Постанова

від 30.07.2015 по справі 910/18459/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 липня 2015 року Справа № 910/18459/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоПолянського А.Г. суддівКравчука Г.А., Мачульського Г.М. (доповідач), розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу FRS Hotel Group (Switzerland) GmbH на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 19.05.2015 у справі№910/18459/14 Господарського суду міста Києва за позовомПублічного акціонерного товариства "Венчурний закритий недиверсифікований корпоративний інвестиційний фонд "Унібудінвест" доТовариства з обмеженою відповідальністю "ГРАНД МЕНЕДЖМЕНТ" простягнення суми

за участю

- позивача:Погружальська К.В. (довіреність від 22.04.2014) - відповідача:Ларькін В.М. (довіреність від 22.03.2015) - представники FRS Hotel Group (Switzerland) GmbH: 1) Бєлостоцький М.Л. (довіреність від 24.09.2014) 2) Проценко О.Є. (довіреність від 24.09.2014),

В С Т А Н О В И В:

Звернувшись у суд з даним позовом, Публічне акціонерне товариство "Венчурний закритий недиверсифікований корпоративний інвестиційний фонд "Унібудінвест" (далі - позивач) просило з урахуванням зменшення позовних вимог стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ГРАНД МЕНЕДЖМЕНТ" (далі - відповідач) 633 464 275,21 грн. основної заборгованості за договором позики №6 від 22.11.2011, 30 795 136,08 грн. заборгованості по нарахованим процентам, 40 836 751,77 грн. пені, 139 362 140,55 грн. штрафу, 23 276 471,13 грн. три відсотка річних.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у зв'язку з порушення позичальником (відповідачем) умов договору позики щодо термінів оплати фіксованих платежів, позикодавець (позивач) згідно з умовами договору набув право вимагати дострокового погашення заборгованості за позикою та сплати процентів від позичальника.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.10.2014 (суддя Гумега О.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.05.2015 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Тищенко А.І., судді Михальська Ю.Б., Отрюх Б.В.), позов задоволено повністю.

У касаційній скарзі та додаткових поясненнях до скарги FRS Hotel Group (Switzerland) GmbH - особа, що не залучена до участі у справі, просить скасувати вказані вище судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права.

У відзиві позивач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, вказуючи, що між особо, що звернулась із касаційною скаргою, та сторонами у справі відсутній правовий зв'язок.

У відзиві відповідач також посилається на відсутність правового зв'язку між особо, що звернулась із касаційною скаргою, та сторонами у справі, та вважає за необхідне припинити провадження.

За письмовим клопотанням особи, що не була залучена до участі у справі, та яка оскаржила судові рішення, з метою повного з'ясування дійсних прав і обов'язків учасників касаційного провадження до матеріалів касаційного провадження залучено копію ухвали Господарського суду міста Києва від 13.07.2015 про призначення справи до розгляду, завірену представником особи, що звернулась із касаційною скаргою, Проценко О.Є.

Представником позивача Погружальською К.В. подано письмове клопотання про припинення касаційного провадження у справі, за результатами обговорення та розгляду якого колегія суддів дійшла висновку, що вирішити його можливо лише за наслідками розгляду касаційної скарги по суті.

Постанову прийнято 30.07.2015 у зв'язку з оголошеною у судовому засіданні 29.07.2015 відповідно до приписів статей 77, 111 5 Господарського процесуального кодексу України, перервою.

Переглянувши у касаційному порядку оскаржені судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 22.11.2011 між позивачем (позикодавець за договором), від імені та в інтересах якого на підставі договору про управління активами від 22.04.2011 діє ПАТ "Компанія з управління активами "Форум", та відповідачем (позичальник за договором) укладено договір позики №6. За умовами цього договору позикодавець надає позичальнику у тимчасове користування грошові кошти у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується своєчасно повернути позику та сплачувати проценти за користування позикою і вчиняти інші дії згідно умов цього договору та чинного законодавства України.

10.12.2012 та 30.08.2013 сторонами укладено додаткові угоди до договору позики, відповідно до умов яких окремі пункти договору були викладені в новій редакції.

Відповідно до пунктів 1.1, 1.2 договору (в редакції додаткової угоди до договору від 10.12.2012) позикодавець надає позичальнику грошові кошти на поповнення обігових коштів для здійснення поточної господарської діяльності у національній валюті України на загальну суму 634 264 275,21 грн. Позика надається позичальнику строком до 30.11.2022.

Сторонами договору передбачено, що позичальник сплачує позикодавцю проценти за користування позикою за фактичний час користування грошовими коштами. Одночасно сторонами було погоджено, що проценти за користування позикою відповідачем сплачуються у наступному порядку: 1 процент річних, сплачується з 01.09.2013 по 31.12.2014; 12 процентів річних сплачується з 01.01.2015 по 30.11.2022 (пункт 1.3 договору (в редакції додаткової угоди до договору від 30.08.2013)).

