Рішення

від 04.08.2015 по справі 904/5266/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

04.08.15р. Справа № 904/5266/15

За позовом Прокурора Жовтневого району м. Кривого Рогу Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Міністерства енергетики та вугільної промисловості України в особі Державного підприємства "Криворізька теплоцентраль" (м. Кривий Ріг, Дніпропетровської області)

до Комунального закладу "Криворізька міська лікарня № 5" Дніпропетровської обласної ради" (м. Кривий Ріг, Дніпропетровської області)

про стягнення заборгованості за договором про закупівлю послуг за державні кошти № 768 від 14.01.2015 у загальному розмірі 1 272 299 грн. 41 коп. (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог)

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від прокуратури: Дидюк Н.О. - прокурор відділу представництва (посвідчення № 001432 від

27.08.2012)

від позивача-1: не з'явився

від позивача-2: Кожемятов К.М. - спеціаліст 2-ї категорії (довіреність № 1528/01 від

06.04.2015)

від відповідача: Шинкаренко Т.А. - головний бухгалтер (довіреність від 03.08.2015)

СУТЬ СПОРУ:

Прокурор Жовтневого району м. Кривого Рогу Дніпропетровської області звернувся до господарського суду Дніпропетровської області із позовом в інтересах держави в особі Міністерства енергетики та вугільної промисловості України (далі - позивач-1) в особі Державного підприємства "Криворізька теплоцентраль" (далі - позивач-2), в якому, в якому на момент звернення з ним до суду, просив суд стягнути з Комунального закладу "Криворізька міська лікарня № 5" Дніпропетровської обласної ради" (далі - відповідач) заборгованість за договором про закупівлю послуг за державні кошти № 768 від 14.01.2015 у загальному розмірі 1 211 632 грн. 39 коп.

Ціна позову на момент звернення з ним до суду складалася з наступних сум:

- 1 007 679 грн. 75 коп. - основний борг;

- 70 655 грн. 83 коп. - пеня;

- 68 787 грн. 46 коп. - штраф;

- 60 976 грн. 56 коп. - інфляційні втрати;

- 3 532 грн. 79 коп. - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором про закупівлю послуг за державні кошти № 768 від 14.01.2015 в частині повного та своєчасного розрахунку за спожиту в період з 01.02.2015 по 31.03.2015 теплову енергію, наявністю боргу у сумі 1 007 679 грн. 75 коп. За прострочення виконання зобов'язання на підставі пункту 7.2.6. договору позивач-2 нарахував та прокурор просив стягнути з відповідача пеню в сумі 70 655 грн. 83 коп. та штраф в сумі 68 787 грн. 46 коп. Крім того, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач-2 нарахував, а прокурор просить стягнути з відповідача інфляційні втрати у сумі 60 976 грн. 56 коп., а також 3% річних у сумі 3 532 грн. 79 коп.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 19.06.2015 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 13.07.2015.

Крім того, з метою забезпечення правильного вирішення спору, ухвалою суду від 26.06.2015 було зобов'язано прокурора та позивача надати господарському суду наступні документи:

- письмові пояснення щодо застосування до спірних правовідносин Закону України "Про здійснення державних закупівель" щодо проведення тендеру для укладення договору про закупівлю послуг за державні кошти № 723 від 24.12.2014;

- докази дотримання та виконання умов вищевказаного Закону;

- письмові пояснення із зазначенням правових наслідків непроведення тендеру при укладенні договору про закупівлю послуг за державні кошти № 723 від 24.12.2015 та можливості стягнення заборгованості за таким договором (у разі необхідності).

Так, від позивача-2 13.07.2015 надійшли письмові пояснення по справі (вх.суду 45007/15 від 13.07.2015), в яких зазначено, що сторонами при проведенні переговорної процедури закупівлі дотримано усіх вимог Закону України "Про здійснення державних закупівель", на підтвердження чого долучено до справи копію запрошення від 04.12.2014, копію протоколу, копію листа від 18.12.2014 та копію повідомлення про акцепт пропозиції.

Також, 13.07.2015 від позивача надійшли пояснення (вх.суду45004/15 від 13.07.2015(, в яких він повідомляє суд, що станом на 10.07.2015 залишок заборгованості відповідача за теплову енергію складає 997 933 грн. 37 коп.

Від відповідача 13.07.2015 надійшло клопотання (вх.суду 45005/15 від 13.07.2015), в якому він просить суд розглянути справу без участі його представника. Крім того зазначає, що позовні вимоги визнає.

