Рішення

від 27.07.2015 по справі 910/13396/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.07.2015Справа №910/13396/15

За позовом Комунального підприємства "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району" до Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародний центр кадрів та бізнесу» про стягнення 28284,28 грн.

Суддя Грєхова О. А.

Представники сторін:

від позивача: Бриль П.О. - представник за довіреністю;

від відповідача: не з'явилися.

СУТЬ СПОРУ:

Комунальним підприємством "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району" заявлено позов про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародний центр кадрів та бізнесу» 28284,28 грн. заборгованості, з якої: 20888,33 грн. - основний борг, 1803,47 грн. - 3% річних та 5592,51 грн. інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач в період з 27.09.2010 по 27.06.2014 поставив відповідачу, як власнику нежитлового приміщення за адресою: м. Київ, вул. Тургенєвська, 34, комунальні послуги на загальну суму 28284,28 грн., проте відповідач зобов'язання по оплаті наданих послуг не виконав.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.05.2015 порушено провадження по справі №910/13396/15, розгляд справи призначено на 22.06.2015.

12.06.2015 позивач через відділ діловодства суду подав документи на виконання вимог ухвали суду про порушення провадження у справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.06.2015, у зв'язку з неявкою представника відповідача в судове засідання, розгляд справи відкладено до 27.07.2015.

В судовому засіданні 27.07.2015 представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги в повному обсязі та просив їх задовольнити.

У свою чергу, відповідач в судове засідання явку уповноваженого представника не забезпечив, про причини неявки суду не повідомив, хоча про час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином, відзив на позов не надав. Позовна заява, а також ухвали суду надсилались відповідачу на юридичну адресу підприємства згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України.

Відповідно до п. 3.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

На виконання вимог ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих позивачем та витребуваних судом.

У судовому засіданні 27.07.2015 відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, на яких ґрунтується позов, заслухавши пояснення представника позивача, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

На підставі рішення Київської міської ради №24/6240 від 22.09.2011 Комунальне підприємство по утриманню житлового господарства Шевченківської районної у місті Києві ради, зареєстроване Шевченківською районною у місті Києві державною адміністрацією 31.10.2001, перейменовано в Комунальне підприємство «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району».

Відповідно до п. 2.1 Статуту підприємство створено з метою отримання прибутку від господарської діяльності, спрямованої на задоволення суспільних потреб, надання послуг населенню у сфері житлово-комунального господарства в якості виконавця цих послуг.

Пунктом 2.2 Статуту визначено, що основними, напрямками діяльності підприємства є забезпечення послугами газопостачання, водопостачання (водовідведення) та централізованого опалення до споживачів по внутрішньо будинкових мережах на підставі договорів, укладених Підприємством з виробниками послуг, а також на підставі договорів, укладених Підприємством безпосередньо зі споживачами послуг; здійснення нарахувань та виготовлення рахунків на сплату житлово-комунальних послуг для споживачів (власників, наймачів) жилих та нежилих, приміщень; забезпечення збору платежів від споживачів зазначених послуг на користь виробників послуг; здійснення комплексних заходів по підвищенню платіжної дисципліни населення; здійснення комплексного обслуговування споживачів, в тому числі проведення прийому споживачів, нарахування споживачам та збір платежів за спожиті житлово-комунальні послуги на підставі відповідних договорів (доручення, про надання послуг тощо) з виробниками житлово-комунальних послуг (ПАТ "Київенерго", ПАТ "АК "Київводоканал", ПАТ "Київгаз" тощо).

Отже, відповідно до Статуту КП "ЦОС Шевченківського району" та Додатку №6 до Договору на постачання теплової енергії в гарячій воді №33-0015 від 01.11.2003, позивач є виконавцем послуг централізованого опалення, холодної та гарячої води, водовідведення у Шевченківському районі м. Києва, зокрема в будинок 34 по вул. Тургенєвській в місті Києві.

Як вбачається із матеріалів справи, споживачем послуг з центрального опалення, холодної та гарячої води та водовідведення в приміщенні за адресою: м. Київ, вул. Тургенєвська, 34, є Товариство з обмеженою відповідальністю «Міжнародний центр кадрів та бізнесу».

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що незважаючи на відсутність між ним та відповідачем договору на постачання житлово-комунальних послуг, у період з 27.09.2010 по 27.06.2014, він надавав фактичні житлово-комунальні послуги в будинок №34 по вул. Тургенєвській у місті Києві, що підтверджується розрахунками вартості наданих послуг, обліковими картками відповідача, рахунками на оплату послуг за вказаний період.

Оскільки, позивач, як виконавець, зобов'язаний надати кінцевим споживачам комунальні послуги, які отримані та оплачені КП "ЦОС Шевченківського району" виробникам таких послуг, комунальне підприємство направило на адресу ТОВ «Міжнародний центр кадрів та бізнесу» - кінцевому споживачу комунальних послуг, претензію від 22.01.2015 з пропозицією сплатити існуючу суму заборгованості або укласти договір розстрочки та укласти договір на постачання комунальних послуг.

