Рішення

від 03.08.2015 по справі 922/3790/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" серпня 2015 р.Справа № 922/3790/15

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Пономаренко Т.О.

при секретарі судового засідання Кулабуховій А.В.

розглянувши справу

за позовом Державного підприємства "Харківський електромеханічний завод", м. Харків до Товариства з обмеженою відповідальністю "Хармер", м. Харків про стягнення коштів в розмірі 51 724,09 грн. за участю представників сторін:

представник позивача - Рубанец А.Ф., довіреність №87/1 від 12.01.2015 р.;

представник відповідача - не з'явився.

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Державне підприємство "Харківський електромеханічний завод", звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення заборгованості до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Хармер", в якій просить суд:

- стягнути з відповідача на користь позивача 53 551,09 грн., у тому числі: 24947,92 грн. основного боргу, 14 507,20 грн. - інфляційні, 1 152,42 грн. 3% річних, 11116,55 грн. - пені, 1 827,00 грн. - судового збору.

Свої вимоги мотивує неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором про відшкодування витрат по оплаті за землю №3-з від 01.03.2007 р. в частині несвоєчасного розрахунку по відшкодуванню послуг.

Ухвалою господарського суду від 03.07.2015 р. прийнято вказану позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 21.07.2015 р. о 10:15 год.

Ухвалою господарського суду від 21.07.2015 р. розгляд справи відкладався на 03.08.2015 р. у зв'язку з неявкою представників по справі та ненаданням сторонами витребуваних документів по справі.

Присутній в судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд їх задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві. Через канцелярію суду від позивача надійшла заява (вх. №30676), в якій просить суд розгляд справи перенести на іншу дату в зв'язку з відпусткою представника ДП "ХЕМЗ". Суд залишає вказану заяву без розгляду, оскільки в судове засідання з'явився представник ДП "ХЕМЗ".

Відповідач у призначене 03.08.2015 р. судове засідання не з'явився, правом на участь представника у судовому засіданні не скористався, причину неявки не повідомив, витребуваних судом документів не надав. Про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про що свідчать відмітки про направлення ухвали про порушення провадження у справі та повідомлення про вручення поштового відправлення, яке повернулось на адресу суду з відміткою про отримання (а.с. 29).

Беручи до уваги, що відповідно до ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є, зокрема рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, та те, що відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування і подання доказів покладено на сторони, суд згідно за статтею 75 Господарського процесуального кодексу України розглядає справу за наявними матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, повно та всебічно дослідивши обставини та докази на їх підтвердження, вислухавши пояснення позивача, судом встановлено наступне.

01 березня 2007 року між Державним підприємством "Харківський електромеханічний завод" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Хармер" був укладений договір № 3-з про відшкодування витрат по оплаті за землю, відповідно до умов якого позивач здійснює нарахування податку на землю за земельну ділянку, розташовану під об'єктом нерухомості - нежитлове приміщення корпусу цеху пробних конструкцій і нежитлове приміщення корпусу комплектації розташованих за адресою: м. Харків, пр. Московський, 199, згідно з планом, а відповідач своєчасно відшкодовує позивачу суму оплати на підставі рахунків.

Відповідно до п. 2 спірного договору позивач зобов'язався не пізніше 10-го числа місяця, наступного за звітним, підготувати рахунок для оплати відповідачем суми відшкодування, нарахованого податку на землю і направити його відповідачу, а відповідач зобов'язався оплатити по рахунку суму відшкодування на протязі 3-х банківських днів, шляхом перерахування грошових коштів на рахунок позивача.

Розрахунок площі та сума відшкодування витрат по сплаті податку на землю сторонами було визначено у додатку № 2 до договору № 3-з про відшкодування витрат по оплаті за землю від 01.03.2007 року.

Згідно з п. 4.1 спірного договору, даний договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до оформлення відповідачем договору оренди земельної ділянки в установленому законодавством порядку та повідомлення про це позивача належним чином.

На виконання умов спірного договору, між позивачем та відповідачем було підписано акти про підтвердження вартості відшкодування витрат по сплаті податку на землю за вересень - грудень 2013 року.

На адресу відповідача позивачем було направлено претензію №87/78 від 17.11.2014 р. щодо сплати позивачу заборгованості за договором № 3-з про відшкодування витрат по оплаті за землю від 01.03.2007 року, яку відповідачем було залишено без відповіді.

Матеріалами справи підтверджено, що відповідач в порушення умов договору № 3-з про відшкодування витрат по оплаті за землю від 01.03.2007 року та норм чинного цивільного та господарського законодавства України, не здійснив перерахування коштів на відшкодування витрат по оплаті за землю за період з вересня 2013 р. - грудня 2013 р. в сумі 24 947,92 грн., яка станом на час розгляду справи не погашена. Доказів оформлення відповідачем договору оренди земельної ділянки в установленому законодавством порядку та повідомлення про це позивача до матеріалів справи не надано.

Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку.

Надаючи правову кваліфікацію доказам, які надані сторонами та викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, суд виходить з наступного.

