Рішення

від 22.07.2015 по справі 910/11125/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.07.2015Справа №910/11125/15

За позовом Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕЛЕКТРОСЕРВІС»

до Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит»

про стягнення 1 525 434,34 грн.

Суддя Якименко М.М.

Представники сторін:

від позивача: Гуйван Н.І. - за довіреністю; Шупень В.М. - за довіреністю;

від відповідача: Коваленко О.О. - за довіреністю;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕЛЕКТРОСЕРВІС" звернулося до господарського суду м. Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" про стягнення 1 525 434,34 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем в порушення умов Договору №40935 на розрахунково-касове обслуговування від 20.03.2014 року не було здійснено за поданими позивачем платіжними дорученням перерахування коштів у встановлений законом строк та, всупереч вимог п. 1.12. Інструкції НБУ №22, не повідомлено позивача про причини невиконання платіжних доручень, та на вимогу позивача не закрито банківський рахунок.

З цих підстав, позивач просив суд задовольнити позов: 1) зобов'язавши відповідача повернути позивачу грошову суму в розмірі 1 021 343,04 грн., яка розміщена на поточному рахунку позивача №26007018832101 шляхом перерахування на рахунок №260028163 відкритий в Банку ПАТ «ПУМБ» (реквізити: Банк ПАТ МУМБ», МФО 334851, ЄДРПОУ 31025287, рахунок №260028163); 2) стягнувши з відповідача на користь позивача 11 645,97 грн. - 3% річних, 350 752,66 грн. - інфляційних втрат, 141 692,67 грн. - пені, 100 000,00 грн. - моральної шкоди, 30 000,00 грн. - витрат на правову допомогу, 35 508,69 грн. - судового збору.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 05.05.2015 р. (суддя Пригунова А.Б.) порушено провадження у справі 910/11125/15 та призначено її до розгляду на 08.06.2015 р.

Розпорядженням від 03.06.2015 року №04-23/626 керівника апарату О.М. Кривенко щодо призначення повторного автоматичного розподілу справ, у зв'язку з неможливістю здійснення правосуддя суддею Пригуновою А.Б., призначено повторний автоматизований розподіл справи №910/11125/15, за наслідками якого справу було призначено на суддю Якименко М.М.

08.06.2015 року через канцелярію суду представник позивача подав заяву про збільшення розміру позовних вимог, згідно якої просив суд стягнути з відповідача 22 305,64 грн. - 3% річних, 658 251,12 грн. - інфляційних втрат, 271 385,27 грн. - пені

Ухвалою господарського суду міста Києва від 15.06.2015 р. (суддя Якименко М.М.) прийнято справу №910/11125/15 до свого провадження, розгляд справи призначено на 15.07.2015 р.

Судом не прийнято до розгляду заяву про збільшення розміру позовних вимог, так як при подачі зазначеної заяви позивачем не сплачено судовий збір у встановленому законом порядку.

В судовому засіданні 15.07.2015 року оголошу перерву до 22.07.2015 року.

В судовому засіданні 22.07.2015 року представники позивача позовні вимоги підтримали в повному обсязі, відповідач позовні вимоги не визнав.

Відповідно до статті 85 ГПК України в судовому засіданні 22.07.2015 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані матеріали справи в їх сукупності та заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

20.03.2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕЛЕКТРОСЕРВІС» (далі по тексту - клієнт, позивач) та Публічним акціонерним товариством «Банк «Фінанси та Кредит» (далі по тексту - відповідач, Банк, ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит») укладено Договір №40935 на розрахунково-касове обслуговування (далі по тексту - Договір), за умовами якого (п. 1.1. Договору) Банк відкриває Клієнту поточний рахунок у національній валюті №26007018832101 в національній валюті; і (або) поточний (поточні) рахунок (и) в іноземній валюті: №26004018832104 в Російський рубль; №26006018832102 в Доларах США; №26005018832103 в Євро; (надалі - Рахунок) та зобов'язується здійснювати його розрахунково-касове обслуговування, а Клієнт зобов'язується оплачувати послуги Банку згідно Тарифів Банку в порядку і на умовах, визначених Договором.

Відповідно до п. 2.1. Договору, Банк здійснює розрахунково-касове обслуговування Рахунку в операційний день Банку у порядку і на умовах, визначених чинним законодавством України та банківськими правилами.

Списання Банком грошових коштів з Рахунку здійснюється за дорученням Клієнта або без його доручення у випадках, передбачених чинним законодавством України (п. 2.2. Договору).

