Рішення

від 03.08.2015 по справі 903/640/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

29 липня 2015 р. Справа № 903/640/15

за позовом Волинської обласної організації Всеукраїнської спілки автомобілістів, м. Луцьк

до сільськогосподарського виробничого кооперативу "Полісся", с.Дубечне, Старовижівський район, Волинська область

про визнання права власності

Суддя Вороняк А.С.

при секретарі судового засідання Місюку Р.П.

за участю представників сторін:

від позивача: Грибан Ж.В., довіреність №249 від 22.06.2015р., Омельчук В.І. - голова Волинської обласної організації Всеукраїнської спілки автомобілістів, паспорт серії АС №110666 від 04.09.1996р.

від відповідача: н/з

Відповідно до ст.20 Господарського процесуального кодексу України(далі - ГПК України) роз'яснено право відводу судді. Відводу судді не заявлено.

На підставі ст.22 ГПК України роз'яснено процесуальні права та обов'язки сторін.

Клопотання про здійснення технічної фіксації судового процесу від представників сторін не поступало.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суть спору: Волинська обласна організація Всеукраїнської спілки автомобілістів звернулося з позовом до сільськогосподарського виробничого кооперативу "Полісся" про визнання права власності на пункт технічного обслуговування "А-1" з прибудовами а, а?, а?, загальною площею 355,4 кв.м., який знаходяться за адресою: Волинська область, Старовижівський район, с.Дубечне, вул. Незалежності, 19а.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на договір від 30.03.1990р. купівлі-продажу нерухомого майна, технічний паспорт на спірне майно, письмові пояснення головного бухгалтера колгоспу "ім.Іліча" Хвещук К.Х., довідку вих.№12 від 07.05.2015р. видану головою СВК "Полісся", копію архівної довідки №334/01-22 від 13.05.2015р. видану Державним архівом Волинської області договір від 30.08.2012р., який укладений між Дубечненською сільською радою та Волинською обласною організацією Всеукраїнської спілки автомобілістів на оренду земельної ділянки за адресою Волинська область, Старовижівський район, с.Дубечне, вул. Незалежності, 19а, довідка про вартість виконаних будівельних робіт за листопад 1990р., акт виконаних робіт за січень 1991р., а також норми Цивільного кодексу України(далі - ЦК України) в редакції 1963р..

Ухвалою господарського суду Волинської області від 11.06.2015р. було порушено провадження у справі, а справу призначено до розгляду на 01.07.2015р. та зобов'язано сторони надати суду ряд документів, необхідних для об'єктивного розгляду справи по суті, а також визнано обов'язковою явку представників останніх в судове засідання.

Ухвалою господарського суду від 01.07.2015р. розгляд справи відкладено на 29.07.2015р. через не з'явлення відповідача у судове засідання 01.07.2015р., явку якого ухвалою суду від 11.06.2015р. було визнано обов'язковою, неподання відповідачем витребуваних судом документів.

14.07.2015р. через канцелярію суду від реєстраційної служби Старовижівського РУЮ Волинської області надійшла відповідь на запит суду від 03.07.2015р..

В судовому засіданні 29.07.2015р. представники позивача позовні вимоги підтримали, позов просили задовольнити. Додатково повідомили, що спірне майно знаходиться на балансі підприємства(позивача).

Відповідач у судове засідання 29.07.2015р. не з'явився, вимог ухвал суду від 11.06.2015р. та від 01.07.2015р. не виконав, компетентного представника в судове засідання 29.07.2015р. не направив, витребуваних ухвалами суду документів не надав, ухвала господарського суду від 01.07.2015р. повернулася суду із позначкою "за відмовою адресата від одержання". Дана ухвала була надіслана відповідачу на адресу зазначену витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців(станом на 18.06.2015р.) та у позовній заяві, а саме: 44412, Волинська область, Старовижівський район, с.Дубечне, вул. Робічнича, 28.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог ст.87 ГПК України.

В разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання , закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом (пп.3.9.1 п.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р.).

Суд вважає, що вчинив усі дії для повідомлення відповідача про місце та час розгляду страви та з урахуванням вимог ст.69 ГПК України справу розглянуто за наявними матеріалами відповідно до ст.75 ГПК України.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача, господарський суд, -

встановив:

30.03.1990р. між правлінням колгоспу ім. Ілліча, в особі голови Курілюка Петра Єфімовича(далі - Продавець) та Волинською обласною радою Союзу автомобілістів в особі голови облради Сушко Сергія Мойсейовича(далі - Покупець) укладено договір купівлі продажу в розстрочку звільнених майстерень в колгоспі ім. Ілліча (далі - Договір)(а.с.10).

