Рішення

від 29.07.2015 по справі 910/14966/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.07.2015Справа № 910/14966/15

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "КБ-БУД"

до Управління житлово-комунального господарства Дарницької районної в місті

Києві державної адміністрації

про стягнення 74 631, 92 грн.

Суддя Ломака В.С.

Представники сторін:

від позивача: Вербовецька Я.І. за довіреністю № 1 від 20.01.2015 р.;

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "КБ-БУД" (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Управління житлово-комунального господарства Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації (далі - відповідач) про стягнення 67 195, 93 грн., з яких 4 835, 49 грн. 3% річних та 62 360, 44 грн. інфляційних втрат.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що відповідно до укладеного між сторонами Договору він виконав підрядні роботи, за які відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань своєчасно не розрахувався, внаслідок чого рішенням господарського суду міста Києва від 12.05.2014 р. у справі № 910/4722/14 з нього було стягнуто 181 203 грн. 24 коп. - основної заборгованості, 13 046 грн. 63 коп. - 3% річних, 12 194 (грн. 80 коп. - інфляційних втрат та 4 799 грн. 77 коп. - судового збору. Проте, відповідач обов'язок зі сплати грошової суми, покладений на нього в судовому порядку, належним чином виконав лише 23.09.2014 р. та 15.04.2015 р., що свідчить про прострочення ним виконання свого зобов'язання і є підставою для нарахування інфляційних втрат та 3% річних. Враховуючи зазначене, позивач вирішив звернутись до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 15.06.2015 р. порушено провадження у справі № 910/14966/15, розгляд справи призначено на 14.07.2015 р.

30.06.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

Представник позивача в судовому засіданні 14.07.2015 р. подав заяву № 01 від 13.07.2015 р. про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до змісту якої позивач просить суд стягнути з відповідача 5 029, 11 грн. 3% річних та 69 602, 81 грн. інфляційних втрат.

Судом прийнято до розгляду означену заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог, у зв'язку з чим справа розглядається в її редакції, відповідно має місце нова ціна позову.

Представник позивача в судовому засіданні 14.07.2015 р. позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання 14.07.2015 р. не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 14.07.2015 р. на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 29.07.2015 р.

Представник відповідача в судове засідання 29.07.2015 р. не з'явився, про причини неявки не повідомив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Від представника позивача у судовому засіданні 29.07.2015 р. надійшли додаткові документи у справі, а саме: копія позовної заяви у справі № 910/4722/14.

У судовому засіданні 29.07.2015 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

20.10.2011 р. між позивачем (виконавець) та відповідачем (замовник) було укладено Договір підряду № 6, відповідно до п. 1.1. якого замовник доручає, а виконавець зобов'язується із власних матеріалів на власний ризик у передбачений Договором строк виконати роботи з капітального ремонту сходових клітин та влаштування освітлення під'їздів на об'єкті за адресою: м. Київ, житловий будинок № 20 по вул. Драгоманова (надалі роботи), а замовник зобов'язується прийняти належним чином виконані роботи та оплатити їх вартість.

Відповідно до п. 2.1. Договору вартість доручених виконавцю робіт за даним договором підряду становить 188 736, 00 грн., в т.ч. ПДВ 31 456, 00 грн.

Згідно з п. 3.1. Договору оплата робіт проводиться протягом 10 робочих днів з дати підписання акту прийому-передачі виконаних робіт по формі КБ-2в.

Пунктом 4.1. Договору передбачено, що загальний строк, протягом якого позивач повинен виконати всі роботи (комплекс робіт) і передати відповідачу за актом виконані роботи становить 30 календарних днів з дати підписання Договору сторонами.

Договір вступає в силу з моменту його підписання і діє до виконання сторонами своїх обов'язків по даному договору (п.10.6 Договору).

В подальшому, між позивачем та відповідачем було укладено Додаткову угоду № 1 до Договору підряду № 6 від 20.10.2011 р., умовами якої передбачено, що відповідно до позитивного висновку Державного підприємства "Укрдержбудекспертиза" від 16.11.2011 р. № 00-1829/4/1-11/КД щодо зведеного кошторисного розрахунку вартості капітального ремонту п. 2.1 розділу 2 "Вартість робіт" виклали в наступній редакції: вартість доручених позивачу робіт за даним договором підряду становить 181 203, 24 грн., в т.ч. ПДВ 30 200, 54 грн.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем на виконання умов Договору були виконані, а відповідачем прийняті підрядні роботи на суму 181 203, 24 грн., що підтверджується актом № 6 приймання виконаних будівельних робіт за листопад 2011 р., який підписано представниками сторін та скріплений їх печатками.