Відповідно до п. 3.3.2. Договору, вести комплексне розрахунково-касове обслуговування Рахунку та виконувати за дорученням Клієнта розрахункові, касові і інші операції, які не суперечать та передбачені для даного виду рахунків чинним законодавством України та банківськими правилами. Надання інших послуг, що безпосередньо не відносяться до розрахунково-касового обслуговування (кредитування, операції з цінними паперами, факторинг, лізинг та інші операції), здійснюється на підставі окремих договорів, укладених між Банком і Клієнтом

Відповідно до п. 3.3.3. Договору, Банк зобов'язується здійснювати розрахунково-касове обслуговування рахунку у визначений час з 9:00 до 15:00 крім суботи, неділі та святкових та неробочих днів.

Позивачем було подано для виконання до ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» наступні платіжні доручення:

- від 12 лютого 2015 року № 55 на суму 260 400,00 грн. - оплата за електрообладнання згідно з рахунком № 180404 від 18.04.14р. Отримувач ТОВ «Підприємство «Тавріда Електрик Україна»;

- від 12 лютого 2015 року № 51 на суму 122040,00 грн. - оплата за виконанні роботи згідно з дог. № 08-08/14 від 08.08.14 р. Отримувач ТОВ «Будвелл-Комплекс»;

- від 12 лютого 2015 року № 52 на суму 107697,60 грн. - оплата за виконанні роботи згідно з дог. № 04-09/14 від 04.09.14р. Отримувач ТОВ «Будвелл-Комплекс»;

- від 12 лютого 2015 року № 53 на суму 40000,00 - оплата за виконані роботи згідно з дог № 14-05/14 від 14.05.14р. Отримувач ТОВ «Будвелл - Комплекс»;

- від 12 лютого 2015 року № 54 на суму 2508, 00 - оплата за електротовари згідно з рах. № 102202 від 02.02.15р. Отримувач ТОВ «Будвелл- Комплекс»;

- від 12 лютого 2015 року № 50 на суму 306772,80 грн. - оплата за виконанні роботи згідно з дог. № 14-03/14 від 14.03.14р. Отримувач ТОВ «НВП «Енергорішення»;

- від 19 лютого 2015 року № 58 на суму 50400,00 грн. - оплата за електрообладнання згідно з рахунком № 180404 від 18.04.14р. Отримувач ТОВ «Підприємство «Тавріда Електрик Україна»;

- від 19 лютого 2015 року № 57 на суму 106772,80 грн. - оплата за виконані роботи згідно з дог. 14-03/14 від 14.03.14р. у т.ч. ПДВ 17795.47 грн. Отримувач ТОВ «НВП «Енергорішення».

- від 03 березня 2015 року № 62 на суму 82754,00 грн. - повернення помилково перерахованих коштів згідно з листом від ПАТ «Київенерго».

- від 09 лютого 2015 року № 45 на суму 250000,00 грн.;

- від 09 лютого 2015 року № 46 на суму 240000,00 грн.;

- від 09 лютого 2015 року № 47 на суму 230000,00грн.;

- від 09 лютого 2015 року № 48 на суму 215080,00 грн.;

- від 19 лютого 2015 року № 56 на суму 25700, 00 грн. - податок на прибуток, код 11021000, за 2014 р. Термін сплати до 20.02.2015 року;

- від 19 лютого 2015 року № 59 на суму 16400 - податок на прибуток, код 11021000, за 2014 рік. Термін сплати до 20.02.2015 року;

- від 24 лютого 2015 року № 60 на суму 6400,00 грн. - податок на прибуток, код 11021000, за 2014 р. Термін сплати 28.02.2015р.;

- від 03 березня 2015 року № 63 на суму 5700,00 грн. - податок на прибуток, код 11021000, за 2014р. Термін сплати до 06.03.2015р.;

- від 05 березня 2015 року № 64 на суму 95296, 00 грн. - податок на прибуток, код 11021000, за 2014 р. Термін сплати до 10.03.2015р.;

- від 06 березня 2015 року № 65 на суму 20000, 00 - податок на прибуток, код 11021000, за 2014 р. Термін сплати до 10.03.2015р.;

- від 06 березня 2015 року № 66 на суму 170200, 00 - податок на прибуток, код 11021000, за 2014 р. Термін сплати до 11.03.2015 р.;

- від 11 березня 2015 року № 67 на суму 5800,00 грн. - прибутковий податок із з-ти за лютий 2015р. Перераховується в бюджет повністю.;

- від 11 березня 2015 року № 68 на суму 100,00 грн. - військовий збір із з-ти за лютий 2015р. Код 11011000. Перераховується в бюджет повністю.;

- від 11 березня 2015 року № 69 на суму 16870, 00 грн. - ЄСВ на заробітну плату за лютий 2015р. Перераховується в бюджет повністю;

- від 25 березня 2015 року № 70 на суму 70139, 00 грн. (далі разом по тексту - платіжні доручення).