На підставі ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків виникають з договорів та інші правочини. Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать ст. 174 Господарського кодексу України.

Статтями 6, 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладені договору, в виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту. Загальні положення про договір визначені статям 626-637 ЦК України, а порядок укладення, зміна і розірвання договору статями 638-647, 649, 651-654 ЦК України. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є обов'язковим для виконання сторонами. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим. У разі зміни договору зобов'язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо. У разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюються або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

Згідно статті 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Статтями 509, 510 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Приписами статей 526-527 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача грошового зобов'язання по сплаті на користь позивача 24 947,92 грн. на підставі Договору про відшкодування витрат по оплаті за землю №3-з від 01.03.2007 р. Доказів її погашення відповідачем не надано.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно статей 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 43 ГПК кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 ГПК кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками процесу.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених норм, а також враховуючи те, що відповідач не надав суду доказів сплати заборгованості за договором про відшкодування витрат по оплаті за землю №3-з від 01.03.2007 р. господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості в сумі 24 947,92 грн. нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі.

Крім суми основного боргу позивачем за неналежне виконання грошових зобов'язань пред'явлено до стягнення з відповідача 11 116,55 грн. пені, 1 152,42 грн. - три відсотки річних та 14 507,20 грн. інфляційних втрат.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Оскільки відповідач не виконав зобов'язання у вказаний строк, він є боржником, що прострочив.

У разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України він зобов'язаний сплатити штрафні санкції (неустойку, штраф, пеню).

Неустойкою (штрафом, пенею) відповідно до положень ст. 549 ЦК України є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст. 611 ЦК України, одним з наслідків порушення зобов'язання є оплата неустойки (штрафу, пені) - визначеної законом чи договором грошової суми, що боржник зобов'язаний сплатити кредитору у випадку невиконання чи неналежного виконання зобов'язання, зокрема, у випадку прострочення виконання.

Відповідно до п. 3.1. Договору у випадку несвоєчасної оплати суми відшкодування Сторона-2 (відповідач) сплачує Стороні-1 (позивачу) пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу.

Пунктом 2.5. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що стосовно пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Позивач, у розрахунку пені за вересень 2013 р., жовтень 2013р., листопад 2013р., грудень 2013р. допустив помилки, не врахувавши вищевказані положення законодавства, в зв'язку з чим, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 11116,55 грн. пені підлягають частковому задоволенню у розмірі - 1 807,19 грн. В іншій частині 9309,36 грн. пеня нарахована неправомірно, а тому в задоволенні позову в цій частині необхідно відмовити.

Щодо стягнення з відповідача суми 3% річних - 1 152,42 грн., інфляційних втрат - 14 507,20 грн. суд зазначає, що інфляційні збитки за своєю правовою природою є наслідком інфляційних процесів в економіці, а тому їх слід вважати складовою частиною основного боргу, а нарахування 3% річних по грошових розрахунках є визначеною законом платою боржника за користування грошовими коштами кредитора. При цьому, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Розрахунок заявлених до стягнення 3% річних та інфляційних втрат судом перевірено та визнано арифметично невірним.

З огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку 3% річних та інфляційних втрат за допомогою калькулятору підрахунку заборгованості та штрафних санкцій "Ліга:Еліт Закон 9.1.3", суд дійшов висновку, що в даному випадку арифметично вірний розмір 3% річних та інфляційних втрат складає 1160,59 грн. та 19 135,06 грн. відповідно. Втім, відповідно до ст. 83 ГПК України, господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Оскільки в матеріалах справи відсутнє клопотання позивача про вихід за межі позовних вимог, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача заявленої позивачем суми 3% річних у розмірі 1 152,42 грн. та інфляційних втрат у розмірі 14507,20 грн.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаючи судові витрати в даній справі на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі статей 6, 8, 19, 55, 124, 129 Конституції України, статтями 6, 11, 15, 16, 509, 510, 525 - 527, 610, 612 Цивільного кодексу України, статтями 173, 174, 179, 180, 193, 198 Господарського кодексу України, керуючись статтями 1, 4, 12, 32, 33, 43, 44-49, 66, 67, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

В позові відмовити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Хармер" (61037, м. Харків, пр. Московський, 199, код ЄДРПОУ 34016469) на користь Державного підприємства "Харківський електромеханічний завод" (61037, м. Харків, пр. Московський, 199, код ЄДРПОУ 05405575) основний борг у сумі 24 947 (двадцять чотири тисячi дев'ятсот сорок сім) грн. 92 коп., інфляційні втрати в розмірі 14 507 (чотирнадцять тисяч п'ятсот сім) грн. 20 коп., 3% річник у сумі 1 152 (одна тисяча сто п'ятдесят двi) грн. 42 коп., пеню в розмірі 1 807 (одна тисяча вісімсот сім) грн. 19 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 498 (одна тисяча чотириста дев'яносто вісім) грн. 17 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В частині стягнення пені в розмірі 9 309,36 грн. - відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 04.08.2015 р.

Суддя Т.О. Пономаренко

справа № 922/3790/15