Рішення

від 03.08.2015 по справі 533/661/15-ц

КОЗЕЛЬЩИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

03.08.2015 року КОЗЕЛЬЩИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

справа №533/661/15-ц

провадження № 2/533/182/15

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 липня 2015 року селище Козельщина

Козельщинський районний суд Полтавської області

у складі головуючого судді Лизенка А.В.,

за участі

позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

представника відповідача ОСОБА_3Є,

секретаря судового засідання Гордієнко О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ АГРОФІРМА «ДОБРОБУТ», про визнання недійсною додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки, -

В С Т А Н О В И В:

20.07.2015 року позивач звернулась до суду з позовом про визнання недійсною додаткової угоди №1 від 15.05.2015 року до договору оренди земельної ділянки №с-130 від 10.09.2010 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є власником земельної ділянки кадастровий номер 5322084900:00:001:0181 загальною площею 3,51 га.

10.09.2010 року між позивачем та відповідачем укладено договір оренди вказаної земельної ділянки, який не було зареєстровано відповідачем в районному управлінні держземагенства. Лише в серпні 2014 року відповідач надав позивачу копію витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

В травні 2015 року позивача викликав відповідач, де його повідомили, що отримання орендної плати за 2015 рік буде лише після підписання якоїсь угоди. Також повідомили, що ставка орендної плати буде збільшена до 10%. Позивачем були підписані надані бланки, які вона не читала. Після цього з позивачем розрахувались.

Як з'ясувалось потім, нею було підписано додаткову угоду, за якою ставка орендної плати збільшена до 7%, а не 10%, як вона вважала.

Позивач звернулась до відповідача з вимогою розірвати додаткову угоду, але їй відмовили та розпочали погрожувати зверненням до суду та стягненням збитків.

Вважає, що укладення додаткової угоди відбулось в результаті введення її в оману щодо розміру процентної ставки та примусу до підписання під загрозою невиплати коштів.

Крім цього, позивач зазначила, що відповідач неналежним чином виконував умови договору оренди, в тому числі, вона отримувала в якості розрахунку за оренду продукцію неналежної якості, а розмір орендної плати не переглядався, як того вимагає договір оренди в залежності від зміни розмірів земельного податку, підвищення цін і тарифів, зміни коефіцієнтів індексації.

Також позивачем зазначено про небажання продовжувати з відповідачем договірні відносини. Наведено нормативні посилання на підстави зміни чи розірвання договору, визнання угоди недійсною в наслідок її вчинення під впливом обману.

Позивач в судовому засіданні підтвердила обставини, викладені в позовній заяві. Додатково пояснила, що її викликала по телефону працівник відповідача - ОСОБА_4, яка й заявила про необхідність підписання Додаткової угоди для отримання коштів. Позивач приїхала до відповідача, тексту угоди вона не читала, підписала в «земельному відділі» відповідача надані бланки, в тому числі заяву, на яких вже містився відбиток печатки, а потім разом із угодою в касі отримала грошові кошти.

Позивачем та представником позивача в судовому засіданні до початку розгляду справи по суті уточнено предмет та підстави позову, зазначено, що предметом позову є саме визнання додаткової угоди недійсною, а підставою - 1) укладання угоди в результаті омани щодо розміру процентної ставки; 2) примусу до підписання угоди під загрозою невиплати коштів, 3) неналежне виконанням умов договору в частині не проведення за весь час дії договору перегляду орендної плати в залежності від зміни розмірів земельного податку, підвищення цін і тарифів, зміни коефіцієнтів індексації. В частині обґрунтування позову отриманням продукції неналежної якості - позивач та представник позивача відмовились (а.с.24).

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував. Зазначив, що умови договору оренди відповідач виконував належним чином, в тому числі, достроково сплатив орендну плату за 2015 рік. Додаткова угода була підписана позивачем добровільно, оскільки за нею розмір процентної ставки збільшено з 5% до 7%. Введення в оману чи примусу не було. Жодних доказів таких обставин позивачем не надано. Також пояснив, що спірна додаткова угода зареєстрована 30.07.2015 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, оскільки таких угод у товариства велика кількість. Надав письмові пояснення (а.с.35-37). Окремо зазначив, що позивач отримала грошові кошти за орендною платою в сумі 5100 грн за один день до підписання Додаткової угоди, а саме 14.05.2015 року, що свідчить про відсутність будь-якого примусу чи омани.

Заслухавши в судовому засіданні пояснення сторін, дослідивши письмові докази, надавши їм оцінку, судом встановлено наступні юридичні факти та відповідні ним правовідносини.