Суд зазначає, що вищевказані платіжні доручення прийняті банком, що підтверджується відтиском печатки та підписом уповноваженої особи (копії платіжних доручень містяться в матеріалах справи).

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач зазначив, в порушення умов договору, відповідачем не було здійснено за поданими платіжними дорученнями перерахування коштів у встановлений законом строк та, всупереч вимог п. 1.12. Інструкції НБУ №22, не повідомлено позивача про причини невиконання платіжних доручень.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Укладений між сторонами договір за своєю юридичною природою є договором банківського рахунку.

Нормами статті 1066 ЦК України встановлено, що за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Згідно статі 1068 ЦК України, банк зобов'язаний зарахувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта, в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не встановлений договором банківського рахунка або законом.

Положеннями статті 1071 ЦК України визначено, що банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження.

Обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом (стаття 1074 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 1094 ЦК України, банк, що прийняв платіжне доручення платника, повинен перерахувати відповідну грошову суму банкові одержувача для її зарахування на рахунок особи, визначеної у платіжному дорученні.

Банк не має права визначати та контролювати напрями використання коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися коштами на власний розсуд (п. 1.6. Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 р. №22).

Пунктом 1.30 ст. 1 Закону України " Про платіжні системи та переказ коштів в Україні " встановлено, що платіжне доручення - розрахунковий документ, який містить доручення платника банку, здійснити переказ визначеної в ньому суми коштів зі свого рахунка на рахунок отримувача.

Відповідно до п.8.1. ст. 8 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження.

Переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або її видачі йому в готівковій формі (п. 30.1. ст. 30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні").

Змістом розрахункового зобов'язання між сторонами спору є не передача (перерахування) один одному грошової суми (майнового зобов'язання), а виконання відповідачем доручень позивача (що носить немайновий, організаційний характер) щодо переводу коштів на користь третіх осіб, тобто позивач за структурою спірного правовідношення не є кредитором стосовно відповідача. Таким чином, режим тимчасової адміністрації та мораторію у відповідача не є підставою невиконання платіжних доручень клієнта про перерахування коштів з поточного рахунку, а також не може впливати ні на динаміку процесу, ні на його наслідки. Обставинами, що підтверджують вимоги позову є факти наявності на поточному рахунку позивача достатньої для переказів суми коштів та невиконання відповідачем розпоряджень клієнта щодо їх перерахування.

Обов'язок Банку виконати переказ за платіжними дорученнями не є майновим зобов'язанням, а є обов'язком виконати дії з розрахунково-касового обслуговування клієнта, шляхом перерахування коштів клієнта на підставі платіжних доручень (аналогічного правового висновку притримується Вищий господарський суд України у постанові від 14.01.2010 року №7/36-2009).

З наданих позивачем доказів вбачається, що позивачем в порушення Договору не було здійснено за поданими позивачем платіжними дорученням перерахування коштів у встановлений законом строк та, всупереч вимог п. 1.12. Інструкції НБУ №22, не повідомлено позивача про причини невиконання платіжних доручень.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Зважаючи на встановлені обставини справи та вимоги правових норм викладених вище, а також на те, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, розміру позовних вимог не оспорив, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги про зобов'язання відповідача повернути позивачу грошову суму в розмірі 1 021 343,04 грн., яка розміщена на поточному рахунку позивача №26007018832101 шляхом перерахування на рахунок №260028163 відкритий в Банку ПАТ «ПУМБ» (реквізити: Банк ПАТ МУМБ», МФО 334851, ЄДРПОУ 31025287, рахунок № 260028163).

Відповідач припустився порушення зобов'язання (не перерахував грошові кошти за дорученням клієнта), а тому позивач, просить суд стягнути з відповідача пеню, яка за розрахунками позивача становить 141 692,67 грн..

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Згідно з ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Як слідує з ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 статті 546, статті 549 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (згідно ч. 6 ст. 231 ГК України).

Згідно п. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 2.1. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» пеня, за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання. Застосування іншого виду неустойки - штрафу до грошового зобов'язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі (наприклад, за необґрунтовану відмову від переказу коштів за розрахунковими документами отримувача коштів), притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. В останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати.