Від позивача-1 електронною поштою надійшли письмові пояснення по суті позовних вимог (вх. суду 45032/15 від 13.07.2015), в яких він наголошує на тому, що позовні вимоги прокурора є обґрунтованими та просить суд їх задовольнити. При цьому, судом враховано, що в тексті пояснень допущені описки в сумах заборгованості та інших нарахувань.

У судове засідання 13.07.2015 з'явилися прокурор та представник позивача-2.

Так, у судовому засіданні прокурором було викладено зміст позовних вимог, наведено доводи в їх обґрунтування.

Представник позивача-2 підтримав позовні вимоги прокурора та просив суд задовольнити їх у повному обсязі, з урахуванням часткової оплати.

Також, у судовому засіданні 13.07.2015 було зауважено, що з метою всебічного і повного з'ясування всіх фактичних обставин у справі, а також надання об'єктивної оцінки доказам, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, є необхідність у витребуванні додаткових доказів по справі, а саме: у прокурору та позивача - докази часткової оплати наданих в період з 01.02.2015 по 31.03.2015 послуг на суму 15 255 грн. 24 коп.

Так, ухвалою суду від 13.07.2015 в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, встановлених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 04.08.2015, у зв'язку з необхідністю повторного виклику сторін, витребування документів по справі.

У судове засідання 04.08.2015 з'явилися прокурор, представники позивача-1 та відповідача.

Так, прокурором було подано заяву про збільшення розміру позовних вимог,

Від прокурора 04.08.2015 надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог, в якій він, користуючись правом, наданим йому статтею 22 Господарського процесуального кодексу України, збільшує розмір позовних вимог та просить суд стягнути з відповідача заборгованість за договором про закупівлю послуг за державні кошти № 768 від 14.01.2015 у загальному розмірі 1 211 632 грн. 39 коп., яка складаються з наступних сум:

- 997 933 грн. 37 коп. - основний борг;

- 107 555 грн. 57 коп. - пеня;

- 69 855 грн. 33 коп. - штраф;

- 88 114 грн. 96 коп. - інфляційні втрати;

- 8 840 грн. 18 коп. - 3% річних.

При цьому, відповідно до частини 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Відповідно до положень пункту 3.10. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 № 18 під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.

Дослідивши заяву про збільшення позовних вимог, судом визначено, що, фактично, прокурор збільшив розмір пені, інфляційних втрат та 3% річних розрахувавши їх за більш тривалий період, а також суму штрафу.

Зважаючи на те, що прокурором були заявлені у позовній заяві вимоги щодо стягнення з відповідача основного борг, пені, штрафу, інфляційних втрат та 3% річних, а у заяві про збільшення розміру позовних вимог прокурором не було заявлено додаткових вимог, судом було прийнято вказану заяву до розгляду. А отже, має місце нова ціна позову 1 272 299 грн. 41 коп., виходячи з якої й вирішується спір.

Крім того, від відповідача 04.08.2015 надійшов відзив на позов, в якому він визнає наявність основного боргу в сумі 997 933 грн. 37 коп., в іншій частині позовних вимог просить суд відмовити, посилаючись на відсутність фінансування. Також до відзиві на позов відповідач додав кошторис на 2015 рік, план асигнувань на 2015 рік, та статут лікарні.

При цьому, судом враховано, що всіма учасника даного судового процесу висловлена своя правова позиція у даному спорі, а неявка позивача-1 не перешкоджає розгляду справи по суті.

Суд вважає, що позивач-1 не скористався своїм правом на участь у судовому засіданні та вважає можливим розглянути справу за відсутності представника позивача-1, оскільки останній повідомлений про час та місце судового засідання належним чином, а матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення.

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25.01.2006 у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Так, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення прокурора, представників позивача-2 та відповідача, -

ВСТАНОВИВ :

Відповідно до частини 1 статті 29 Господарського процесуального кодексу України прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступати за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави.

Згідно з абзацом 4 частини 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України господарський суд порушує справи за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Частиною 1 згаданої статті передбачено, що у позовній заяві прокурор самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Відповідно до пункту 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 № 3-рп/99 зі справи за конституційним поданням Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Господарського процесуального кодексу України під поняттям "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах", зазначеним у частині 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Згідно з пунктом 2 статті 121 Конституції України на органи прокуратури покладено обов'язок представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.

У відповідності до статті 36-1 Закону України "Про прокуратуру", підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави. У вказаній статті також передбачено, що однією із форм представництва прокурором є звернення до суду з позовами (заявами, поданнями).

