Рішення

від 18.06.2009 по справі 9216-2008

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

9216-2008

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 103

РІШЕННЯ

Іменем України

18.06.2009Справа №2-15/9216-2008

За позовом  Закритого акціонерного товариства «Кримський торгово-промисловий дім» (95006, АР Крим, м. Сімферополь, Євпаторійське шосе, 6 ідентифікаційний код 30746775)

До відповідача Залізничного відділу Державної виконавчої служби Сімферопольського міського управління юстиції АР Крим (95000, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Чернишевського, 2)

За участю третіх осіб 1) Міністерства юстиції України (01001, м. Київ, вул.. Архітектора Городецького, 13; 95006, АР Крим, м. Сімферополь, вул.. К. Лібкнехта, 16)

2) Головне Управління Державного казначейства в АР Крим (95015, АР Крим, м. Сімферополь, вул.. Севастопольська, 19)

Про відшкодування збитків

Суддя ГС АР Крим І.А.Іщенко

ПРЕДСТАВНИКИ:

Від позивача – не з'явився

Від відповідача – Стружинський В.В., довіреність № 03-10/2667 від 03.12.2008р. у справі.

Від третьої особи Міністерства юстиції України -  Квєткіна Н.В., довіреність № 08/01-04/4587 від 28.11.2008р. у справі.

Від третьої особи Управління Державного казначейства в АР Крим – Кілес Р. В., довіреність № 23-11.0/06-147 від 25.12.2008р. у справі

Обставини справи: Закрите акціонерне товариство «Кримський торгово-промисловий дім» звернулося до Господарського суду АР Крим із позовом до Державної виконавчої служби в Залізничному районі м. Сімферополя АР Крим про стягнення 195640,40 грн. збитків.

Позовні вимоги мотивовані тим, що в результаті неправомірних дій відповідача, що виразилися в винесенні ним недійсних постанов від 19.01.2007 р. про арешт грошових коштів позивача в банківських установах, позивачу спричинена шкода в розмірі 195640,40 грн.

Представник відповідача Залізничного відділу Державної виконавчої служби Сімферопольського міського управління юстиції АР Крим у судовому засіданні та у відзиві на позов проти позовних вимог заперечує з мотивів, викладених у відзиві на позов. Так, відповідач посилається на те, що державним виконавцем здійснюються всі необхідні дії, безпосередньо пов'язані з примусовим виконання рішення суду. Крім того, 20.02.2007 що до винесення судом ухвали про визнання постанов про накладення арешту недійсними, арешт із грошових коштів позивача був знятий постановою державного виконавця у зв'язку з повним та фактичним виконанням рішення суду. Також відповідачем зазначено, що позивачем не доведений причинний зв'язок між діями відповідача та спричиненням шкоди, не надано доказів протиправності дій Залізничного відділу Державної виконавчої служби Сімферопольського міського управління юстиції АР Крим.

          Ухвалою господарського суду від 04.12.2008 р. до участі у справі в якості третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору, були залучені Міністерство юстиції України та Головне Управління Державного казначейства в АР Крим в порядку статті 27 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні 20.01.2009 р. представником Головного Управління Державного казначейства в АР Крим надані письмові пояснення по суті спору, в яких зазначило, що шкода, заподіяна відповідачем, у розмірі суми, яка у разі  визнання її судом обґрунтованою, повинна відшкодовуватися за рахунок коштів державного бюджету, призначених для утримання даного органу.

У судовому засіданні 10.03.2009 р. представником третьої особи Міністерства юстиції України надані письмові пояснення, в яких зазначив, що постанови державного виконавця  від 27.02.2007 р. про закінчення виконавчого провадження та від 19.01.2007 р. про стягнення виконавчого збору не були оскаржені позивачем, що свідчить  про його згоду з зазначеними документами та діями державного виконавця, отже у позові слід відмовити.

Розгляд справи відкладався в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, у судовому засіданні оголошувалася перерва. Після закінчення перерви судове засідання було продовжено.

Строк розгляду справи був продовжений на підставі статті 69 Господарського процесуального кодексу України за клопотанням представників сторін.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд

                                                         ВСТАНОВИВ :

Рішенням від 06.06.2006 р. у справі 2-24/7302-2006 Господарський суд АР Крим позов ДП «Завод шампанських вин «Новий Світ» (смт. Новий Світ м. Судак) задовольнив частково та стягнув на його користь із ЗАТ «Кримський торгово-промисловий дім», м. Сімферополь 129973,53грн. заборгованості, 36915,54 грн. індексу інфляції, 8888,06 грн. 3% річних, 1757,77 грн.  держмита, 116,65 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, всього 177651,55грн.

Після набрання рішенням суду законної сили, був виданий наказ ГС АР Крим від 26.06.2006 р. у справі  №2-24/7302-2006.

На підставі статті 24 Закону України «Про виконавче провадження» постановою державного виконавця ВДВС в Залізничному районі м. Сімферополя від 26.09.2006 р. було відкрито виконавче провадження з виконання наказу ГС АР Крим від 26.06.2006 р. про стягнення з ЗАТ «Кримський торгово-промисловий дім» на користь ДП «Завод шампанських вин «Новий Світ» 177651,55 грн. Боржнику було запропоновано добровільно виконати рішення протягом 7 днів з дати отримання постанови.

