Рішення

від 21.07.2015 по справі 913/191/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ 61022, м. Харків, проспект Леніна, б.5, inbox@lg.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 липня 2015 року Справа № 913/191/15

Провадження № 27/913/191/15

Суддя господарського суду Луганської області Байбак О.І.

при секретарі: Зоріній О.Г.

за участю представників сторін:

позивача - Трегуб О.О. (за довіреністю № 35/15 від 13.02.2015 р.)

відповідача - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні господарського суду Луганської області cправу № 913/191/15

за позовом Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль", м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Восток-Автотранс", м. Свердловськ Луганської області

про стягнення 97116,81 дол. США та 869564,16 грн.

встановив:

Позивач - Публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль", м. Київ звернувся до господарського суду з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Восток-Автотранс", м. Свердловськ Луганської області заборгованості за укладеним між сторонами кредитним договором № 0/10/47-00/100 від 16.04.2008 р. в загальному розмірі 97116,81 дол. США та 869564,16 грн., з яких:

- 82015,33 дол. США - заборгованість за кредитом;

- 15101,48 дол. США - заборгованість за відсотками;

- 140740,32 грн. - пеня;

- 728823,84 грн. - штраф.

Крім того, позивач також просить покласти на відповідача витрати по сплаті судового збору у сумі 58180,34 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані з посиланням на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за зазначеним кредитним договором.

Розгляд справи неодноразово відкладався, в т.ч. в зв'язку з неявкою на судові засідання представника відповідача.

На судове засідання 21.07.2015 р. прибув представник позивача, який підтримує позицію, викладену у позові, просить його задовольнити.

Відповідач відзиву на позовну заяву не надав, на судове засідання свого представника повторно не направив.

Господарський суд, з метою повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи вживав наступних заходів:

Як свідчить залучений до матеріалів справи витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а. с. 34-35) юридичною адресою Товариства з обмеженою відповідальністю "Восток-Автотранс" є Луганська область, м. Свердловськ, вул. Глінки, 70-А.

Згідно із статтею 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, вони вважаються достовірними, доки до них не внесено відповідних змін.

Оскільки згідно з листом УДППЗ «Укрпошта» № 7-14-275 від 15.06.2015 р. остання тимчасово не здійснює поштові відправлення до м. Свердловськ, Луганської області, направлення копій процесуальних документів на адресу відповідача за допомогою пошти виявилося неможливим.

Однак, з метою повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи, суд тричі розміщував на офіційному веб-порталі "Судова влада України" оголошення про час та місце розгляду даної справи (а. с. 4, 55, 84). Крім того, повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи здійснювалося за допомогою телефонограми (а. с. 54), а також на повідомлену відповідачем електронну пошту.

Про повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи свідчить факт подання ним до суду клопотань про відкладення розгляду справи та факт реєстрації в системі обміну електронними документами між учасниками судового процесу, за допомогою якої на електронну адресу відповідача здійснювалося направлення копій процесуальних документів по даній справі.

Враховуючи рекомендації, які містить інформаційний лист ВГСУ від 12.09.2014 № 01-06/1290/14 «Про Закон України "Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв'язку з проведенням антитерористичної операції", суд вжив всіх можливих заходів з метою повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи.

Зважаючи на вищевикладене, суд вважає за можливе розглядати справу за відсутності представника відповідача за наявними в справі документами та матеріалами, як це передбачено 75 ГПК України.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши надані суду докази та доводи, суд встановив:

18.06.2008 р. між позивачем (Кредитор) та відповідачем (Позичальник, Боржник) укладено Кредитний договір № 010/47-00/100 (далі - Кредитний договір) (а.с. 14-19), за умовами якого Кредитор зобов'язався надати Позичальнику кредит на наступних умовах: розмір кредиту, валюта кредиту: 185109,00 дол. США; дата остаточного повернення кредиту: 15.04.2018 р.; процентна ставка: 14,5% відсотків річних; цільове використання кредиту: для придбання транспортних засобів - автобусів у кількості чотирьох одиниць.