Відповідно до пунктів 3, 4, 5 рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів, в їх основі завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (зокрема, економічних, соціальних) дій, програм, спрямованих на гарантування її економічної безпеки, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо; інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатись зовсім з інтересами господарських товариств з частковою державної власності у статутному фонді; із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах; зазначає орган, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави.

Держава зацікавлена в належній поведінці суб'єктів цивільних правовідносин, які вона закріпила в законах та інших нормативно-правових актах.

В даному випадку органом державної влади виступає Міністерство енергетики та вугільної промисловості України в особі державного підприємства "Криворізька теплоцентраль".

Міністерство енергетики та вугільної промисловості України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Міністерство енергетики та вугільної промисловості України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади у формуванні та забезпеченні реалізації державної політики в електроенергетичному, ядерно-промисловому, вугільно-промисловому, торфодобувному та нафтогазовому комплексах.

Згідно преамбули наказу Міністерства енергетики України № 236 від 05.08.1999, Державне підприємство "Криворізька теплоцентраль" створено з метою впорядкування управління державним майном, яке увійшло до статутних фондів акціонерних товариств.

Відповідно до преамбули Статуту Державного підприємства "Криворізька теплоцентраль", Державне підприємство "Криворізька теплоцентраль" підпорядковане Міністерству палива та енергетики України, яке є органом управління державним майном.

Тому Державному підприємству "Криворізька теплоцентраль" державою надані повноваження здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Дії відповідача полягають у завданні збитків стратегічно важливому об'єкту - Державному підприємству "Криворізька теплоцентраль", діяльність якого полягає у забезпеченні споживачів м. Кривого Рогу тепловою енергією, що в свою чергу завдає збитків економіці держави в цілому.

Відповідно до статті 18 Господарського процесуального кодексу України прокурор є самостійним учасником судового процесу.

Згідно із частинами 1, 5 статті 36-1 Закону України "Про прокуратуру" представництво інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Формою цього представництва є, зокрема, участь у розгляді судами справ.

Системний правовий аналіз наведених законодавчих положень дає підстави для висновку про те, що прокурор правомірно звернувся до суду за захистом порушеного права позивача.

У статті 29 Господарського процесуального кодексу України визначено повноваження прокурора як учасника судового процесу у позовному провадження.

Так, прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

В даному випадку позиція прокурора і позивача-2 стосовно заявлених позовних вимог є одностайна - розглядати справу по суті. Позивач-2 у повному обсязі підтримав заявлені прокурором позовні вимоги про стягнення з відповідача 204 919 грн. 47 коп. заборгованості (станом на момент звернення із позовом до суду), тобто має місце безумовне волевиявлення позивача-2 задовольнити матеріально-правову вимогу прокурора в тому вигляді, в якому вона міститься у позовній заяві.

З приводу позовних вимог прокурора суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1 та 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Так, 14.01.2015 між Комунальним закладом "Криворізька міська лікарня № 5" Дніпропетровської обласної ради" (далі - споживач, відповідач) та Державним підприємством "Криворізька теплоцентраль" (далі - постачальник, позивач-2) було укладено договір про закупівлю послуг за державні кошти № 68 (далі - договір) (а.с.21-23), відповідно до умов якого постачальник зобов'язався з 01.01.2015 по 31.12.2015 надати споживачу послуги, зазначені в пункті 1.2. договору, а споживач - прийняти і оплатити такі послуги по встановленим тарифам в строки, передбачені договором. Найменування послуг: 35.30.1 - пара та гаряча вода, постачання пари та гарячої води (постачання теплової енергії (опалення)). Кількість 2877 Гкал. Обсяги закупівлі послуг можуть бути зменшені залежно від реального фінансування видатків (стаття 23 частина 1 Бюджетного кодексу України) (пункти 1.1., 1.2. та 1.3. договору).

При виконання договору сторони керуються діючим Законом України "Про житлово-комунальні послуги", Законом України "Про теплопостачання", "Правилами технічної експлуатації електричних станцій і мереж", ГКД 34-20.507-2003, "Правилами технічної експлуатації теплових установок і мереж" № 71 від 14.02.2007, "Правилами користування тепловою енергією", затвердженими постановою Кабінету Міністрів України № 1198 від 03.10.2007, Законом України "Про здійснення державних закупівель" № 1197-VII від 10.04.2014, постановою Національної комісії регулювання ринку комунальних послуг України № 682 від 13.06.2014 (пункт 1.4. договору).

