Постанова

від 28.07.2015 по справі 920/508/15

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" липня 2015 р. Справа № 920/508/15

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Істоміна О.А., суддя Барбашова С.В. , суддя Білецька А.М.

при секретарі Кохан

за участю представників сторін:

позивача - нез"явився

відповідача - не з"явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (вх. №3417 Х/3-12) на рішення господарського суду Сумської області від 30 квітня 2015 року по справі №920/508/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Хускварна Україна", м. Київ

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м. Суми

про стягнення 206766,65 грн.,-

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Сумської області від 30.04.2015 по справі №920/508/15 (суддя В.В. Рунова ) позов задоволено у повному обсязі. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Хускварна Україна" 206766,65 грн. заборгованості, а також витрати по сплаті судового збору у даній справі у сумі 4135,32 грн.

Фізична особа - підприємець ОСОБА_2 з рішенням місцевого господарського суду не погодився та подав до Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду Сумської області від 30.04.2015 по справі №920/508/15 в частині стягнення 2000,00 грн., та прийняти нове, яким стягнути суму заборгованості в розмірі 204766,65 грн.

В апеляційній скарзі заявник посилається на те, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням норм чинного законодавства України і що суд першої інстанції не в повному обсязі з'ясував обставини справи, які мають значення для правильного вирішення господарського спору, неправильно та неповно дослідив докази, що призвело до невідповідності висновків суду обставинам справи, а також на те, що суд невірно застосував норми як матеріального, так і процесуального права, що потягло за собою неправильне вирішення господарського спору та згідно статті 104 Господарського процесуального Кодексу України є підставою для його часткового скасування.

До Харківського апеляційного господарського суду повернулась ухвала суду від 19.06.2015, яка була направлена на адресу відповідача, з поштовою довідкою - відміткою "за закінченням терміну зберігання".

Відповідно до положень Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом ( абзац 3 п.3.9.1).

На підставі вищевикладеного колегія суддів дійшла висновку про належне повідомлення відповідача про час та місце судового засідання.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Хускварна Україна" свого представника в судове засідання 28.07.2015 не направило, про причини неявки суд не повідомило. Крім того, в матеріалах справи відсутній відзив на апеляційну скаргу.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

У відповідності до приписів статті 77 Господарського процесуального кодексу України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду , основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із пунктом 3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011 Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Одночасно, застосовуючи положення Господарського процесуального кодексу України та Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи колегія суддів зазначає, що частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку, який кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07.07.1989 Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

За висновками суду апеляційної інстанції, незважаючи на те, що позивач та відповідач своїх представників у судове засідання не направили, у відповідності до вимог статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа може бути розглянута за наявними у ній документами, а неявка вказаних учасників судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 101 Господарського процесуального кодексу України, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

Як свідчать матеріали справи, 02.02.2011 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Хускварна Україна" (компанія "Хускварна" - позивач у справі) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (дилер - відповідач у справі) був укладений дилерський договір №843011, відповідно до умов якого, компанія "Хускварна" продає продукцію дилеру за цінами та на умовах оплати, визначених в поточному прас-листі компанії "Хускварна".

Продукція, зазначена в договорі є продукцією, що включає в себе комплектуючі вироби та запасні частини, визначені в додатку D, та будь-яку іншу таку продукцію, яку Компанія "Хускварна" може вирішити запропонувати дилеру (розділ 3 договору).

Сторонами передбачено у розділі 8 договору, що дилер здійснює оплату рахунків Компанії "Хускварна" в строки, визначені в додатку А. Оплата рахунку повинна бути здійснення шляхом банківського переказу в гривнях на банківський рахунок Компанії "Хускварна". На вимогу Компанії "Хускварна" на всі прострочені платежі може накладатися неустойка, що підлягає сплаті дилером в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої на момент затримки, і яка нараховується на суму простроченого платежу за кожен день затримки.

У розділі 18 договору визначено, що дилерський договір укладено строком на один рік, починаючи з дати підписання та автоматично пролонгується строком на один рік у випадку якщо інша сторона, не менш ніж за три місяці до закінчення відповідного строку не надасть письмове повідомлення іншій стороні про розірвання договору.