13.05.2009 р. між сторонами укладено додаткову угоду № 1 та додаткову угоду № 2 до Кредитного договору, якими внесено доповнення до п. З «Забезпечення зобов'язань позичальника» та внесено зміни до графіку погашення кредитної заборгованості (додаток №1 до кредитного договору) (а.с. 20-20-22).

В подальшому, до Кредитного договору було укладено ряд додаткових угод (додаткова угода № 3 від 28.12.2010, додаткова угода № 5 від 21.10.2011, додаткова угода № 6 від 22.02.2012, додаткова угода № 7 від 31.05.2012, додаткова угода № 8 від 18.12.2012, додаткова угода № 9 від 30.10.2013) (а.с. 23-29), якими вносилися зміни, зокрема до п. 2.3.12 та п. 4.1.3., 4.1.4 Кредитного договору.

Згідно з п. 1.4.1.1 Кредитного договору, позивач надає відповідачу кредит на умовах його забезпечення, цільового використання, строковості, повернення та плати за користування.

Згідно з п. п. 2.3.1-2.3.2 кредитного договору, відповідач зобов'язався в строки, передбачені цим договором, забезпечити повернення отриманого кредиту, та сплату процентів, комісій, неустойок, відшкодування витрат та збитків Банку, викликаних неналежним виконанням цього договору.

Як свідчать матеріали справи, позивач свої зобов'язання за кредитним договором виконав належним чином, надавши відповідачу кредит в сумі 185109,00 грн., що підтверджується меморіальним ордером № 3145 від 18.04.2008 р. (а. с. 30).

Позичальник в порушення умов укладеного Кредитного договору, починаючи з червня 2014 року, не сплачує кошти по тілу кредиту, та проценти за його користування, що підтверджується випискою по рахунку відповідача (а. с. 59-74) та наданим позивачем розрахунком заборгованості за кредитним договором (а. с. 31-33)

Згідно з розрахунком позивача, заборгованість відповідача за кредитним договором станом на момент розгляду даної справи складає 97116,81 дол. США та 869564,16 грн., з яких:

- 82015,33 дол. США - заборгованість за кредитом;

- 15101,48 дол. США - заборгованість за відсотками;

- 140740,32 грн. - пеня;

- 728823,84 грн. - штраф.

Відповідно до пункту 1.9.1 Кредитного договору Кредитор має право вимагати дострокового виконання Боргових зобов'язань в цілому або у визначеній Банком частині у випадку невиконання позичальником Боргових зобов'язань. При цьому, виконання Боргових зобов'язань повинно бути проведено протягом 30-ти календарних днів з дати одержання Позичальником відповідної вимоги.

В зв'язку з простроченням відповідачем платежів за Кредитним договором по тілу кредиту та по сплаті процентів за користування кредитом, позивач при зверненні до господарського суду з позовом по даній справі на підставі п. 1.9.1 кредитного договору вимагає дострокового виконання зобов'язань в цілому за Кредитним договором.

Надаючи правову кваліфікацію існуючим між сторонами правовідносинам суд виходить з наступного:

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно зі ст. 34 ГПК України, Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Частиною 1 ст. 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно з ч. 3 ст. 346 ГК України, кредити надаються банком під відсоток. Надання безвідсоткових кредитів забороняється, крім випадків, передбачених законом.

Частиною 1 ст. 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки.

Частиною 2 ст. 1056 1 ЦК України встановлено, що розмір процентів, тип процентної ставки (фі ксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Згідно з п. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно зі ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтями 47, 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" встановлено, що банк має право здійснювати банківську діяльність на підставі банківської ліцензії шляхом надання банківських послуг, до них належать розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.

Декретом Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 р. № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» передбачено, що операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій НБУ. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.

В пункті 14 Постанови Пленуму Верховного суду України від 18.12.2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», зокрема, зазначено, що згідно з частиною першою статті 192 ЦК законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. У зв'язку з цим при задоволенні позову про стягнення грошових сум суди повинні зазначати в резолютивній частині рішення розмір суми, що підлягає стягненню, цифрами і словами у грошовій одиниці України - гривні. У разі пред'явлення позову про стягнення грошової суми в іноземній валюті суду слід у мотивувальній частині рішення навести розрахунки з переведенням іноземної валюти в українську за курсом, встановленим Національним банком України на день ухвалення рішення. Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті з правовідносин, які виникли при здійсненні валютних операцій, у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 192 ЦК, частина третя статті 533 ЦК; Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року N 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю").