Відповідно до пункту 1.5. договору постачальник відпускає споживачеві теплову енергію у відповідності з установленим планом теплоспоживання на 2015 рік (додаток № 1 до договору) на об'єкти вказані в дислокації.

У пункті 10.1. договору сторони погодили, що договір набуває чинності з моменту підписання і діє з 01.01.2015 до 31.12.2015, але в будь-якому випадку до повного виконання фінансових зобов'язань.

Доказів зміни або розірвання вказаного договору сторонами суду не надано.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що укладений договір про закупівлю послуг за державні кошти № 68 від 14.01.2015 за своїм змістом та правовою природою є договором енергопостачання, який підпадає під правове регулювання норм § 5 "Постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу" глави 54 розділу ІІІ Цивільного кодексу України, норм § 3 "Енергопостачання" глави 30 розділу VІ Господарського кодексу України та спеціального закону.

Відповідно до частин 1, 2 статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається.

Приписами статті 25 Закону України "Про теплопостачання" встановлено, що теплогенеруюча, теплотранспортна та теплопостачальна організації мають право укладати договори купівлі-продажу теплової енергії із споживачами.

За змістом статті 1 Закону України "Про теплопостачання" споживачем теплової енергії визнається особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору. Зазначене кореспондує з положеннями Правил користування тепловою енергією, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 № 1198, за змістом яких споживач теплової енергії - фізична особа, яка є власником будівлі або суб'єкт підприємницької діяльності, чи юридична особа, яка використовує теплову енергію відповідно до договору.

У відповідності до статті 24 Закону України "Про теплопостачання" основним обов'язком споживача теплової енергії є своєчасне укладання договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії.

Згідно з пунктом 6.1.1. договору споживач має право на отримання інформації від постачальнику щодо обсягів послуг з постачання теплової енергії та якості теплопостачання, тарифів (цін), порядку оплати, умов і режимів споживання.

Ціна договору становить 3 418 854 грн. 00 коп., в тому числі ПДВ 569 809 грн. 00 коп. На момент укладення договору ціна складає 1 188 грн. 34 коп. за 1 Гкал з ПДВ. Ціна договору можу бути зменшена за взаємною згодою сторін (пункти 3.1. та 3.2. договору).

Так, на виконання умов договору позивачем-2 у період з 01.02.2015 по 31.03.2015 були надані відповідачу послуги з теплопостачання на загальну суму 1 022 934 грн. 99 коп. , що підтверджується наступними актами здачі-прийняття робіт (надання послуг):

- акт № 1191 від 28.02.2015 за лютий 2015 року на суму 435 546 грн. 87 коп. (а.с.17);

- акт № 2326 від 31.03.2015 за лютий 2015 року на суму 46 741 грн. 00 коп. (а.с.18);

- акт № 2424 від 31.03.2015 за березень 2015 року на суму 515 645 грн. 51 коп. (а.с.19);

- акт № 3540 від 29.04.2015 за березень 2015 року на суму 25 001 грн. 62 коп. (а.с.20).

Так, вказані вище акти підписані позивачем-2 та відповідачем та скріплені їх печатками. Крім того, в кожному акті сторони зазначили, що претензій сторони не мають.

Заперечення відповідача щодо якості та обсягів наданих послуг в матеріалах справи також відсутні. Представники позивача-2 та відповідача у судовому засіданні 04.08.2015 пояснили, що протягом спірного періоду також жодних претензій з цього приводу від відповідача не заявлено.

Відповідно до пункту 4.1. договору оплата за теплову енергію здійснюється споживачем виключно грошовими коштами відповідно до встановлених тарифів. Остаточний розрахунок за фактично спожиту теплову енергію здійснюється до 14-го числа місяця наступного за місяцем споживання теплової енергій

Споживач здійснює передплату в грошовій формі в розмірі авансового платежу, згідно виставленого рахунку у міру фінансування (пункт 4.2. договору).

Так, причиною виникнення спору є неналежне виконання відповідачем умов договору про закупівлю послуг за державні кошти № 68 від 14.01.2015 в частині своєчасної оплати за надані в період з лютого 2015 року по березень 2015 року послуги з теплопостачання у встановлений договором строк.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить також з наступного

Згідно статті 19 Закону України "Про теплопостачання" споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію. Також, законом визначений обов'язок споживача сплачувати за отриману теплову енергію саме теплопостачальній організації.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

В силу положень статей 525 та 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

В силу вимог статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України, держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів, зокрема, шляхом присудження до виконання обов'язку в натурі та застосуванням штрафних санкцій.