Пунктами 6.1.4, 6.4 договору (в редакції додаткової угоди до договору від 10.12.2012) сторони договору погодили, що при настанні обставин, що на думку позикодавця свідчать про істотне порушення (або можливість такого порушення в майбутньому) позичальником умов цього договору та/або якщо позичальник порушує строки платежів, що встановлені цим договором, позикодавець має право вимагати достроково повернути позику, сплатити проценти за користування нею.

Згідно пункту 8.1 договору позикодавець має право вимагати дострокового погашення заборгованості за позикою, сплати належних процентів та передбачених цим договором штрафних санкцій та пені, а також відшкодування збитків, завданих позикодавцю внаслідок невиконання або неналежного виконання позичальником умов цього договору, а позичальник зобов'язаний повернути позикодавцю залишкову суму заборгованості за позикою, сплатити належні проценти, штрафні санкції та пеню, а також відшкодувати завдані позикодавцю збитки у випадках, перелік яких наведено в п. 8.1 договору, зокрема, якщо позичальник порушує терміни оплати фіксованих платежів, встановлені цим договором (п.п. 8.1.1 п. 8.1 договору (в редакції додаткової угоди до договору від 10.12.2012)).

Відповідно до п.9.1 договору (в редакції додаткової угоди до договору від 10.12.2012) за порушення позичальником (відповідачем) терміну здійснення (сплати) фіксованих платежів, передбачених цим договором, позичальник сплачує позикодавцю (позивачу) пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент порушення від суми позики за кожен день прострочення терміну здійснення (сплати) фіксованого платежу, а також штраф у розмірі 2,0% від суми позики за кожен випадок порушення терміну здійснення (сплати) фіксованого платежу.

Судами встановлено, що позивач на виконання умов пунктів 1.1, 2.1 Договору позики №6 від 22.11.2011 надав відповідачу у безготівковій формі шляхом перерахування з свого рахунку на рахунок відповідача грошові кошти в загальній сумі 634 264 275,21 грн.

Відповідно до графіку платежів, який є невід'ємним додатком до Договору, відповідач повинен був за період з вересня 2013 року по липень 2014 року (11 місяців) сплатити фіксовані платежі в загальній сумі 33 000 000,00 грн. (3 000 000,00 грн., визначена графіком платежів щомісячна сума оплати у вказаний період, х 11 місяців = 33 000 000,00 грн.).

Однак фактично відповідачем оплата фіксованих платежів за період з вересня 2013 року по липень 2014 року склала лише 15 200 000,00 грн., що підтверджується наявною у справі карткою рахунку 684 за період з 01.01.2011 по 14.08.2014. Даний факт не заперечується відповідачем.

Відповідач сплатив на користь позивача 1 000 000,00 грн. в рахунок повернення основної суми позики, у зв'язку з чим сума позики, яка залишається неповернутою відповідачем позивачу становить 633 464 275,21 грн. (634 264 275,21 грн. - 1 000 000,00 грн. = 633 464 275,21 грн.).

Позивач звернувшись у суд просив стягнути з відповідача вказані у позові суми зазначаючи, що згідно п.1.2 договору (в редакції додаткової угоди до Договору від 10.12.2012) кінцевий термін повернення заборгованості за позикою встановлено 30 листопада 2022 року. Однак відповідачем було порушено порядок сплати платежів відповідно до договору, що, згідно п.п.6.1.4 п.6.1 та п.п.8.1.1 п.8.1 договору є підставою для повернення відповідачем суми позики.

Так, з посиланням на Графік платежів, який є невід'ємним додатком до Договору, позивач зазначив, що відповідач повинен був за період з вересня 2013 року по липень 2014 року сплатити фіксовані платежі в загальній сумі 33 000 000грн., тоді як фактична оплата цих платежів склала лише 15 200 000грн., що підтверджується доданою до позовної заяви карткою рахунку 684 за період з 01.01.2011 по 14.08.2014.