Позивач є власником земельної ділянки кадастровий номер 5322084900:00:001:0181 загальною площею 3,51 га, яка розташована в межах повноважень Солоницької сільської ради Козельщинського району Полтавської області, що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку серії ПЛ №173378, який видано 30.06.2005 року (а.с.11).

10.09.2010 року між позивачем та відповідачем укладено договір оренди землі №с-130 (надалі - Договір оренди), за яким орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування зазначену земельну ділянку (а.с.8-10). В цей же день земельна ділянка передана відповідачу за актом прийому-передачі (а.с.12).

Відповідно до п.8 Договору оренди договір укладено на 5 років, але у будь-якому випадку діє до моменту закінчення збирання врожаю Орендарем.

Відповідно до п.9 Договору оренди орендна плата вноситься Орендарем у формі та розмірі: 2059 грн в грошовій, натуральній, відробітковій формі, що становить 5% від вартості земельної ділянки.

17.07.2014 року право оренди земельної ділянки зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (а.с.17).

Відповідно до відомостей (а.с.38-86) відповідачем здійснювався розрахунок з позивачем по орендній платі шляхом надання продукції та грошових коштів. Представником позивача в судовому засіданні підтверджено отримання орендної плати, в тому числі за 2015 рік, в повному обсязі, але без проведення індексації.

14.05.2015 року позивач отримала від відповідача за відомістю на виплату грошей №ДБТ00000741 грошові кошти в сумі 5100 грн (а.с.38).

15.05.2015 року позивач звернулась до відповідача із заявою про продовження терміну дії договору оренди терміном на 7 років (а.с.14).

15.05.2015 року між позивачем та відповідачем укладено додаткову угоду №1 (надалі - Додаткова угода) до Договору оренди, якою змінено нормативну грошову оцінку земельної ділянки, збільшено строк дії договору до 12 років, але в будь-якому випадку до моменту закінчення збирання Орендарем урожаю 2022 року, вирішено питання щодо збору, обробки та використання персональних даних фізичних осіб. Окрім цього, викладено в новій редакції розділ 9 «Орендна плата» (а.с.13):

«За користування вказаною в Договорі земельною ділянкою Орендар сплачує Орендодавцю щороку орендну плату у розмірі 7 (сім)% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що складає суму 6695 грн.59 коп. (шість тисяч шістсот дев'яносто п'ять гривень 0-59 коп.) в грошовій формі у гривнях. За домовленістю сторін допускається розрахунок у натуральній формі, або наданням Орендодавцю послуг у відробітковій формі на частину або на всю суму орендної плати в разі надходження від Орендодавця відповідної заявки.»

Згідно спільних пояснень представників позивача та відповідача, наданих в судовому засіданні, підписання цієї Додаткової угоди відбувалось за юридичною адресою відповідача у його адміністративних приміщеннях та за участі інших запрошених орендодавців-фізичних осіб.

30.07.2015 року на підставі Додаткової угоди зареєстровані в Державному реєстрі прав на нерухоме майно зміни до права оренди, в тому числі щодо строку дії договору оренди та розміру орендної плати (а.с.89).

Суд вважає, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Відповідно до ч.1 ст.6 Закону України «Про оренду землі» орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених ЗК України, ЦК України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Таким чином, між сторонами по справі на підставі договору оренди землі №с-130 від 10.09.2010 року з цієї дати виникли правовідносини оренди відносно земельної ділянки кадастровий номер 5322084900:00:001:0181.

Судом відхиляються посилання позивача на те, що право оренди було зареєстровано лище у 2014 році, оскільки відповідно до п.8 Договору оренди договір укладено на 5 років, але у будь-якому випадку діє до моменту закінчення збирання врожаю Орендарем.

Статтею 125 ЗК України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав, а ст.126 цього Кодексу встановлюється порядок оформлення речових прав на земельну ділянку відповідно до Закону України від 1 липня 2004 року №1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон №1952-IV).

16 березня 2010 року набрав чинності Закон України від 11 лютого 2010 року № 1878-VІ «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» та інших законодавчих актів України», яким статті 18 та 20 Закону України «Про оренду землі» виключені, а ст.6 доповнена ч.5, згідно з якою право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Розділом ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1878-VІ встановлено, що до 1 січня 2012 року, (9 грудня 2011 року дію вказаної норми продовжено до 1 січня 2013 року), державна реєстрація, зокрема договорів оренди земельних ділянок проводиться територіальними органами земельних ресурсів.

З 01.01.2013 року реєстрація прав на земельну ділянку відбувається відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень».