Частиною 6 статті 25 Закону України "Про теплопостачання" визначено, що в разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії заборгованість стягується в судовому порядку.

При цьому, відповідно до частини 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справив їх сукупності, керуючись законом.

Так, матеріалами справи підтверджується належне виконання своїх зобов'язань за спірним договором позивачем-2, в свою чергу відповідачем вони були порушені, надані послуги були оплачені лише частково, внаслідок чого станом на момент звернення із позовом до суду у нього утворилась заборгованість з оплати послуг з теплопостачання за період з лютого 2015 року по березень 2015 року в сумі 997 933 грн. 37 коп.

З огляду на положення пункту 4.1. договору, строк оплати наданих в період з 01.02.2015 по 31.03.2015 на залишкову суму 997 933 грн. 37 коп. є таким, що настав.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно з пунктом 4 частини 3 статті 129 Конституції України, статті 33 та статті 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Доказів на підтвердження погашення вказаної заборгованості відповідач не надав, доводи прокурора та позивача-2 щодо наявності боргу за спірний період, шляхом надання належних доказів, не спростував. Крім того, відповідач визнає наявність основного боргу за спірний період в сумі 997 933 грн. 37 коп.

Враховуючи вищезазначені норми чинного законодавства України та обставини справи, господарський суд вважає, що вимоги прокурора в цій частині є обґрунтованими та доведеними, у зв'язку з чим підлягають задоволенню, оскільки зобов'язання повинні виконуватись належним чином та в установлені строки.

Враховуючи вищезазначене, факт наявності основної заборгованості за договором у відповідача перед позивачем в сумі 997 933 грн. 37 коп. належним чином доведений, документально підтверджений, тому позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в сумі 997 933 грн. 37 коп. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім цього, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо сплати боргу за надані послуги у строки, визначені умовами договору, позивачем на підставі статті 625 Цивільного кодексу України були заявлені до стягнення інфляційні втрати за період прострочення з квітня 2015 року по червень 2015 року в сумі 88 114 грн. 96 коп., а також 3% річних за загальний період прострочення з 26.03.2015 по 30.07.2015 в сумі 8 840 грн. 18 коп.

Так, господарським судом здійснено перевірку розрахунку інфляційних втрат та 3% річних, зробленого позивачем-1, та встановлено, що в ньому вірно визначено періоди прострочення, а також застосовані вірні вихідні дані, арифметично розрахунок проведений вірно. Отже, розрахунок інфляційних втрат та 3% річних, доданий до позовної заяви, визнається судом обґрунтованим, а вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат в сумі 88 114 грн. 96 коп. та 3% річних в сумі 8 840 грн. 18 коп. визнаються правомірними та підлягають задоволенню.

Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності з пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно зі статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Так, у пункті 7.2.6. договору сторони погодили, що за порушення строків сплати за отриману теплову енергію стягується пеня у розмірі 0,1% вартості послуг, за які допущено прострочення за кожний день прострочення, а за порушення понад 30 днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної суми.

Так, на підставі вказаного пункту договору, з урахуванням того, що позивачем-2 його зобов'язання за договором були виконані у повному обсязі, а відповідачем порушені, була нарахована пеня за загальний період прострочення виконання грошового зобов'язання відповідачем з 26.03.3015 по 30.07.2015 в сумі 107 555 грн. 57 коп.

Дослідивши здійснений позивачем-2 розрахунок пені, що доданий до позовної заяви, судом встановлено, що він також відповідає вимогам чинного законодавства та обставинам справи.

Враховуючи викладене, вимоги прокурора про стягнення пені є правомірними та обґрунтованими в сумі 107 555 грн. 57 коп.

Крім того, на підставі пункту 7.2.6. договору позивачем також було нараховано штраф в сумі 69 855 грн. 33 коп.

Приймаючи рішення щодо позовних вимог в цій частині, суд виходив із наступного.

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною 2 статті 217 Господарського кодексу України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України .

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України .

В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Зазначену правову позицію наведено також у постановах Верховного Суду України від 30.05.2011 № 42/252 та від 09.04.2012 № 20/246-08.

Так, позивачем-2 було нараховано штраф в сумі 69 855 грн. 33 коп. відповідно до доданого прокурором розрахунку на підставі пункту 7.2.6. договору.

Здійснивши перевірку розрахунку штрафу, судом встановлено, що визначена прокурором до стягнення сума штрафу, не перебільшує суму, яка розрахована судом, в іншій частині розрахунок проведено вірно.