Позивачем також до позовної заяви долучено лист відповідача №173 від 12.06.2011 щодо заборгованості останнього за договором. В наведеному листі відповідач повідомив позивача про відсутність у нього достатніх коштів для покриття існуючої заборгованості по сплаті процентів за користування позикою, а також по сплаті основної суми заборгованості. Відповідач запевнив, що в разі появи можливості, ним буде здійснено покриття заборгованості по процентах та сплаті позики.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, своє рішення про задоволення позову мотивував тим, що мало місце порушення відповідачем порядку сплати фіксованих платежів відповідно до Договору, що, відповідно до п.п.6.1.4 п.6.1 та п.п.8.1.1 п.8.1 цього ж Договору, є підставою для дострокового погашення відповідачем заборгованості за позикою, сплати належних процентів та передбачених договором штрафних санкцій і пені; а оскільки відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання за Договором, що є підставою для захисту майнових прав та інтересів позивача відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України, вимоги позивача про стягнення трьох відсотків річних також є обґрунтованими. Апеляційний господарський суд, що розглянув апеляційну скаргу FRS Hotel Group (Switzerland) GmbH поряд з апеляційною скаргою відповідача, за результатами розгляду яких і прийнято оскаржену постанову від 19.05.2015, вказав, що рішенням суду першої інстанції не порушуються жодні права компанії FRS Hotel Group (Switzerland) GmbH, оскільки рішенням було стягнуто кошти на користь позивача на підставі Договору позики №6, стороною якого компанія FRS Hotel Group (Switzerland) GmbH не є, крім того, вказане рішення не впливає на права та обов'язки компанії FRS Hotel Group (Switzerland) GmbH, оскільки створює юридичні наслідки лише для сторін за договором позики.

Особа, що подала касаційну скаргу, обґрунтовує її тим, що судові рішення, прийняті в справі, стосуються її прав і обов'язків. При цьому у своїй касаційній скарзі ця особа визначає свій процесуальний статус як третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору.

Однак із матеріалів справи та наведених вказаною особою доводів не вбачається, що вона має зазначений процесуальний статус третьої особи.

Так, згідно приписів статті 26 Господарського процесуального кодексу України треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, можуть вступити у справу до прийняття рішення господарським судом, подавши позов до однієї або двох сторін (ч.1). Про прийняття позовної заяви та вступ третьої особи у справу господарський суд виносить ухвалу (ч.2).

Оскільки із матеріалів справи, у тому числі приєднаної до них копії ухвали Господарського суду міста Києва від 19.03.2015, доданої і завіреної представником особи, що звернулась із касаційною скаргою, Проценко О.Є., із копії ухвали Господарського суду міста Києва від 13.07.2015 про призначення справи до розгляду, доданої до додаткових пояснень до касаційної скарги представником особи, що звернулась із касаційною скаргою, із копії постанови Київського апеляційного господарського суду від 23.06.2015, не вбачається, що про вступ у справу особи, що звернулась із касаційною скаргою, у якості третьої особи судом до прийняття рішення по суті спору прийнято ухвалу, така особа не набула статусу третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору.

Копія ухвали Господарського суду міста Києва від 19.03.2015, яка, як зазначено у додаткових поясненнях до касаційної скарги, міститься в матеріалах справи, свідчить про прийняття цієї ухвали після оскарженого у касаційному порядку рішення Господарського суду міста Києва від 27.10.2014, та не містить вказівки про процесуальний статус особи, що звернулась із касаційною скаргою, як третьої особи.

Тому копія цієї ухвали також не дає правових підстав вважати, що процесуальний статус особи, що звернулась із касаційною скаргою, як третьої особи, підтверджується цією ухвалою суду.

Також слід зазначити, що відповідно до положень п.п. 2.1.1. Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України 20.02.2013 №28 (далі - Інструкція), позовні заяви, апеляційні, касаційні скарги, судові справи, а також інші документи і матеріали, що стосуються розгляду справ у суді, приймає та реєструє в автоматизованій системі канцелярія суду відповідно до Положення про автоматизовану систему документообігу суду.

Згідно із п.п.2.1.10. цієї Інструкції кожній судовій справі надається єдиний унікальний номер, який формується автоматизованою системою автоматично в суді першої інстанції та залишається незмінним незалежно від проходження справи в інстанціях. Номер справи складається з коду суду першої інстанції (три цифри), через дріб - номера справи за порядком у поточному році, через дріб - року реєстрації (дві цифри). Наприклад: 901/363/13. Зустрічним позовним заявам, позовам третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, заявам про перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами присвоюється номер основної справи, у якій вони подані.

Підпунктом 2.2.4. вказаної Інструкції передбачено, що після реєстрації кореспонденція, що стосується розгляду конкретної справи, передається судді (судді-доповідачу), у провадженні якого перебуває справа. Передавання документів здійснюється під підпис у реєстрі в порядку, визначеному в суді.

Пунктом 2.4. Інструкції визначено порядок формування і оформлення судової справи, зокрема п.п. 2.4.3. передбачено, що у процесі подальшого надходження документів справа продовжує формуватись у хронологічному порядку відповідно до часу надходження документа до суду або створення процесуального документа судом.

Згідно ж із п.п. 2.4.4. Інструкції у разі відмови у прийнятті позовної заяви чи повернення її без розгляду оригінал відповідної ухвали суду залучається до наряду.

Із зазначених приписів наведеної інструкції вбачається, що позовам третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, присвоюється номер основної справи, у якій вони подані, а у разі відмови у прийнятті позовної заяви чи повернення її без розгляду оригінал відповідної ухвали суду залучається до наряду.