Враховуючи, що право оренди земельної ділянки 17.07.2014 року зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (а.с.17), тобто в період дії договору, а також враховуючи те, що обидві сторони фактично виконували умови договору до цієї дати, це свідчить про правомірне, договірне використання відповідачем спірної земельної ділянки відповідно до зазначених норм ЗК України, ЦК України, Закону України «Про оренду землі», та відсутність підстав вважати Договір оренди недійсним з підстави не проведення його державної реєстрації у порядку, передбаченому на час його підписання.

Зазначена правова позиція суду відповідає правовій позиції Верховного Суду України у постанові від 06.03.2013 року по справі №6-5цс13, яка відповідно до ст.360-7 ЦПК України має враховуватися судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд не вбачає підстав для відступу від такої правової позиції.

Судом проведено зазначений аналіз, оскільки спірна додаткова угода є невід'ємною частиною основного Договору оренди землі.

Щодо заявленої підстави для визнання недійсною спірної Додатковою угоди у зв'язку із невиконанням відповідачем, на думку позивача, обов'язків щодо перегляду один раз у 2 роки розміру орендної плати, який передбачено п.13 Договору оренди, суд зазначає наступне.

Відповідно до п.7.постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійними» судам необхідно враховувати, що виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним.

Відповідно до ст. 651 ЦК України неналежне виконання договору може бути підставою для його розірвання, а не визнання недійсним, що є взаємовиключними вимогами.

Щодо заявленої підстави для визнання недійсною спірної Додаткової угоди, як такої, що вчинено в результаті введення позивача в оману щодо розміру відсоткової ставки орендної плати за Додатковою угодою, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Відповідно до п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійними» правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Відповідно до ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Позивачем не надано жодного з доказів, зазначених у ч.2 ст.57, 62 ЦПК України на підтвердження умислу позивача на ведення його в оману щодо розміру відсоткової ставки орендної плати.

Зазначена відсоткова ставка збільшилась з 5% до 7%, від нормативної грошової оцінки, тобто в будь-якому випадку, покращила становище орендодавця, а в абсолютному значенні склала суму 6695,59 грн, що прямо зафіксовано у Додатковій угоді, та яку не міг не розуміти позивач.

Позивач в судовому засіданні підтвердила, що Додаткова угода підписана саме нею, а не іншою особою.

Таким чином, суд вважає недоведеним факт введення позивача в оману відповідачем.

Щодо заявленої підстави для визнання недійсною спірної Додаткової угоди, як такої, що вчинено в результаті примусу до підписання угоди під загрозою невиплати коштів, суд додатково до вищевказаного зазначає наступне.

Відповідно до ст.231 ЦПК України правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним.

Відповідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті оставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Позивачем не надано жодного з доказів, зазначених у ч.2 ст.57, 62 ЦПК України на підтвердження психічного тиску відповідача у вигляді майбутньої відмови у виплаті орендної плати.

Так, як зазначено вище, відповідачем доведено та не заперечувалось представником позивача, що відповідач на протязі 2011-2015 років своєчасно та у повному обсязі розраховувався з позивачем за орендною платою у розмірі, передбаченому Договором оренди.

Відповідно до п.11 Договору оренди орендна плата вноситься у такі строки: у грошовій формі - один раз у рік не пізніше 20 грудня, натуральна - з 01 вересня до 20 грудня.

Як встановлено судом, із позивачем було проведено повний розрахунок за 2015 рік 14.05.2015 року, тобто за один день до підписання Додаткової угоди (а.с.38), що спростовує твердження позивача про примус до підписання Додаткової угоди під загрозою невиплати коштів.

Таким чином, суд вважає недоведеним факт психічного примусу відносно позивача з боку відповідача.

Крім цього, як зазначено вище, за спірною Додатковою угодою відбулось значне покращення становища позивача, оскільки орендна плата у відсотковому значенні зросла з 5% до 7%, а у абсолютному значенні зросла втричі: з 2059 грн до 6695,59 грн.

Також суд зазначає, що позивач не ставить під сумнів умови Додаткової угоди щодо зміну строку дії договору, тобто розумів ці положення та свідомо їх визначив, таким чином ця обставина також не може свідчить про погіршення його становища.

На підставі вищенаведеного, керуючись ст.3, 15, 60, 208, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову ОСОБА_1до ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ АГРОФІРМА «ДОБРОБУТ» про визнання недійсною додаткової угоди №1 до договору оренди земельної ділянки №с-130 від 10 вересня 2010 року , відмовити в повному обсязі.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не буде скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення суду може бути оскаржене до Апеляційного суду Полтавської області шляхом подання через Козельщинський районний суд Полтавської області апеляційної скарги у десятиденний строк з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя

Козельщинського районного суду: ОСОБА_5

Повний текст рішення

виготовлено 03.08.2015 року