Згідно п.1 Договору Правління колгоспу ім. Ілліча, в особі голови Курілюка Петра Єфімовича продає в розстрочку з виплатою за три роки звільнені майстерні, побудовані в 1984р. по кінцевій вартості 76,6 тис. руб. станом на 01.04.1990р., з прилеглими до неї будівлями і земельною ділянкою загальною площею 0,25 га.

Згідно п.2 Договору Волинською обласною радою Союзу автомобілістів в особі голови облради Сушко Сергія Мойсейовича, купляє майстерні з прилеглими до них будівлями з земельною ділянкою, загальною площею 0,25 га.

Згідно п.5 Договору Покупець та Продавець домовилися про наступні строки виплати кінцевої вартості майстерень на суму 76,6 тис. руб. в наступні 3 строки:

1. квітень 1990 р. на суму 25000 руб.

2. квітень 1991 р. на суму 35000 руб.

3. квітень 1992 р. на суму 15000 руб.

Згідно п.7 Договору Покупець видає з укладенням даного Договору зобов'язання на ім'я Старовижвівського АТБ банку про погашення суми кінцевої вартості 76,6 тис. руб. Продавцю у строки вказані в п.5 даного Договору.

Згідно п.11 Договору право повної власності Покупець набуває після повного погашення платежів банку по виданому зобов'язанні.

Згідно п.12 Договору даний договір підлягає обов'язковій завіренню у нотаріальному порядку та реєстрації в селищній раді народних депутатів.

Згідно ст.224 ЦК України (редакція 1963р.) за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст.4 ЦК України (редакція 1963 р.) цивільні права і обов'язки виникають з підстав, передбачених законодавством Союзу РСР і Української РСР, а також з дій громадян і організацій, які хоч і не передбачені законом, але в силу загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують цивільні права і обов'язки. Відповідно до цього цивільні права і обов'язки виникають з угод, передбачених законом, а також з угод, хоч і не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно ст.171 ЦК України (редакція 1963р.) взаємні зобов'язання за договором повинні виконуватися одночасно, якщо з закону, договору або змісту зобов'язання не випливає інше.

Згідно ст.161 ЦК України (редакція 1963р.) зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акту планування, договору, а при відсутності таких вказівок - відповідно до вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст.162 ЦК України (редакція 1963р.) одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускається, за винятком випадків, передбачених законом.

Згідно ст.151 ЦК України (редакція 1963р.) в силу зобов'язання одна особа (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої особи (кредитора) певну дію, як-от: передати майно, виконати роботу, сплатити гроші та інше або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з договору або інших підстав, зазначених у статті 4 цього Кодексу.

Згідно ст.153 ЦК України (редакція 1963р.) договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.

Згідно ст.154 ЦК України (редакція 1963р.) коли сторони домовились укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому обумовленої форми, хоч би за законом для даного виду договорів ця форма і не потребувалась.

Згідно ст.47 ЦК України (редакція 1963р.) нотаріальне посвідчення угод обов'язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою статті 48 цього Кодексу.

Згідно ст.128 ЦК України (редакція 1963р.) право власності (право оперативного управління) у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором.

Згідно ст.61 ЦК України (редакція 1963р.) угода визнається укладеною під відкладальною умовою, якщо сторони поставили виникнення прав і обов'язків у залежність від обставини, щодо якої невідомо, станеться вона чи не станеться.

Позивачем необґрунтовано, а матеріали справи не містять, що на підставі зазначеного Договору купівлі-продажу вони набули право власності на спірне майно.

При укладенні даного Договору сторонами не було дотримано нотаріальної форми посвідчення угод та реєстрації в селищній раді народних депутатів, що суперечить як п.12 самого Договору, так і ст.154 ЦК України (редакція 1963р.).

Згідно ч.1 ст.9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно ч.2 ст.34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Твердження позивача про оплатність даного правочину судом не приймаються, оскільки надані пояснення Хвищук Катерини Харитонівни(а.с.15) та довідка вих.№12 від 07.05.2015р., яка видана головою СВК "Полісся" про відсутність у позивача майнових та фінансових зобов'язань перед відповідачем(а.с.16) не є первинними документами в розумінні ст.9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та не можуть підтверджувати дану обставину на підставі ст.34 ГПК України.

