Рішення

від 28.07.2015 по справі 910/16122/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.07.2015Справа №910/16122/15 За позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Енерго-Інвест-Сервіс"

до товариства з обмеженою відповідальністю "Девіжн Констракшн"

про стягнення 88 735,59 грн.

Суддя Головатюк Л.Д.

Представники :

Від позивача Скрипар Б.В.(дов. від 22.04.2015)

Дмитренко Р.В.(директор)

Від відповідача не з"явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Позивач звернувся до господарського суду м. Києва з позовною заявою про стягнення з відповідача заборгованості, у зв"язку з неналежним виконанням умов договору субпідряду № 3107 від 26.09.2013 у розмірі 88 735,59 грн.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 26.06.2015 порушено провадження у справі №910/16122/15 та призначено до розгляду на 14.07.2015.

Представник відповідача в судове засідання 14.07.2015 не з'явився, витребувані судом докази не подав, але подав клопотання про відкладення розгляду справи. Суд задовольнив дане клопотання.

В судове засідання 14.07.2015 прибули представники позивача та дали пояснення по справі.

Розгляд справи відкладено на 28.07.2015.

В судове засідання 28.07.2015 прибули представники позивача, дали пояснення по справі, позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити.

Представники відповідача в судове засідання 28.07.2015 не з'явилися, причин не явки суд не повідомили, хоча про час та місце розгляду справи, були належним чином повідомлені.

Місцезнаходження відповідача за адресою, на яку було відправлено ухвали суду, адреса підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України.

Відповідно до абзацу 3 п. 3.9.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач повідомлений про час та місце судового розгляду належним чином.

Оскільки про час та місце судового засідання відповідач був належним чином повідомлений, на підставі статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

У судовому засіданні складався протокол згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

26.09.2013 між товариством з обмеженою відповідальністю "Енерго-Інвест-Сервіс" (далі - позивач, субпідрядник) та товариством з обмеженою відповідальністю "Девіжн Констракшн" (далі - відповідач, генпідрядник) укладено договір субпідряду №3107 (далі - договір).

Згідно з розділом 1 договору у порядку та на умовах, визначених цим договором субпідрядник зобов'язується на свій ризик виконати комплекс

робіт: Влаштування зовнішнього блискавко захисту на об'єкті: Торгово-розважальний центр на перетині вул. Академіка Заболотного и Столичного шоссе в Голосіївському районі м. Києва(надалі разом - «Роботи»), а Генпідрядник зобов'язується прийняти належним чином виконані Роботи та оплатити їх.

Склад і обсяг Робіт за цим Договором визначається відповідно до кошторисів та/або договірних цін, які сторони складають та підписують протягом строку дії цього договору. Підписаний сторонами поточний кошторис та/або

договірна ціна є невід'ємно частиною цього договору, надалі - «кошторис». Сторони також вправі підписати будь-які інші додатки до цього договору, котрі визначають та/або уточнюють умови щодо предмету цього договору та

зобов'язань сторін за цим договором.

Субпідрядник зобов'язується виконати роботи, власними силами та засобами, у строки та на умовах визначених в договорі у відповідності з завданням генпідрядника (у випадку наявності такого завдання підписаного сторонами), чинним законодавством України (в тому числі державними будівельними нормами та правилами) якщо інше прямо не передбачено договором.

Відповідно до розділу 2 договору загальна ціна договору (вартість робіт) складає не більше 920646 грн. 00 коп. (дев'ятсот двадцять тисяч шістсот

сорок шість грн. 00 коп. в тому числі ПДВ 20% 153441 грн. 00 коп.

Ціна щодо конкретного обсягу робіт визначається на підставі кошторисів та/або договірних цін, які сторони складають та підписують протягом строку дії цього договору та в межах ціни договору вказаної в п. 2.1. договору.

Ціна цього договору може бути змінена виключно за згодою сторін про що укладається додаткова угода до цього договору.

Розділом 3 договору визначено, що генпідрядник оплачує субпідряднику Роботи в наступному порядку:

- не пізніше 5 робочих днів з дати підписання сторонами поточного кошторису на роботи - авансовий платіж в розмірі 70% від вартості поточного кошторису підписаного сторонами, що складає 644452 грн. 20 коп., в тому числі

ПДВ 107408 грн. 70 коп.

- не пізніше 5 робочих днів з дати підписання сторонами акту генпідрядник оплачує виконанні роботи в розмірі 30% від вартості робіт вказаної в підписаному сторонами акті та з обов'язковим врахуванням раніше сплаченого

генпідрядником авансу.

Згідно акту № 1.1 приймання виконаних будівельних робіт від 30.12.2013, позивачем ТОВ «Енерго-Інвест-Сервіс» фактично виконано роботи на загальну суму 8 95 187,57 (вісімсот дев'яносто п'ять тисяч сто вісімдесят сім) гривень 57 коп

Однак, відповідач в порушення взятих на себе договірних зобов'язань перед позивачем розрахувався тільки частково, на загальну суму 845 187,69 грн., а тому загальна сума заборгованості по даному договору складає 49 999,97 грн.