Одночасно контрагентами, на виконання умов договору, було погоджено та підписано низку додатків, які є невід'ємними частинами договору.

Так, додатком А до договору передбачено, що дилер здійснює оплату протягом трьох банківських днів з дати виставлення рахунку. Відвантаження продукції відбувається після отримання грошей на розрахунковий рахунок Компанії "Хускварна". В подальшому оплата за отриману продукцію здійснюється дилером протягом тридцяти календарних днів з дати виставлення рахунку та/або видаткової накладної. Сума товарного кредиту в рамках цього договору не має перевищувати 100000,00 грн.

Як свідчать матеріали справи, в рамках укладеного між сторонами договору Товариством з обмеженою відповідальністю "Хускварна Україна" передано, а відповідачем отримано продукцію на загальну суму 240266,65 грн. Однак, відповідач в порушення умов договору зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати товару належним чином не виконав, вартість продукції в повному обсязі позивачу не сплатив, внаслідок чого утворилась заборгованість у сумі 206766,65 грн.

14.02.2013 між позивачем та відповідачем була укладена угода про погашення заборгованості по дилерському договору №843011 від 02.02.2011, відповідно до якої було встановлено, що Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 має перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Хускварна Україна" заборгованість, яка станом на 04.08.2011 складає 240266,65 грн.

Сторони встановили у пункті 2, 3 угоди від 14.02.2013 графік погашення заборгованості по дилерському договору №843011 від 02.02.2011, зокрема, дилер (відповідач по справі) на протязі 2013, 2014 роках виплачує позивачу щомісячно 3000,00 грн. в рахунок погашення боргу, а у 2015 році - 14300,00 грн.

У зв'язку з тим, що відповідачем не вчинено дії по погашенню суми заборгованості, позивач, посилаючись на норми статей 526 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України, був змушений звернутися до господарського суду для відновлення порушених прав і інтересів підприємства-позивача.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судовому засіданні з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

З огляду на вимоги статті 509 Цивільного кодексу України вбачається, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

У відповідності до пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України договір - є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Договір - це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. До зобов'язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов'язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який правочин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов'язань.

Положення статті 626 Цивільного кодексу України передбачають, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.

З приписів статті 3 Цивільного кодексу України вбачається, що однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.

Разом із тим частини 7 статті 179 Господарського кодексу України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 Цивільного кодексу України).

Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами; сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд (стаття 6 Цивільного кодексу України).

Правові позиції втілені у статті 638 Цивільного кодексу України визначають, що договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди за всіма істотними умовами. Істотними є умови про предмет договору, а також ті, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

Дослідивши умови дилерського договору №843011 від 02.02.2011, на підставі якого виникло зобов'язання між сторонами, колегія суддів вважає, що даний договір за своєю правовою природою є договором поставки та до якого повинні застосовуватись положення Цивільного кодексу України, що регулюють загальні умови виконання зобов'язання, а також положення глави 54 Цивільного кодексу України, що регулюють відносини пов'язанні з купівлею та продажем майна (товару).

Частинами 1, 6 статті 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Реалізація суб'єктами господарювання товарів не господарюючим суб'єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Аналогічні положення містяться і у статті 712 Цивільного кодексу України, згідно з якою за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Договір, відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

З умов договору (розділ 8 договору) вбачається, що дилер здійснює оплату рахунків Компанії "Хускварна" в строки, визначені в додатку А. Оплата рахунку повинна бути здійснення шляхом банківського переказу в гривнях на банківський рахунок Компанії "Хускварна". На вимогу Компанії "Хускварна"на всі прострочені платежі може накладатися неустойка, що підлягає сплаті дилером в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої на момент затримки, і яка нараховується на суму простроченого платежу за кожен день затримки.

