Рішення

від 02.06.2009 по справі 11135.1-2008

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

11135.1-2008

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к.

РІШЕННЯ

Іменем України

02.06.2009Справа №2-7/11135.1-2008

За позовом  Квартирно-експлуатаційного відділу м. Сімферополя (95000, м. Сімферополь, вул. Павленка, 9, ідентифікаційний код 08220238)

До відповідача Суб'єкта підприємницької діяльності Змійчука Івана Івановича (98542, м. Алушта, смт. Партеніт, вул. Фрунзенське шосе, б.12, кв. 14, ідентифікаційний номер 2331311771)

Треті особи, які не заявляють самостійні вимоги на предмет спору: 1) Міністерство оборони України (м. Київ, проспект Повітрянофлотський, 6): 2) Фонд державного майна України (01133, м. Київ, вул. Кутузова, 18/9)

За участю Військової прокуратури Севастопольського гарнізону (99011, м. Севастополь, вул. Суворова, 27)

Про стягнення 10 000, 00 грн.

За зустрічним позовом Суб'єкта підприємницької діяльності Змійчука Івана Івановича (98542, м. Алушта, смт. Партеніт, вул. Фрунзенське шосе, б.12, кв. 14, ідентифікаційний номер 2331311771)

До відповідача Квартирно-експлуатаційного відділу м. Сімферополя (95000, м. Сімферополь, вул. Павленка, 9, ідентифікаційний код 08220238)

Про визнання права власності.

Суддя ГС АР Крим І.І.Дворний

представники:

Від Квартирно-експлуатаційного відділу м. Сімферополя – Куркчі Р. М., предст., дов. від 24.02.2009 р.

Від Міністерства оборони України – Куркчі Р. М., предст., дов. №220/971/д від 24.11.2008 р.

Від Суб'єкта підприємницької діяльності Змійчука Івана Івановича – Логінов А. В., предст., дов. №1-1791 від 14.12.2006 р.

Від Фонду державного майна України – не з'явився.

Від Військової прокуратури Севастопольського гарнізону – Пархоменко Д. П., посв. №325; Свіренко Р. О., посв. №300.

Сутність спору: Ялтинська квартирно-експлуатаційна частина району звернулася до Господарського суду АР Крим  з позовом про стягнення з Суб'єкта підприємницької діяльності Змійчука Івана Івановича 10 000,00 грн. матеріальної шкоди.

Позовні вимоги мотивовані тим, що у зв'язку з пожежею, що виникла 05.11.2005 р. в будівлі орендованого відповідачем об'єкта нерухомого майна, Ялтинській КЕЧ була заподіяна шкода у розмірі 10 000,00 грн. Позивач стверджує, що об'єкт оренди був застрахований відповідачем на випадок пожежі за відповідним договором, проте сума страхового відшкодування не була виплачена у зв'язку з невиконанням СПД Змійчуком І. І. умов договору страхування в частині надання необхідних документів, що констатовано рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 28.09.2006 р. у справі №30/337-06. З урахуванням цього, враховуючи закріплений в договорі обов'язок орендаря забезпечити цілісність переданого в користування майна та запобігати його пошкодженню, Ялтинська квартирно-експлуатаційна частина району просить суд стягнути вартість заподіяної шкоди безпосередньо з Суб'єкта підприємницької діяльності Змійчука Івана Івановича.

26.02.2007 р. до ГС АР Крим від Суб'єкта підприємницької діяльності Змійчука Івана Івановича надійшла зустрічна позовна заява до Ялтинської квартирно-експлуатаційної частини району, в якій позивач за зустрічним позовом просить відмовити в задоволенні первісного позову та визнати за СПД Змійчуком Іваном Івановичем право власності нежилу будівлю колишньої комендатури загальною площею 388,9 кв. м., розташовану за адресою: АР Крим, м. Алушта, смт. Партеніт, вул. Скалиста.

Зустрічні позовні вимоги мотивовані тим, що об'єкт оренди був переданий у користування Суб'єкту підприємницької діяльності Змійчуку Івану Івановичу в незадовільному стані, внаслідок чого був проведений капітальний ремонт приміщень, вартість якого перевищує 100 000,00 грн. Позивач (відповідач за первісним позовом) посилається на те, що навіть після виникнення пожежі орендовані приміщення були відремонтовані ним за власні кошти, у зв'язку з чим вважає, що матеріальна шкода була заподіяна саме СПД Змійчуку Івану Івановичу, а не Ялтинській квартирно-експлуатаційній частині району. Крім того, СПД Змійчук І. І. посилається на те, що на теперішній час орендоване майно списано з балансу Ялтинської квартирно-експлуатаційної частини району, знаходиться на земельній ділянці, виділеній в оренду СПД Змійчуку І. І., а сам договір оренди 27.11.2006 р. був розірваний.