Таким чином навіть за наявності одного і того ж номеру справи на вказаних копіях ухвал суду першої інстанції і копії постанови суду апеляційної інстанції, якими особа, що звернулась із касаційною скаргою, обґрунтовує свої вимоги, та у самій справі, що є предметом розгляду за касаційною скаргою, не дають правових підстав вважати, що вказані обставини є підставою для скасування судових рішень.

Крім того слід зазначити, що звернувшись із касаційною скаргою особа, яка її подала, як на підставу для скасування судових рішень посилається на те, що судові рішення, прийняті в справі, стосуються її прав і обов'язків.

Як на підставу того, що судові рішення, прийняті в справі, стосуються її прав і обов'язків, особа, яка подала касаційну скаргу, вказує про самостійне позадоговірне погашення нею частини боргу відповідача на суму 100 грн., та вказує на своє звернення до відповідача із позовом про стягнення цієї суми і, відповідно, прийняття вищенаведеною ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.03.2015 цього позову до провадження.

Також у касаційній скарзі особа, яка її подала, як на підставу своїх вимог посилається на те, що судами мала бути врахована сума 100 грн., сплачена нею у рахунок погашення частини заборгованості відповідача, із зменшенням таким чином на цю суму розміру задоволених позовних вимог.

Разом з тим, із вищенаведеного не вбачається, що прийняття, згідно копії вищенаведеної ухвали Господарського суду міста Києва від 19.03.2015, до провадження позову особи, яка звернулась із касаційною скаргою про стягнення із відповідача 100 грн., дає правові підстави вважати, що рішення Господарського суду міста Києва від 27.10.2014, яке залишене без змін оскарженою постановою суду апеляційної інстанції, та ця постанова суду, стосуються прав і обов'язків особи, яка звернулась із касаційною скаргою.

Так, згідно приписів статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Із доводів, наведених у касаційній скарзі, та встановлених судами обставин справи не вбачається, що вимоги особи, яка звернулась із касаційною скаргою, про стягнення із відповідача на її користь 100 грн., мали розглядатись одночасно із вирішенням позову, щодо якого прийнято оскаржені судові рішення, як і не вбачається, що позов цієї особи про стягнення 100 грн. не може бути розглянутий окремо від розглянутого судами спору.

За вказаних вище підстав додана до додаткових пояснень на касаційну скаргу постанова Київського апеляційного господарського суду від 23.06.2015, якою скасовано ухвалу Господарського суду міста Києва від 12.05.2015, а справу направлено до суду першої інстанції для розгляду позову FRS Hotel Group (Switzerland) GmbH - тобто особи, що звернулась із касаційною скаргою, про стягнення із відповідача на її користь 100 грн., також не може бути підставою для скасування оскаржених судових рішень.

Відповідно до приписів статті 107 Господарського процесуального кодексу України сторони, прокурор, треті особи, особи, які не брали участі у справі, але щодо яких суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати касаційну скаргу на судові рішення.

При цьому, з урахуванням наведеної норми права, слід зазначити, що судові рішення, які оскаржуються не залученою особою, повинні безпосередньо стосуватися прав та обов'язків цієї особи, тобто містити судження про права та обов'язки цієї особи у відповідних правовідносинах.

Із приписів статті 84 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що рішення є таким, що прийняте про права та обов'язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в його мотивувальній частині містяться висновки суду про права та обов'язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов'язки таких осіб. В такому випадку рішення порушувало б не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов'язків. При цьому, будь-який інший правовий зв'язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.

Також, суд касаційної інстанції зазначає, що господарський суд не зобов'язував скаржника вчиняти будь-які юридично значимі дії стосовно предмета спору, або утримуватися від їх вчинення незважаючи на те, що ця особа перерахувала зазначену вище суму у 100 грн. в рахунок часткового погашення заборгованості.

Отже особи, що звернулась із касаційною скаргою, право на її подачу не виникло.

У зв'язку з наведеним касаційне провадження підлягає припиненню на підставі п.1 ч.1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України оскільки касаційна скарга, з урахуванням приписів статті 107 цього кодексу, помилково прийнята до касаційного провадження.

За вказаних обставин письмове клопотання представника позивача про припинення касаційного провадження у справі, задовольняється.

Керуючись ст.ст.80 ч.1 п.1, 111 5 , 111 7 , 111 9 п. 4, 111 11 Господарського процесуального кодексу України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційне провадження у справі Господарського суду міста Києва №910/18459/14 за касаційною скаргою FRS Hotel Group (Switzerland) GmbH на постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.05.2015, припинити.

Головуючий суддя А.Г. Полянський

Судді Г.А. Кравчук

Г.М. Мачульський