Рішення

від 30.07.2015 по справі 904/4979/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

28.07.15р. Справа № 904/4979/15 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Еколінія", м. Київ

до Приватного підприємства "Рукус", м. Дніпропетровськ

про визнання недійсним договору на надання послуг по прийманню, очищенню, сушінню, довготривалому зберіганню та відвантаженню сільськогосподарської продукції від 27.07.2010р. № С/Г 51/10

Суддя Рудь І.А.

Представники:

від позивача: Дмуховський О.В., дов. № б/н від 20.01.15р.;

від відповідача: не з'явився.

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Еколінія" звернулося до господарського суду з позовом, в якому просить визнати недійсним договір на надання послуг по прийманню, очищенню, сушінню, довготривалому зберіганню та відвантаженню сільськогосподарської продукції № С/Г 51/10, який укладений 27.07.2010р, між позивачем та Приватним підприємством "Рукус".

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що невідомі особи, які діяли від імені відповідача ввели в оману позивача щодо змісту правочину, а відповідно до ст.230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч.1. ст.229 ЦК України), такий правочин визнається судом недійсним.

Відповідач явку повноважного представника в призначені судові засідання не забезпечив та не надав витребувані судом документи.

На адресу суду повернулися конверти з ухвалами, що направлялися на адресу відповідача з відміткою поштового відділення: „За зазначеною адресою не приживає", „Повернуто за закінченням строку збергінання".

Суд вважає можливим розглянути справу за відсутності відповідача, тому що позовна заява з доданими до неї документами і ухвали суду направлялися за юридичною адресою, зазначеною у позовній заяві, яка співпадає з адресою місцезнаходження юридичної особи відповідача, що значаться у спеціальному витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 12.06.2015р., наданого за електронним запитом суду. Згідно стаття 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи - підприємця визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, за наявними в ній матеріалами.

В порядку ст.85 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, оцінивши надані докази в їх сукупності, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

27.07.2010р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Еколінія" (виконавець) та Приватним підприємством "Рукус" (замовник) укладений договір на надання послуг по прийманню, очищенню, сушінню, довготривалому зберіганню та відвантаженню сільськогосподарської продукції № С/Г 51/10 (надалі - Договір), відповідно до умов предметом договору є надання виконавцем замовнику послуг по прийманню, очищенню, сушінню, довготривалому зберіганню та відвантаженню зернових вражаю 2010 року (тут і надалі по тексту Договору - зерно) з доведенням до вимог НТД та вимог інструкції по обліку зерна в приблизній кількості

---

, що поступило від замовника (п. 1.1 Договору).

За умовами п. 7.1 Договору він діє з дня підписання і до повного виконання сторонами взаємних зобов'язань.

Пунктами 2.1, 2.2 Договору визначені обов'язки замовника доставити та здійснити вивіз зерна власним транспортом та за власний рахунок після попередньо узгодженого з виконавцем графіку; здійснити приймання-передачу зерна: по кількості, згідно товарно-транспортних документів, оформлених належним чином, та фактичній наявності його при передачі, що підтверджується зважуванням на вазі виконавця; по якості , згідно лабораторних аналізів, виконаних в лабораторії виконавця.

Згідно п. 2.6 Договору при передачі право власності на зерно третій стороні, замовник направляє свого представника за дорученням, першим екземпляром складської квитанції, листом про передачу продукції третій стороні, здійснює звірку наявності зерна і кінцевий розрахунок за фактично надані виконавцем послуги.

За умовами п. п. 4.1, 4.2 Договору замовник проводить оплату послуг виконавця у грошовій формі, згідно визначених п. 4.1 Договору розцінок; оплата послуг проводиться помісячно, згідно виставлених рахунків виконавця грошовими коштами або в натуральній формі по домовленості сторін. Послуги по зберіганню нараховуються з 1 серпня 2010 року.