Ухвалою ГС АР Крим від 15.03.2007 р.  зустрічна позовна заява була прийнята до розгляду.

Ухвалою ГС АР Крим від 17.05-07.06.2007 р. була затверджена укладена між сторонами мирова угода, а провадження у справі було припинено.

Постановою Вищого господарського суду України від 18.11.2008 р. ухвала ГС АР Крим від 17.05-07.06.2007 р. у цій справі була скасована, а справа направлена на новий розгляд до суду першої інстанції.

Справа передана на розгляд судді І. І. Дворного з привласненням номеру 2-7/11135.1-2008 та ухвалою від 08.01.2009 р. була прийнята до провадження. Цією ж ухвалою до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійні вимоги на предмет спору, були залучені Міністерство оборони України та Фонд державного майна України.

Ухвалою ГС АР Крим від 31.03.2009 р. сторона у справі – Ялтинська квартирно-експлуатаційна частина району, була замінена на правонаступника – Квартирно-експлуатаційний відділ м. Сімферополя.

Розгляд справи відкладався у порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

За клопотанням сторін строк розгляду справи був продовжений у порядку статті 69 Господарського процесуального кодексу України.

Оскільки матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, підстав для відкладення розгляду справи судом не вбачається.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення  представників сторін та прокуратури, суд

                                                         ВСТАНОВИВ :

22 квітня 2003 року між Ялтинською квартирно-експлуатаційною частиною району (Орендодавець) та Суб'єктом підприємницької діяльності-фізичною особою Змійчуком Іваном Івановичем був укладений договір оренди №2/2003 нерухомого військового майна, розташованого в Ялтинському гарнізоні за адресою: м. Алушта, смт. Партеніт, вул. Скалиста, 1 на п'ять років з 22.04.2003 року по 21.04.2008 року (т. І, а. с. 8-15).

Згідно Акта приймання-передачі нежитлових приміщень в оренду від 21.01.2003 року (т. І, а. с. 18) приватний підприємець Змійчук І.І. отримав в оренду будівлю по генеральному плану №147, загальною площею 388,9 кв. м., для організації дозвілля – молодіжний клуб (спортивний для школярів та молоді).

Перелік майна, переданого в оренду, визначено в Акті інвентаризації об'єкту оренди в будинку по генеральному плану №147 в/м №4 за адресою: м. Алушта, смт. Партеніт, вул. Скалиста та складається із стін збірно-щитових, каменю-вапняку, дерев'яного перекриття та бетонної підлоги.

Згідно акту оцінки вартості нерухомого військового майна, затвердженого заступником голови Фонду майна АРК 28.02.2003 року, оціночна вартість орендованого майна становить 49216,00 грн. (т. І, а. с. 19).

В пункті 5.3 Договору оренди №2/2003 від 22.04.2003 р. сторони передбачили, що Орендар зобов'язаний протягом місяця після укладення цього договору застрахувати орендоване майно на його вартість згідно акта оцінки, але не менше ніж за експертною оцінкою, за рахунок власних коштів на користь Орендодавця в порядку, визначеному законодавством, та надати Орендодавцю завірену печаткою копію страхового полісу.

На виконання умов пункту 5.3 договору оренди між Закритим акціонерним товариством страхова компанія „Укрпромгарант" (Страховик), приватним підприємцем Змійчук Іваном Івановичем (Страхувальник) та Ялтинською квартирно-експлуатаційною частиною району (Вигодонабувач) 13 червня 2005 року укладено договір страхування майна №0605/02-ИО-Р (т. І, а. с. 33-34).

Об'єктом страхування є майнові інтереси, пов'язані з володінням, розпорядженням та використанням орендованого нерухомого майна, яке належить Страхувальнику на підставі договору оренди нерухомого майна від 21.01.2003 року (п. 4 договору страхування).

Вартість майна, яке підлягає страхуванню згідно експертної оцінки складає 49 216,00 грн. (п. 5 договору страхування).

Відповідно до п.11 договору страхування строк дії договору - з 13.06.2005 року по 12.06.2006 року.