Проте, відповідач за виконані позивачем роботи не оплатив, в результаті чого за останнім утворилась заборгованість у розмірі 181 203, 24 грн.

Оскільки відповідач неналежним чином виконує зобов'язання щодо оплати виконаних робіт, за ним утворилась заборгованість у розмірі 181 203, 24 грн.

У зв'язку з цим позивач звернувся до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 239 987, 75 грн., з яких: 181 203, 24 грн. - сума основного боргу; 12 227, 24 грн. - 3% річних; 893, 80 грн. - інфляційних втрат; 32 978, 99 грн. - пені; 12 684, 22 грн. - штрафу за прострочення виконання зобов'язання понад 30 днів відповідно до договору.

Рішенням господарського суду міста Києва від 12.05.2014 р. у справі № 910/4722/14 провадження у справі припинено на підставі пункту 4 частини 1 статті 80 ГПК України в частині стягнення пені у розмірі 32 978, 99 грн. та штрафу за прострочення виконання зобов'язання понад 30 днів відповідно до договору у сумі 12 684, 22 грн.; позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "КБ-Буд" задоволено; вирішено стягнути з Управління житлово-комунального господарства Дарницької районної у місті Києві державної адміністрації (02068, м. Київ, вул. Олександра Кошиця, буд. 11, ідентифікаційний код - 37448218), з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "КБ-Буд" (04060, м. Київ, вул. Академіка Щусєва, буд. 34/1, ідентифікаційний код - 37202504) 181 203 (сто вісімдесят одну тисячу двісті три) грн. 24 коп. - основної заборгованості, 13 046 (тринадцять тисяч сорок шість) грн. 63 коп. - 3% річних, 12 194 (дванадцять тисяч сто дев'яносто чотири) грн. 80 коп. - інфляційних втрат та 4 799 (чотири тисячі сімсот дев'яносто дев'ять) грн. 77 коп. - судового збору.

Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1427 від 18.11.2003 року "Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини").

Даний принцип тісно пов'язаний з приписами ч. 2 ст. 35 ГПК України, відповідно до якої, факти встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

За змістом наведеної норми, неодмінною умовою її застосування є один і той самий склад сторін як у справі, що розглядається господарським судом, так і у справі (або справах) зі спору, що вирішувався раніше, і в якій встановлено певні факти, що мають значення для розглядуваної справи.

Преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Означене рішення набрало законної сили 24.05.2014 р., у зв'язку з чим господарським судом міста Києва в порядку ст. 116 Господарського процесуального кодексу України видано наказ про його примусове виконання.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання наказу господарського суду міста Києва від 24.05.2014 р. у справі № 910/4722/14 з відповідача на користь позивача було стягнуто 23.09.2014 р. 290,00 грн. у рахунок погашення основного боргу, а також 15.04.2015 р. 180 913, 24 грн. у рахунок погашення основного боргу та 30 040, 75 грн. у рахунок погашення інфляційних втрат, 3% річних та судових витрат.

З огляду на те, що відповідач несвоєчасно оплатив заборгованість, позивач нарахував відповідачу 5 029, 11 грн. 3% річних за період з 13.05.2014 р. по 14.04.2015 р. та 69 602, 81 грн. інфляційних втрат за період з травня 2014 р. по березень 2015 року включно.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором підряду.

Згідно з ч. 1 ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Відповідно до ч. 1 ст. 854 Цивільного кодексу України якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Оскільки відповідач належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання з оплати виконаних позивачем робіт, рішенням господарського суду міста Києва від 12.05.2014 р. у справі № 910/4722/14 було вирішено стягнути з Управління житлово-комунального господарства Дарницької районної у місті Києві державної адміністрації, з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "КБ-Буд" 181 203 грн. 24 коп. - основної заборгованості, 13 046 грн. 63 коп. - 3% річних, 12 194 грн. 80 коп. - інфляційних втрат та 4 799 грн. 77 коп. - судового збору.

Як зазначалось судом вище, на виконання означеного судового рішення з відповідача на користь позивача було стягнуто 23.09.2014 р. 290,00 грн. у рахунок погашення основного боргу, а також 15.04.2015 р. 180 913, 24 грн. у рахунок погашення основного боргу та 30 040, 75 грн. у рахунок погашення інфляційних втрат, 3% річних та судових витрат.

У зв'язку з цим, позивач нарахував відповідачу 3% річних в сумі 5 029, 11 грн. за період з 13.05.2014 р. по 14.04.2015 р. та 69 602, 81 грн. інфляційних втрат за період з травня 2014 року по березень 2015 року.