У зв'язку з невиконанням рішення суду у встановлений державним виконавцем  строк, на підставі статті 46 Закону України «Про виконавче провадження» 19.01.2007 р. була винесена постанова про стягнення з боржника виконавчого збору в сумі 17765,15 грн.

Восьмома постановами ДВС в Залізничному районі м. Сімферополя від 19.01.2007 р. був накладений арешт на всі грошові кошти заявника, що знаходяться та надходять на поточні рахунки у  філії ВАТ „ГЕкс. Імп.Банк Україна” м. Ялта, МФО 324786;  у філії „ВІД ПІБ” м. Феодосія, МФО 324388; в КРД АППБ „Аваль” м. Сімферополь,  МФО 324021; в КРФ АКБ „Укрсоцбанк” м. Сімферополь, МФО 324010; в ФКЦО „ПІБ”  м. Сімферополь, МФО 324430; в АКБ „ЧБРР” м. Сімферополь, МФО 384577; в ФАБ „Південний” м. Сімферополь, МФО 384652; у Ф ВАТ „МТБ” м. Сімферополь, МФО 384784; у Філії „Райффайзенбанк Аваль” в м. Севастополі, МФО 324504, які були оскаржені боржником у встановленому законом порядку.

Ухвалою господарського суду АР Крим від 27.02.2007 р. у справі № 2-24/2224-2007 була задоволена скарга ЗАТ «Торгово-промисловий дім», зазначені постанови були визнані недійсними.

Проте ще 07.02.2007 р. та 20.02.2007 р. до визнання недійсними постанов про арешт, постановою державного виконавця було знято арешт з грошових коштів ЗАТ «Кримський торгово-промисловий дім» у зв'язку з фактичним повним виконанням рішення.

Постановою від 27.02.2007 р. виконавче провадження з виконання зазначеного наказу закінчено на підставі пункту 8 частини 1 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» у зв'язку з фактичним повним виконанням рішення згідно з виконавчим документом.

27.02.2007 р. відповідачем на рахунок позивача було повернуто надлишкову суму згідно наказу № 2-24/7302-2006 у розмірі 56003,40 грн.

На думку позивача дії державної виконавчої служби по винесенню восьми  постанов про накладення арешту на кошти позивача порушують чинне законодавство та права та інтереси Закритого акціонерного товариства «Кримський торгово-промисловий дім», чим було спричинено шкоду останньому на суму 195640,40 грн., що і стало приводом для звернення з відповідним позовом до суду про відшкодування збитків.

Розглянувши представлені сторонами докази та оцінивши їх в сукупності, судом не вбачається обґрунтованих правових підстав для задоволення позову.

Відповідно до статті 5 Закону України “Про виконавче провадження” від 21.04.1999. № 606-Х1У з наступними змінами (далі Закон)  державний виконавець зобов'язаний приймати  міри примусового виконання рішень, встановлені цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно здійснювати виконавчі дії.  

Статтею 24 Закону встановлено, що державний виконавець зобов'язаний прийняти для виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення виконавчого документа до виконання і цей документ відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, та пред'явлений до виконання до органу державної виконавчої служби за належним місцем виконання рішення.

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та їх посадові особи зобов'язані діяти тільки на підставі, в межах повноважень та способом, які передбачені Конституцією та законами України.

          Так, 27.02.2007 р. у справі № 2-24/2224-2007 р. господарським судом була винесена ухвала, якою  було задоволено скаргу Закритого акціонерного товариства «Кримський торгово-промисловий дім», визнано недійсними постанови Відділу державної виконавчої служби в Залізничному районі м. Сімферополя від 19.01.2007р.про арешт  грошових коштів ЗАТ „Кримський торгово-промисловий дім” ( м. Сімферополь, вул. Євпаторійське шосе,6 ЄДРПОУ 30746775) у філії ВАТ „ГЕкс. Імп.Банк Україна” м. Ялта, МФО 324786;  у філії „ВІД ПІБ” м. Феодосія, МФО 324388; в КРД АППБ „Аваль” м. Сімферополь,  МФО 324021; в КРФ АКБ „Укрсоцбанк” м. Сімферополь, МФО 324010; в ФКЦО „ПІБ”  м. Сімферополь, МФО 324430; в АКБ „ЧБРР” м. Сімферополь, МФО 384577; в ФАБ „Південний” м. Сімферополь, МФО 384652; у Ф ВАТ „МТБ” м. Сімферополь, МФО 384784; у Філії „Райффайзенбанк Аваль” в м. Севастополі, МФО 324504.

Дійсно, частиною 3 статті 11 Закону України «Про державну виконавчу службу» передбачено, що шкода, заподіяна державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час виконання рішення, підлягає відшкодуванню у порядку, передбаченому законом, за рахунок держави.

Відповідно до статті 86 Закону України «Про виконавче провадженя» збитки, заподіяні державним виконавцем громадянам чи юридичним особам при здійсненні виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, передбаченому законом.

