Рішення

від 03.08.2015 по справі 922/3907/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" серпня 2015 р.Справа № 922/3907/15

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Пономаренко Т.О.

при секретарі судового засідання Кулабуховій А.В.

розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кордекс Компані", м. Київ до Приватного підприємства "Компанія "Маркет Плюс", м. Харків про стягнення коштів в розмірі 37 129,60 грн. за участю представників сторін:

представник позивача - Черноморец О.С., довіреність від 19.07.2015 р.;

представник позивача - Тищенко С.Г., довіреність від 19.07.2015 р.;

відповідача - не з'явився.

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Товариства з обмеженою відповідальністю "Кордекс Компані", звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення заборгованості до відповідача - Приватного підприємства "Компанія "Маркет Плюс", в якій просить суд:

- стягнути з відповідача на користь позивача 18 482,66 грн. боргу та 1 827,00 грн. витрат понесених на оплату судового збору.

Свої вимоги мотивує неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором поставки №ХВ 125 від 18.09.2013 р. в частині оплати за поставлений товар.

Ухвалою господарського суду від 08.07.2015 р. прийнято вказану позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 23.07.2015 р. о 10:45 год.

Ухвалою господарського суду від 23.07.2015 р. розгляд справи відкладався на 03.08.2015 р. у зв'язку з неявкою відповідача по справі.

В судовому засіданні представники позивача позов підтримали в повному обсязі та просили суд задовольнити його, стягнути з відповідача заявлену суму заборгованості з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідач в судове засідання не з'явився, правом на участь представника у судовому засіданні не скористався, причину неявки не повідомив, витребуваних судом документів не надав. Про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення, яке повернулося на адресу суду з відміткою про отримання (а.с. 56).

Як визначено у п. 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

Враховуючи те, що норми ст. 38 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає, згідно ст.75 Господарського процесуального кодексу України, за можливе розгляд справи за позовної заявою позивача за наявними у справі і додатково наданими на вимогу суду матеріалами і документами.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

18 вересня 2013 року між Приватним підприємством "Компанія "Маркет Плюс" (Покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Кордекс Компані" було укладено договір поставки №ХВ-125 (надалі - Договір поставки), відповідно до предмету якого Постачальник зобов'язався поставляти Покупцеві продовольчі товари, а Покупець зобов'язався приймати Товар та своєчасно оплачувати його на умовах, передбачених цим Договором.

Виходячи зі змісту пункту 2.1. Договору поставки (в редакції протоколу розбіжностей) поставка товару здійснюється відповідно до заявки покупця, в якій вказується кількість, найменування товару і адреса постачання.

Відповідно до п. 5.6. Договору поставки Сторони зобов'язуються щоквартально проводити звірку руху Тари шляхом підписання Акта звірки взаємних розрахунків по Тарі уповноваженими представниками Сторін.

Згідно п. 7.1.1. Договору поставки покупець зобов'язаний оплатити кожну партію переданого товару продавцем не пізніше 60 календарних днів з моменту передачі партії товару.

Договір вступає в силу з моменту його підписання його сторонами та діє до 31 грудня 2015 року.

Як вбачається з матеріалів справи, протягом дії Договору поставки позивачем було поставлено відповідачу товар, що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними (т. I ас. 69-154). В свою чергу відповідачем було частково повернуто товар на підставі накладних "повернення постачальнику" (т. I а.с. 155-161).

В результаті останньої звірки руху Тари сторонами підписано Акт звірки взаємних розрахунків від 03.04.2015 р. (т. I а.с. 50-51), відповідно до якого сторонами зафіксована заборгованість відповідача в сумі 34 357,48 грн.

В зв'язку з невиконанням покупцем зобов'язання щодо оплати отриманого товару продавець звернувся до покупця з вимогу №135 від 15.05.2015 р. про сплату заборгованості.

Однак відповідачем не надано відповідь на вимогу позивача та сплачено суму заборгованості за Договором поставки.

Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку.

Надаючи правову оцінку викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст.ст. 11, 629 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно приписів ст.ст. 6, 627, 628, 638 ЦК України сторони вільні в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору, з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

За своєю правовою природою, договір по даній справі є договором поставки.

Згідно із ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 ст. 712 ЦК України передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Згідно ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до положень ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як вже зазначалось вище, позивач здійснив поставку товару відповідачу, що підтверджується копіями видаткових накладних, наявних в матеріалах справи.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій та повинні бути складені під час здійснення цієї операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

В статті 1 цього Закону встановлено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Кожною стороною (підприємством), що брала участь у здійсненні господарської операції, мають бути отримані первинні документи для записів у регістрах бухгалтерського обліку, інформація в яких ідентично засвідчує зміст господарської операції. Первинні документи складаються на бланках типових форм, затверджених Міністерством статистики України, а також на бланках спеціалізованих форм, затверджених міністерствами і відомствами України.

Як вже було зазначено вище, між сторонами існували правовідносини з купівлі-продажу (поставки).