Також суд критично оцінює визначений порядок оплати вартості майна, що зазначений в п.5 Договору в сумі 75000 рублів (25000+35000+15000 = 75000), оскільки він суперечить договірній вартості майна на суму 76600 рублів.

Також судом не приймаються твердження позивача, що відповідачем у даній справі є правонаступник колгоспу ім. Ілліча. В обґрунтування даної позиції суд, зазначає наступне.

Згідно ст.4 ЗУ «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців - засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Згідно ч.ч.1, 2 ст.104 ЦК України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Копією архівної довідки №334/01-22 від 13.05.2015р. виданою Державним архівом Волинської області(а.с.24) стверджується, що колгосп ім. Ілліча перейменований в колгосп «Полісся»; колгосп «Полісся» реорганізований в КСП «Полісся»; прийнята рішення про проведення реорганізації КСП та затверджений порядок реорганізації КСП; затверджений графік заходів з реорганізації КСП.

Згідної статуту відповідача - СВК «Полісся»(а.с.39-50), який зареєстрований Старовижівською державною адміністрацією на підставі рішення №131 від 29.03.2000р. кооператив є юридичною особою відповідно до чинного законодавства України. Кооператив створюється у процесі реорганізації і є правонаступником КСП «Полісся», в обсягах частини майна, що перейшла до Кооперативу внаслідок реорганізації КСП.

Копією витягу з ЄДПОУ від 18.06.2015р. за №20747665(а.с.60-62) стверджується, що дані про юридичних осіб, правонаступником яких є СВК «Полісся» відсутні.

Позивачем необґрунтовано, що саме спірне майно у процесі реорганізації КСП «Полісся» перейшло до СВК «Полісся», а відтак відсутні підстави для твердження позивача, що відповідачем у даній справі є правонаступник колгоспу ім. Ілліча, саме в частині спірного майна.

За змістом п.1.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у разі пред'явлення позову до неналежного відповідача суд повинен розглянути справу стосовно того відповідача, якому пред'явлено позовну вимогу, та прийняти рішення по суті справи (про відмову в позові, якщо відповідач є неналежним).

Вказана правова позиція викладена також в постановах Верховного Суду України від 25.09.2007р. №2-27/14547-2005, Вищого господарського суду України від 25.05.2011р. №17/2258.

Згідно ч.1 ст.15, ст.392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

За змістом наведеної норми права позов про визнання права власності на майно подається власником тоді, коли в інших осіб виникають сумніви щодо належності йому цього майна, коли створюється неможливість реалізації позивачем свого права власності через наявність таких сумнівів чи внаслідок втрати правовстановлюючих документів.

Передумовою для застосування ст.392 ЦК України є відсутність іншого, окрім зазначеного, шляху для відновлення порушеного права.

Застосування позову про визнання права власності можливе лише за умови, що особи, які не визнають, заперечують та/або оспорюють право власності, не перебувають із власником у зобов'язальних відносинах.

Права, у тому числі право власності осіб, які перебувають у зобов'язальних відносинах, повинні захищатися за допомогою відповідних норм інституту зобов'язального права.

Вказана правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 23.12.2014р. року №3-191гс14 та від 4 квітня 2011 р. №3-18гс11.

Також слід зазначити, що знаходження майна на балансі підприємства (організації) ще не є безспірною ознакою його права власності. Баланс підприємства (організації) є формою бухгалтерського обліку, визначення складу і вартості майна та обсягу фінансових зобов'язань на конкретну дату. Баланс не визначає підстав знаходження майна у власності (володінні) підприємства. (роз'яснення ВАСУ №02-5/225 від 02.04.1994р.).

Відповідно до ст.76 ЦК Української РСР право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Винятки з цього правила, а також підстави зупинення і переривання перебігу строків позовної давності встановлюються законодавством Союзу РСР і ст.ст. 78 і 79 цього Кодексу.

За змістом ст.ст.71, 75, 80 ЦК Української РСР загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки. Закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові. Позовна давність застосовується судом, арбітражем або третейським судом незалежно від заяви сторін.

В постанові Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" №18 від 26.12.2011р. передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Отже, обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

Враховуючи викладені обставини, беручи до уваги наявні в матеріалах справи документи, докази та пояснення позивача, оцінюючи подані сторонами докази за своїм переконанням, що ґрунтується на всебічному й об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, дійшов до висновку, що вимоги позивача є необґрунтованими, позбавлені фактичного та правового обґрунтування, а також такі, що не відповідають, як матеріалам справи, так і нормам чинного законодавства, у зв'язку з чим прийшов до переконання, що право чи інтерес позивача не порушені, суд відмовляє в позові з підстав неналежності відповідача та необґрунтованості позовних вимог.