Проте, відповідачем сума заборгованості сплачена не була, а договір на постачання житлово-комунальних послуг сторонами укладено не було.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Згідно ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки визначає Закон України "Про житлово-комунальні послуги".

Відповідно до статті даного 12 Закону житлово-комунальні послуги поділяються за: функціональним призначенням; порядком затвердження цін/тарифів.

Залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо) (ст. 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

За приписами статті 1 вказаного Закону України балансоутримувач - це власник або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно, а також веде бухгалтерську, статистичну та іншу передбачену законодавством звітність, здійснює розрахунки коштів, необхідних для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів та утримання, а також забезпечує управління цим майном і несе відповідальність за його експлуатацію згідно з законом; виконавець - це суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору; виробник - суб'єкт господарювання, який виробляє або створює житлово-комунальні послуги; споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.

Статтею 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" встановлено, що учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник. Виробник послуг може бути їх виконавцем. Особливими учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є балансоутримувач та управитель, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачем, виконавцем або виробником.

При цьому, відповідно до положень частини 3 статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач комунальних послуг зобов'язаний, зокрема, укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору; оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Зобов'язання, в силу вимог ст. 526 Цивільного кодексу України, має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною 3 статті 179 Господарського кодексу України, укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

Відтак, оскільки позивач утримує на балансі житловий будинок №34 по вул. Тургенєвській у місті Києві, здійснює його експлуатацію та надає власникам приміщень житлово-комунальні послуги, він зобов'язаний надавати такі послуги відповідачу незалежно від укладення останнім договору.

У свою чергу споживач (відповідач), незважаючи на факт відсутності між ним та позивачем договірних відносин щодо надання житлово-комунальних послуг, з урахуванням положень статті 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", зобов'язаний оплатити житлово-комунальні послуги, якщо він фактично користувався ними. Сама по собі відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

З матеріалів справи вбачається, що в період з вересня 2010 по червень 2014 позивачем було надано, а відповідачем спожито комунальні послуги на загальну суму 20888,33 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи розрахунками вартості наданих послуг, обліковими картками відповідача та рахунками на оплату послуг за вказаний період.

Частинами 1 та 2 статті 1212 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

За правилами ч. 2 ст. 1213 Цивільного кодексу України, у разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

Отже, в зв'язку з тим, що відповідач користувався житлово-комунальними послугами, які надаються Комунальним підприємством "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району", заяви про відмову від користування послугами відповідач не подавав, скарг щодо обсягу та якості наданих послуг від останнього не надходило, то за аналогією застосування ч. 2 ст. 1213 Цивільного кодексу України, відповідно до ч. 1 ст. 8 Цивільного кодексу України, він зобов'язаний відшкодувати вартість отриманих послуг.

Частиною 1 статті 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За змістом ст.ст. 18, 20 постанови Кабінету Міністрів України №630 від 21.07.2005 "Про затвердження правил надання послуг з централізованого опалення" плата за надані послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, якщо договором не встановлено інший строк, і вноситься споживачем відповідно до показань засобів обліку води і теплової енергії або затверджених нормативів (норм) споживання на підставі платіжного документа (розрахункової книжки, платіжної квитанції тощо) або відповідно до умов договору на встановлення засобів обліку.

При цьому, п. 2 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Порушенням зобов'язання, у відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

З урахуванням вищевикладеного, враховуючи, що факт надання позивачем житлово-комунальних послуг відповідачу та факт порушення відповідачем своїх зобов'язань в частині своєчасної оплати наданих послуг підтверджений матеріалами справи і не спростований відповідачем, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення основного боргу в сумі 20888,33 грн.

Окрім того, оскільки у відповідності до вимог ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, позивач нарахував та заявив до стягнення 3% річних в сумі 1803,47 грн. та інфляційні втрати в сумі 5592,51 грн. за період з 27.09.2010 по 27.06.2014.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові №48/23 від 18.10.2011 та Верховний Суд України у постанові №3-12г10 від 08.11.2010.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку про його обґрунтованість, вірність та відповідність фактичним обставинам справи і нормам чинного законодавства, у зв'язку з чим вимоги позивача в цій частині також підлягають задоволенню.

Згідно ст. 4 3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Зокрема, в силу вимог ст. ст. 33, 34 цього Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду жодних доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов'язку сплатити заявлену до стягнення заборгованість.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі, з покладенням судового збору на відповідача в порядку ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародний центр кадрів та бізнесу» (04136, м. Київ, вулиця Маршала Гречко, будинок 10, код ЄДРПОУ 31955648) на користь Комунального підприємства "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району" (03190, м. Київ, вулиця Кирпоноса, будинок 10/8, код ЄДРПОУ 31731838) 20888 (двадцять тисяч вісімсот вісімдесят вісім) грн. 33 коп. основного боргу, 1803 (одну тисячу вісімсот три) грн. 47 коп. 3% річних, 5592 (п'ять тисяч п'ятсот дев'яносто дві) грн. 51 коп. інфляційних втрат та 1827 (одну тисячу вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено: 31.07.15

Суддя О.А. Грєхова