Враховуючи викладене, вимоги прокурора про стягнення штрафу в сумі 69 855 грн. 53 коп. є правомірними та обґрунтованими.

При цьому, згідно зі статтею 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно з частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

В пункті 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України також зазначено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Відповідно до пункту 3.17.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", передбачено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод: кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. В аспекті права на справедливий суд, передбаченого міжнародним договором, суд звертає увагу на наступні обставини та вважає за необхідне використати надане національним законодавством України право суду на зменшення розміру штрафних санкцій.

Отже, зі змісту наведених норм випливає, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки (штрафу), суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення розміру штрафних санкцій. При цьому, розмір, до якого вони підлягають зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

Суд об'єктивно оцінивши даний випадок, приймає до уваги причини неналежного виконання зобов'язання відповідачем, а також матеріальний стан відповідача, враховуючи те, що заклад відповідача є установою охорони здоров'я населення, а отже його діяльність пов'язана із бюджетним фінансуванням, зазначає наступне:

- відповідач, підтверджуючи свою добросовісність, не ухилявся від відповідальності за порушення умов договору, наявність прострочення у судовому засіданні не заперечував;

- прострочення за договором зі сторони відповідача носить незначний характер, оскільки максимальний період прострочення складає близько 4 місяців;

- вказане незначне прострочення не призвело до значних збитків кредитора;

- прострочення, що виникло, було пов'язано з неповним та невчасним фінансування видатків на оплату теплопостачання.

Надаючи оцінку всім обставинам справи в їх сукупності, враховуючи поведінку відповідача, суд вважає за необхідне зменшити розмір пені в сумі 107 555 грн. 57 коп. та штрафу в сумі 69 855 грн. 33 коп. до 50%, а саме: до 53 777 грн. 79 коп. та до 34 927 грн. 67 коп., відповідно, а отже вимога прокурора про стягнення з відповідача пені підлягає задоволенню частково в сумі 53 777 грн. 79 коп. , вимога прокурора про стягнення штрафу підлягає задоволенню частково у сумі 34 927 грн. 67 коп.

Щодо розподілу судових витрат по справі суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується статтею 49 Господарського процесуального кодексу України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно приписів пункту 4.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", у разі коли господарський суд на підставі пункту 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.

Крім того, згідно з частиною 2 статті 44 Господарського процесуального кодексу України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно зі статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2015 рік" мінімальна заробітна плата у місячному розмірі становить 1 218 грн. 00 коп.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати (1 827 грн. 00 коп.) та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат (73 080 грн. 00 коп.).

Позовні вимоги, які визнані судом обґрунтованими та правомірними (без урахуванням зменшення пені та штрафу) складають 1 272 299 грн. 41 коп., отже, сума судового збору за подання даного позову мала складати 25 445 грн. 99 коп. (2 відсотки ціни позову).

При цьому, відповідно до частини 3 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Так, частиною 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" визначені пільгові категорії щодо сплати судового збору, в тому числі органи прокуратури - при здійсненні своїх повноважень (пункт 11).

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у сумі 25 445 грн. 99 коп. покладається на відповідача у повному обсязі та підлягає стягнення в доход державного бюджету України.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 1, 2, 4-5, 12, 29, 33, 34, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Комунального закладу "Криворізька міська лікарня № 5" Дніпропетровської обласної ради" (50049, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вулиця Поперечна, будинок 1А; ідентифікаційний код 01987037) на користь Державного підприємства "Криворізька теплоцентраль" (50014, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вулиця Електрична, 1; ідентифікаційний код 00130850) 997 933 грн. 37 коп. - основного боргу, 88 114 грн. 96 коп. - інфляційних втрат, 8 840 грн. 18 коп. - 3% річних, 53 777 грн. 79 коп. - пені, 34 927 грн. 67 коп. - штрафу.

Стягнути з Комунального закладу "Криворізька міська лікарня № 5" Дніпропетровської обласної ради" (50049, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вулиця Поперечна, будинок 1А; ідентифікаційний код 01987037) в доход Державного бюджету України в особі Управління Державної Казначейської Служби України у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області (49027, м.Дніпропетровськ, пл. Шевченка, 7, ідентифікаційний код 37989269, р/р 31214206783005 в ГУ ДКСУ у Дніпропетровській області (Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області, код банку за ЄДРПОУ 37988155), МФО 805012, КБКД 22030001, код ЄДРПОУ господарського суду Дніпропетровської області 03499891, КБКД 22030001) судовий збір в розмірі 25 445 грн. 99 коп.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Видати накази після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Ю.В. Фещенко