Судові витрати відповідно до ст.49 ГПК України при відмові в позові покладаються на позивача.

Поруч з цим статтями 4 2 , 4 3 ГПК України закріплені принципи рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом та здійснення судочинства на засадах змагальності. Принцип змагальності передбачає покладання тягаря доказування на сторін, покладання на них відповідальності за доведеність їх вимог чи заперечень, звільнення суду від обов'язку збирання доказів. З урахуванням викладеного, збирання судом доказів в обґрунтування правомірності вимог сторони є фактично перекладанням обов'язку сторони на суд, що суперечить принципам рівності та змагальності.

Згідно ст.4 5 ГПК України, господарські суди здійснюють правосуддя шляхом прийняття обов'язкових до виконання на усій території України рішень, ухвал, постанов. Рішення і постанови господарських судів приймаються іменем України. Невиконання вимог рішень, ухвал, постанов господарських судів тягне відповідальність, встановлену цим Кодексом та іншими законами України.

Суд вважає, що бездіяльність відповідача, котра полягає у його відмові від отримання рекомендованої поштової кореспонденції з відміткою "Судова повістка", ухиленні від вчинення дій, визнаних обов'язковими судом свідчить про небажання СВК "Полісся" приймати участь у розгляді справи, про навмисне ухилення від виконання обов'язків покладених на сторону ухвалами господарського суду Волинської області від 11.06.2015р. та від 01.07.2015р..

Відповідно до вимог ч.5 ст.83 ГПК України, суд, приймаючи рішення має право стягувати в доход Державного бюджету України з винної сторони штраф у розмірі до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за ухилення від вчинення дій, покладених господарським судом на сторону.

Згідно п.3.13. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (із наступними змінами) неподання або несвоєчасне подання стороною у справі, іншим учасником судового процесу доказів з неповажних причин, спрямоване на затягування судового процесу, має розцінюватися господарським судом як зловживання процесуальними правами. Відповідні дії або бездіяльність з урахуванням конкретних обставин справи можуть тягти за собою, зокрема, такі наслідки: стягнення штрафу з винної сторони в доход Державного бюджету України (п.5 ст.83 ГПК України); винесення у встановленому порядку окремих ухвал (ст.90 ГПК України). У разі неподання учасником судового процесу з неповажних причин або без повідомлення причин матеріалів та інших доказів, витребуваних господарським судом, останній може здійснити розгляд справи за наявними в ній матеріалами та доказами або, з огляду на обставини конкретної справи, залишити позов без розгляду на підставі п.5 ч.1 ст.81 ГПК України.

Ухвалою господарського суду від 11.06.2015р. явку повноважних представників сторін в судове засідання визнано обов'язковою та зобов'язано відповідача надати суду: установчі документи (статут) СВК "Полісся"(для огляду в судовому засіданні), письмові пояснення по суті позовних вимог та докази на їх підтвердження.

Ухвалою господарського суду від 01.07.2015р. розгляд справи відкладено через не з'явлення відповідача у судове засідання, неподання останнім витребуваних судом документів та повторно зобов'язано відповідача виконати вимоги ухвали господарського суду від 11.06.2015р..

Враховуючи вищезазначене, невиконання відповідачем вимог ухвал господарського суду Волинської області від 11.06.2015р. та від 01.07.2015р., на думку суду, є ніщо іншим, як зловживання стороною своїми процесуальними правами та обов'язками, свідчить про неповагу до суду, виступає підставою для застосування судом санкцій у вигляді стягнення штрафу в дохід Державного бюджету України.

З огляду на вищенаведене, суд приходить до переконання про стягнення з СВК "Полісся" в дохід Державного бюджету України штрафу в розмірі 850 грн. за ухилення від вчинення дій, покладених господарським судом на сторону.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст.32, 33, 43, 44, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд, -

вирішив:

1. У позовних вимогах Волинської обласної організації Всеукраїнської спілки автомобілістів до сільськогосподарського виробничого кооперативу "Полісся" про визнання права власності - відмовити.

2. Стягнути з сільськогосподарського виробничого кооперативу (44412, Волинська область, Старовижівський район, с.Дубечне, код ЄДРПОУ 03736167) в дохід Державного бюджету України 850 грн. штрафу за ухилення від вчинення дій, покладених господарським судом на сторону.

Повний текст рішення складено

03.08.2015

Суддя А. С. Вороняк