Як зазначає позивач, в подальшому встановлено, що відповідач уклав спірний Договір з метою вчинення кримінального злочину. Так, оскільки ПП «Рускус» не сплатив виробникам зерна кошти, а тільки переоформив своє право на зерно складськими квитанціями і відповідно до складських документів став власником зерна, яке перебувало на зберіганні і обробці у позивача, за заявами ТОВ «Подільський бройлер» та СФГ «Краєвид» начальником СВ Дунаєвецького РВ УМВС України в Хмельницькій області майором міліції Алексєєвим О.Д. 03.08.10 р. порушено кримінальну справу за фактом шахрайства, вчиненого в особливо великих розмірах за ч 4. ст. 190 Кримінального кодексу України. В постанові про порушення кримінальної справи зазначено, що на території ТОВ «Еколінія» с. Петровське Дунаєвецького району невстановленою особою, що видавала себе за представника ПП «Рускус», умисно, з корисливих мотивів, з метою заволодіти 60,799 тн зерна ріпаку, яке належить СФГ «Краєвид» та 519,294 тн зерна ріпаку, яке належить ТОВ «Подільський бройлер», не маючи намірів здійснювати оплату за зерно ріпаку було укладено договори купівлі-продажу зерна з умовою здійснення оплати за цей товар на протязі 3 наступних днів із сільськогосподарськими підприємствами СФГ «Краєвид» та ТОВ «Подільський бройлер». Згідно постанови слідчого від 09.08.2010р. зерно ріпаку визнано речовим доказом по справі та передано на зберігання позивачу, а згідно постанови від 16.08.2010р. у позивача проведено виїмку вказаного зерна. Вироком Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська засуджено Звонікова О.В. і Точіліна Г.Ф. за вчинення злочину, передбаченого за ч. 4 ст. 190 Кримінального кодексу України до 5 років позбавлення волі з випробовувальним терміном на 3 роки за те, що вони в липні 2010 року від імені ПП «Рускус» уклали з 8 сільськогосподарськими виробниками ряд угод про купівлю-продаж зерна рапсу, (всього на 1,4 тис. тн зерна на загальну суму 5,4 млн. грн), не маючи дійсного наміру передати зерно у власність «АДМ Трейдінг Україна». Згідно договору купівлі-продажу зерна рапсу №519/1-54747 від 26.07.2010 р. та на підставі інших угод ПП «Рускус» з сільськогосподарськими виробниками «АДМ Трейдінг Україна» 28 липня перерахував на рахунок ПП «Рускус» - більше 5 млн. грн. Вказані кошти були отримані з банківського рахунку ПП «Рускус» і привласнені злочинцями. Вирок суду від 16.05.2013р. по суті кваліфікації дій засуджених залишений без змін апеляційним судом Дніпропетровської області від 29.05.2014р. Таким чином, зазначеним вироком суду доведено, що угоди ПП «Рускус» укладалися без наміру їх виконання.

За вказаних обставин, позивач вважає, що осопорюваний Договір укладений відповідачем із злочинними намірами, чим введено позивача в оману щодо змісту правочину, а відповідно до ст.230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч.1. ст.229 ЦК України), такий правочин визнається судом недійсним, що і є предметом спору.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, господарський суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Основні засади господарювання в Україні визначає Господарський кодекс України, який регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання (ст. 1 ГК України).

Цивільні відносини щодо недійсності правочинів регулюються Цивільним кодексом України та іншими актами законодавства.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, зокрема, шляхом визнання правочину недійсним.

Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. А саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Таким чином, недійсність правочину - це такий юридичний стан, який означає дефекти форми, змісту або суб'єктного складу сторін, у тому числі і їх внутрішнього стану (дефект волі) у момент його вчинення.