В пункті 12 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ від 30.03.2012 року № 5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин", зокрема, зазначено, що у разі якщо кредит правомірно наданий в іноземній валюті та кредитодавець (позивач) просить стягнути кошти в іноземній валюті, суд у резолютивній частині рішення зазначає про стягнення таких коштів саме в іноземній валюті, що відповідає вимогам частини третьої статті 533 ЦК України.

Факт наявності заборгованості відповідача перед позивачем за кредитним договором та її розмір підтверджуються матеріалами справи, тобто доведена позивачем належними доказами, та відповідачем жодним чином не спростована.

Розрахунок існуючої заборгованості позивачем здійснено арифметично вірно, на підставі умов укладеного між сторонами договору та відповідних вимог чинного законодавства України.

Позивач на підставі п. 1.9.1 договору має право вимагати дострокового повного/часткового виконання зобов'язань відповідачем за цим договором.

З урахуванням викладеного, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 82015,33 дол. США - заборгованості за кредитом та 15101,48 дол. США - заборгованості за відсотками.

Згідно зі ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Стаття 216 Господарського кодексу України передбачає відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами і договором.

Згідно з п. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Частиною 1 ст. 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Частиною 3 вказаної статті визначено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

За змістом ст. ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що

встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 4.1.1 Кредитного договору за порушення прийнятих на себе зобов'язань стосовно повернення кредитних коштів, сплати процентів за користування кредитом, Позичальник сплачує Кредитору пеню від суми простроченого платежу в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла на час виникнення заборгованості, за кожний день прострочення.

Як вже було зазначено вище, позивач в зв'язку з простроченням відповідачем виконання своїх зобов'язань нарахував до стягнення з відповідача 140740,32 грн. пені. за період прострочення з 12.11.2014 р. по 08.05.2015 р. (розрахунок а. с. 31-33).

Розрахунок здійснювався позивачем з переведенням простроченої заборгованості з доларів США в гривневий еквівалент за відповідним курсом, та в подальшому на цю заборгованість нараховувалася пеня в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла на час виникнення заборгованості, за кожний день прострочення.

Однак, статтею 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» встановлено, що на час проведення антитерористичної операції забороняється нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитними договорами та договорами позики з 14 квітня 2014 року громадянам України, які зареєстровані та постійно проживають або переселилися у період з 14 квітня 2014 року з населених пунктів, визначених у переліку, де проводилася антитерористична операція, а також юридичним особам та фізичним особам-підприємцям, що провадять (провадили) свою господарську діяльність на території населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася анти терористична операція.

Банки та інші фінансові установи, а також кредитори зобов'язані скасувати зазначеним у цій статті особам пеню та/або штрафи, нараховані на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитними договорами і договорами позики у період проведення антитерористичної операції.

На виконання Закону № 1669, Кабінетом Міністрів України 30.10.2014 року Розпорядженням №1053-р затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція (надалі - Перелік).

Однак, 05.11.2014 року Кабінет Міністрів України видав Розпорядження №1079- р, яким зупинив дію розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року №1053-р.

Розпорядження №1079-р від 05.11.2014 р. було оскаржено до адміністративного суду в межах справ № 826/18330/14 та № 826/18327/14.

Станом на момент винесення даного рішення Вищим адміністративним судом України ще не розглянуті касаційні скарги по справах № 826/18330/14 та № 826/18327/14 щодо оскарження Розпорядження Кабінету Міністрів України №1079-р, та зупинено виконання судових рішень адміністративних судів першої та апеляційної інстанцій про визнання нечинним зазначеного розпорядження Кабінету Міністрів України.

Тобто, наразі відсутня юридична сила Переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, оскільки дію Розпорядження Кабінетом Міністрів України від 30.10.2014 року №1053-р про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, зупинено.