Сторонами у додатку А до договору деталізували умови оплати вартості продукції, а саме: дилер здійснює оплату протягом трьох банківських днів з дати виставлення рахунку. Відвантаження продукції відбувається після отримання грошей на розрахунковий рахунок Компанії "Хускварна". В подальшому оплата за отриману продукцію здійснюється дилером протягом тридцяти календарних днів з дати виставлення рахунку та/або видаткової накладної. (а. с. 44, том 1).

Відповідно до частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до статті 14 Цивільного Кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором. Зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 Цивільного Кодексу України)

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного Кодексу України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, належне виконання зобов'язання є виконання зобов'язань, з додержанням вимог і принципів виконання зобов'язання встановленими умовами договору та приписами чинного законодавства.

Статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 612 Цивільного кодексу України).

У відповідності до частини 1 статті 614 Цивільного кодексу України вбачається, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, матеріали справи не містять доказів в порядку статті 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, які б свідчили про здійснення відповідачем належної оплати вартості поставленої продукції в сумі 206766,65 грн.

Звертаючись до суду апеляційної інстанції заявник надав копію платіжного доручення №3 від 30.01.2015, копію платіжного доручення №5 від 24.02.2015, копію платіжного доручення №8 від 25.03.2015, копію платіжного доручення №10 від 23.04.2015, які на його думку, є свідченням проведення бухгалтерської операції з погашення основної заборгованості за дилерським договором від 02.02.2011 за №843011, через що вважає необґрунтованими позовні вимоги позивача в частині стягнення боргу в сумі 2000,00 грн.

Відповідно до частини 1 статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Зі змісту наведеної статті вбачається, що за загальним правилом апеляційний господарський суд переглядає справу за наявними у справі доказами, тобто тими доказами, що зібрані місцевим господарським судом і покладені в основу рішення цього суду.

Додаткові докази приймаються апеляційним судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд

апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. При цьому обґрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції згідно із зазначеною нормою Господарського процесуального кодексу України покладається саме на заявника (скаржника), а апеляційний господарський суд лише перевіряє та оцінює їх поважність і не зобов'язаний самостійно з'ясовувати відповідні причини.

До згаданих підстав належить, зокрема, необґрунтоване відхилення судом першої інстанції клопотань сторін про витребування господарським судом доказів у порядку статті 38 Господарського процесуального кодексу України. У такому разі суд апеляційної інстанції за відповідним клопотанням сторони самостійно витребує необхідні додаткові докази.

Водночас, якщо прийняте рішення судом першої інстанції є по суті законним та обґрунтованим, то саме лише подання до суду апеляційної інстанції додаткових доказів, не може вважатися підставою для скасування процесуального документа.

В розрізі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 вбачається, що обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Згідно роз'яснень пленуму Вищого господарського суду України викладених в пункті 1 постанови від 23.03.2012 "Про судове рішення", рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Тобто, за вимогами процесуального законодавства рішення є законним лише тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а при їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Отже, наявні в матеріалах справи копії платіжних доручень №3 від 30.01.2015, №5 від 24.02.2015, №8 від 25.03.2015, №10 від 23.04.2015 не можуть свідчити про не обґрунтованість судового рішення, оскільки дані документи були подані до суду апеляційної інстанції під час повторного перегляду даної справи та не були досліджені під час розгляду справи у суді першої інстанції.

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів відзначає відсутність належних доказів щодо обставин, передбачених статтею 104 Господарського процесуального кодексу України, які підтверджували б наявність підстав для задоволення апеляційної скарги.

У відповідності з пункту 4 частини 3 статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського Процесуального Кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.

На підставі викладеного колегія суддів вважає, що рішення господарського суду Сумської області від 30.04.2015 по справі №920/508/15 прийняте при належному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи та у відповідності до норм матеріального і процесуального права і відсутні підстави для його скасування, в зв'язку з чим, апеляційна скарга відповідача - Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного та керуючись статтями 99, 101, 102, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Сумської області від 30 квітня 2015 року по справі №920/508/15 залишити без змін.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 03 серпня 2015 року.

Головуючий суддя Істоміна О.А.

Суддя Барбашова С.В.

Суддя Білецька А.М.