Частиною 4 статті 35 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Так, вироком Жовтневого районного суду міста Дніпропетровськ від 15.05.2013р. по справі №412/10985/2012р., залишеним без змін по суті кваліфікації дій засуджених, вироком Апеляційного суду Дніпропетровської області 29.05.2014р., встановлено, що Звоніков О.В. і Точілін Г.Ф., а також інша особа, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження, вступили між собою в злочинний зговір, заволоділи шляхом обману майном суб'єктів господарювання - виробників сільгосппродукції, скоїли тяжкий злочин, діючи нібито від імені ПП "Рускус" та укладаючи через підставних осіб договори купівлі-продажі з сільгосппідприємствами на зерно рапсу, в тому числі з ТОВ „Подільський Бойлер" та СФГ "Краєвид", відразу перепродали це зерно ТОВ "Альфред С. Топфер "Інтернешенал (Україна)", не маючи дійсного наміру фактично передати вказане зерно йому у власність. Введений в оману директор Вінницького відділення ТОВ "Альфред С. Топфер "Інтернешенал (Україна)" Попик І.І. (свідок у кримінальній справі) підписав договори купівлі-продажу рапсу, які йому на підписання від імені ПП "Рускус" надала особа, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження. Також, шляхом обману, через співучасників злочину, які діяли від імені ПП "Рускус", було укладено договір зберігання з ТОВ "Еколінія", та здійснено переоформлення складських квитанцій з ПП "Рускус" на ТОВ "Альфред С. Топфер "Інтернешенал (Україна)" на вказане зерно рапсу.

За встановлених та доведених обставин Звонніков О.В. та Точілін Г.Ф. були визнані винними у скоєні злочину, передбаченого ч.4 ст.190 Кримінального кодексу України.

Факт укладання оспорюваного договору на надання послуг по прийманню, очищенню, сушінню, довготривалому зберіганню та відвантаженню сільськогосподарської продукції від 27.07.2010р. № С/Г 51/10 шляхом обману встановлено також у рішенні господарського суду Дніпропетровської області від 02.09.2014р. у справі № 13/354-10, яким визнано недійсним договір купівлі-продажу від 27.07.2010р., укладений між ТОВ „Подільський Бройлер" та ПП „Рускус".

За приписами ч. 3 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Згідно п. 3.10 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", у вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі статей 230 - 233 ЦК України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, тяжких обставин і наявності їх безпосереднього зв'язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину.

Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, у зв'язку з ненаданням технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі). При цьому особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб'єктом введення в оману є сторона правочину, - як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.

За приписами статті 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд, у визначеному законом порядку, встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст. 34 Господарського процесуального кодексу України).

Виходячи із змісту статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Отже, обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі усіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

За встановлених вищезазначеним вироком суду фактів, господарський суд приходить до висновку, що спірний договір на надання послуг по прийманню, очищенню, сушінню, довготривалому зберіганню та відвантаженню сільськогосподарської продукції від 27.07.2010р. № С/Г 51/10, не відповідає волевиявленню учасника договору, тобто ПП "Рускус"; укладений особами, які не мали необхідних повноважень на його укладання, а діяли за фіктивними документами, тобто укладений шляхом обману та не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відтак, договір не відповідає вимогам ст. 203 Цивільного кодексу України та підлягає визнанню недійсним.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по справі покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 4, 32-34, 36, 43, 45, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Визнати недійсним договір на надання послуг по прийманню, очищенню, сушінню, довготривалому зберіганню та відвантаженню сільськогосподарської продукції від 27.07.2010р. № С/Г 51/10, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Еколінія" та Приватним підприємством "Рукус".

Стягнути з Приватного підприємства "Рукус" (49000, м. Дніпропетровськ, вул.. Романовського, б. 80, код ЄДРПОУ 36960542) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Еколінія" (02002, м. Київ, вул.. Марини Раскової, б. 2А, оф. 510, код ЄДРПОУ 32013204) 1 218 грн. 00 коп. (одну тисячу двісті вісімнадцять грн.. 00 коп.) витрат по сплаті судового збору.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.

Суддя І.А. Рудь Повне рішення складено - 03.08.15р.