Станом на день розгляду справи, не зважаючи на обов'язок генпідрядника сплатити вартість робіт субпідряднику, гроші не перераховані на поточний рахунок останнього, тобто умови договору щодо строків оплати виконаних робіт генпідрядником було порушено.

Отже, в порушення умов договору та вимог законодавства України замовник не здійснив оплату заборгованості на загальну суму 49 999,97 грн. за роботи, що виконані в повному обсязі згідно з зазначеним договором.

Укладений між сторонами договір має ознаки договору підряду, а відтак до нього застосовуються відповідні положення законодавства про договори підряду.

Відповідач в порушення умов укладеного договору підряду та діючого законодавства не виконав в повному обсязі та належним чином прийняті на себе зобов'язання.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача щодо стягнення основного боргу підлягають задоволенню з наступних підстав.

Внаслідок укладення договору між сторонами згідно ст. 11 ЦК України, виникли цивільні права та обов'язки. Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення ГК України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Статтею 626 ЦК України визначено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором. Зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦКУ) Відповідно до ст.629 ЦКУ договір є обов'язковим до виконання сторонами, а отже умови договору, укладеного між сторонами є юридично обов'язковими.

Згідно ст. 173 ГК України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

У відповідності до ст.ст. 202, 203, 205, 206 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги , якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

У відповідності до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

На підставі ст. 3 ЦК України, яка закріплює свободу договору, сторони мають право як врегулювати у договорі свої відносини, які не врегульовані цими актами, так і відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Відповідно до ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається у випадках і на умовах, встановлених договором.

Згідно ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати всій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Укладений між сторонами договір має ознаки договору підряду, а відтак суд застосовує норми що регулюють даний вид договорів.

За приписами ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Відповідно до ст. 853 Цивільного кодексу України замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові.

Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.

Замовник, який прийняв роботу без перевірки, позбавляється права посилатися на недоліки роботи, які могли бути встановлені при звичайному способі її прийняття (явні недоліки).

Якщо після прийняття роботи замовник виявив відступи від умов договору підряду або інші недоліки, які не могли бути встановлені при звичайному способі її прийняття (приховані недоліки), у тому числі такі, що були умисно приховані підрядником, він зобов'язаний негайно повідомити про це підрядника.

Оскільки відповідач не виконав взятих на себе зобов'язань за договором щодо оплати виконаних позивачем робіт, то позовні вимоги про стягнення з нього основного боргу в розмірі 49 999,97 грн. є правомірними та такими, що підлягають задоволенню в розмірі визнаному судом обґрунтованим.

Відповідно до ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 3% річних в сумі 1993,15 грн. та інфляційні втрати в сумі 27 850,00 грн.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Таким чином, частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов'язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Згідно розрахунку позивача, 3% річних становлять 1993,15 грн., інфляційні збитки складають 27 850,00 грн. В цій частині суд задовольняє позовні вимоги.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача процентів за користування чужими коштами в розмірі 8 892,47 грн. В обґрунтування своїх позовних вимог позивач наводить наступне:

Відповідно до ст. 536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти. Розмір процентів встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Як роз'яснив Пленум Вищого господарського суду України в п. 6.2 своєї постанови «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 № 14, підставами для застосування до правовідносин сторін ст. 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге, встановлення розміру відповідальності процентів договором або чинним законодавством (наприклад, статтями 1048, 1054, 1061 ЦК України).

У вказаній постанові ВГСУ зауважив, що стягнення процентів річних за ст. 536 ЦК України, це плата за користування чужими коштами, в тому числі безпідставно одержаними, збереженими грішми (стаття 1214 ЦК України).

Відповідач, не сплативши вчасно кошти позивачу, які йому належать на загальну суму 49 999,97 грн., фактично продовжує користуватися цими коштами.

Стаття 1214 ЦК України визначає, що у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними.

Згідно ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Згідно зі ст. 232 ГК України, відсотки за неправомірне користування чужими коштами справляються по день сплати суми цих коштів кредитору, якщо законом або договором не встановлено для нарахування відсотків інший строк.

Отже, на думку позивача, відповідач зобов'язаний сплатити на користь позивача проценти за користування коштами останнього. Розмір нарахованих позивачем процентів за користування відповідачем його коштами, що мали бути сплачені, складає 8 892,47 грн.

Проте, суд не погоджується з твердженнями позивача, оскільки користування чужими грошовими коштами має місце в разі якби позивач сплатив відповідачу кошти без достатньої правової підстави, а останній відмовлявся їх повертати. В даному ж випадку грошові кошти належать саме відповідачу, а він їх просто заборгував позивачу і несе відповідальність у вигляді пені, відсотків річних, інфляційних збитків, але ніяк не несе відповідальність за користування чужими грошовими коштами.

Також суд зазначає, що відповідно до ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором. Зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦКУ) Відповідно до ст.629 ЦКУ договір є обов'язковим до виконання сторонами, а отже умови договору, укладеного між сторонами є юридично обов'язковими.