Згідно з п. 2.5. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача в частині стягнення пені за несвоєчасне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань в розмірі 141 692,67 грн., є обґрунтованими, нараховані відповідно до законодавства, тому підлягають задоволенню.

Також позивач, керуючись статтею 625 ЦК України, просить суд стягнути з відповідача на свою користь 11 645,97 грн. - 3% річних, 350 752,66 грн. - інфляційних втрат.

Відповідно до ч.1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до пунктів 3.1. та 3.2. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Згідно з п. 4.1. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 11 645,97 грн. - 3% річних, 350 752,66 грн. - інфляційних втрат, нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про стягнення 100 000,00 грн. моральної шкоди, суд зазначає наступне.

Підстави відповідальності за завдану моральну шкоду встановлені ст. 1167 ЦК України, згідно ч. 1 якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Згідно з частиною першою та другою статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

У постанові Пленуму Верховного Суду України від 31.03.95р. № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» визначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Зокрема, з'ясуванню підлягає підтвердження факту заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Звертаючись з вимогою про відшкодування моральної шкоди, Позивач не надав суду жодних доказів, які б свідчили про перенесення душевних страждань, приниження ділової репутації позивача або наявності втрат немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням його ділової репутації, вчинення дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до діяльності Позивача.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні.

Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Доведення цих обставин, в даному випадку, покладається законом на Позивача.

У позовній заяві Позивачем не визначено, з чого він виходив при встановленні суми моральної шкоди.

Враховуючи ту обставину, що Позивачем не було надано доказів заподіяння (наявності) моральної шкоди та визначення її суми, суд дійшов до висновку, що позовні вимога про відшкодування моральної шкоди в розмірі 100 000,00 грн. є такими що не підлягають задоволенню.

Щодо стягнення з відповідача на користь позивача 30 000,00 грн. - витрат на правову допомогу, суд зазначає наступне.

Позивач сплатив адвокату Гуйван Н.І. (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серія КС №5340/10 від 29.04.2015 р.) 30 000,00 грн. за надану юридичну допомогу, на підтвердження чого позивач надав суду платіжні доручення (копії платіжних доручень містяться в матеріалах справи).

Відповідно до ст. 49 ГПК України суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача;

Таким чином, суд дійшов до висновку що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 30 000,00 грн. - витрат на правову допомогу, нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 49 ГПК України судові витрати покладаються судом на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог..

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. 32, 33, 49, 75, 82-85 ГПК України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Зобов'язати Публічне акціонерне товариство "Банк "Фінанси та Кредит" (04050, м. Київ, ВУЛИЦЯ АРТЕМА, будинок 60, код ЄДРПОУ 09807856) повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «ЕЛЕКТРОСЕРВІС» (01033, м. Київ, ВУЛИЦЯ САКСАГАНСЬКОГО, будинок 67, код ЄДРПОУ 31025287) грошову суму в розмірі 1 021 343 (один мільйон двадцять одну тисячу триста сорок три) грн. 04 коп., яка розміщена на поточному рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕЛЕКТРОСЕРВІС» (01033, м. Київ, ВУЛИЦЯ САКСАГАНСЬКОГО, будинок 67, код ЄДРПОУ 31025287) №26007018832101 шляхом перерахування на рахунок №260028163 відкритий в Банку ПАТ «ПУМБ» (реквізити: Банк ПАТ МУМБ», МФО 334851, ЄДРПОУ 31025287, рахунок №260028163).

3. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" (04050, м. Київ, ВУЛИЦЯ АРТЕМА, будинок 60, код ЄДРПОУ 09807856) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕЛЕКТРОСЕРВІС» (01033, м. Київ, ВУЛИЦЯ САКСАГАНСЬКОГО, будинок 67, код ЄДРПОУ 31025287) 11 645 (одинадцять тисяч шістсот сорок п'ять) грн. 97 коп. - 3% річних, 350 752 (триста п'ятдесят тисяч сімсот п'ятдесят дві) грн. 66 коп. - інфляційних втрат, 141 692 (сто сорок одну тисячу шістсот дев'яносто дві) грн. 67 коп. - пені, 30 000 (тридцять тисяч) грн. 00 коп. - витрат на правову допомогу, 27 582 (двадцять сім тисяч п'ятсот вісімдесят дві) грн. 68 коп. - судового збору.

4. В решті позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Якименко М.М.

Дата складання (підписання) повного тексту рішення: 27.07.2015 року.