Однак, той факт що м. Свердловськ, де зареєстрований відповідач, знаходиться в зоні проведення антитерористичної операції, та більше того, перебуває на тимчасово непідконтрольній території, є загальновідомим, тобто таким, що з урахуванням вимог ч. 2 ст. 35 ГПК України, взагалі не потребує доведенню.

Зазначене також підтверджується наявністю м. Свердловськ в Переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, згідно з Розпорядженням Кабінету міністрів України від 7 листопада 2014 р. № 1085-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення».

Станом на момент розгляду даної справи проведення антитерористичної операції, в т.ч. в місті Свердловськ, триває.

За таких обставин, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову в частині стягнення 140740,32 грн. пені. за період прострочення з 12.11.2014 р. по 08.05.2015 р., тобто в період дії заборони на нарахування пені на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитними договорами, встановленої ст. 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції».

Згідно з пунктом 2.3.9 Кредитного договору протягом дії цього договору Позичальник, зокрема, зобов'язується забезпечувати наявність та дійсність Договору страхування, протягом строку дії всього Кредитного договору. У випадку, якщо строк дії договорів страхування закінчується, а боргові зобов'язання Позичальника за цим Договором залишаються невиконаними, Позичальник зобов'язаний до закінчення строку дії існуючих Договорів страхування укласти нові договори страхування на умовах письмового погодження Банку.

Пунктом 2.3.12 Кредитного договору (пункт викладений в редакції Додаткової угоди № 9 від 30.10.2013 р.) передбачено обов'язок Позичальника у строк до 20.12.2014 р. надати Банку документи щодо прав використання та кадастрових номерів земельної ділянки, а також у строк до 31.12.2013 року надати належним чином оформлені документи щодо узаконення реконструкції об'єкту нерухомості, що є забезпеченням за цим Договором та знаходиться за адресою: Луганська обл., м. Свердловськ, вул. Глинки, 70-А для внесення відповідних змін до договору іпотеки.

Згідно з пунктом 2.3.16 Кредитного договору (пункт викладений в редакції Додаткової угоди № 9 від 30.10.2013 р.) з дати набрання чинності цим договором і до повного виконання зобов'язань відповідач зобов'язаний зберігати співвідношення між обсягом безготівкових надходжень на всі поточні рахунки Позичальника, відкриті в Кредитора, та сукупним обсягом безготівкових надходжень на всі поточні рахунки Позичальника за звітний квартал, на рівні не меншому, ніж 50 %.

Згідно з п. 4.1.3. Кредитного договору (зміни до пункту 4.1.3 Кредитного договору внесені Додатковою угодою № 9 від 30.10.2013 р.), за невиконання або неналежне виконання Позичальником обов'язків, передбачених пунктами 2.3.8 - 2.3.13, 2.3.16 Договору, Позичальник, на вимогу Кредитора, сплачує останньому неустойку у розмірі 0,5 % від суми Кредиту за кожне порушення обов'язку (але не менше 500 грн.). Сплата неустойки не звільняє Позичальника від виконання порушеного (невиконаного) обов'язку.

Згідно з п. 4.1.4. Кредитного договору (зі змінами), за невиконання умов, викладених у п. 2.3.12 Договору, Позичальник сплачує неустойку у розмірі 0,5 % від суми Кредиту, але не менше 500 грн.

Як свідчить поданий позивачем позов, в ньому позивачем нараховано до стягнення з відповідача штраф в сумі 728823,84 грн. за такі порушення відповідачем умов договору (розрахунок - а. с. 33):

- штраф за невиконання пункту 2.3.9.3 Кредитного договору (не застраховано заставне майно з 24.01.2014 р.). Нараховано на підставі п. 4.1.3 кредитного договору (0,5% суми Кредиту, але не менше - 500 грн. Сплачується за повний календарний місяць, в якому відбулося або тривало порушення). Тривалість порушення 16 місяців. (24.01.2014 р. - 30.04.2015 р.) За кожень місяць нараховано штраф в сумі 925,55 доларів США. (185109,00 Х 0,5%) Загальна сума штрафу 14808,72 доларів США, що в гривневому еквіваленті за розрахунком позивача становить 306873,11 грн.