В ніч з 04.11.2005 р. на 05.11.2005 р. в будівлі нежитлового приміщення (колишньої комендатури), яка перебувала на балансі Ялтинської КЕЧ району, за адресою: м. Алушта, смт. Партеніт, вул. Скалиста, військове містечко №4, сталася пожежа, про що складено акт про пожежу будівлі колишньої комендатури Ялтинської КЕЧ (району), військового містечка №4 від 05-07.11.2005 р. (т. І, а. с. 35).

Акт про пожежу будівлі колишньої комендатури Ялтинської КЕЧ (району), військового містечка №4 складений комісією у складі: старшого офіцера відділу пожежної профілактики та бойової підготовки Територіального управління пожежної безпеки майора Стричака С.В., начальника пожежного нагляду відділу пожежної профілактики та бойової підготовки Територіального управління пожежної безпеки Новикова А.В., головного інженера Ялтинської КЕЧ майора Хрипко О.В., головного бухгалтера КЕЧ Чорнуха О.М., інженера КЕЧ Сліпокурова О.М., економіста КЕЧ Верцанова К.В..

Згідно цього Акта пожежа ліквідована 05.11.2005 року о 06 год. 10 хв. та встановлено, що пожежею знищено: дерев'яні конструкції будівлі 186 кв. м. та горюча покрівля будівлі 387 кв. м., прямі збитки від пожежі склали 10 000 грн.

Враховуючи те, що орендоване СПД Змійчуком Іваном Івановичем нерухоме майно було застраховане, Військовий прокурор Севастопольського гарнізону звернувся в інтересах держави в особі Міністерства оборони України в особі Ялтинської КЕЧ району до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Закритого акціонерного товариства «Страхова компанія «Укрпромгарант» про стягнення 10 000,00 грн. суми страхової виплати.

Проте, рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 28.09.2006 р. у справі №30/337-06 в позові було відмовлено з тих підстав, що страхувальником (СПД Змійчуком Іваном Івановичем) не були виконані обов'язки за договором страхування щодо надання страховику всіх документів, необхідних для здійснення страхової виплати.

З урахуванням цього, враховуючи те, що сума страхового відшкодування не була виплачена саме через неправомірні дії СПД Змійчука Івана Івановича, а також приймаючи до уваги закріплений в договорі обов'язок Орендаря забезпечити цілісність переданого в користування майна та запобігати його пошкодженню, Ялтинська квартирно-експлуатаційна частина району просить суд стягнути з відповідача суму заподіяної матеріальної шкоди у розмірі несплаченого страхового відшкодування – 10 000,00 грн.

В процесі розгляду справи представниками сторін була надана суду мирова угода наступного змісту:

«1. Змійчук І.І. у триденний строк зі дня підписання та затвердження господарським судом цієї мирової угоди перераховує на розрахунковий рахунок Ялтинської КЕЧ району № 35225005000127 в УДК в АРК, МФО 824026, код ЗКПО 08006433, майновий збиток у розмірі 10000,00 грн., завданий Ялтинської КЕЧ району в результаті пожежі, що трапилась 05 листопада 2005 р. на орендованої Змійчуком І.І. будівлі № 147 (колишня військова комендатура) військового містечка № 4, розташованого в АР Крим, смт. Партеніт, вул.. Скалиста;

2. Ялтинська КЕЧ району в свою чергу визнає за Змійчуком І.І. право власності на будівлю колишньої комендатури по генеральному плану № 147 загальною площею 388,9 кв. м. військового містечка № 4, розташовану за адресою: АР Крим, смт. Партеніт, вул.. Скалиста.

3. Сторони домовилися, що після виконання умов 1,2 даної мирової угоди будь-яких вимог, у тому числі майнового характеру, щодо об'єкту нерухомості –будівлі № 147 (колишня військова комендатура) загальною площею 388,9 кв. м. військового містечка № 4, розташовану в АР Крим, смт. Партеніт, вул.. Скалиста, один до одного не мають. При цьому видатки, пов'язані з розглядом господарським судом даної справи, Сторони один одному не компенсують”.»

Проте, вказана мирова угода не підлягає затвердженню з огляду на наступне.

Так, частиною 2 статті 78 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що до прийняття відмови позивача від позову або до затвердження мирової угоди сторін господарський суд роз'яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи є повноваження на вчинення цих дій у представників сторін.

Згідно довідки начальника Ялтинської КЕЧ району №27 від 09.03.2007 р. (т. І, а. с. 58) будівля колишньої військової комендатури в 1998 році від розформованої Кримської КЕЧ району передана на баланс Ялтинської КЕЧ району. Цей факт також підтверджується індивідуальною карткою обліку будови 111 за формою 400.