Отже, обставини щодо поставки товару, можуть підтверджуватися первинними документами в розумінні вищезазначених положень Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", складеними при виконанні господарської операції.

Дослідивши надані позивачем видаткові накладні, суд констатує, що вони відповідають вимогам ст.9 Закону України від 16.07.1999 р. за № 996-ХІV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку: містять обов'язкові реквізити первинних документів, зокрема назву документа; дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; посилання на договір; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; особистий підпис осіб, які брали участь у здійсненні господарської операції. Дані накладні є первинними документами, які фіксують факт здійснення господарської операції (поставка товару) та є підставою для оплати за поставлений товар у відповідності з вимогами ст. 692 Цивільного кодексу України.

Як зазначено Вищим господарським судом України в інформаційному листі від 17.07.2012 р. за № 01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді окремих норм матеріального права", підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 Цивільного кодексу України.

Таким чином, факт поставки товару відповідачу за договором поставки №ХВ-125 від 18.09.2013 р. є доведеним та підтвердженим належними доказами, а тому у відповідача виникло зобов'язання по оплаті отриманого товару.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч.1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Враховуючи викладене та з урахуванням вимог чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що позивач зобов'язання за Договором поставки виконав в узгодженому порядку, про що свідчать наявні в матеріалах справи видаткові накладні та, що не спростовується відповідачем. Проте відповідач, в порушення норм чинного цивільного та господарського законодавства України та умов Договору, не оплатив вартість поставленого товару, доказів на підтвердження виконання взятих на себе договірних зобов'язань в повному обсязі суду не надав.

Згідно зі ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Станом на 03.04.2015 р. у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість в розмірі 34 357,48 грн., що підтверджується копією акту звірки взаєморозрахунків.

Позивач, з урахуванням всіх обставин справи, подав суду достатньо доказів, які об'єктивно і у визначеному законом порядку підтвердили його позицію. За таких обставин, суд дійшов висновку, що вимога позивача щодо стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 34 357,48 грн. є правомірною, обґрунтованою і підлягає задоволенню.

Позивачем, за неналежне виконання грошових зобов'язань нараховано до стягнення з відповідача пеню в розмірі 1 920,25 грн., 3% річних у сумі 96,01 грн. та інфляційні втрати в розмірі 755,86 грн. за період з 31.05.2015 року по 03.07.2015 року.

За приписами ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Приписами ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).

Пунктом 8.5. Договору поставки передбачено, що у випадку порушення строків оплати Товару Покупець виплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості несвоєчасно оплаченого Товару за кожен день прострочення.

Перевіривши розрахунок пені, що міститься в матеріалах справи, суд приходить до висновку, що позивачем вірно нараховано відповідачу пеню в розмірі 1920,25 грн., а тому суд задовольняє позовні вимоги в цій частині.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язання з поставки товару, позивачем нараховано 96,01 грн. 3% річних та 755,86 грн. інфляційних втрат.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з положеннями пунктів 3.1 та 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок нарахування 3% річних у розмірі 96,01 грн., суд приходить до висновку, що даний розрахунок не суперечить вимогам чинного законодавства, нарахований вірно, з урахуванням чого позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню повністю.

Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку інфляційних втрат за допомогою калькулятору підрахунку заборгованості та штрафних санкцій "Ліга:Еліт Закон 9.1.3", суд дійшов висновку, що в даному випадку арифметично вірний розмір інфляційних втрат складає 137,43 грн. В частині 618,43 грн. інфляційні втрати нараховані неправомірно, а тому в задоволенні позову в цій частині необхідно відмовити.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаючи судові витрати в даній справі на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 55, 129 Конституції України, статтями 6, 11, 525, 526, 530, 546, 549, 625, 627-629, 638, 655, 692, 693, 712 Цивільного кодексу України, статтями 175, 193, 216, 230, 265 Господарського кодексу України, статтями 1, 4, 12, 32, 33, 34, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В позові відмовити частково.

Стягнути з Приватного підприємства «Компанія «Маркет Плюс» (61040, місто Харків, вул. Довгалівська, буд. 95, код ЄДРПОУ 38771608) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кордекс Компані» (02125, м. Київ, вул. Старосільська, буд. 1-Е, код ЄДРПОУ 38133799) заборгованість у сумі 34 357 (тридцять чотири тисячi триста п'ятдесят сім) грн. 48 коп., пеню в розмірі 1 920 (одна тисяча дев'ятсот двадцять) грн. 25 коп., 3% річних у сумі (дев'яносто шість) грн. 01 коп., інфляційні втрати в розмірі 137 (сто тридцять сім) грн. 43 коп. та витрати по оплаті судового збору в розмірі 1 796 (одна тисяча сімсот дев'яносто шість) грн. 57 коп.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В частині стягнення інфляційних втрат у сумі 618,43 грн. - відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо воно не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 04.08.2015 р.

Суддя Т.О. Пономаренко

справа № 922/3907/15