- штраф за невиконання пункту 2.3.12 Кредитного договору (не оформлені належним чином документи по заставі та не внесені зміни до Договору іпотеки до 12.12.2013 р.). Нараховано на підставі п. 4.1.3 кредитного договору (0,5% суми Кредиту, але не менше - 500 грн. Сплачується за повний календарний місяць, в якому відбулося або тривало порушення). Тривалість порушення 16 місяців. (01.01.2014 р. - 30.04.2015 р.) За кожень місяць нараховано 925,55 доларів США. (185109,00 Х 0,5%) Загальна сума штрафу 14808,72 доларів США, що в гривневому еквіваленті за розрахунком позивача становить 306873,11 грн.

- штраф за невиконання пункту 2.3.12 Кредитного договору (не надані правовстановлюючі документи на земельну ділянку під предметом іпотеки до 20.12.2014 р.). Нараховано на підставі п. 4.1.3 кредитного договору (0,5% суми Кредиту, але не менше - 500 грн. Сплачується за повний календарний місяць, в якому відбулося або тривало порушення). Тривалість порушення 5 місяців. (21.12.2014 р. - 30.04.2015 р.) За кожень місяць нараховано 925,55 доларів США. (185109,00 Х 0,5%) Загальна сума штрафу 4627,73 доларів США, що в гривневому еквіваленті за розрахунком позивача становить 95897,95 грн.

- штраф за невиконання пункту 2.3.16 Кредитного договору (недоотримання оборотів - 1 кв. 2014 р.). Нараховано на підставі п. 4.1.3 кредитного договору (0,5% суми Кредиту, але не менше - 500 грн. Сплачується за повний календарний місяць, в якому відбулося або тривало порушення). Тривалість порушення 1 місяць, за який нараховано 925,55 доларів США. (185109,00 Х 0,5%), що в гривневому еквіваленті за розрахунком позивача становить 19179,67 грн.

Однак, суд з власної ініціативи вважає за необхідне зменшити розмір штрафу, який підлягає стягненню з відповідача за порушення умов кредитного договору.

За змістом п. 3 ст. 83 ГПК України, господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Згідно зі ст. 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Пунктом 3 ст. 551 ЦК України також передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

В пункті 3.17.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», зокрема зазначено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо. Ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України і статтею 233 Господарського кодексу України.

За своєю правовою природою штраф, як один із видів штрафних санкцій, виконує стимулюючу функцію, спонукаючи боржника до належного виконання своїх зобов'язань під загрозою застосування до нього цього виду відповідальності, та стягується в разі порушення такого зобов'язання.

Як свідчить наданий позивачем розрахунок суми заборгованості за кредитним договором станом на 08.05.2015 р. (а. с. 31-33) відповідач до моменту прострочення більше ніж 6 років користування кредитом, а саме з січня 2008 р. сплачував кредит та відсотки за його користування та майже не допускав прострочень у виплатах. Загалом відповідачем за договором вже сплачено 216796,91 доларів США, з яких 103093,67 доларів США заборгованість по тілу кредиту (більшу половину заборгованості по тілу кредиту), та 113703,24 доларів США відсотків за його користування. Тобто в даному випадку суд приходить до висновку про добросовісне виконання відповідачем своїх зобов'язань за кредитним договором в згаданий період часу.

Суд також враховує, що кредит оплачувався відповідачем в доларах США, курс якого по відношенню до гривні з 2008 р. (коли відповідач брав кредит) по 2015 р. зріс в декілька разів.

Разом з тим, указом президента України від 14.04.2014 р. № 405/2014 було введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України", тобто з даного часу на території Луганської області, в т.ч. в місті Свердловськ, де зареєстровано підприємство - відповідач, офіційно розпочалася антитерористична операція.

Станом на момент розгляду даної справи антитерористична операція не завершена.

Більше того, як вже було зазначено вище, м. Свердловськ, Луганської області, де зареєстрований відповідач, знаходиться в зоні проведення антитерористичної операції, та перебуває на тимчасово непідконтрольній владі України території.

Згідно з витягом з ЄДРПОУ, станом на момент розгляду даної справи Товариство з обмеженою відповідальністю "Восток-Автотранс" не перереєстровано на підконтрольну владі України територію.