Статтею 56 Конституції України закріплено право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними діями, рішеннями чи бездіяльністю посадових і службових осіб органів державної влади або місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень.

Статтею 1166 Цивільного кодексу України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно статті 1173 цього Кодексу шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

В той же час, суд звертає увагу на те, що за загальним принципом цивільного права особа, якій завдано збитків (шкоди) у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування (частина 1 статті 22, стаття 611, частина 1 статті 623 Цивільного кодексу України). Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, а саме: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.

          З огляду на викладене, можна зробити висновок, що відшкодуванню підлягають завдані збитки, тобто збитки, причиною яких є порушення зобов'язання, якого припустився боржник. Отже, між порушенням та збитками має бути причинний зв'язок.

Під збитками розуміються витрати, зроблені  управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи,   які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Статтею 225 Господарського кодексу України передбачено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

    - вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

     - додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів  тощо), понесені   стороною,  яка  зазнала  збитків  внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;

    - неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона,  яка зазнала   збитків,  мала  право  розраховувати  у  разі  належного виконання зобов'язання другою стороною;

    - матеріальна   компенсація   моральної   шкоди   у   випадках, передбачених законом.

Згідно з частиною 2 статті 623 Цивільного кодексу України розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

          З огляду на викладене, можна зробити висновок, що відшкодуванню підлягають завдані збитки, тобто збитки, причиною яких є порушення зобов'язання, якого припустився боржник. (в даному випадку відповідач Залізничний відділ Державної виконавчої служби Сімферопольського міського управління юстиції АР Крим).

Отже, між порушенням та збитками має бути причинний зв'язок. За відсутністю такого зв'язку збитки не відшкодовуються. При вирішенні питання про наявність чи відсутність причинного зв'язку слід враховувати, що необхідно виявляти зв'язок між саме між порушенням зобов'язання та шкідливими наслідками (збитками), а не між діями (бездіяльністю) боржника взагалі та збитками.

Згідно з пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України „Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди” від 27.03.1992 р. №6 (з подальшими змінами), яка є чинною, розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 440 і 450 Цивільного кодексу  України шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини, крім випадків, передбачених статтею 456 Цивільного кодексу України.

В Роз'ясненнях №02-5/215 від 01.04.1994 р. „Про деякі питання практики вирішення спорів пов'язаних з відшкодуванням шкоди” Вищий арбітражний суд України зазначив, що для правильного вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням шкоди, важливе значення має розподіл між сторонами обов'язку доказування, тобто визначення, які юридичні факти повинен довести позивач або відповідач. За загальними правилами судового процесу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (стаття 33 Господарського процесуального Кодексу України).

Виходячи з цього, позивач повинен довести факт сричинення та розмір шкоди,  заподіяної відповідачем, безпосередній причинний зв'язок між правопорушенням та заподіянням шкоди.

Необхідною підставою для притягнення органу державної виконавчої служби до відповідальності у вигляді стягнення збитків є факти неправомірних дій - бездіяльності державного виконавця при виконанні вимог виконавчого документа, виникнення шкоди та причинний зв'язок між бездіяльністю державного виконавця і заподіяною ним шкодою.

В деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди (її розмір), протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою. Відсутність хоча б одного з цих же елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

Позивачем не доведено суду, по-перше, правопорушення з боку відповідача, доказів протиправності його дій або бездіяльності.

Навпаки, Ухвалою господарського суду АР Крим від 27.02.2007 р. у справі № 2-24/2224-2007 судом визнані недійсними постанови про наклдення арешту, а не дії відповідача - Залізничного відділу Державної виконавчої служби Сімферопольського міського управління юстиції АР Крим щодо їх винесення.

Наявність лише ухвали суду про визнання недійсними постанов Залізничного відділу Державної виконавчої служби Сімферопольського міського управління юстиції АР Крим про накладення арешту на рахунки позивача, на яку посилається в обґрунтування своїх вимог позивач, не свідчить про протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди, тобто державного виконавця, а також не підтверджує причинний зв'язок між діями органів виконавчої служби та фактом неотримання майна позивачем.

Аналогічна позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 25.03.2008 р. у справі № 6/259/06-22/232/07.

Частиною 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Однак, всупереч вимогам статті 33 Господарського процесуального кодексу України позивач не довів суду безперечних доказів заподіяння шкоди Залізничним  відділом державної виконавчої служби Сімферопольського міського управління юстиції АР Крим у розмірі 195640,40 грн., не довів протиправності дій відповідача та причинного зв'язку між цими діями та спричиненою шкодою, через що у суду відсутні обґрунтовані правові підстави для задоволення позову.

Державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають віднесенню на позивача відповідно до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні за згодою представників сторін були оголошені вступна та резолютивна частини рішення згідно статті 85 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складений та підписаний у відповідності до вимог статті 84 Господарського процесуального кодексу України 22.06.2009 року.

З урахуванням викладеного, керуючись статями 33, 34, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У позові відмовити.

Й2

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Іщенко І.А.