Крім того, згідно з наданою Фондом державного майна України відомістю про окреме нерухоме державне майно (т. ІІ, а. с. 25) будівля комендатури по вул. Скалиста в смт. Партеніт належить до державної власності та перебуває на балансі Міністерства оборони України.

Аналіз поданої до суду мирової угоди дозволяє суду зробити висновок про те, що вона фактично є угодою про відчуження військового майна, статус якого визначено Законом України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України».

Відповідно до вимог статті 1 цього Закону військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України. До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв'язку тощо.

Статтею 6 цього Закону передбачено, що відчуження військового майна здійснюється Міністерством оборони України через уповноважені Кабінетом Міністрів України підприємства та організації, визначені ним за результатами тендеру, після його списання, за винятком майна, визначеного частиною другою цієї статті. Рішення про відчуження військового майна, що є придатним для подальшого використання, але не знаходить застосування у повсякденній діяльності військ, надлишкового майна, а також цілісних майнових комплексів та іншого нерухомого майна приймає Кабінет Міністрів України за поданням Міністерства оборони України.

Постановою Кабінет Міністрів України від 28 грудня 2000 р. N 1919 було затверджено Положення про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил.

Відповідно до пункту 2 цього Положення відчуження військового майна - вилучення військового майна із Збройних Сил у результаті його реалізації через уповноважені підприємства (організації).

Пунктом 6 Положення передбачено, що рішення про відчуження військового майна, зазначеного у пунктах 3 і 4 цього Положення, приймає Кабінет Міністрів України із затвердженням за пропозицією Міноборони погодженого з Мінекономіки переліку такого майна за формою згідно з додатком 1.

Відповідно до приписів статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, способом, передбаченим чинним законодавством для доведення фактів такого роду.

У той же час, сторони не представили суду доказів наявності прийнятого у встановленому порядку рішення Кабінету Міністрів України про відчуження військового майна. Крім того, суд звертає увагу на те, що в пункті 2.2 Договору оренди №2/2003 від 22.04.2003 р. сторони передбачили, що передача майна в оренду не тягне за собою виникнення в Орендаря права власності на це майно. Власником майна залишається держава, а Орендар користується ним протягом строку оренди. Згідно з пунктом 11.2 Договору відчуження орендованого майна здійснюється відповідно до вимог чинного законодавства України. При цьому, додатковою угодою №1/2005 від 30.09.2005 р. вказаний пункт був викладений у наступній редакції: «відчуження орендованого майна заборонено».

Згідно з пунктом 3.9.6 Роз'яснень Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»  від 18.09.97 р. N 02-5/289 (з наступними змінами та доповненнями) господарський суд не затверджує мирову угоду, якщо вона не відповідає закону, або за своїм змістом вона є такою, що не може бути виконана у відповідності з її умовами, або якщо така угода остаточно не вирішує спору чи може призвести до виникнення нового спору. Мирова угода не може вирішувати питання про права і обов'язки сторін, які можуть виникнути у майбутньому, а також стосуватися прав і обов'язків інших юридичних чи фізичних осіб, які не беруть участі у справі або, хоча й беруть таку участь, але не є учасниками мирової угоди. Укладення мирової угоди неможливе і в тих випадках, коли ті чи інші відносини твердо врегульовано законом і не можуть змінюватись волевиявленням сторін.

З урахуванням цього, оскільки подана сторонами мирова угода суперечить положенням чинного законодавства України, вона не підлягає затвердженню, а спір підлягає вирішенню по суті.

В пункті 5.4 Договору оренди №2/2003 від 22.04.2003 р. зазначено, що Орендар зобов'язаний забезпечити збереження орендованого майна, запобігати його пошкодженню і псуванню, своєчасно здійснювати капітальний, поточний та інші види ремонтів орендованого майна за рахунок власних коштів.

Відповідно до частини 2 статті 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендар зобов'язаний використовувати та зберігати орендоване майно відповідно до умов договору, запобігати його пошкодженню, псуванню.

Як вже було вказано вище, орендоване Суб'єктом підприємницької діяльності-фізичною особою Змійчуком Іваном Івановичем майно було застраховане на випадок пожежі, проте, виплата страхового відшкодування не була здійснена через невиконання відповідачем своїх обов'язків за договором страхування щодо надання страховику всіх документів, необхідних для здійснення страхової виплати. Вказаний факт встановлений рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 28.09.2006 р. у справі №30/337-06 та визнається судом у порядку статті 35 ГПК України преюдиціальним фактом.