Тобто, підприємство відповідача, в разі продовження ведення ним господарської діяльності, фактично вимушене існувати за наявності тих негативних наслідків, які мають місце на непідконтрольній владі України території (воєнні дії, відсутність економічних зв'язків з підконтрольними Українській владі територіями, свавілля, не функціонування банківської системи, відсутність органів влади, тощо).

Більше того, зазначені обставини є такими, що могли значно ускладнити або взагалі унеможливити виконання відповідачем зобов'язань за кредитним договором, за невиконання яких позивачем нараховано штраф, в т.ч. більше ніж 16 місяців не страхування заставного майна та невнесення змін до договору іпотеки, ненадання правовстановлюючих документів на земельну ділянку під предметом іпотеки більше ніж 5 місяців, недотримання оборотів, тощо.

Разом з тим, суд констатує що нарахований позивачем до стягнення штраф в доларовому еквіваленті становить більше ніж 1/3 суми заборгованості, яку має позивач за кредитним договором, тобто розмір штрафу є надмірно великим в порівнянні з заборгованістю, яку має позивач за вказаним договором. Крім того, певні штрафи позивачем нараховано щомісячно за одне й те ж саме порушення, тобто має місце неодноразове (щомісячне) притягнення відповідача до відповідальності за одне й те ж порушення.

Суд також враховує, що суб'єкти господарювання, які залишилися на непідконтрольній владі України території, потребують особливого захисту з боку держави, оскільки остання заінтересована в їх існуванні через їх потенційну спроможність, після звільнення тимчасово непідконтрольних територій, бути платниками податків і зборів до Державного бюджету України, та виступати роботодавцем для населення цих територій, що може сприяти подоланню тих негативних наслідків, які нині мають місце в зоні проведення антитерористичної операції.

Так само, в збереженні таких господарюючих суб'єктів має бути заінтересований і позивач, оскільки саме вони є потенційними споживачами послуг банку після звільнення тимчасово непідконтрольних територій.

Разом з тим, нарахування позивачем до стягнення з відповідача штрафу за порушення зобов'язань за кредитним договором в зазначеному позивачем розмірі здійснене без врахування того становища, в якому опинився відповідач, його майнового стану, можливості виконання ним умов договору, за невиконання яких нараховано штраф, суспільно-політичних та економічних процесів, які відбуваються в державі, та зокрема в Луганській області, та може сприяти банкрутству відповідача та подальшій ліквідації, як суб'єкта господарювання.

Разом з тим, матеріали справи не містять доказів того, що позивач в зв'язку з невиконанням відповідачем умов договору щодо надання певної документації, поніс будь-які збитки.

Суд вважає зазначені обставини винятковими та такими, що зумовлюють необхідність застосування до спірних правовідносин ст. 233 ГК України, ст. 551 ЦК України та зменшення розміру штрафу, який підлягає стягненню з відповідача, з ініціативи суду, оскільки в такому випадку буде збережено баланс інтересів сторін, та враховано всі обставини, що заслуговують на увагу при прийнятті рішення по даній справі.

Згідно зі ст. 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

З урахуванням викладеного, господарський суд, керуючись п. 3 ст. 83 ГПК України, вважає за необхідне на зменшити розмір штрафу, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача за порушення умов договору, та стягнути штраф в сумі 76709,58 грн. В іншій частині позову про стягнення штрафу слід відмовити.

З урахуванням вимог ст. 44, 49 ГПК України, судовий збір в сумі 58180,34 грн. підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст. ст. 22, 44, 49, 75, п. 3 ст. 83, ст. ст. 84, 85 ГПК України, господарський суд, -

вирішив:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Восток-Автотранс" (код ЄДРПОУ 35562269; юридична адреса: Луганська область, м. Свердловськ, вул. Глінки, 70-А) на користь Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» (код ЄДРПОУ 14305909; юридична адреса: м. Київ, вул. Лєскова, 9) 82015,33 доларів США заборгованості за кредитом, 15101,48 доларів США заборгованості за відсотками, 76709,58 грн. грн. штрафу, 58180,34 грн. судового збору.

В задоволенні решти позову відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення підписано 23.07.2015 р.

Суддя Байбак О.І.