Судом досліджено положення укладеного між сторонами у справі договору та встановлено, що такий вид забезпечення виконання грошового зобов'язання, як сплата процентів за користування чужими грошовими коштами , сторони договорів при їх укладанні не встановили і як наслідок положення даного договору його не містять.

Відповідно до ч. 2 ст. 1214 Цивільного кодексу України у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (ст.536 цього кодексу).

Згідно із ч. 2 ст. 536 Цивільного кодексу України розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами договором субпідряду №3107 від 26.09.2013, укладеним між сторонами, не встановлено.

Оскільки сторонами договору не встановлений такий вид забезпечення виконання грошового зобов'язання як за сплата процентів за користування чужими грошовими коштами, то позовні вимоги про стягнення з відповідача за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань 8 892,47 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами є безпідставні, а тому задоволенню не підлягають.

За аналогічних підстав Верховний суд України своєю постановою від 15 квітня 2015 року відмовив у задоволенні заяви публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Маріупольгаз" про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 12 листопада 2014 року у справі N 910/2899/14 та залишив рішення господарського суду м. Києва від 07.05.2014 у справі N 910/2899/14 без змін.

Крім того, позивач у своїй позовній заяві просив суд забезпечити позов шляхом накладення арешту на всі існуючі банківські розрахункові та поточні рахунки відповідача, а також шляхом накладення арешту на все рухоме та нерухоме майно, що належить відповідачу.

Розглянувши клопотання позивача, суд відзначає наступне

Відповідно до ст. 66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд може за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно(в т.ч. грошові кошти, цінні папери, тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Згідно п. 1.1 Роз'яснення Вищого господарського суду України від 12.12.2006 № 01-8/2776 "Про деякі питання практики застосування забезпечення позову"у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого:

- розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;

- забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;

- наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема чи спроможній такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову;

- імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів;

- запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Згідно вищезазначеного роз'яснення у випадку звернення до суду з клопотанням про забезпечення позову заявник повинен обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог передбачених ст. 33 ГПК України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Позивачем не було наведено суду жодних підстав, які б унеможливили захист його прав, свобод та інтересів без вжиття відповідних заходів, не наведено суду належних доказів, також з матеріалів позовної заяви судом не встановлено обставин, які б вказували на очевидну небезпеку заподіянню шкоди правам, свободам та інтересам позивача, держави. Окрім того, позивачем не наведено доказів того, що невжиття заходів до забезпечення позову якимось чином може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Позивачем не представлено доказів, які б свідчили, що відповідачі мають намір відчужити майно, на яке позивач просить накласти арешт.

Крім того, необхідність вжиття заходів до забезпечення позову позивач обґрунтовує небезпекою заподіяння шкоди його правам та інтересам та неможливістю виконання рішення суду у випадку задоволення по нову.

Частиною 1 ст. 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову: з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

При встановленні зазначеної відповідності суд враховує, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд також бере до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб., права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів. Обмеження можливості господарюючого суб'єкта користуватися та розпоряджатися власним майном може призвести до незворотних наслідків.

З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку, що накладення арешту на всі існуючі банківські розрахункові та поточні рахунки відповідача, а також шляхом накладення арешту на все рухоме та нерухоме майно, що належить відповідачу, унеможливить подальшу господарську діяльність даного господарюючого суб'єкта, а тому суд відмовляє в задоволенні заяви позивача про забезпечення позову.

Відповідно до ст. ст. 43, 33, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору пропорційно задоволеним позовним вимогам.

На підставі викладеного, керуючись Цивільним Кодексом України, ст.ст. 33, 34, 49, 64, 75, 82, 83, 84, 85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Відмовити в задоволенні заяви товариства з обмеженою відповідальністю "Енерго-Інвест-Сервіс" про забезпечення позову шляхом накладення арешту на всі існуючі банківські розрахункові та поточні рахунки відповідача, а також шляхом накладення арешту на все рухоме та нерухоме майно, що належить відповідачу.

2. Позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "Енерго-Інвест-Сервіс" задовольнити частково.

3. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Девіжн Констракшн" (01001, м. Київ, вул. Володимирський узвіз, буд. 4, літ. «В», код ЄДРПОУ 36147794) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Енерго-Інвест-Сервіс" (01601, м. Київ, вул. Печерський узвіз, буд. 5, код ЄДРПОУ 36678177) основний борг в розмірі 49 999(сорок дев'ять тисяч дев'ятсот дев'яносто дев'ять) грн. 97 коп., інфляційні збитки в сумі 27 850(двадцять сім тисяч вісімсот п'ятдесят) грн. 00 коп., 3% річних в сумі 1993(одна тисяча дев'ятсот дев'яносто три) грн. 15 коп. та судовий збір у розмірі 1 643(одна тисяча шістсот сорок три) грн. 94 коп.

4. В іншій частині позову відмовити.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

6. Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України, та може бути оскаржене в порядку та строки, визначені Господарським процесуальним кодексом України.

7. Копію рішення розіслати сторонам.

Суддя Головатюк Л.Д.

Дата підписання повного тексту рішення - 03.08.2015