Згідно зі ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України, способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, у тому числі, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Так, відповідно до статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, а саме: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (шкода); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою; вина правопорушника.

З огляду на викладене, можна зробити висновок, що відшкодуванню підлягає завдана шкода, тобто шкода, причиною якої є порушення зобов'язання, якого припустився боржник. Отже, між порушенням та шкодою має бути причинний зв'язок. За відсутністю такого зв'язку шкода не відшкодовується. При вирішенні питання про наявність чи відсутність причинного зв'язку слід враховувати, що необхідно виявляти зв'язок саме між порушенням зобов'язання та шкідливими наслідками (шкодою), а не між діями (бездіяльністю) боржника взагалі та шкодою.

Згідно з п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України „Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди” від 27.03.1992 р. №6 (з подальшими змінами), розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 440 і 450 ЦК України шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини, крім випадків, передбачених ст.456 ЦК.

Частиною 2 статті 1166 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Отже, у сфері дії інституту відшкодування шкоди встановлена презумпція вини особи, яка завдала шкоди. Цій особі надається право спростувати цю презумпцію.

В свою чергу, з матеріалів справи вбачається повний склад цивільного правопорушення, який надає суду право стверджувати, що матеріальна шкода у розмірі 10 000,00 грн. має бути відшкодована саме за рахунок коштів Суб'єкта підприємницької діяльності Змійчука Івана Івановича. Так, саме внаслідок неправомірних дій відповідача, які виразилися в ненаданні страховику документів, необхідних для виплати страхового відшкодування, Ялтинська квартирно-експлуатаційна частина району була позбавлена права на отримання належної їй грошової суми для покриття понесених збитків.

За таких обставин, первісний позов про стягнення з Суб'єкта підприємницької діяльності Змійчука Івана Івановича 10 000,00 грн. матеріальної шкоди є обґрунтованим та підлягає задоволенню в повному обсязі.

Зустрічний позов про визнання за СПД Змійчуком Іваном Івановичем право власності нежилу будівлю колишньої комендатури загальною площею 388,9 кв. м., розташовану за адресою: АР Крим, м. Алушта, смт. Партеніт, вул. Скалиста, не підлягає задоволенню з підстав, аналогічних наведеним вище обґрунтуванням неможливості затвердження мирової угоди. Так, спірне нерухоме майно є державним військовим майном, яке має певний порядок його відчуження, а саме – відповідне рішення має приймати Кабінет Міністрів України із затвердженням за пропозицією Міноборони. Враховуючи недотримання відповідного порядку, а також приймаючи до уваги закріплену в самому договорі заборону на відчуження орендованого майна, зустрічний позов задоволенню не підлягає.

При цьому, суд не може прийняти до уваги посилання позивача (відповідача за первісним позовом) на частину 4 статті 332 Цивільного кодексу України, якою закріплена можливість набуття права власності на перероблену річ, оскільки частиною 2 цієї ж статті закріплено, що особа, яка самочинно переробила чужу річ, не набуває право власності на нову річ і зобов'язана відшкодувати власникові матеріалу його вартість. Суд звертає увагу на те, що власник нерухомого майна – держава в особі Міністерства оборони України, не надавав згоду на переробку майна, у зв'язку з чим переобладнання вважається самочинним та не є підставою виникнення права власності. Іншого суду, всупереч вимогам статей 33, 34 ГПК України, доведено не було.

Не є переконливими також посилання СПД Змійчука Івана Івановича на статті 330 і 388 Цивільного кодексу України, оскільки в даному випадку військове нерухоме майно вибуло з володіння держави без волевиявлення на це Міністерства оборони України, як органу, уповноваженого управляти цим майном, без дотримання відповідного порядку (за відсутністю рішення Кабміну України), а тому згідно з п. 1 ч. 1 ст. 388 ЦК України жодний добросовісний набувач не має прав на це майно.

Судові витрати суд покладає на СПД Змійчука Івана Івановича відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

З урахуванням викладеного, керуючись ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.          Первісний позов задовольнити.

2.          Стягнути з Суб'єкта підприємницької діяльності Змійчука Івана Івановича (98542, м. Алушта, смт. Партеніт, вул. Фрунзенське шосе, б.12, кв. 14, ідентифікаційний номер 2331311771) на користь Квартирно-експлуатаційного відділу м. Сімферополя (95000, м. Сімферополь, вул. Павленка, 9, ідентифікаційний код 08220238) суму заподіяної матеріальної шкоди у розмірі 10 000,00 грн., 100,00 державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.          В зустрічному позові відмовити.

4.          Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Дворний І.І.