, якими встановлюється порядок створення, організаційно - правові форми, правовий статус юридичних осіб приватного права.

Порядок утворення та правовий статус юридичних осіб публічного права встановлюється Конституцією України та Законом.

В даному випадку слід виходити із вимог Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо реформування системи органів державної виконавчої служби» та на виконання якого, були прийняті вище перелічені нормативно-правові акти.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірванні власником або уповноваженим ним органом у випадку змін організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно з п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992р. № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» установа, створена на базі ліквідованої, вправі приймати на роботу представників ліквідованої установи на загальних підставах. Працівник, звільнений з підприємства чи установи в зв'язку з ліквідацією, не вправі вимагати поновлення його на роботі в новоствореній установі, якщо він не був переведений туди в установленому порядку.

23.01.2007 року позивачка ОСОБА_1 під розписку була попереджена про майбутнє звільнення із займаної нею посади завідувача сектору діловодства та контролю державної виконавчої служби Львівської області, що вона не заперечує (а.с. 39).

Наказом голови комісії з ліквідації ДВС Львівської області ОСОБА_3 № 448/К від 08.06.2007 року позивачку звільнено з посади завідувача сектору діловодства та контролю державної виконавчої служби Львівської області у зв'язку з ліквідацією державної виконавчої служби за п.1 ст.40 КЗпП України (а.с.26).

Штатним розписом Головного управління юстиції у Львівській області станом на 01.05.2007 року, затверджених Міністерством юстиції України, у відділі державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області не передбачено посаду завідувача сектору діловодства та контролю Головного управління юстиції у Львівській області. (а.с. 116-132).

Оскільки позивачка ОСОБА_1 працювала на посаді завідувача сектору діловодства та контролю державної виконавчої служби Львівської області, а посади провідного спеціаліста відділу організаційного забезпечення документування та контролю Головного управління юстиції у Львівській області позивачка не займала, тому законних підстав для поновлення її на такій посаді немає.

Колегія суддів вважає за необхідність зазначити, що висновок суду першої інстанції про безпідставність застосування у даному випадку ч.ч. 2, 3 ст. 36 КЗпП України є правильним, так як Департамент державної виконавчої служби та його структурні підрозділи на місцях були ліквідовані. Вимоги позивачки про перевід її на посаду провідного спеціаліста відділу організаційного забезпечення документування та контролю Головного управління юстиції у Львівській області, новоствореному органі, не ґрунтуються на законі.

Тому, при виданні наказу № 448/к від 08.06.2007 року голова комісії з ліквідації державної виконавчої служби Львівської області ОСОБА_3 про звільнення позивачки за п.1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку з ліквідацією державної виконавчої служби Львівської області діяв на підставі повноважень у межах та у спосіб, передбачений законом.

Судом першої інстанції також правильно відмовлено в задоволенні вимог щодо стягнення за вимушений прогул та моральну шкоду, позаяк первинні позовні вимоги про поновлення на посаді є безпідставними.

Крім того, судом підставно взято до уваги довідку Львівського окружного адміністративного суду, з якої вбачається, що позивачка ОСОБА_1 працевлаштована, працює у вказаному суді з 28.07.2008 року, на час видачі довідки на посаді головного спеціаліста відділу організаційного забезпечення розгляду адміністративних справ.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний спір, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 198, ст. 200, ст. 205, ст. 206, ст. 254 КАС України, колегія суддів,

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Жидачівського районного суду Львівської області від 13 квітня 2010 року у справі № 2-а-34/10 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, на ухвалу може бути подано касаційну скаргу безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили, а в разі складання ухвали в повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України - з дня складання ухвали в повному обсязі.

Головуючий суддя : І.Я.Олендер

Судді : В.М.Каралюс

ОСОБА_4