Що стосується заявлених позивачем позовних вимог про стягнення 5 029, 11 грн. 3% річних та 69 602, 81 грн. інфляційних втрат, слід зазначити наступне.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постановах від 04.07.2011 р. у справі № 13/210/10, від 12.09.2011 р. у справі № 6/433-42/183, від 23.01.2012 р. у справі № 37/64, від 14.11.2011 у справі № 12/207, виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. При цьому зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов'язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу.

Таким чином, чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків.

Як на тому наголошено в п. 7.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання. Однак при цьому слід мати на увазі, що у разі коли судовим рішенням з боржника стягнуто суму неустойки (штрафу, пені), то правова природа відповідної заборгованості саме як неустойки у зв'язку з прийняттям такого рішення залишається незмінною, і тому на неї в силу припису частини другої статті 550 ЦК України проценти не нараховуються, інфляційні ж нарахування та нарахування трьох процентів річних на цю заборгованість можуть здійснюватися на загальних підставах відповідно до частини другої статті 625 названого Кодексу з дня, наступного за днем набрання законної сили відповідним судовим рішенням.

Основною метою визначення інфляційних втрат є встановлення розміру компенсації, яку боржник зобов'язаний в порядку ст. 625 ЦК України сплатити кредитору для усунення наслідків знецінення грошових коштів, що не були вчасно повернуті внаслідок порушення грошового зобов'язання.

Індекси споживчих цін (індекси інфляції), які є показниками загального рівня інфляції в економіці, розраховуються в цілому за місяць, а не на конкретні дати. Встановлено, що вони розраховуються Державним комітетом статистики України щомісячно та публікуються в наступному за звітним місяці.

Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.

Згідно з Листом Державного комітету статистики України № 11/1-5/73 від 13.02.2009 р. також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов'язань.

Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997 р., відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Так, відповідно до п. 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" у застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97 р.

Таким чином, інфляційні втрати мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.

Зазначене відповідає п. 6 Наказу Держкомстату від 27.07.2007 р. № 265 "Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін", відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і т.п. проводяться "ланцюговим" методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.

При цьому, коли відносно кожного грошового зобов'язання, які мають різні строки виникнення, проводиться оплата частинами через короткі проміжки часу, розрахунок інфляційних втрат необхідно здійснювати щодо кожного окремого платежу, як складової загальної суми окремого грошового зобов'язання, за період з моменту виникнення обов'язку з оплати та який буде спільним для всіх платежів по конкретному грошовому зобов'язанню, до моменту фактичного здійснення платежу з подальшим сумуванням отриманих результатів для визначення загальної суми інфляційних втрат.

Крім того, необхідно враховувати, що, як на тому наголошено в п. 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 р. сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (див. постанову Вищого господарського суду України № 23/466 від 05.04.2011 р. та лист Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" № 62-97р від 03.04.1997 р.).

В силу приписів п. 1.12. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат в сумі 69 602, 81 грн. за період з травня 2014 року по березень 2015 р., а також оцінивши подані докази, на яких ґрунтується означений розрахунок, суд вважає його арифметично вірним.

Водночас, наданий позивачем розрахунок 3% річних в сумі 5 029, 11 грн. за період з 13.05.2014 р. по 14.04.2015 р. суд вважає арифметично невірним, оскільки позивачем вказаний розрахунок здійснено без урахування того, що день фактичної оплати суми боргу не включається в період часу, за який здійснюється стягнення 3% річних, і помилково здійснив нарахування 3% річних за 23.09.2014 р. виходячи з суми боргу 181 203, 24 грн., хоча 23.09.2014 р. відповідачем було здійснено часткову оплату основного боргу в сумі 290, 00 грн.

Згідно з вірним розрахунком розмір 3% річних складає 5 014, 22 грн.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе обов'язки щодо оплати виконаних позивачем робіт, позовні вимоги підлягають задоволенню частково з урахуванням наведеного.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно задоволеній частині позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Управління житлово-комунального господарства Дарницької районної у місті Києві державної адміністрації (02068, місто Київ, вулиця Олександра Кошиця, будинок 11, код ЄДРПОУ 37448218) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "КБ-БУД" (04060, місто Київ, вулиця Академіка Щусєва, будинок 34/1, код ЄДРПОУ 37202504) 69 602 (шістдесят дев'ять тисяч шістсот дві) грн. 81 коп. інфляційних втрат, 5 014 (п'ять тисяч чотирнадцять) грн. 22 коп. 3% річних та 1 826 (одну тисячу вісімсот двадцять шість) грн. 64 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 03.08.2015 р.

Суддя В.С. Ломака